33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"04" вересня 2008 р. Справа № 2/65
Суддя Савченко Г. І. при секретарі судового засідання - Маслову К.Г. розглянувши матеріали справи
за позовом : Заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області
до відповідача №1: Відкрите акціонерне товариство "Рівненській радіотехнічний завод"
до відповідача №2: Мале приватне підприємство-фірма "Промсервіс"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів : Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа "Прайс"
про визнання біржової угоди купівлі-продажу нерухомості недійсною
В засіданні приймали участь:
Від позивача: нач. відділу Артемяк С.В. (дов. №1 від 20.01.07р.)
Від органу прокуратури: помічник прокурора Алешко І.В.
Від відповідача №1: представник Санжаревський О.І. довіреність № 41/243 від 04.08.2008 р.
Від відповідача №2: представник Чучалін В.І. довіреність № 3 від 04.08.2008 р.
Від третьої особи: не з'явився
Стаття 22 ГПК України роз'яснена.
Оголошувалась перерва з 27.08.2008р. по 04.09.2008р.
СУТЬ СПОРУ: В позовній заяві заступник прокурора м.Рівне просить визнати недійсною біржову угоду купівлі-продажу нерухомості від 28 лютого 2003 року, а саме: адміністративно-лабораторного корпусу № З, літ. «А», загальною площею 9 845 кв. м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул. Д. Галицького, 25, укладену між Відкритим акціонерним товариством «Рівненський радіотехнічний завод»та Малим приватним підприємством-фірмою «Промсервіс»; повернути адміністративно-лабораторний корпус № 3, загальною площею 9 845 кв. м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Д. Галицького, 25, у власність Відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод».
Свої позовні вимоги заступник прокурора м.Рівне обгрунтовує тим, що перевіркою, проведеною прокуратурою м. Рівне встановлено, що 28 лютого 2003 року між Відкритим акціонерним товариством «Рівненській радіотехнічний завод»в особі голови правління Цимбалюка Миколи Леонтійовича (продавець) та Малим приватним підприємством-фірмою «Промсервіс»в особі директора Селецького Андрія В'ячеславовича (покупець) укладено біржову угоду купівлі-продажу нерухомості, згідно якої продавець продав, а покупець купив адміністративно-лабораторний корпус № 3, літ. «А», загальною площею 9 845 кв. м., що знаходиться за адресою м.Рівне, вул.Д.Галицького, 25.
Біржові торги проводилися Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс». Біржова угода зареєстрована 28 лютого 2003 року за реєстраційним номером № 077/016н-03.
Вважає, що біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 28 лютого 2003 року підлягає визнанню недійсною, оскільки укладена в порушення положень законодавства, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 48 ЦК України, яка діяла на час укладання угоди, передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно п. 140 "Державної програми приватизації на 2000-2002 роки", до виконання плану приватизації (розміщення акцій) відкритих акціонерних товариств, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій відкритого акціонерного товариства, цьому товариству та державним органам приватизації забороняється відчужувати майно (необоротні активи), що належать товариству, якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів перевищує суму, еквівалентну 14 000 ЄВРО за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу ВАТ.
Відповідно до п. 28 "Державної програми приватизації на 2000-2002 роки", як встановлено перевіркою 16 жовтня 2001 року відбулися загальні збори акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод»(далі ВАТ «РРТЗ»), державна частка якого в статутному фонді складає 31 595 807 (70, 45 %) акцій від їх загальної кількості 44 846 377 акцій.
Відповідно до пункту 7 протоколу загальних зборів акціонерів ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод»за № 4 від 16 жовтня 2001 року, загальні збори, в порушення вищевказаних вимог законодавства, дали згоду на відчуження основних засобів (згідно переліку), незадіяних у виробництві без зміни розміру статутного фонду.
До вказаного переліку увійшов адміністративно-лабораторний корпус №3, що представляє собою дев'ятиповерхову будівлю з цокольним та підвальним приміщенням, загальною площею 9 845 кв. м.
Залишкова вартість будівлі адміністративно-лабораторного корпусу №3, згідно переліку обладнання та будівель не задіяних у виробництві, у розмірі 3582323 грн. значно перевищує встановлену законом межу.
17 січня 2001 року голова правління ВАТ "РРТЗ" Цимбалюк М.Л. звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області про надання фондом дозволу на реалізацію першого поверху адміністративно-лабораторного корпусу №3 без вантажної шахти та вхідного холу площею 861,1 кв.м., другого поверху без вантажної шахти та конференц-залу площею 865 кв. м., третього поверху без вантажної шахти площею 849,2 кв.м., п'ятого поверху площею 848, 4 кв.м., сьомого поверху площею 866, 8 кв.м.% восьмого поверху площею 873, 3 кв.м., дев'ятого поверху площею 840, 2 кв.м., вхідного холу площею 612 кв.м., цокольного поверху та вантажної шахти площею (з другого по дев'ятий поверх) 812, 2 кв.м. та конференц-залу площею 690, 2 кв.м.
