36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
07.12.2011 р. Справа №18/3221/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватехсервіс ХХІ В", вул.Половка, 66-Б. к.206, м.Полтава, 36034
до Відкритого акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос", вул.Монастирська,12, м.Полтава,36020
про стягнення 6 026,68 грн.
Суддя Тимченко Б.П.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов. №1 від 02.06.2011р.
від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 691 від 21.11.2011р.
В судовому засіданні 07.12.2011 року представникам сторін було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до положень ст. 85 ГПК України.
Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості у розмірі 5720грн., 183,04грн. інфляційних та 3% річних в сумі 123,64грн.
Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач позов не визнає, зазначає, що строк позовної давності для стягнення суми боргу сплинув. Вважає, що позивач не використав свого права на звернення до суду для захисту порушеного права та стягнення з нього боргу у встановлений законом термін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази та заслухавши представника Позивача суд встановив, що
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаватехсервіс ХХІ В" (надалі Позивач) та Відкрите акціонерне товариство "Бурова компанія "Букрос" (надалі Відповідач) тривалий час підтримували господарські відносини, в силу яких Позивач на умовах передоплати замовляв, а Відповідач поставляв на користь Позивача будівельні матеріали.
Проте, відповідно до передоплати від 26.10.2007р. на суму 5720грн. Відповідач поставку так і не здійснив.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на корить іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 Господарського кодексу України).
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України зазначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України, в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.
Ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як вбачається з норм вищезазначеного законодавства, Законом, а саме ЦК України визначено обов'язок відповідача повернути позивачу майно (грошові кошти).
Позивач вказує, що з моменту передоплати 26.10.2007р. відповідач кошти не повернув, ніяких дій щодо поставки товару не вчинив, тобто Позивач про своє право звернутися до суду був обізнаний ще у 2007р.
Відповідач в своїй заяві вих. № 688 від 18.11.2011р. просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв'язку із спливом строку позовної давності.
Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Стаття 253 ЦК України встановлює, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Посилання Позивача на підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків в серпні 2010р. не береться судом до уваги, оскільки підписання акту звірки взаємних розрахунків не може бути дією, яка свідчить про визнання стороною свого боргу у розумінні статті 264 ЦК України, оскільки сам по собі акт звірки взаєморозрахунків є документом, що фіксує проведені господарські операції та підписання акту звірки розрахунку відповідачем не тягне за собою юридичних наслідків для останнього. Акт звірки розрахунку не містить волі Відповідача на готовність оплатити борг.
Згідно ч.ч. 3 і 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, із яких видно, що у Позивача сплинув строк позовної давності по зазначеній вимозі до Відповідача на суму передоплати в розмірі 5720грн., у задоволені позовних вимог Позивача до Відповідача про примусове стягнення цих грошових коштів слід повністю відмовити.
Крім того, Позивачем згідно ст. 625 ЦК України Відповідачу були нараховані збитки від інфляції в сумі 183,04гривень та 3% річних в сумі 123,64гривень (розрахунки в матеріалах справи). Оскільки вказані вимоги пов'язані з вимогою про стягнення основного боргу, у задоволенні якого суд прийшов до висновку відмовити, то вимоги щодо стягнення інфляційних та 3% річних є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають .
Враховуючи наведені вище встановлені обставини справи, положення законодавства, суд відхиляє доводи позивача у справі.
Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати відносяться на позивача.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
Суддя Б.П. Тимченко
Повний текст рішення складено 13.12.2011р.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.