08 листопада 2011 року
справа № 5020-1532/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020-1532/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Вікт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум»
про спонукання повернути майно,
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Суть спору:
27.09.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Вікт»звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» про спонукання повернути майно, передане за договором зберігання №155 від 02.06.2009, а саме -бетономішалки кількістю 12 штук на суму 56592грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28.09.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушене провадження у справі.
Сторони явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідач правом, наданим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався: не подав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази,
02.06.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю «А-Вікт»(Поклажодавець, далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум»(Зберігач, далі - відповідач) укладений договір зберігання №155 (далі -Договір), згідно умов якого позивач передає, а відповідач приймає на безоплатної основі на відповідальне зберігання майно: бетономішалку BWA 200 (220В) кількістю 2 штуки вартістю за одиницю 6165 грн, бетономішалку BWA 150 (220В) кількістю 1 штука вартістю за одиницю 5895 грн, бетономішалку BWA 150 (380В) кількістю 1 штука вартістю за одиницю 5643 грн, бетономішалку BWA 110 кількістю 2 штуки вартістю за одиницю 4311 грн, бетономішалку BWA 80 кількістю 2 штуки вартістю за одиницю 4050 грн, бетономішалку BWJ 160 кількістю 2 штуки вартістю за одиницю 4050 грн, бетономішалку BWJ 130 кількістю 2 штуки вартістю за одиницю 3951 грн, а всього вартість майна, переданого на зберігання, складає 56592 грн. Місце зберігання визначене сторонами та знаходиться за адресою м. Севастополь, Камишове шосе, 7-Г /арк.с.8-10/. Пунктом 6.1 Договору встановлено, що Договір вступає в силу з моменту передачі майна та діє до 31.12.2009. В силу пункту 6.1 Договору він був продовжений до 31.12.2010.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору передача товару на зберігання здійснюється за адресою Камишове шосе, 7-Г. Датою прийому-передачі товару на зберігання є дата підписання відповідачем актів прийому-передачі.
02.06.2009 між сторонами був підписаний акт №1 прийому-передачі майна, зазначеного у пункті 1.1 Договору. Акт підписаний сторонами без заперечень (арк.с.11).
27.01.2011 та 01.04.2011 позивач надіслав на адресу відповідача вимоги про повернення майна, що було йому передано на зберігання на підставі Договору (акр.с.12-13).
12.04.2011 відповідач відповів, що заявлені вимоги про повернення майна підлягають задоволенню та повідомив, що майно буде повернено в строк до 31.05.2011 (арк.с.14).
Як зазначив позивач, майно, що було передано відповідачу на підставі Договору на цей час йому не повернено, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку поданим доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором зберігання.
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно статей 937, 938 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Статтею 946 Цивільного кодексу України визначено, що установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.
Статтями 942, 943 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.
Відповідно до статей 949, 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Пунктом 2.1.3 Договору встановлено, що відповідач забезпечує повне збереження майна, а після закінчення зберігання повертає позивачу те ж саме майно та у тому ж саме стані, в якому воно передавалось на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей, нормального фізичного зносу при використанні.
Строк зберігання встановлений сторонами до 31.12.2009 (пункт 1.1 Договору).
В силу пункту 6.1 Договору він був продовжений до 31.12.2010 та на цей час є припиненим.
Згідно до пункту 2.1.8 Договору відповідач повинен повернути повністю майно позивачу за першою його вимогою, але не пізніше семі робочих днів з дня отримання такої вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2011 та 01.04.2011 позивач надіслав на адресу відповідача вимоги про повернення майна, що було йому передано на зберігання на підставі Договору (акр.с.12-13).
12.04.2011 відповідач повідомив, що майно буде повернено в строк до 31.05.2011 (арк.с.14).
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не подав суду будь-яких доказів, що підтверджують повернення позивачу майна, що було передано йому на зберігання за Договором.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум» (99007, місто Севастополь, вулиця М. Музики, 58 кв. 74; ідентифікаційний код 31005009) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «А-Вікт» (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Низгірецька, 157, ідентифікаційний код 33446070) майно, що було передане за договором зберігання №155 від 02.06.2009, а саме -бетономішалки BWA 200 (220В) у кількості 2 штук загальною вартістю 12330 грн, бетономішалку BWA 150 (220В) у кількості 1 штука вартістю 5895 грн, бетономішалку BWA 150 (380В) у кількості 1 штука вартістю 5643 грн, бетономішалки BWA 110 у кількості 2 штук загальною вартістю 8622 грн, бетономішалки BWA 80 у кількості 2 штук загальною вартістю 8100 грн, бетономішалки BWJ 160 у кількості 2 штук загальною вартістю 8100 грн, бетономішалки BWJ 130 у кількості 2 штуки загальною вартістю 7902, а всього у кількості 12 штук на суму 56 592 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» (99007, місто Севастополь, вулиця М. Музики, 58 кв. 74; ідентифікаційний код 31005009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Вікт» (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Низгірецька, 157, ідентифікаційний код 33446070) витрати по сплаті державного мита у розмірі 85,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя І.А. Харченко
Рішення оформлено відповідно
до вимог статті 84 ГПК України
і підписано 14.11.2011.