В подальшому, без отримання дозволу на відчуження об'єктів нерухомості, передбаченого п. 23 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1477 від ЗО липня 1999 року, без проведення рецензування матеріалів оцінки, службові особи ВАТ "РРТЗ" незаконно передали до Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майноваї біржі "Прайс" (далі РМУТМБ «Прайс») документи для реалізації приміщення будівлі адміністративно-лабораторного корпусу № 3.
14 лютого 2003 року проведено цільові аукціони з продажу 12приміщень будівлі адміністративно-лабораторного корпусу № З ВАТ "РРТЗ, а саме: дев'яти окремо взятих поверхів, приміщення вхідного холу та підвалу, конференц-залу, цокольного поверху та вантажної шахти.
Тобто, на біржі проведено дванадцять аукціонів з дванадцяти лотів, переможцем яких стало Мале приватне підприємство фірма "Промсервіс".
Лише 18 лютого 2003 року, тобто після проведення аукціону з продажу майна, з метою узаконення дій службових осіб ВАТ "РРТЗ", РМУТМБ «Прайс»начальник РВ ФДМ по Рівненській області Марчевський В.Ф., надав дозволи за №№3 83-394 на відчуження приміщень будівлі адміністративно-лабораторного корпусу № 3 згідно експертної оцінки.
В наслідок вищевказаних незаконних дій службових осіб ВАТ "РРТЗ", РМТМБ "Прайс", адміністративно-лабораторний корпус № З ВАТ "РРТЗ", загальною площею 9 845 кв.м., реалізовано за 869 991 грн., при залишковій його вартості 3 582 323 грн.
Вважає, що в результаті незаконного відчуження адміністративно-лабораторного корпусу № З ВАТ «РРЗТ», інтересам держави заподіяна значна шкода, оскільки в статутному фонді товариства частка державного майна складала на момент укладання біржової угоди 70, 45 %.
Вказує, що в даному випадку має місце порушення інтересів держави, уповноваженим органом якої виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, оскільки відповідно до п.4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою КМУ від 15 червня 1994 року № 412, відділення здійснює повноваження власника щодо акцій (часток, паїв), які належать державі у майні господарських товариств.
Позивач Регіональне відділення фонду державного майна України по Рівненській області позовні вимоги прокурора підтримує з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того вказує додаткову підставу в обгрунтування позовних вимог, а саме, посилається на ухвалу арбітражного суду Рівненської області від 06 квітня 1998 року про порушення справи №5/141-4/98р., якою вжиті заходи забезпечення позову. Заборонено відкритому акціонерному товариству "Рівненський радіотехнічний завод" проводити дії по відчуженню майна, яке йому належить, в будь-якій формі, відраховувати з розрахункового рахунку грошові кошти, окрім податків, інших обов'язкових платежів до бюджету.
Разом з тим, представник Регіонального відділення в судовому засіданні вказав, що не змінює підстав позову викладених в позовній заяві.
Представник органу прокуратури в судовому засіданні вказав, що не змінює підстав позову викладених в позовній заяві.
Відповідачі Відкрите акціонерне товариство "Рівненський радіотехнічний завод" та мале приватне підприємство - фірма "Промсервіс" позов заперечують з підстав, викладених в відзиві на позов.
Заперечення відповідачів зводяться до того, що прокуратурою м.Рівне при зверненні до суду із позовною заявою не враховано ту важливу обставину, що формою власності ВАТ «РРТЗ»з моменту його створення була колективна власність. Так, ВАТ «РРТЗ»засновано відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 7 лютого 1996 року №129 шляхом перетворення державного підприємства Рівненський радіотехнічний завод у відкрите акціонерне товариство згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів»від 26 листопада 1994 року №699/94. Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про власність», який діяв на той час, акціонерні товариства є суб'єктами права колективної власності. Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок випуску акцій. Відповідно до ст.12 цього Закону, товариство є власником майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність. Згідно з ч.1ст.21 цього закону, право колективної власності виникало на підставі перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства. Як зазначено в ст.30 цього закону колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створені ними органи. Отже, як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2003 року, акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства. Він має лише права, передбачені ст.10 Закону України «Про господарські товариства», тобто укладена угода про відчуження майна не порушує права акціонера.
Дана правова позиція підтверджується постановою Президії Верховного Суду України від 3 березня 2004 року № 15, якою погоджено узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про господарські товариства»у частині регулювання діяльності акціонерних товариств.
Перша редакція Статуту ВАТ «РРТЗ»була затверджена регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області 7 лютого 1996 року та зареєстрована розпорядженням голови Рівненського міськвиконкому від 15 лютого 1996 року № 1926. Нова редакція Статуту, чинна на момент виникнення і дії даних правовідносин, затверджена загальними зборами акціонерів ВАТ «РРТЗ»16 жовтня 2001 року і зареєстрована розпорядженням міського голови м.Рівне 21 березня 2002 року № 662-р. Згідно п.3.5. цього Статуту товариство є власником: майна, переданого йому засновником у власність; продукції, виробленої товариством внаслідок господарської діяльності; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством, що передбачено також ст.12 Закону України «Про господарські товариства». Відповідно до п.3.7. Статуту товариство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним і фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить чинному законодавству України та цьому Статуту. Там же, в п.3.7. зазначено, що до виконання плану розміщення акцій або до розміщення акцій у кількості, що становить не менше 75% загальної кількості акцій товариства, застава його майна та відчуження здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації. Як зазначено в п.3.8. Статуту, товариство має право укладати угоди (контракти), зокрема угоди купівлі-продажу, підряду, страхування майна, перевезень, зберігання, доручення і комісії тощо, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки та інше.
