09 грудня 2011 року Справа № 16/5026/2415/2011
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М., з секретарем Волна С.В. за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сота" до приватного підприємства "Укртранслінії" про стягнення 1 290,34 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача боргу за надані послуги перевезення вантажів автотранспортом в сумі 1 290,34 грн., з яких: 500,00 грн. основного боргу, 345,61 грн. пені, 142,13 грн. 3% річних, 302,60 грн. інфляційних за прострочення розрахунків, на підставі укладеного сторонами договору.
Представники сторін в засідання жодного разу не з'явилися, обоє направили суду клопотання про розгляд справи без своєї участі, при чому позивач свої позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити, а відповідач просить у позові відмовити та застосувати строк позовної давності до вимог позивача.
Суд вважає, що перешкод у розгляді справи за відсутності представників сторін немає, витребувані документи та відзив на позов сторони надали.
Дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного:
У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З матеріалів справи вбачається наступне:
03 січня 2009 року між сторонами по справі було укладено договір транспортного експедирування вантажних перевезень № ПП-00099/09 (а.с. 25), у відповідності до якого позивач, як перевізник, зобов'язався надавати відповідачу послуги із доставки вантажів автотранспортом по території України. Перевезення вантажів здійснюється лише на підставі заявок встановленої форми, які є невід'ємним додатком до договору (розділ 2 договору).
28 вересня 2009 року між приватним підприємством "УкрТрансЛінії" в особі директора ОСОБА_1 , що діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю "Сота" було укладено разовий договір-заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом № ЛВ3279 по договору № ПП-00099/09 від 03 січня 2009 року (а.с. 8), у відповідності до якого відповідач зобов'язався виконати для позивача перевезення за маршрутом Миргород-Чернівці з договірною ціною перевезення 4 200,00 грн. з ПДВ.
У відповідності до ст. 181 ГК України, господарський договір, за загальним правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Позивач доводить, що він на користь відповідача надав послуги з перевезення вантажів на загальну суму 4 200,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною (а.с. 9), актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № СО-0002389 ( а.с. 11), підписаним обома сторонами.
Для оплати наданих послуг позивачем виставлено рахунок-фактуру № СО-0002383 від 29.09.2009 року ( а.с. 10) на суму 4200,00 грн.
Позивач також вказує, що з приводу якості наданих послуг перевезення між сторонами спору немає, послуги перевезення позивачем належним чином надавалися та приймалися відповідачем.
У відповідності до розділу 5 договору між сторонами ( а.с. 26), відповідач повинен провести розрахунки із позивачем не пізніше 10 банківських днів з дати подання відповідачу оригіналів всіх документів щодо перевезення - заявки, акту виконаних робіт, податкової накладної, рахунку та ін. з необхідними відмітками та підписами уповноважених осіб. У разовому договорі-заявці (а.с. 8) строк оплати встановлено 15 днів після отримання оригіналів документів.
Як вказано позивачем у тексті позовної заяви, зобов'язання по оплаті товару, сплаті пені, інфляційних та 3% річних виникло у відповідача із 31.10.2009 року.
За доводами позивача, за вказану послугу перевезення, відповідач здійснив частковий розрахунок в сумі 3 700,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:
- № 8935 від 01 лютого 2010 року на суму 1 200,00 грн. ( а.с. 27);
- № 9384 від 25 березня 2010 року на суму 1 000,00 грн. ( а.с. 28);
- № 9706 від 21 квітня 2010 року на суму 1 000,00 грн. ( а.с. 29);
- № 10269 від 26 липня 2010 року на суму 500,00 грн. ( а.с. 30) з посиланням у всіх призначеннях платежу на оплату за транспортні послуги згідно рахунку №
2383 від 29.09.09 року.
Таким чином, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 500 грн. ( 4 200,00-3 700,00).
30.09.2011 року позивач направив відповідачу претензію № 150 з вимогою сплатити 500 грн. основного боргу, 345,61 грн. пені, 142,13 грн. 3% річних, 302,60 грн. інфляційних.
