Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" грудня 2011 р. Справа № 5023/8491/11
вх. № 8491/11
Суддя господарського суду Светлічний Ю.В.
при секретарі судового засідання Ліпчанська В.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 довіреність №01-29/238 від 10.02.10 р., ОСОБА_2 довіреність №01-29/230 від 10.02.10 р.;
3-ї особи < Текст > відповідача - не з"явився; 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Регіон-Банк" м. Харків 3-я особа < Текст >
до Приватного підприємства "Меркурий Плюс", м. Харків 3-я особа < Текст >
про стягнення коштів
Публічне акціонерне товариство "Регіон-Банк" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача суму заборгованості за кредитом у розмірі 342 889,81 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 48 698,21 грн., шрафні санкції - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків, згідно п. 4.1. Кредитного договору 4 576, 37 грн., інфляційні у розмірі 4 576,37 грн. та судові витрати.
Присутні представники позивача у судовому засіданні підтримали заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач користуючись правами наданими йому ст. 22 ГПК, просить стягнути з відповідача суму заборгованості 408 390,03 грн. у тому числі: суму заборгованості за кредитом 342 889,81 грн.; суму заборгованості по відсоткам 48 698,21 грн.; штрафні санкції - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків , згідно п.4.1. Кредитного договору 4 576,37 грн. , штрафні санкції згідно ст. 625 ЦКУ з урахуванням індексу інфляції - 12 225,64 грн. та судові витрати у вигляді сплаченого державного мита у розмірі 4 083,90 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Враховуючи, що згідно ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд приймає заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.
Присутні представники позивача у судовому засіданні підтримали подані заяви про забезпечення позову , які ними надані через канцелярію господарського суду 21 жовтня 2011 року за вх.№ 32595 та 27 жовтня 2011 року за вх.№32966, які судом прийняті 14.11.11 р. до розгляду та долучені до матеріалів справи. У поданих заявах про забезпечення позову позивач просить: накласти арешт на рухоме майно, що належить ПП "Меркурій плюс" (код ЄДРПОУ 32563029) на праві власності, в тому числі на : нерухоме майно - будинок (Гуртожиток) цегляний літ. "А-2", загальною площею 894 кв.м., розташований за адресою: Харківська область, Красноградський район, м. Красноград, вул. Щучки, буд. 117. Також позивач просить накласти арешт на грошові кошти у сумі 408 390,03 грн., що містяться або будуть надходити на рахунки, які належать відповідачу, а саме: рахунок №26005058325300 в АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005; рахунок №26009010040205 в АТ "Банк Золоті Ворота" м. Харків, МФО 351931; рахунок №2600230123266 у відділенні №12 ПАТ КБ "Актив Банк", МФО 300852; №26003023426 в ПАТ "Східно - Український Банк "Грант, МФО 351607; №260086172 в ПАТ "Мегабанк", МФО 351629.
Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє у його задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776, суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Ретельно дослідивши підстави, викладені в заяві в обґрунтування забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що заяви позивача не обґрунтована належними доказами та позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно із статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.
11 серпня 2008 року між АКРБ "Регіон-банк" в особі директора філії №1 АКРБ "Регіон-Банк" (станом на день подання позову назву Банку змінено на АТ "РЕГІОН-БАНК") та Приватним підприємством "Меркурій плюс" (надалі - Відповідач ) було укладено Договір кредиту № 06-7/2-08 , відповідно до якого Банк відкрив Відповідачу кредитну лінію з лімітом у сумі 600 000,00 (шістсот тисяч гривень) на поповнення обігових коштів підприємства, із сплатою 24 (двадцять чотири) відсотка річних терміном з 11.08.2008 року по 07.08.2009 року.
Потім додатковими угодами №№1 - 20 до Договору кредиту № 06-7/2-08 від 11.08.2008 р. оформлювалось надання кредитних коштів, змінювались відсоткові ставки, строк повернення кредиту було змінено на "17" грудня 2010 року та зменшено суму ліміту кредитування до 500 000 гривень. В забезпечення зобов"язань по кредиту прийнято в іпотеку нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю ТОВ "Інтер-ДОК", та поруку фізичної особи
Позивач свої зобов"язання за вищевказаним договором виконав, а саме відкрив позичковий рахунок №2062800110215 та перераховував позичкові кошти на підставі заяв Відповідача , що підтверджується випискою з особового (позичкового) рахунку №2062800110215.
Згідно п 3.2.1. вищенаведеного Договору кредиту, Відповідач зобов'язаний використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити його повернення згідно умов договору кредиту, сплатити нараховані відсотки та комісії.
Але, Відповідачем не виконувались його зобов'язання відносно повного та своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за вказаним кредитним договором. Умови Договору кредиту № 06-7/2-08 від 11.08.2008 р. не виконані, кредит не повернутий до Банку, утворилася прострочена заборгованість по сплаті відсотків, що є прямим порушенням ст.525 Цивільного кодексу України щодо недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання або зміни його умов.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідачу були надіслані позивачем письмові вимоги, а саме: № 02-9/69 від 20.03.2009р.; № 06-10/68 від 11.03.2010р.; № 06-10/380 від 23.11.2010 року , в яких Банк зазначав, що у Відповідача перед Банком існує заборгованість як за основною сумою кредиту, так і по сплаті відсотків, пені та штрафних санкцій та просив своєчасно дотримуватись умов Договору кредиту, посилаючись на те, що у разі невиконання цих умов, Банк , керуючись п. 3.3.13 вищезазначеного кредитного договору, змушений вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним, вимагати від Поручителя та майнового поручителя відшкодування збитків, завданих Банку внаслідок невиконання Позичальником умов Договору кредиту, але відповідач на вказані вимоги не відреагував та суму боргу не сплатив.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення коштів в сумі 342 889,81 грн. (заборгованість за кредитом) та 48 698,21 грн. (заборгованість по відсоткам), правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 4 576,37 грн. пені та інфляційні у розмірі 12 225,64 грн.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Також, відповідно до п. 4.1. вищенаведеного Договору кредиту, у разі виникнення простроченої заборгованості, прострочення сплати відсотків, а також порушення строків повернення кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,5 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення , але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Перевіривши нарахування пені та інфляційних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача з вини якого спір доведено до суду.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.509, 526, 530, 1049 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", ст.ст. 1, 4, 12, 15, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Прийняти уточнення позовних вимог та розгляд справи продовжити з урахуванням цих змін.
2. У задоволенні заяв позивача про забезпечення позову відмовити.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Меркурий Плюс" (м. Харків вул. Олексіївська, буд. 27, код ЄДРПОУ 32563029, рахунок №26001410116149 в ХЦВ АТ "РЕГІОН-БАНК", МФО 351254) на користь Публічного акціонерного товариства "Регіон-Банк" (61002, м. Харків, вул. Дарвіна 4, МФО 351447, р/р 29092022 в АТ "РЕГІОН-БАНК", МФО 351254, код ЄДРПОУ 09620081) суму заборгованості 408 390,03 грн. у тому числі: суму заборгованості за кредитом 342 889,81 грн.; суму заборгованості по відсоткам 48 698,21 грн.; штрафні санкції - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків , згідно п.4.1. Кредитного договору 4 576,37 грн. , штрафні санкції згідно ст. 625 ЦКУ з урахуванням індексу інфляції - 12 225,64 грн., державне мито у розмірі 4 083,90 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя (підпис< Текст > Светлічний Ю.В.
Справа №5023/8491/11
Повне рішення складене 09 грудня 2011 року.