Відповідно до п.8.1. Статуту управління товариством здійснюють: вищий орган товариства - загальні збори, спостережна рада, ревізійна комісія і правління товариства.
Згідно з наказом РВ ФДМУ по Рівненській області від 6 листопада 2002 року № 420 було підтверджено право власності на нерухоме майно, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу ВАТ «РРТЗ»згідно переліку, який був доданий до наказу. Відповідно до цього переліку в число переданого майна входив і адміністративно-лабораторний корпус № 3. Адміністративно-лабораторний корпус № 3 на підставі зазначеного наказу був зареєстрований в КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»10 грудня 2002 року за реєстровим № 9-134-1073 за ВАТ «РРТЗ»на праві колективної власності.
Відповідно до ст.1, абз.4 ч.1 ст.5, абз.4 ч.1 ст.15 Закону України «Про приватизацію державного майна»приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності ..., на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону.
До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, акції (частки, паї), що належать державі у статутному фонді господарських товариств.
Приватизація державного майна здійснюється шляхом продажу акцій, що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Стаття 5 цього закону передбачає, що власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим законом і іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.
Так, згідно з протоколом № 4 загальних зборів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року, акціонерами було прийнято рішення про надання згоди на відчуження основних засобів, не задіяних у виробництві, згідно з переліком без зміни розміру статутного фонду. В цьому переліку об'єктом, який в тому числі підлягав відчуженню, був зазначений адміністративно-лабораторний корпус №3. Кошти, отримані від його реалізації, відповідно до цього рішення, підлягали направленню на інвестування, покриття боргових зобов'язань та виплату заробітної плати.
При проведенні цих загальних зборів акціонерів реєстром власників цінних паперів ВАТ «РРТЗ»зареєстровано 3489 осіб, які володіють 13250570 акціями (29,55% від кількості випущених акцій), а державна частка складала 31595807 акцій (70,45% від кількості випущених акцій). Таким чином, відповідно до протоколу № 4 загальних зборів акціонерів від 16 жовтня 2001 року, з урахуванням 70,45% акцій, які на той час знаходилися в державній власності, в проведенні загальних зборів акціонерів прийняли участь 72,57% від кількості випущених акцій, тобто збори акціонерів були легітимними. Зокрема, в роботі зборів прийняв участь начальник РВ Фонду державного майна України по Рівненській області Марчевський В.Ф., який представляв Фонд державного майна України згідно його доручення № 444 від 12 жовтня 2001 року і діяв у відповідності до завдання ФДМУ, підписаного начальником Головного управління Войцеховським Й., і голосував за відчуження основних засобів, що не задіяні в виробництві, згідно переліку, без зміни статутного фонду. Зокрема, в перелік також входив адміністративно-лабораторний корпус №3.
Крім того, питання реалізації адміністративно-лабораторного корпусу №3 обговорювалося на спільному засіданні правління та профкому ВАТ «РРТЗ»19 вересня 2002 року (протокол №7), якими було прийнято рішення про виставлення на реалізацію адміністративно-лабораторного корпусу № 3.
З метою забезпечення виконання рішення загальних зборів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року і спільного рішення правління та профкому ВАТ «РРТЗ»від 19 вересня 2002 року було проведено 5 листопада 2002 року засідання правління ВАТ «РРТЗ»(протокол №15). Пунктом 1.3 рішення правління було доручено працівникам заводу до 10 листопада 2002 року підготувати регіональному відділенню ФДМУ по Рівненській області документи на продаж корпусів № 3 і 4 по частинах із врахуванням експертної оцінки вартості частин згаданих вище корпусів № 3 і 4, скласти і затвердити на правлінні ВАТ «РРТЗ»кошторис використання коштів, що надійдуть від їх реалізації.
Питання щодо продажу корпусів № 3 і 4 обговорювалося також на засіданні спостережної ради ВАТ «РРТЗ»26 листопада 2002 року, яка прийняла рішення погодитись з пропозицією голови правління щодо продажу зазначених корпусів за експертною ціною.
Загальні збори акціонерів, спостережна рада та правління товариства приймали рішення і діяли у відповідності до повноважень, передбачених Статутом ВАТ «РРТЗ», затверджених загальними зборами акціонерів (протокол № 4 від 16 жовтня 2001 року) та у відповідності до Закону України «Про господарські товариства». Назване рішення загальних зборів акціонерів у встановленому порядку не визнане незаконним, а тому посилання заступника прокурора м.Рівне на те, що збори порушили вимоги законодавства, є некоректним та таким, що не грунтується на належних та допустимих доказах.
