29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"07" грудня 2011 р.Справа № 12/5025/1810/11
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія” м. Хмельницький
до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії м. Хмельницький
про 1. визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р.
2. визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008р., зареєстрований за №520
Суддя В.О. Шпак
Представники сторін:
позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 10.11.09 року
відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю №02-04/614 від 04.10.09року
Рішення приймається 07.12.2011р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.
Суть спору:
Позивач звернувся з позовом до ПАТ „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії м. Хмельницький про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р., визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008р., зареєстрований за №520.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що Банком у кредитному договорі № 880/21-РК 4 встановлено відповідальність за порушення іншу ніж відповідальність установлена законом, зокрема: При виявленні нецільового використання коштів банк має право достроково витребувати суму кредиту та стягнути штраф у розмірі встановленому у п.п. 4.2 - 4.4. % від суми кредиту (див. п. 4.2., 4.3., 4.4. кредитного договору). При цьому, ч.3 ст. 1056 ЦК України встановлено, що у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.
За вказане порушення законом встановлено санкцію, однак право на стягнення штрафу є ще однією санкцією за одне і те саме порушення, і таке право суперечить вимогам цивільного законодавства.
Поряд з цим, укладеним кредитним договором обмежено можливості Позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: виступати поручителем, гарантом по зобов'язанням третіх осіб (п. 3.3.12. кредитного договору); не укладати договори кредиту (п. 3.3.12. кредитного договору).
Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 91 ЦК України цивільна дієздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
Враховуючи те, що пункти кредитного договору не відповідають вимогам статті 92 Цивільного кодексу України, з посиланням на ч. 1 ст. 203 ЦК України просить вказаний Договір визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.
28.10.2011р. на адресу суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, в якій він в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України змінює підставу позову щодо вимоги про визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008р., зареєстрованого в реєстрі за №520.
В заяві посилається на те, що 30.01.2008р. між ТОВ „Спецбудтранс” та АКБСР „УКРСОЦБАНК” було укладено Договір кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р.
30.01.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір застави майна згідно п. 1.1, якого Позивач передав у заставу Відповідачу обладнання (баштовий кран МК 85) у якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту № 880/21 РК 4 від 30.01.2008р.
Пунктом 1.4. Договору застави майна 30.01.2008р. встановлено, що предмет застави належить заставодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2007р.
Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. ТОВ „Техта” (Продавець) зобов'язується передати у власність Позивача (Покупець) баштовий кран МК 85 у кількості 1(одна) штука („Майно”), а Покупець зобов'язується прийняти це майно та своєчасно здійснити його оплату на умовах визначених даним Договором.
При цьому, згідно п. 5 Договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. право власності на Майно переходить до Покупця (Позивача) після доставки, підписання акту прийому передачі та оформлення накладної.
04.02.2008р. ТОВ „Техта” (Продавець) та Позивач підписали акт прийому-передачі, натомість Договір застави майна було підписано із відповідачем 30.01.2008р., тобто до виникнення у Позивача права власності на предмет застави - баштовий кран МК 85.
Згідно до ч. 2 ст. 576 ЦК України Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України „Про заставу” предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Спірним Договором застави майна не передбачено, що предметом застави є майно, яке стане власністю заставодавця (Позивача) після укладення договору застави, а вказано - предмет застави належить заставодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. ( п. 1.4. Договору застави майна 30.01.2008р.)
Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 583 ЦК України Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
На час укладення договору застави Позивач не мав у власності предмету застави баштового крану МК 85, оскільки баштовий кран МК 85 станом на 30.01.2008р. належав на праві власності ТОВ „Техта” і лише 04.02.2008р. перейшов у власність Позивача на підставі п. 5 Договору купівлі-продажу від 19.12.2007р.
Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Приймаючи до уваги, що позивачем подано заяву про зміну підстав позовних вимог до розгляду справи по суті вона підлягає задоволенню
Відповідач позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов зазначив, що позивачем надано суду лише копію Акта прийому-передачі від 04.02.2008р., проте, не надано відповідної накладної, наявність якої передбачена договором купівлі-продажу. ПАТ „Укрсоцбанк” вважає, що суд не може брати до уваги подані позивачем докази, оскільки в матеріалах кредитної справи позивача та архіві нотаріуса, який посвідчував спірний договір застави майна, міститься копії акту приймання передачі майна до договору купівлі-продажу від 19.12.07р., датованого 02.01.08 та накладної №184 від 02.01.08, при цьому в архіві нотаріуса містяться нотаріально завірені копії даних документів. Щодо повноважень директора товариства на підписання договорів зазначив, що відповідно до п.п. 4.1. Статуту, учасниками товариства є Громадяни України ОСОБА_4 та ОСОБА_3. В приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 знаходяться оригінали протоколів зборів учасників товариства-позивача від 17 грудня 2007р. та 15 січня 2008р., в яких зазначено, що присутніми на зборах учасників товариства є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким належить по 50% акцій товариства та ОСОБА_5 Дані протоколи підписані головою та секретарем зборів, а також скріплені мокрою печаткою товариства. Просить в позові відмовити.
