Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" грудня 2011 р. Справа № 5023/4129/11
вх. № 4129/11
Суддя господарського суду Тихий П.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
за участю представників сторін:
ПП "Кастел" - не з"явився
АТ "СЕБ Банк" - не з"явився
ТОВ "СЕБ Лізінг" - не з"явився
приватний нотаріус ОСОБА_1 - не з"явився
КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" - не з"явився
розглянувши справу за позовом ПП "Кастел", м. Харків
до Публічного АТ "СЕБ Банк", м. Київ ,
та до ТОВ "СЕБ Лізінг", м. Київ
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус ОСОБА_1, м. Харків;
3-я особа, яка не заявляє самостійних на предмет спору на стороні відповідачів - КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків;
про визнання недійсним договору
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ."А-5", загальною площею, 2173,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 від 16.05.11, зареєстрований в реєстрі під №492, що укладений між ПуАТ "СЕБ Банк" та ТОВ "СЕБ Лізінг"; витребувати з незаконного володіння ТОВ "СЕБ Лізінг" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 10, код ЄДРПОУ 33751149) нерухоме майно Приватного підприємства "КАСТЕЛ" (76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Марійки Підгірянки, буд. 17, офіс 1, код ЄДРПОУ 32870796), а саме: нежитлову будівлю літ. "А-5", загальною площею 2173,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; зобов'язати ТОВ "СЕБ Лізінг" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 10, код ЄДРПОУ 33751149) передати Приватному підприємству "КАСТЕЛ" (76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Марійки Підгірянки, буд. 17, офіс 1, код ЄДРПОУ 32870796) в особі ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) нерухоме майно Приватного підприємства "КАСТЕЛ", а саме: нежитлову будівлю літ. "А-5", загальною площею 2173,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3; судові витрати покласти на відповідачів.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ПАТ «СЕБ Банк»не мав права вчиняти такий правочин, оскільки будь-якої вимоги про усунення порушень відповідно до умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.12.2007 року Позивач не отримував і відповідно було порушено переважне право Позивача на придбання спірної нежитлової будівлі, як це передбачено умовами зазначеного договору та Законом України «Про іпотеку», а також 01.11.2010 року ухвалою Господарського суду Іванов-Франківської області було порушено провадження у справі про банкрутство позивача і введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Таким чином позивач вважає, що спірний договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ.» А-5», загальною площею 2173,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 від 16 травня 2011 року, зареєстрований в реєстрі №492, що укладений між Відповідачем 1 та відповідачем 2 не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», Закону України»Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і є неясним з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України.
Ухвалою суду від 30.05.11 за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
07.06.11 позивач надав до канцелярію суду заяву про залучення в якості третьої особи, в якій просить суд залучити в якості 3-ої особи, що не заявляє самостійних на предмет спору на стороні відповідачів КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (61003, м. Харків, пл. Рози Люксембург, 4).
Вказана заява була задоволена судом.
07.06.11 позивач надав до канцелярії суду заяву про витребування доказів (вх.№14222) та заяву про витребування доказів (вх.№14223), в яких просить суд витребувати у приватного нотаріуса ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) копію договору купівлі-продажу від 16.05.11, зареєстрований в реєстрі під №492 та копії документів на підставі яких був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 договір купівлі-продажу від 16.05.11; витребувати у КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (61003, м. Харків, пл. Рози Люксембург, 4) копію інвентаризаційної справи на нежитлову будівлю літ. "А-5", загальною площею, 2173,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3, а також для огляду в судовому засіданні оригінал інвентаризаційної справи на нежитлову будівлю літ. "А-5", загальною площею, 2173,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3.
Вказані заяви були задоволені судом.
Розгляд справи було відкладено на 08.07.11.
Перший відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №12858 від 07.07.11), в якому проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Другий відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №12872 від 07.07.11), в якому проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Перший відповідач звернувся до суду з клопотаннями (вх. 12855 та вх. № 12856 від 07.07.11) про витребування від поштового відділення №18 в м. Івано - Франківськ інформацію щодо особи, яка отримала кореспонденцію по поштовому повідомленню №6105706318157 та від поштового відділення № 2 в м. Харків письмову інформацію, яка особа отримала 19.02.2011р. кореспонденцію по поштовому повідомленню № 6105706318222.
Вказані клопотання були задоволені судом.