Відповідач відповіді на претензію не надав.
Зобов'язання, у відповідності зі ст. 526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України, повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Судом встановлено, що строк виконання зобов'язання по оплаті продукції чітко встановлено договором та разовою заявкою (10-15 днів після отримання оригіналів документів) і він не змінювався додатковими угодами сторін чи фактом пред'явлення претензії про оплату залишку боргу.
Відповідач у наданому суду відзиві на позов (а.с. 37) вказує, що він погоджується із тим, що він отримав послуги з перевезення вантажу та має борг перед позивачем в сумі 500,00 грн. і погоджується із тим, що строк оплати наданих послуг для нього настав з 31.10.2009 року.
Одночасно відповідач просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності з урахуванням ч. 5 ст. 315 ГК України.
Дослідивши доводи відповідача з цього приводу, судом було встановлено наступне:
У відповідності до умов договору між сторонами із разовим договором-заявкою до нього, відповідач є Експедитором-замовником, а позивач - Перевізником.
У відповідності до ст. 257,258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу.
У відповідності до Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" на запитання чи співвідносяться ЦК України та ГК України як загальний та спеціальний закони? Норми якого кодексу підлягають переважному застосуванню ? було надано таку відповідь: спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.
На підставі викладеного, суд вважає, що до правовідносин сторін підлягає до застосування (спеціальна) норма про строк позовної давності -- ч. 5 ст. 315 ГК України про те, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк, а не (загальна) -- про річний строк позовної давності за правилами п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Як вказано вище, обидві сторони погоджуються із тим, що право вимагати оплати наданих послуг перевезення у позивача виникло з 31.10.2009 року. Відповідач здійснив 4 часткові сплати боргу згідно платіжних доручень від 01.02.2010, 25.03.2010, 21.04.2010, 26.07.2010 року.
У відповідності до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Навіть якщо припустити, що кожна часткова оплата відповідачем боргу самостійно переривала строк позовної давності і цей строк кожного разу починав текти заново, то останній платіж від 26.07.2010 року в будь-якому разі давав можливість позивачу лише протягом 6 місяців з часу проведення цього платежу звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо оплати боргу.
Позов по даній справі було зареєстровано господарським судом Черкаської області лише 27.10.2011 року, тобто позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності для захисту свого права.
У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У відповідності до ст. 266 ЦК України - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Коментарем до цієї статті зазначено, що норма ст. 266 встановлює, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом строку позовної давності щодо основної вимоги.
Таким чином, позивач внаслідок спливу позовної давності не має права на примусове стягнення з відповідача 500,00 грн. залишку боргу за надані ним послуги перевезення, а також і на стягнення похідних від цієї вимог -- про стягнення пені, інфляційних та 3% річних з основної суми боргу.
Стосовно пені суд також зазначає й таке:
У відповідності до п. 6.1. договору між сторонами, за несвоєчасну оплату послуг Експедитор сплачує Перевізнику пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день прострочення.
Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 345,61 грн. за період з 31.10.2009 року по 30.04.2010 року.
У відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня встановлюється сторонами у договорі, але при сплаті пені її розмір не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, тому позивач правильно обмежив нарахування пені подвійною обліковою ставкою.
Враховуючи пункт 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені становить 1 рік (пункт 2 статті 258 Цивільного кодексу України).
При правильному математичному розрахунку пені, позивач також пропустив і самостійний строк позовної давності для стягнення пені в один рік, оскільки за стягненням пені за шість місяців повинен був звернутися до суду до 31.10.2010 року.
На підставі викладеного, суд констатує, що позивач довів наявність порушеного права в частині не проведення повної оплати відповідачем за надані йому послуги, однак пред'явлений позов задоволеним бути не може внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності для захисту свого права, як по основній так і по похідних від неї вимогах.
Пропуск строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем по справі, є підставою для відмови позивачу у позові.
При відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, ст. 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.
Суддя Н.М. Спаських