Крім того, представником відповідача подано клопотання про припинення провадження у справі відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Подане клопотання обґрунтовує тим, що згідно 6.1., 6.2. спірних договорів, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у зв'язку з укладанням та виконанням положень даних договорів вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України „Про третейські суди”, домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Представник позивача проти вказаного клопотання заперечив, зазначивши що сторони в договорах передбачили можливість вирішення спорів у третейському суді лише у спорах, пов'язаних з укладанням та виконанням вказаних договорів, а не з визнанням їх недійсними.
Просить в його задоволенні відмовити.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про припинення провадження у справі через наявність у спірних договорах третейського застереження, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в статті 3 Закону України „Про третейські суди”, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.
Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). З аналізу положень Закону України „Про третейські суди” випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до ст. 7 Закону України „Про третейські суди” третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.
Згідно ст. 5 Закону України „Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі згідно п. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.
Аналогічна правова позиція відображена в постановах Вищого господарського суду України від 22.06.2011 року у справі № 2/248-10, від 07.06.2011 року у справі № 6/320, від 25.05.2011 року у справі № 33/469, 23.06.2011 року у справі № 1/35-37/618-58/198, 25.05.2011 року у справі № 3/1865-10.
Крім того, із змісту п.п 6.1, 6.2 договору кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р. та п.6.1 Договору застави майна за №520 від 30.01.2008р. вбачається, що вказане третейське застереження в договорах стосується лише спорів, пов'язаних із укладенням та виконанням вказаних договорів, а не про визнання їх недійсними.
Предметом даного позову є визнання недійсним договору.
З огляду на викладене в задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
30.01.2008р. між ТОВ „Спецбудтранс” та АКБСР „УКРСОЦБАНК” було укладено Договір кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р.
Відповідно до п.1.1 Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 800 000,00гривень зі сплатою 15 процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою Частиною цього Договору та порядком повернення Кредиту рівними частинами, в сумі 22 222,00гривні, не пізніше 29 числа, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було надано Кредит та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 29.01.2011 року в сумі 22 230.00гривень на умовах, визначених цим Договором.
В п. 4.2 сторони погодили, що Позичальник сплачує Кредитору протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати прострочення строку порушення зобов'язання штраф за порушення вимог цього Договору:
п.п. 3.3.3 у сумі 400.00 (чотириста) грн. за кожний випадок;
п.п. 3.3.9 у сумі 400.00 (чотириста) грн.. за кожний випадок;
п.п. 3.3.10. у сумі 400.00 (чотириста) грн. за кожний випадок;
п.п.3.3.11.у сумі 700,00(сімсот)грн. за кожний випадок;
п.п. 3.3,12.у сумі 700.00 (сімсот) грн. за кожний випадок;
п п. 3.3.13 у сумі 700,00 (сімсот) грн. за кожний випадок;
п.п 3.3.14. у сумі 7 000,00 (сім тисяч) грн. за кожний випадок;
п. п 3.3.15. у сумі 200,00 (двісті) грн. за кожний випадок;
п.п 3.3.18 у сумі 400.00 (чотириста) грн. за кожний випадок.
Крім цього, згідно п.п. 4.3, 4.4 Договору у разі порушення Позичальником умов цільового використання Кредиту, визначеного п. 1.2. цього Договору позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 400,00 (чотириста)грн. за кожний випадок. У разі порушення Кредитором строку перерахування кредитних коштів, який встановлений у п.п. 3.1.2 цього Договору Кредитор сплачує Позичальнику пеню в розмірі 0,005 процентів від несвоєчасно перерахованої суми кредитних коштів за кожен день прострочення на поточний рахунок Позичальника.
Поряд з цим, укладеним кредитним договором обумовлено заборону виступати поручителем, гарантом по зобов'язанням третіх осіб (п. 3.3.12. кредитного договору); не укладати договори кредиту (п. 3.3.12. кредитного договору).
30.01.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір застави майна згідно п. 1.1, якого Позивач передав у заставу Відповідачу обладнання (баштовий кран МК 85) у якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту № 880/21 РК 4 від 30.01.2008р.
Пунктом 1.4. Договору застави майна 30.01.2008р. встановлено, що предмет застави належить заставодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2007р.
Вказаний кран було придбано позивачем у ТОВ „Техта” за договором купівлі-продажу від 19.12.2007року.