Також, перший відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. №12857 від 07.07.11) про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, в обґрунтування якого вказує на необхідність встановити чи виконаний підпис на поштовому повідомленні № 6105706318222 про вручення 19.02.2011р. поштового відправлення від імені ОСОБА_2 ОСОБА_2, який є директором ПП “Кастел”- чи іншою особою.
Вказане клопотання суд прийняв до розгляду.
Третьою особою - КП "Харківське МБТІ", на виконання вимог ухвали суду від 09.06.11, було надано копію інвентаризаційної справи на нежитлову будівлю літ. "А-5", загальною площею, 2173,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3, яку було долучено до матеріалів справи.
22.07.11 до суду надійшли пояснення поштового зв"язку №1в м. Харків.
Позивач звернувся до суду з клопотанням про продовження строку розгляду спору за межами двохмісячного терміну, встановленого ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, на 15 днів, у зв"язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі, яке було задоволено судом.
Перший відповідач, в своєму відзиві на позовну заяву, вказує, що він повідомив позивача про намір реалізувати предмет іпотеки про що направив позивачу вимогу, яка була ним отримана 22.02.11 р. через його працівника. На підставі цього, відповідач просить суд витребувати від позивача штатний розпис працівників позивача та пояснення щодо особи, яка отримала документи за поштовим повідомленням від 22.02.11 р. № 61057 0654849 0.
04.08.11 перший відповідач надав суду заяву, в якій вказує, що він не підтримує клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
09.08.11 відповідач 2 надав до канцелярії суду заяву (вх.№15242) документи, на виконання ухвали суду від 04.08.11.
09.08.11 позивач надав до канцелярії суду уточнення до позовної заяви та докази її надсилання іншим учасникам судового процесу.
09.08.11 позивач надав клопотання (вх.№15241), в якому просить суд призначити судову будівельно-технічну експертизу у справі.
Ухвалою суду від 09.08.11 р. було задоволено клопотання позивача та призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.11 р. ухвалу суду від 09.08.11 р. було скасовано.
За таких обставин, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.12.11р.
Представники сторін в судове засідання не з"явились.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Громадянин ОСОБА_2 та АБ «Факторіал-Банк» (ПуАТ «СЕБ Банк» є його правонаступником) уклали договори кредиту № 318-п/07 від 25.10.2007 р. у розмірі 1.868.500, 00 грн. та№ 348-п/07 від 07.12.2007 р. у розмірі 17.826.500, 00 грн.
В забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань в повному обсязі за зазначеними договорами кредиту, були укладені договори поручительства та іпотеки з ОСОБА_3, ТОВ «Еверест» та ПП «Кастел», відповідно до яких:
майно ОСОБА_2:
1). Нежитлові приміщення 1, 1а, 16, 26, 26а, 266, 27 площею 122,7 кв. м. в літ."А-9", що розташовані за адресою АДРЕСА_4 знаходяться в іпотеці згідно договору іпотеки від 15.02.2008 p., укладеного з АБ «Факторіал - Банк» в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 318-п/07 від 25.10.2007 р.
2).Трикімнатна квартира № 5 загальною площею 76, 6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, яка належить боржнику на праві спільної сумісної власності з дружиною - ОСОБА_3, знаходиться в іпотеці згідно договору іпотеки від 07.12.2007р., укладеного з акціонерним банком «Факторіал -Банк» в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 348-п/07 від 07.12.2007 р.
майно Приватного підприємства „Кастел", м. Харків, проспект 50 років СРСР, буд. 12 кв.122 код 32870796.
нежитлова будівля літ."А-5", загальною площею 2173,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 знаходяться в іпотеці згідно договору іпотеки від 12.12.2007 p., укладеного з АБ «Факторіал - Банк» в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 348-п/07 від 07.12.2007 р.
майно Товариства з обмеженою відповідальністю „Еверест", м. Харків, код 22701329
нежитлові приміщення: № 1, загальною площею 22,7 кв.м., № 2, загальною площею 21,3 кв.м. в літ. "А-1", за адресою АДРЕСА_6, нежитлове приміщення № 3 загальною площею 31,0 кв.м. в літ."А-1", за адресою АДРЕСА_6 знаходяться в іпотеці згідно договору іпотеки від 07.12.2007 p., укладеного з АБ «Факторіал - Банк» в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 318-п/07 від 25.10.2007 р.
12 грудня 2007 року, між: Позивачем та Відповідачем 1 був укладений договір поруки за умовами якого Позивач зобов 'язується перед Відповідачем 1 відповідати за виконання ОСОБА_2 умов щодо сплати суми кредиту, процентів за користування Кредитом, а також можливих неустойок та інших витрат у розмірі, в строк та на умовах, визначених Договором кредиту № 348-п/07 кредитна лінія без права відновлення від 07 грудня 2007 року.
