09 грудня 2011 року Справа № 16/5026/1771/2011
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М., з секретарем Волна С.В. за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;
відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго" до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення 12 896,89 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 12 896,89 грн. з яких: 12 779,60 грн. основного боргу за поставлені лікеро-горілчані вироби, 66,17 грн. 3 % річних та 51,12 грн. інфляційних. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, свого представника в жодне засідання не направив, відзиву на позов чи заперечень проти нього суду не надав.
Суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності представника відповідача за наявними документами у справі в порядку ст. 75 ГПК України.
Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, з наступних підстав:
У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона спирається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач доводить, що між сторонами виникли господарські договірні відносини внаслідок передачі відповідачу товару, за який не проведено розрахунок, з чого і виник спір.
У відповідності до витягу з ЄДР, основними видами діяльності відповідача є діяльність барів та кафе (а.с. 74).
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами по справі було укладено договір у спрощений спосіб, за умовами якого позивач зобов'язався продати відповідачу лікеро-горілчані вироби та пиво.
У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України, за загальним правилом, договори, як дво - чи багатосторонні правочини, викладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За доводами позивача, на виконання цього договору, за видатковими накладними № 1 від 11.03.2011 року ( а.с. 15), № 1/1 від 11.03.2011 року (а.с. 16), № 6 від 11.03.2011 року (а.с.17), позивач передав відповідачу лікеро-горілчаних виробів та пива на загальну суму 12 779,60 грн.
Заперечень проти неотримання цієї продукції відповідач суду не заявила, підпис відповідачки на накладних збігається із її власним підписом на ксерокопії паспорта, що наявний у справі, а вид отриманого товару відповідає характеру господарської діяльності відповідача.
Укладений сторонами договір за його правовою природою суд розцінює як договір поставки, що відповідає ст. 712 ЦК України, у відповідності до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначена стаття узгоджується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Доказів щодо встановлення можливого іншого строку оплати товару суд за матеріалами справи не вбачає.
З огляду на те, що відносини між сторонами можуть бути врегульовані нормами ЦК про договір купівлі-продажу, то спеціальна норма ст. 692 ЦК України дозволяє позивачу, як продавцю, очікувати оплати переданого товару з моменту його прийняття відповідачем за товаророзпорядчими документами на товар, а тому строк виконання зобов'язання по оплаті отриманого відповідачем товару слід вважати таким що настав із 12 березня 2011 року.
За доводами позивача, відповідачка ухилилася від проведення розрахунків за товар у будь-якій сумі, з чого і виник спір. Заперечень проти неотримання товару відповідач суду не надала. За клопотанням позивача судом було витребувано у Уманського РВ УМВС України в Черкаській області документи із матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно відповідачки. Так, у поясненні від 16.06.2011 року відповідачка підтвердила факт отримання товару за накладними № 6 від 11.03.2011 року на суму 2322,90 грн.; № 1 від 11.03.2011 року на суму 5 660,50 грн. та № 1/1 від 11.03.2011 року на суму 4 796,20 грн. від позивача для подальшої реалізації нею як СПД з послідуючим розрахунком.
Доказів проведення розрахунку за товар в ході розгляду справи відповідачем суду не надано.
Оскільки згідно положень ст. 692 ЦК України строк виконання зобов'язання по оплаті товару для відповідачки є таким, що настав з моменту отримання товару за накладними, доказів існування спору між сторонами з приводу якості товару сторонами у справу не надано, доказів існування підстав для звільнення відповідача від оплати товару відповідачем не надано, то суму боргу за товар у загальному розмірі 12 779,60 грн. за накладними № 1 від 11.03.2011 року, № 1/1 від 11.03.2011 року, № 6 від 11.03.2011 року слід примусово стягнути з відповідача на користь позивача.
В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Право на стягнення інфляційних та процентів річних у позивача виникає з моменту, коли відповідач прострочив сплату боргу за товар. Строк позовної давності для цих стягнень встановлено у три роки.
Розрахунки стягнень за ст. 625 ЦК України позивачем проведено станом на 09.08.2011 року за період з 07.06.2011 року по 09.08.2011 року.
Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 51,12 грн. за червень 2011 року (бо з липня по серпень 2011 року інфляції немає) та 3% річних в сумі 66,17 грн. за період з 07.06.2011 року по 09.08.2011 року.
Розрахунок інфляційних та 3 % річних позивачем зроблено правильно (а.с. 9), доказів їх сплати відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача підлягає 51,12 грн. інфляційних та 3% річних в сумі 66,17 грн.
Таким чином, зібраними по справі доказами позивач довів правомірність своїх позовних вимог, підстав для звільнення відповідача від відповідальності за виникле у нього грошове зобов'язання по оплаті лікеро-горілчаної продукції та пива суд не вбачає і відповідач їх не доводить, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 12 779,60 грн. основного боргу за товар, 51,12 грн. інфляційних та 66,17 грн. процентів річних по ст. 625 ЦК України, а всього - 12 896,89 грн.
На підставі статті 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачене державне мито в сумі 128,97 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В зв'язку із зайвою сплатою, позивачу із Державного бюджету України слід повернути 236,00 грн. державного мита та 120,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Керуючись статтями 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго", ідентифікаційний код 24413907, Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, 210 км. автодороги Київ-Одеса - 12 779,60 грн. основного боргу за товар, 51,12 грн. інфляційних, 66,17 грн. процентів річних, 128,97 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Повернути позивачу з Державного бюджету України 236,00 грн. державного мита та 120,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу в зв'язку із зайвою сплатою. Довідку видати.
Наказ видати .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів.
Суддя Н.М. Спаських