Головою правління ВАТ «РРТЗ», на виконання рішень зборів акціонерів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року (протокол № 4), спостережної ради від 26 листопада 2002 року (протокол № 2), правління ВАТ «РРТЗ»від 5 листопада 2002 року (протокол № 15), було видано наказ №140 від 27 грудня 2002 року «Про розбивку цілісного майнового комплексу інженерно-лабораторного корпусу № 3 на окремі частини». Цим наказом було створено комісію для технічного обстеження та розбивки корпусу № 3 на частини, яка виконала цю роботу. Розбивка корпусу на частини була необхідна для відчуження об'єкту нерухомого майна.
Таким чином, рішення про відчуження майна - адміністративно-лабораторного корпусу № 3 приймали не службові особи ВАТ «РРТЗ», а колегіальні органи товариства в порядку, передбаченому статутом ВАТ «РРТЗ»та чинного законодавства України.
Відповідачі вважають доводи викладені в позовній заяві прокуратури про заниження вартості адміністративно-лабораторного корпусу №3 безпідставними. Відповідно до протоколу №2 засідання спостережної ради ВАТ «РРТЗ»від 26 листопада" 2002 року було внесено пропозицію про продаж корпусів № 3 і 4 за експертною ціною з метою визначення їх ціни за справедливою ринковою вартістю, оскільки їх вартість, за якою вони обліковувались в бухгалтерії, не відповідали дійсному стану на той час. Суть в тому, що зазначені об'єкти нерухомого майна тривалий час перебували на консервації (на протязі 7 років було відключено тепло, електроенергія і вода), а тому амортизаційні нарахування відповідно до п.23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509, не проводилися. З такою пропозицією і дійсним станом корпусів погодилась спостережна рада, яка прийняла рішення про продаж корпусів № 3 і 4 за експертною ціною, що відповідає чинному законодавству.
Так, згідно з вимогами ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»проведення оцінки майна є обов'язковими у випадках ... переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку. Крім того, пунктом 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», передбачено, що підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.
Необхідність проведення переоцінки і встановлення дійсної ринкової вартості відчужуваного об'єкта була викликана тим, що об'єкт тривалий час перебував на консервації, амортизаційні нарахування не проводилися, а відтак його ремонт не проводився, що призвело до його руйнування і занедбаного стану, а відповідно різко зменшилася його ринкова вартість. Ця обставина підтверджується звітами ППФ «Полісся-Експерт»про оцінку вартості приміщень адміністративно-лабораторного корпусу № 3 на 31 грудня 2002 року та актами обстеження технічного стану корпусу № 3, проведеними комісійно працівниками заводу станом на 10 січня 2003 року.
Доводять, що не відповідає дійсності також твердження прокуратури м.Рівне в позовній заяві про те, що було порушено п.23 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю. Відповідно до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом ФДМУ від 30 липня 1999 року № 1477 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 серпня 1999 року за № 573/3866, воно визначає порядок відчуження шляхом продажу державного майна, закріпленого за державними підприємствами. В даному випадку ВАТ «РРТЗ»не є державним підприємством і відповідно відчужувало не державне, а колективне майно. Діючи відповідно до п.3.7.Статуту, ВАТ «РРТЗ»для відчуження адміністративно-лабораторного корпусу №3 звернулося з відповідними документами за отриманням дозволу від РВ ФДМУ по Рівненській області на відчуження майна. Тобто, в даному випадку РВ ФДМУ по Рівненській області не погоджувало проведену оцінку адміністративно-лабораторного корпусу № 3, а надало дозвіл на відчуження майна. Тим більше, п.26 цього положення передбачає, що одержані внаслідок відчуження державного майна кошти (за вирахуванням плати за послуги) зараховуються до Державного бюджету України. В даному випадку виручені кошти від продажу колективного майна пішли на розвиток товариства, що є підтвердженням того, що відчужувалося не державне, а колективне майно.
Вважають безпідставними посилання прокуратури м.Рівне в позовній заяві стосовно того, що об'єкт нерухомого майна був відчужений в порушення Закону України "Про державну програму приватизації", згідно п.140 якої до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ, цьому товариству та державним органам приватизації забороняється відчужувати майно (необоротні активи), що належать товариству, якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів перевищує суму, еквівалентну 14 000 ЄВРО за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу товариства. Безпідставність цих доводів спростовується наступним.