12 грудня 2007 року, між: Позивачем та Відповідачем 1 був укладений іпотечний договір, який забезпечує виконання громадянином ОСОБА_2 зобов'язань в повному обсязі перед Відповідачем 1, що випливають з договору кредиту № 348-п/07 від 07.12.2007 року.
Відповідно до умов вказаного договору, Позивач передав в іпотеку Відповідачу 1 спірну нежитлова будівля літ. "А-5", загальною площею 2173,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_3
Відповідно до п. 4.1. іпотечного Договору від 12.12.2007 року в разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за договором кредиту та Іпотекодавцем, сторонни домовилися, що звернення на передане в іпотеку майно може бути здійснено згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку», у позасудовому порядку.
12.12.2007 p. між Акціонерним Банком «Факторіал-Банк» та Приватним підприємством «Кастел» укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого Банк прийняв від іпотекодавця право продажу зазначених приміщень (предмету іпотеки) за іпотечним договором від 12.12.2007 р. в забезпечення виконання умов договору кредиту № 348-п/07 про надання кредитної лінії без права відновлення від 07.12.2007 р (п.1.1.), укладеного між ОСОБА_2 та АБ «Факторіал-Банк».
П. 3.1. вказаного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12 грудня 2007 року передбачений порядок продажу предмета іпотеки, який був дотриманий Відповідачем 1
ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором кредиту № 348-п/07 від 07.12.2007 року не виконував, і у Відповідача 1 виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - майно Приватного підприємства „Кастел", м. Харків, а саме нежитлову будівлю літ."А-5", загальною площею 2173,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, яка знаходяться в іпотеці згідно договору іпотеки від 12.12.2007 p., укладеного з АБ «Факторіал - Банк» в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 348-п/07 від 07.12.2007р.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Cт. 36 вказаного Закону передбачає позасудове врегулювання, відповідно до якої Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону
Стаття 38 вказаного закону передбачає порядок продажу предмета іпотеки, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.
Відповідачі на виконання вищезазначених вимог Закону України «Про іпотеку» та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12 грудня 2007 року повідомив Позивача належним чином про свій намір реалізувати предмет іпотеки шляхом укладання від свого імені договору купівлі-продажу та направив вимоги:
1. 16.02.2011 за №2-3-2-1-246 вимога ПП «КАСТЕЛ», яка отримана ПП «Кастел» 22.02.2011 року.
2. 16.02.2011 за №2-3-2-1-244 вимога ОСОБА_2, яка отримана ОСОБА_2 19.02.2011р.
Крім того, ОСОБА_2, який є директором ПП «Кастел» та позичальником по кредитним договорам, неодноразово письмово звертався до Відповідача 1 із заявами вирішити питання по погашенню кредитних зобов'язань шляхом реалізації Відповідачем 1 предмету іпотеки, а саме: нежитлової будівлі літ."А-5", загальною площею 2173,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3:
1. Заява від 01 вересня 2010 року.
2. Заява від 03 вересня 2010 року.
3. Заява від 23.12.2010 року.
Враховуючи викладене, на момент укладання спірного договору купівлі-продажу між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 зобов'язання ОСОБА_2 пo поверненню кредиту виконані не були, Позивач, ОСОБА_2, який є директором Позивача, окремо були повідомленні про реалізацію предмета іпотеки, і доказів протилежного позивачем не надано, а отже твердження Позивача, що він не отримував ніяких вимог про усунень порушень, чим Відповідач 1 позбавив його переважного права на придбання нежитлової будівлі літ. "А-5", загальною площею 2173,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3, не відповідають обставинам справи і наявним доказам.
Закон України „Про іпотеку" (Закон про іпотеку), що був прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2003р. і набув силу з 1 січня 2004р., є основним законодавчим актом рамкового характеру, який покликаний врегулювати відносини іпотеки як способу забезпечення виконання зобов'язань, охоплюючи увесь спектр цих правовідносин з моменту виникнення іпотеки і до моменту задоволення вимог іпотечного кредитора. Зокрема, Закон про іпотеку визначає підстави виникнення іпотеки, поширення сфери дії іпотеки, права та обов'язки іпотечного кредитора та іпотекодавця, вимоги до державної реєстрації іпотеки, правила визначення пріоритету прав та вимог іпотечного кредитора, способи та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки тощо.
