Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"01 " вересня 2008 р. Справа № 59/17-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Камишева Л.М., суддя Шепітько І.І.
при секретарі Сємєровій М.С.
за участю представників сторін:
позивача -Чурсіної В.В., довіреність № 11 від 14.11.2008 р.
відповідача - не з»явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1882Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2008 року у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Капітал», м.Харків
до Приватного підприємства ДХК «Схід», м.Харків
про стягнення 16309,22 гривень
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 14 липня 2008 року (суддя Бринцев О.В. ) в задоволенні позову про стягнення з відповідача ПП ДХК «Схід»16309,22 гривень компенсації завданих збитків відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повністю встановлені обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, їм не дана належна юридична оцінка, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Просить прийняти нове рішення та стягнути з відповідача збитки в розмірі 16309, 22 грн; судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що відповідач набув право власності на автозаправочну станцію № 111, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Доватора, 21, але всупереч вимогам чинного законодавства не уклав договір оренди земельної ділянки з Харківською міською радою. Бездіяльність відповідача спричинила збитки позивачу, оскільки Харківська міська рада не розриває договір оренди землі до того моменту, як новий власник об'єктів нерухомості не звернеться у встановленому порядку про укладання договору оренди земельної ділянки. Позивачем сплачені зайві орендні виплати, а тому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі реальних збитків, а саме, суми орендних платежів за землю, що були здійснені за весь період після продажу автозаправочної станції, як до закінчення терміну договору оренди, так і після 01 грудня 2007року. Крім того, вважає, що мало місце самовільне заняття відповідачем земельної ділянки по вул. Доватора, 21, в місті Харкові оскільки відсутнє рішення власника землі про надання йому земельної ділянки, і яке є окремою достатньою підставою для відшкодування .збитків позивачу.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з»явився. За наявною в матеріалах справи адресою відповідача був направлений процесуальний документ з зазначенням про час та місце розгляду справи. Відповідно до поштового повідомлення за вказаною в матеріалах справи адресою відповідач не знайдений. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З урахуванням викладеного судова колегія вважає за можливе розгляд справи за наявними матеріалами справи, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі -продажу до відповідача перейшло право власності на автозаправочну станцію, яка розташована в місті Харків по вул. Доватора, 21. Відповідно до ст. 377 ЦК України до нього перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій розташована АЗС, про що зазначено в п.11 договору купівлі-продажу. Відповідач не уклав у встановленому законом порядку договір оренди земельної ділянки. Харківська міська рада не розірвала договір оренди земельної ділянки з позивачем у зв»язку з тим, що відповідач не переоформив на себе договір оренди земельної ділянки. Позивач змушений сплачувати орендні платежі за землю. Станом на 1 травня 2008 року сума збитків, понесених позивачем від необґрунтованої сплати орендних платежів за земельну ділянку, склала 16309,22 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь на підставі ст.ст. 22, 1166 ЦК України .
Як вбачається із матеріалів справи, 11 травня 2005 року між позивачем та Харківською міською радою був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ТОВ «Харків-Капітал» була надана в строкове платне користування земельна ділянка, яка знаходиться в м. Харкові по вул. Доватора, 21.
29 грудня 2006 року між ТОВ «Харків-КапІтал" та ПП ДХК "Схід" був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Широковою В.А., зареєстрований в реєстрі за № №7114. Згідно умов договору купівлі-продажу ТОВ «Харків-Капітал" передало, а ПП ДХК "Схід" прийняло у власність майно - АЗС №111, яка в свою чергу складається з: нежитлової будівлі літера А-1 площею 124,6кв.м, нежитлової будівлі літера Б-1 площею 17,6 кв.м, нежитлової будівлі літера В-1 площею 7,9кв.м., що розташоване за адресою: місто Харків, вул..Доватора, 21.
Відповідно до п.п.11,12 цього договору сторони дійшли згоди про те, що продавець не заперечує проти передачі у користування покупцю земельної ділянки, на якій розміщене майно, яке є предметом цього договору. Зміст ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120,125 Земельного кодексу України сторонам роз»яснено.
Після укладення договору купівлі продажу ТОВ «Харків-Капітал" продовжувало сплачувати орендну плату за земельну ділянку, зайняту АЗС №111. Станом на 01 травня 2008 року всього було сплачено 16 309,22 грн.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для стягнення збитків згідно даної норми права, виходячи з наступного.
Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені в статті 156 Земельного кодексу України. Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки , заподіяні внаслідок а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначений статтею 157 Земельного Кодексу України, відповідно до вимог якої відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Згідно ч. 2 ст. 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 (з наступними змінами і доповненнями від 14.01.2004 р.) затверджений Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, згідно якого відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості грунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв»язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад, власники землі або землекористувачі, яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ , організацій та громадяни, які будуть відшкодовувати збитки, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Результати роботи комісії оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Колегія суддів зазначає, що грошова сума, яка визначена позивачем в якості збитків, не була розрахована відповідно до вищевказаних вимог законодавства. В матеріалах справи відсутній акт, який би мав бути підставою для встановлення розміру збитків та їх відшкодування.