В самій позовній заяві заступник прокурора м.Рівне звертає увагу на те, що у відповідності до п.140 Закону України «Про державну програму приватизації»до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, є певні обмеження по відчуженню майна товариства. Разом з тим, в п.28 розділу VI цієї Програми зазначено про наступне: «Закріплення в державній власності пакета акцій у розмірі 25 або 50% статутного фонду ВАТ плюс одна акція може здійснюватися виключно щодо ВАТ. створених на базі об'єктів групи Г (до якої відноситься ВАТ «РРТЗ»). Закріплення у державній власності пакета акцій у розмірі 25 або 50% статутного фонду ВАТ плюс одна акція здійснюється для забезпечення відповідно до Закону України «Про господарські товариства»та статуту ВАТ впливу на прийняття загальними зборами акціонерів рішень з питань, визначених ст.ст.41 та 42 Закону України «Про господарські товариства», з питань про: передачу в заставу, оренду, продаж та відчуження іншими способами майна ВАТ, балансова вартість якого перевищує 10% підсумку балансу ВАТ. Тобто, ВАТ «РРТЗ», який був створений на базі об'єктів групи Г, мав право на відчуження майна товариства, вартість якого не перевищує 10% підсумку балансу ВАТ навіть без згоди РВ ФДМУ по Рівненській області. Крім того, заступник прокуратура м.Рівне, звертаючись з позовом, не взяла до уваги те, що в роботі загальних зборів акціонерів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року прийняв участь начальник РВ Фонду державного майна України по Рівненській області Марчевський В.Ф., який представляв Фонд державного майна України згідно його доручення № 444 від 12 жовтня 2001 року і діяв у відповідності до завдання ФДМУ, підписаного начальником Головного управління Войцеховським Й., і голосував за відчуження основних засобів, що не задіяні в виробництві, згідно переліку, без зміни статутного фонду. Зокрема, в цей перелік також входив адміністративно-лабораторний корпус №3. Тобто, сама держава в особі ФДМУ та РВ ФДМУ по Рівненській області, в управлінні яких знаходилась державна частка акцій статутного фонду ВАТ «РРТЗ», прийняла рішення про відчуження адміністративно-лабораторного корпусу № 3, який належав на праві колективної власності ВАТ «РРТЗ».
Згідно з балансом ВАТ «РРТЗ»станом на 1 січня 2003 року загальна вартість майна товариства становила 69928 тис.грн., в тому числі вартість основних засобів становила 62200 тис.грн. Продано було адміністративно-лабораторний корпус № 3, згідно з біржовою угодою купівлі-продажу нерухомості від 28 лютого 2003 року, за 1043989 грн. Таким чином, вартість проданого майна становила лише 1,49% підсумку балансу ВАТ «РРТЗ», що давало право підприємству на відчуження зазначеного майна.
Заступник прокурора м.Рівне, у відповідності до ст.33 ГПК України не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, належними та допустимими доказами, незаконного вибуття спірного майна та не спростував законність набуття цього майна МІТП фірмою «Промсервіс».
Заступник прокурора м.Рівне у своїй позовній заяві посилається на рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року яким зазначено, що прокурор або його заступник при зверненні до суду у кожному конкретному випадку самостійно визначають, в чому саме відбулося порушення інтересів держави. У цьому ж рішенні зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств із часткою державної власності у статутному фонді. При цьому покликається на порушення інтересів держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській області, яке здійснює повноваження власника щодо акцій, які належать державі у майні господарських товариств. Таке твердження не підкріплено жодним доказом з боку позивача.
Натомість, згідно балансу цінних паперів станом на 31 грудня 2007 року, наданого товариством з обмеженою відповідальністю-фірмою "Рівненський РКЦ", яке є реєстратором ведення реєстрів власників простих цінних паперів (акцій емітента ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод"), в графі "належить Державі" зазначено 0 акцій на суму 0,00 грн. з часткою у статутному фонді - 0%.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами при вирішенні підвідомчих їм спорів.
Вважають, що названий заступником прокурора м.Рівне інтерес держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській області не пов'язаний з суб'єктивними правами ні держави, ні державних органів і тому не підлягає правовому захисту і не може вважатись законним інтересом. Крім того цей інтерес спрямований на ущемлення прав відповідача по справі - Малого приватного підприємства фірми "Промсервіс".
Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 р.) правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом; до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР (ст. 257 Цивільного кодексу України) загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю в три роки.
Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Вважають, що заступником прокурора м.Рівне, яким заявлено позов в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській області не доведено, що йому не було відомо і не могло бути відомо про порушення свого права на день укладання біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 28 лютого 2003 року на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі «ПРАЙС». Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не заявлено.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР, п.4 ст. 267 Цивільного кодексу України закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.
Відповідачі заперечують додаткову підставу визнання недійсним угоди, заборону відчуження майна. Вказують, що дана обставина не зазначена в позовній заяві. В установленому порядку позивач не подавав заяву про зміну предмету спору. Дана обставина може бути окремим спором. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа "Прайс" в судові засідання не з'явилась. В установленому порядку повідомлялась про час і місце розгляду справи. Матеріали справи дозволяють вирішити спір без її участі.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, господарський суд встановив, що 28 лютого 2003 року Відкрите акціонерне товариство "Рівненський радіотехнічний завод" (продавець) продав малому приватному підприємству "Промсервіс" адміністративно-лабораторний корпус №3, літ."А" загальною площею 9845 м кв., що знаходиться за адресою м.Рівне, вул.Д.Галицького,25, про що була укладена біржова угода купівлі-продажу нерухомості.