Зокрема, цей закон відображає такі підходи: а) передача нерухомого майна в іпотеку без його передання у володіння кредитору; б) акцесорний характер іпотеки, яка існує доти, доки дійсне забезпечене нею зобов'язання; в) право кредитора продати предмет іпотеки для задоволення несплаченої боржником вимоги; г) право боржника на отримання перевищення виручки від продажу предмета іпотеки над розміром забезпеченого зобов'язання; д) право кредитора вимагати від боржника різниці між вартістю предмета іпотеки і розміром несплаченого основного зобов'язання; є) можливість передачі в іпотеку як існуючої нерухомості так і тої, що виникне у майбутньому; є) речова природа іпотеки, яка поширюється на нерухоме майно незалежно від переходу права власності на нього тощо. Поряд з зазначеними концепціями Закон про іпотеку містить сучасні засади правового регулювання іпотеки, які переважно пов'язані з деталізованим викладенням правил визначення пріоритету та процедур звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частинами 1, 3, 5 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає боржнику та іпотекодавцю, якщо він є відмінним від боржника, письмову вимогу про усунення порушення. ПуАТ «СЕБ Банком» відповідно до умов договору кредиту ОСОБА_2 та ПП «Кастел» було заявлено вимогу про сплату заборгованих грошових сум згідно умов Договору кредиту № 348-п/07 від 07.12.2007 .р.
Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.
За визначенням абзацу 6 статті 1 Закону конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.
Кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги (частина 9 статті 11 Закону).
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
В той же час, статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення провадження у справі про банкрутство іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов'язання.
Верховним Судом України висловлено правові позиції про застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо звернення стягнення на майно боржника. Згідно роз'яснень викладених в постанові № 15 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство» норми ряду законів містять положення, що несуперечать Закону, а доповнюють його, зокрема положення викладені в частині 2 статті 33 Закону України «Про іпотеку», а тому мають пріоритет щодо їх застосування.
Зокрема, згідно п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 р. № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство норми ряду законів містять положення, що не суперечать Закону про банкрутство, а доповнюють його, зокрема, згідно з частиною З статті 23 Закону України від 18 листопада 2003 p. N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", частиною 2 статті 33 Закону України від 5 червня 2003 p. N 898-IV "Про іпотеку" у разі порушення провадження у справі про банкрутство заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов'язання. За відсутності суперечностей у змісті норм судам слід застосовувати положення Закону про банкрутство в системному взаємозв'язку з приписами інших законів.
Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної ради України. Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
У випадках колізії нормативних приписів Закону про банкрутство та співвідносних норм інших законів судам слід керуватися роз'ясненнями Конституційного Суду України (далі - КСУ), викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від 3 жовтня 1997 p. N 4-зп про набуття чинності Конституції України. У цьому Рішенні КСУ роз'яснено: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше". Відповідні роз'яснення КСУ слід застосовувати і до інших законів, приписи яких інакше, ніж Закон про банкрутство, мають регулювати окремі питання.
Таким чином, виходячи з положень вищезазначених норм Закону про банкрутство та Закону про іпотеку кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має особливий статус відносно інших кредиторів та володіє першочерговим правом на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна. Реалізації права першочергового задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна введення мораторію постановою про порушення провадження в справі про банкрутство ніякою мірою не перешкоджає.
Крім того, відповідні позиції законодавця щодо відсутності перешкод у іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, свідчить наступне.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства (ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
В той же час, Законом України «Про виконане провадження» (далі - Закон про виконавче провадження) щодо обов'язкового зупинення виконавчого провадження (ч. 1 п. 8 ст. 37) визначено, що однією з підстав є порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувана поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.
Відповідно до ст. 67 Закону про виконавче провадження лише у разі у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом (ст. 49).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Таким чином, після внесених змін в Закон України «Про виконавче провадження» відносно звернення стягнення на заставне майно, Закон України «Про виконавче провадження» передбачає можливість здійснення виконавчого провадження зі звернення стягнення на заставне майно (предмет іпотеки/застави) після порушення провадження у справі про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, що свідчить про пріоритет Закону про іпотеку над однопредметними положеннями Закону про банкрутство, а також про те, що законодавець розрізняє і поняття «вимог кредиторів, на які поширюється дія мораторія і справі про банкрутство, введеного постановою про порушення провадження» та «вимог, що можуть бути задоволені за рахунок звернення стягнення на заставне майно (предмет іпотеки), особи щодо якої порушено провадження в справі про банкрутство».