Крім того, згідно п.п. 3,4,5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість водних джерел, зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво, на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Цим нормативним актом неодержаний доход визначений як доход , який міг би одержати власник землі , землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, створеного діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, організаціями, установами та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.
Таким чином, право на звернення до суду з вимогами про стягнення заподіяних збитків виникає у землекористувачів та власників землі на підставі затвердженого акту, яким встановлюються такі збитки та у разі добровільною несплатою особою збитків на протязі одного місяця з дня затвердження акту.
В матеріалах справи такі докази відсутні.
Суд першої інстанції, виходячи з норм статті 22 Цивільного кодексу України та спеціального законодавства, дійшов правильного висновку про те, що позивач не має правових підстав для стягнення збитків у вигляді орендної плати, сплаченої ним за земельну ділянку, яка вже фактично вибула з користування орендаря.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції неправильно застосований Порядок № 284 від 19.04.1993 року , який передбачає відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам у випадках вилучення (викупу) і тимчасового зайняття земельних ділянок, становлення обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву і інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатне для використання стан і неотримання доходів у зв»язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок, спростовується наведеними вище правовими нормами, які регулюють порядок визначення та стягнення збитків.
Крім того, слід зазначити, що в п. 40 договору оренди землі , укладеного 11 травня 2005 року між Харківською міською радою та ТОВ «Харків-Капітал», передбачено, що перехід права власності на будівлі та споруди , які розташовані на орендованій земельній ділянці до другої особи є підставою для розірвання договору та укладення договору з новим власником будинків та споруд.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що обов»язок набувача будівель по оформленню права власності чи права користування земельної ділянки, на якій розташована споруда, випливає з вимог закону, а тому суд першої інстанції помилково не застосував до цих правовідносин положення ст.22, 1166 ЦК України .
Слід зазначити, що відповідно до ст. 377 ЦК України разом з придбаною по договору купівлі-продажу нежитловою будівлею до відповідача перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Але не можна погодитися з посиланням позивача на те, що правовідносини по відшкодуванню орендної плати є позадоговірним зобов»язанням з відшкодуванням майнової шкоди і до них необхідно застосовувати ст.1166 ЦК України, бо вона виникає, як правило, за наявності вини особи, противоправними діями якої юридичній особі завдана майнова шкода.
Відповідно до ст..2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Як вбачається із ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державного або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.
На підставі ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Однак, первісно повинно бути припинено право позивача на користування спірною земельною ділянкою. Після укладання договору купівлі-продажу позивач мав звернутися до уповноважених органів та відмовитись від права користування земельною ділянкою.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено як одну із підстав припинення користування земельною ділянкою добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Згідно ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою.
На даний час право постійного користування позивачем земельною ділянкою, на якій розташована будівля відповідача, у встановленому законом порядку не припинено, згідно доданих до матеріалів справи документів саме позивач є користувачем спірної земельної ділянки.
Матеріалами справи не підтверджується протиправність поведінки відповідача, не доведено, що саме його дії перешкоджали оформленню права користування земельною ділянкою.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно дослідив надані сторонами докази та дійшов правильного висновку щодо відсутності доказів, достатніх для того щоб вважати, що відповідач порушив свої обов'язки по вчиненню дій, спрямованих на укладення договору оренди земельною ділянкою за адресою, м. Харків, вул. Доватора, 21.
Розірвання договору оренди, і як наслідок, своєчасне припинення орендних платежів, знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку не з діями/бездіяльністю відповідача у справі, а від своєчасності дій самого позивача.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідач самовільним зайняттям земельної ділянки спричинив позивачеві збитки, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»передбачено, що самовільне зайняття земельних ділянок -будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Відповідно до п.4.2 Наказу «Про затвердження порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель»№ 312 від 12.12.2003 року при проведенні перевірки державний інспектор: встановлює особу, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем; при встановленні факту зміни власника чи користувача об»єкту нерухомості вживає заходів для з»ясування особи фактичного власника чи користувача; встановлює правомірність використання земельних ділянок іншими землекористувачами; перевіряє наявність документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою; перевіряє дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; уточнює відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним мірам ліній на місцевості.
У п. 5.4 цього Наказу зазначено , що при складанні акту перевірки державний інспектор в акті перевірки повинен зазначити місце розташування земельної ділянки, її площу згідно із земельно-кадастровою документацією та фактичну площу, яка використовується.
Позивач не надав доказів, які могли б бути підставою для задоволення позову, з урахуванням вимог, викладених в Наказі «Про затвердження порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель»№ 312 від 12.12.2003 року.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2008 року у справі № 59/17-08 відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2008 року у справі № 59/17-08 залишити без змін.
Головуючий суддя (підпис) Бондаренко В.П.
суддя (підпис) Камишева Л.М.
суддя (підпис) Шепітько І.І.
Повний текст постанови підписано 05 вересня 2008 року.