Вказана нерухомість, згідно з п.1.6 угоди складається:
1. приміщення: цокольний поверх № 3-25, I (першого); поверху №87-90; II (другого) поверху: №91, № 124-126; III (третього) поверху: № 148, І №182-184; IV (четвертого) поверху: № 212, № 246-248; V (п'ятого) поверху: № 265, № 307-309; VI (шостого) поверху: № 338, №369-371; VII (сьомого) поверху: № 387, №413-415; VIII (восьмого) поверху: № 428, № 455-457; IX (дев'ятого) поверху: №472, 499-501-загальною площею 814,6 кв.м., що складає 8/100 частин корпусу № 3,(частина приміщень цокольного поверху та вантажної шахти);
2. приміщення підвалу: № 1-2, приміщення І (першого) поверху: № 26-32, частина № 33 площею 20,1 кв. м. № 52 - загальною площею 612 кв.м., що складає 6/100 частин корпусу № 3 (приміщення вхідного холу та підвалу);
3. приміщення І (першого) поверху: №33-площею 55,8 кв.м., № 34-51 кв.м., №53-86-загальною площею 861,1 кв.м., що складає 9/100 частин корпусу № 3, (частина приміщень першого поверху без вантажної шахти і та вхідного холу);
4. приміщення II (другого) поверху: №145-147 загальною площею 690,2 кв.м., що складає 7/100 частин корпусу № 3, (приміщень конференц-залу);
5. приміщення II (другого) поверху: №92-123, № 121-НА -загальною площею 864, 7 кв.м., що складає 9/100 частин корпусу № 3, (частина приміщень другого поверху без вантажної шахти та конференц-залу);
6. приміщення III (третього) поверху: №149-181, № 185-211- загальною площею 848,9 кв.м., що складає 9/100 частин корпусу № 3 (частина приміщень третього поверху без вантажної шахти);
7. приміщення IV (четвертого) поверху: №213-245, № 249-264- загальною площею 868 кв.м., що складає 9/100 частин корпусу № 3 (частина приміщень четвертого поверху без вантажної шахти);
8. приміщення V (п'ятого) поверху: №266-306; № 310-337- загальною площею 848,1 кв.м., що складає 8/100 частин корпусу № 3 (частина приміщень п'ятого поверху без вантажної шахти);
9. приміщення VI (шостого) поверху: №339-368; № 372-386- загальною площею 858 кв.м., що складає 9/100 частин корпусу № 3 (частина приміщень шостого поверху без вантажної шахти);
10.приміщення VII (сьомого) поверху: №388-412; № 416-427 загальною площею 866,5 кв.м., що складає 9/100 частин корпусу № 3 (частина приміщень сьомого поверху без вантажної шахти);
11.приміщення VIII (восьмого) поверху: №429-454; № 458-471 загальною площею 873 кв.м., що складає 9/100 частин корпусу № 3 (частина приміщень восьмого поверху без вантажної шахти);
12.приміщення IX (дев'ятого) поверху: №473-498; № 502-518 загальною площею 839,9 кв.м., що складає 8/100 частин корпусу № 3 (частина приміщень дев'ятого поверху без вантажної шахти);
Згідно п. 1.7. угоди вказаний об'єкт нерухомості продано за 1 043 989 грн. 20 коп., у тому числі податок на додану вартість.
Заступник прокурора м.Рівне у позовній заяві посилається, як на підставу своїх вимог, на те, що без отримання дозволу на відчуження об'єктів нерухомості, передбаченого п. 23 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю (затвердженого наказом ФДМ України № 1477 від 30.07.99 року), та в порушення вимог Закону України "Про державну програму приватизації", згідно п. 140 якої до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ, цьому товариству та державним органам приватизації забороняється відчужувати майно (необоротні активи), що належать товариству, якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів перевищує суму, еквівалентну 14 000 ЄВРО за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу товариства, передали до Рівненської міжрегіональної товарно-майнової біржі "Прайс" документи для реалізації приміщення будівлі адміністративно-лабораторного корпусу № З ВАТ "РРТЗ".
Позивач зазначає, що адміністративно-лабораторний корпус №3 ВАТ "РРТЗ" загальною площею 9845 метрів квадратних реалізовано за 869991 грн., при залишковій його вартості 3582323 грн., що значно перевищує встановлену законом межу.
Крім того, заступник прокурора м.Рівне зазначає, що рішенням загальних зборів акціонерів (протокол № 4 від 16 жовтня 2001 року), загальні збори, в порушення норм законодавства, дали згоду на відчуження основних засобів виробництва. Незадіяних у виробництві без зміни розміру статутного фонду.
Давши оцінку поясненням сторін, доказам у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позов заступника прокурора м.Рівне не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Прокуратурою м.Рівне при зверненні до суду із позовною заявою не враховано ту важливу обставину, що формою власності ВАТ «РРТЗ»з моменту його створення була колективна власність. Так, ВАТ «РРТЗ»засновано відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 7 лютого 1996 року №129 шляхом перетворення державного підприємства Рівненський радіотехнічний завод у відкрите акціонерне товариство згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів»від 26 листопада 1994 року №699/94.