Наведені вище висновки можна зробити і на підставі інших норм Закону про банкрутство, якими врегульовано порядок провадження у справі про банкрутство та застосування до боржника ліквідаційної процедури. Розглядаючи в контексті окресленої проблеми здійснення передбачених Законом про банкрутство процедур та заходів щодо повного або часткового задоволення вимог кредиторів, які застосовуються на різних стадіях провадження у справі про банкрутство, необхідно у системному зв'язку враховувати як визначений цим Законом порядок їх здійснення, так і особливості застосування передбачених Законом про іпотеку форм та способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Порушення справи про банкрутство здійснюється за заявою кредитора. Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство визначено у ст. 7 Закону про банкрутство. Згідно із ч. 8 ст. 7 цього Закону до такої заяви поряд з іншими визначеними у ст. 7 документами обов'язково додаються докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою, у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника. Необхідність подання таких документів перш за все зумовлена тим, що відповідно до загального правила, яке закріплене у ч. З ст. 6 Закону про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника не можуть бути задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
На підставі цього можна зробити висновок, що Закон про банкрутство встановлює процедури та заходи часткового чи повного задоволення передусім вимог кредиторів, які не можуть бути задоволені боржником через його неплатоспроможність, а наявність у кредитора права іпотеки дозволяє йому звернути стягнення на предмет іпотеки, ви користовуючи передбачені Законом про іпотеку заходи.
Цей висновок підтверджується і змістом ст. 8 Закону про банкрутство, якою встановлено підстави для прийняття або відмови у прийнятті судом заяви про порушення справи про банкрутство. Зокрема, згідно із абз. 6 ч. 2 цієї норми суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів повністю забез печені заставою. Отже, відповідно до змісту цих норм іпотекодержатель може звертатися до суду із заявою про порушення щодо боржника (іпотекодавця) справи про банкрутство тільки в частині вимог, що не підлягають задоволенню за рахунок вартості предмета іпотеки. З цього є очевидним, що іпотекодержатель не тільки може, а й повинен здій снювати задоволення забезпечених іпотекою майнових вимог саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а не шляхом подання заяви про порушення щодо боржника (іпотекодавця) справи про банкрутство.
Зокрема, з цього приводу в п. 47 постанови Пленум)' звертається увага на те, що за змістом абз. 2 ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, тільки мають право подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника вже після порушення провадження у справі про банкрутство. Однак вимоги цієї категорії кредиторів незалежно від їх звернення із заявою встановлюються розпорядником майна згідно з даними обліку боржника, а також заданими державного реєстру застав.
Таким чином, подання іпотекодержателем такої заяви після порушення справи про банкрутство є його правом, а не обов'язком. Його вимоги, забезпечені іпотекою, підлягають обов'язковому врахуванню при здійсненні процедур, пов'язаних із задоволенням вимог інших кредиторів боржника, перед якими право іпотеки надає іпотекодержателю переважне право на задоволення своїх майнових вимог до боржника за рахунок коштів, отриманих від продажу предмета іпотеки в порядку здійснення передбачених Законом про банкрутство процедур, спрямованих на відновлення платоспроможності боржника, або у разі визнання його банкрутом - за рахунок коштів, отриманих від продажу предмета іпотеки у ліквідаційній процедурі.
Проте у будь-якому разі коментоване положення не містить обмеження, яке б прямо виключало право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки. Адже, як зазначалося вище, у разі задоволення судом відповідного позову іпотекодержатель не може позбавлятися права на задоволення своїх майнових вимог до боржника (іпотекодавця) шляхом продажу предмета іпотеки в межах виконавчого провадження. У цьому разі відповідно до розглянутих вище вимог Закону про виконавче провадження та Закону про банкрутство продаж предмета іпотеки здійснюється в межах виконавчого провадження. Тим більше, іпотекодержатель не може бути позбавлений права на задоволення своїх майнових вимог до боржника (іпотекодавця) шляхом продажу предмета іпотеки від власного імені будь-якому покупцеві за ціною, визначеною незалежним суб"єктом оціночної діяльності, відповідно до Закону про іпотеку (ст. 36, 37) та договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Наведене стосується передусім випадків, коли боржником в основному зобов'язанні є іпотекодавець. Якщо іпотекодавцем виступає інша особа ніж боржник за основним зобов'язанням, зокрема майновий поручитель ПП «Кастел», іпотекодержатель ПуАТ «СЕБ Банк» не може вважатися його кредитором, а майновий поручитель не є його боржником у розумінні змісту забезпеченого іпотекою основного зобов'язання, щодо якого згідно із абз. 24 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство може відбуватися зупинення його виконання боржником і припинення заходів, спрямованих на забезпечення його виконання.