Згідно з п. 1.2 Статуту ПАТ „Укрсоцбанк” є правонаступником Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „УКРСОЦБАНК”.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до наступних висновків.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до пункту 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Позивач просить визнати недійсним договір кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р., оскільки його положення не відповідають вимогам закону та обмежують його права.
Зокрема, п.п.4.2, 4.3, 4.4 - при виявленні нецільового використання коштів банк має право достроково витребувати суму кредиту та стягнути штраф у розмірі встановленому у п.п. 4.2 - 4.4. % від суми кредиту та обмежено можливості Позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: виступати поручителем, гарантом по зобов'язанням третіх осіб (п. 3.3.12. кредитного договору); не укладати договори кредиту (п. 3.3.12. кредитного договору).
Однак, вказані доводи позивача не відповідають дійсності.
По перше, статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, сторони є вільними у виборі умов договору.
Чинним законодавством не заборонено сторонам під час укладення договору включати вищезазначені зазначені умови.
Приймаючи до уваги, що позивачем не доведено невідповідність умов договору кредиту положенням закону, у позові ТОВ „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія” в цій частині належить відмовити.
Доводи представника позивача про те, що відповідно до п. 8.4.7. Статуту, чинного на момент укладення договорів без рішення загальних зборів учасників, оформленого у письмовому вигляді формі протоколу зборів або виписки з протоколу зборів, директор товариства не має права укладати та підписувати договори, вчиняти інші правочини від імені товариства на суму, що перевищує 50 000,00грн.судом не приймаються, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Стосовно вимоги про визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008р.суд бере до уваги таке.
Пунктом 1.4. Договору застави майна 30.01.2008р. встановлено, що предмет застави належить заставодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2007р.
Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. ТОВ „Техта” (Продавець) зобов'язується передати у власність Позивача (Покупець) баштовий кран МК 85 у кількості 1(одна) штука („Майно”), а Покупець зобов'язується прийняти це майно та своєчасно здійснити його оплату на умовах визначених даним Договором.
При цьому, згідно п. 5 Договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. право власності на Майно переходить до Покупця (Позивача) після доставки, підписання акту прийому передачі та оформлення накладної.
04.02.2008р. ТОВ „Техта” (Продавець) та Позивач підписали акт прийому-передачі, натомість Договір застави майна було підписано із відповідачем 30.01.2008р., тобто до виникнення у Позивача права власності на предмет застави - баштовий кран МК 85.
Згідно до ч. 2 ст. 576 ЦК України Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України „Про заставу” предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Спірним Договором застави майна не передбачено, що предметом застави є майно, яке стане власністю заставодавця (Позивача) після укладення договору застави, а вказано - предмет застави належить заставодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. ( п. 1.4. Договору застави майна 30.01.2008р.)
Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 583 ЦК України Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
На час укладення договору застави Позивач не мав у власності предмету застави баштового крану МК 85, оскільки баштовий кран МК 85 станом на 30.01.2008р. належав на праві власності ТОВ „Техта” і лише 04.02.2008р. перейшов у власність Позивача на підставі п. 5 Договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. після того, як сторони підписали акт приймання -передачі.
На вимогу ухвали суду від 23.11.2011року представником позивача було надано для огляду у судовому засіданні матеріали, що знаходяться у кримінальній справі - „Пакет №10”. В судовому засіданні оглянуто оригінал акту прийому передачі баштового крану до Договору купівлі-продажу від 19.12.2007р. датованого 04 лютого 2008року. Акт підписано представниками сторін та скріплено печатками. Оглянуто також накладну №184 від 2 січня 2008року на поставку крана баштового МК -85.
Враховуючи викладене, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія” про визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008р., зареєстрований за №520 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.49 ГПК України покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія” м. Хмельницький до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії м. Хмельницький про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р., визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008р., зареєстрований за №520 задоволити частково.
Визнати недійсним, укладений між ТОВ „Спецбудтранс” та АКБСР „УКРСОЦБАНК” Договір застави майна за реєстраційним №520 від 30.01.2008р.
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія” м. Хмельницький до ПАТ „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії м. Хмельницький про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008р. відмовити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької обласної філії (м. Хмельницький, вул.. Соборна, 34, код 21133352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія” (м. Хмельницький, вул.. Водопровідна, 72, код 31791373) витрати по сплаті державного мита в розмірі 85 (вісімдесят п'ять гривень)грн. та 236 (двісті тридцять шість гривень)грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .
Видати наказ.
Суддя В.О. Шпак
Повний текст рішення складено 12.12.2011р.
Віддруковано 3 примірника:
1 -позивачу.
2 -відповідачу;
3 -до справи.