Перша редакція Статуту ВАТ «РРТЗ»була затверджена регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області 7 лютого 1996 року та зареєстрована розпорядженням голови Рівненського міськвиконкому від 15 лютого 1996 року №1926. Нова редакція Статуту, чинна на момент виникнення і дії даних правовідносин, затверджена загальними зборами акціонерів ВАТ «РРТЗ»16 жовтня 2001 року і зареєстрована розпорядженням , міського голови м.Рівне 21 березня 2002 року №662-р. Згідно п.3.5. цього Статуту товариство є власником: майна, переданого йому засновником у власність; продукції, виробленої товариством внаслідок господарської діяльності; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством. Даний пункт статуту повністю кореспондується з чинним законодавством, оскільки відповідно до ст.12 Закону України «Про господарські товариства»та ст.25 Закону України «Про власність», який був чинним на той час, акціонерне товариство є власником майна: переданого йому засновниками й учасниками у власність, придбаного за рахунок продажу акцій, одержаного в результаті його господарської діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, а акціонер є лише власником акцій. Відповідно до п.3.7. Статуту товариство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним і фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить чинному законодавству України та цьому Статуту. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про власність», який був чинним на час відчуження колективного майна товариства, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Там же, в п.3.7. зазначено, що до виконання плану розміщення акцій або до розміщення акцій у кількості, що становить не менше 75% загальної кількості акцій товариства, застава його майна та відчуження здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації. Як зазначено в п.3.8. Статуту товариство має право укладати угоди (контракти), зокрема угоди купівлі-продажу, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки та інше.
Відповідно до п.8.1. Статуту управління товариством здійснюють: вищий орган товариства - загальні збори, спостережна рада, ревізійна комісія і правління товариства. Зазначений пункт статуту товариства повністю кореспондується з ч.1 ст.23 Закону України «Про господарські товариства»де зазначено, що управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання яких здійснюється відповідно до виду товариства, а також із ст.ст.41,46,47,48,49 цього закону.
Згідно з наказом РВ ФДМУ по Рівненській області від 6 листопада 2002 року №420 було підтверджено право власності на нерухоме майно, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу ВАТ «РРТЗ»згідно переліку, який був доданий до наказу. Відповідно до цього переліку в число переданого майна входив і адміністративно-лабораторний корпус №3. Адміністративно-лабораторний корпус №3 на підставі зазначеного наказу був зареєстрований в КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»10 грудня 2002 року за реєстровим №9-134-1073 за ВАТ «РРТЗ»на праві колективної власності.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про власність», який діяв на той час, акціонерні товариства є суб'єктами права колективної власності. Згідно з ч.1 ст.21 цього закону право колективної власності виникало на підставі перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства. Частина З ст.25 Закону України «Про власність»регламентує, що державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.
Відповідно до ст. 1, абз.4 ч.1 ст.5, абз.3 ч.1 ст.15 Закону України «Про приватизацію державного майна»приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності ..., на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону.
До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, акції (частки, паї), що належать державі у статутному фонді господарських товариств.
Приватизація державного майна здійснюється шляхом продажу акцій, що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Стаття 5 цього закону передбачає, що власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим законом і іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.
Згідно зі ст.10 Закону України «Про господарські товариства»акціонери мають право: брати участь в управлінні справами товариства, в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Отже, акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства. Тому висновок про те, що відчуження колективного майна товариства порушує права акціонера - в даному випадку РВ ФДМУ по Рівненській області, не грунтується на законі.
Так, згідно з протоколом №4 загальних зборів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року акціонерами було прийнято рішення про дачу згоди на відчуження основних засобів, не задіяних у виробництві, згідно з переліком без зміни розміру статутного фонду. В цьому переліку об'єктом, який підлягав відчуженню, був зазначений адміністративно-лабораторний корпус №3. Кошти, отримані від його реалізації, відповідно до цього рішення, підлягали направленню на інвестування, покриття боргових зобов'язань та виплату заробітної плати.
При проведенні загальних зборів акціонерів реєстром власників цінних паперів ВАТ «РРТЗ»зареєстровано 3489 осіб, які володіють 13250570 акціями (29,55% від кількості випущених акцій), а державна частка складала 31595807 акцій (70,45% від кількості випущених акцій). Таким чином, відповідно до протоколу №4 загальних зборів акціонерів від 16 жовтня 2001 року, з урахуванням 70,45% акцій, які на той час знаходилися в державній власності, в проведенні загальних зборів акціонерів прийняли участь 72,57% від кількості , випущених акцій, тобто збори акціонерів були легітимними. Зокрема, в роботі зборів прийняв участь начальник РВ ФДМУ по Рівненській області Марчевський В.Ф., який представляв Фонд державного майна України згідно доручення №444 від 12 жовтня 2001 року, діяв у відповідності до завдання ФДМУ, підписаного начальником Головного управління Войцеховським Й., і голосував за відчуження основних засобів, що не задіяні в виробництві, згідно переліку, без зміни статутного фонду. Зокрема, в перелік також входив адміністративно-лабораторний корпус №3.
Крім того, питання реалізації адміністративно-лабораторного корпусу №3 обговорювалося на спільному засіданні правління та профкому ВАТ «РРТЗ»19 вересня 2002 року (протокол №7), якими було прийнято рішення про виставлення на реалізацію адміністративно-лабораторного корпусу №3.