Такий висновок випливає з того, що передбачені абз. 24 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство наслідки, що настають у зв'язку з уведенням мораторію, застосовуються лише стосовно особи, щодо якої порушено справу про банкрутство в межах такої справи.
Тому очевидно, що коли справа про банкрутство порушується лише щодо боржника у забезпеченому іпотекою зобов'язанні, наслідки, які настають із уведенням мораторію, не можуть застосовуватися щодо майнового поручителя та припиняти застосування до нього заходів, спрямованих на виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, оскільки він не є боржником в основному зобов'язанні, а відповідно і стороною у справі про банкрутство.
Право іпотекодержателя звернути стягнення па предмет іпотеки не може обмежуватися введенням мораторію також у разі, якщо справу про банкрутство порушено тільки стосовно майнового поручителя. Зокрема, в цьому випадку мораторій не може поширюватися на вимоги іпотекодержателя, оскільки майновий поручитель не є боржником в основному зобов'язанні, а припиненню можуть підлягати тільки заходи, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язання, які вчиняються щодо боржника в основному зобов'язанні. Майновий поручитель не є боржником в основному зобов'язанні, а тому заходи, спрямовані на забезпечення виконання основного зобов'язання, не можуть припинятися, бо порушення щодо нього справи про банкрутство, навпаки, є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зроблені висновки повністю узгоджуються із юридичною природою договору май нової поруки, а також змістом прав та обов'язків майнового поручителя. Так, майновий поручитель є зобов'язаною стороною лише за договором іпотеки. Укладений майновим поручителем договір іпотеки є договором на користь третьої особи - боржника в основному зобов'язанні в розумінні ст. 636 ЦК України. Одним із обов'язків майнового поручителя за договором іпотеки є задоволення в інтересах боржника та кредитора в основному зобов'язанні забезпечених іпотекою майнових вимог іпотекодержателя. Не будучи стороною в основному зобов'язанні, майновий поручитель зобов'язується перед кредитором (іпотекодержателем) відповідати за невиконання боржником в основному зобов'язанні майнових обов'язків у повному обсязі або частково в межах вартості переданого в іпотеку майна.
При цьому слід зазначити, що як укладений договір, з якого виникає основне зо бов'язання, так і договір іпотеки, самі по собі не надають іпотекодержателю право ви магати в будь-який час від майнового поручите п і задоволення вимог у забезпеченому іпотекою зобов'язанні. Таке право вимоги виникає у іпотекодержателя у разі наявності передбачених законом або договором обставин, із настанням яких він може розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, іпотекодержатель набуває право здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання або із настанням інших обставин, з якими законом або договором пов'язується виникнення такого права. Такою піде ґавою є і порушення щодо іпотекодавця справи про банкрутство.
Беручи до уваги те, що згідно із ч. 3 ст. 33 Закону про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а згідно із ч. 3 ст. 35 цього Закону іпотекодержатель вправі звернутис до суду із позовом до іпотекодавця в будь-який час, незважаючи на наявне у іпотекодавця право добровільно у позасудовому порядку виконати забезпечені іпотекою вимоги, можно дійти висновку, що наслідки, які настають у разі введення мораторію на задої олення вимог кредиторів майнового поручителя, щодо якого порушено справу про банкрутство, не можуть обмежувати передбачене цими нормами право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки. Адже, оскільки мораторій встановлюється лише щодо зобов'язань боржника, строк виконання яких настав на дату його введення, іпотекодержатель, не здійснивши щодо майнового поручителя свого права звернутії стягнення на предмет іпотеки, не може вважатися кредитором майнового поручителя, на вимоги якого поширюється мораторій. Тому, очевидно, що іпотекодержатель не може бути позбавленим права звернення стягнення на предмет після дати введення мораторію.
Враховуючи викладене вище, суд визнав позовні вимоги необгрунтованими, такими, що не підтверджуються наданими суду доказами та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові - на позивача.
За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
В позові ПП "Кастел" до ПАТ "СЕБ Банк" відмовити повністю.
В позові ПП "Кастел" до ТОВ "СЕБ Лізінг" відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Тихий П.В.
повний текст рішення складено 12.12.2011р.