З метою забезпечення виконання рішення загальних зборів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року і спільного рішення правління та профкому ВАТ «РРТЗ»від 19 вересня 2002 року було проведено 5 листопада 2002 року засідання правління ВАТ «РРТЗ»(протокол №15). Пунктом 1.3. рішення правління було доручено працівникам заводу Обуховій О.Ю. і Мельничук М.П. до 10 листопада 2002 року підготувати регіональному відділенню ФДМУ по Рівненській області документи на продаж корпусів №3 і 4 по частинах із врахуванням експертної оцінки вартості частин згаданих вище корпусів №3 і 4, скласти і затвердити на правлінні ВАТ «РРТЗ»кошторис використання коштів, що надійдуть від їх реалізації.
Питання щодо продажу корпусів №3 і 4 обговорювалося також на засіданні спостережної ради ВАТ «РРТЗ»26 листопада 2002 року, яка прийняла рішення погодитись щодо продажу зазначених корпусів за експертною ціною.
Отже, загальні збори акціонерів, спостережна рада та правління товариства приймали рішення і діяли у відповідності до повноважень, передбачених Статутом ВАТ «РРТЗ», затверджених загальними зборами акціонерів (протокол №4 від 16 жовтня 2001 року) та у відповідності до Закону України «Про господарські товариства».
На виконання рішень зборів акціонерів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року (протокол №4), спостережної ради від 26 листопада 2002 року (протокол №2), правління ВАТ «РРТЗ»від 5 листопада 2002 року (протокол №15), було видано наказ №140 від 27'грудня 2002 року «Про розбивку цілісного майнового комплексу інженерно-лабораторного корпусу №3 на окремі частини». Цим наказом було створено комісію для технічного обстеження та розбивки корпусу №3 на частини, яка виконала цю роботу. Розбивка корпусу на частини була необхідна для відчуження об'єкту нерухомого майна, так як на той час ціле приміщення адміністративно-лабораторного корпусу продати було проблематично.
Таким чином, рішення про відчуження майна - адміністративно-лабораторного корпусу №3 приймали не службові особи ВАТ «РРТЗ», а колегіальні органи товариства в порядку, передбаченому статутом ВАТ «РРТЗ»та чинного законодавства України. Як вбачається з протоколу №15 засідання правління від 5 листопада 2002 року і протоколу №2 засідання спостережної ради ВАТ «РРТЗ»від 26 листопада 2002 року, необхідність відчуження адміністративно-лабораторного корпусу №3 викликалася важким фінансовим станом підприємства і нагальною необхідністю його модернізації і реконструкції.
Що стосується доводів, викладених в позовній заяві про заниження вартості адміністративно-лабораторного корпусу №3, то вони також є безпідставними. Відповідно до протоколу №2 засідання спостережної ради ВАТ «РРТЗ»від 26 листопада 2002 року було внесено пропозицію про продаж корпусів №3 і 4 за експертною ціною з метою визначення їх ціни за справедливою ринковою вартістю, оскільки їх вартість, за якою вони обліковувались, в бухгалтерії, не відповідали дійсному стану на той час. Суть в тому, що зазначені об'єкти нерухомого майна тривалий час перебували на консервації (на протязі 7 років було відключено тепло, електроенергія і вода), а тому амортизаційні нарахування відповідно до п.23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509, не проводились. З такою пропозицією і дійсним станом корпусів погодилась спостережна рада, яка прийняла рішення про продаж корпусів №3 і 4 за експертною ціною, що відповідає чинному законодавству.
Так, згідно з вимогами ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»проведення оцінки майна є обов'язковими у випадках ... переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку. Крім того, пунктом 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», передбачено, що підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.
Господарський суд погоджується з відповідачем, що необхідність проведення переоцінки і встановлення дійсної ринкової вартості відчужуваного об'єкта була викликана тим, що об'єкт тривалий час перебував на консервації, амортизаційні нарахування не проводилися, а відтак його ремонт не проводився, що призвело до його руйнування і вкрай занедбаного стану, а відповідно різко зменшилася його ринкова вартість. Ця обставина підтверджується звітами ППФ «Полісся-Експерт»про оцінку вартості приміщень адміністративно-лабораторного корпусу №3 на 31 грудня 2002 року та актами обстеження технічного стану корпусу №3, проведеними комісійно працівниками заводу станом на 10 січня 2003 року.
Також не відповідає дійсності посилання в позовній заяві на те, що відчуження майна було здійснено без отримання дозволу на відчуження об'єктів нерухомості, передбаченого п.23 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України 30 липня 1999 року №1477 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 серпня 1999 року за №573/3866. Посилання позивача на п.23 зазначеного Положення є помилковим, тому що його дія поширюється на відчуження основних засобів, які є державною власністю. Про це зазначено також і в самому п.23 Положення. Разом з тим, враховуючи п.3.7. Статуту ВАТ «РРТЗ», товариство звернулося в РВ ФДМУ по Рівненській області із письмовими запитами щодо отримання дозволів на відчуження майна і отримало їх, що підтверджується дозволами регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 18 лютого 2003 року за №№383,384,385,386,387,388,389,390,391,392,393 і 394. . Тим більше, п.26 цього положення передбачає, що одержані внаслідок відчуження державного майна кошти (за вирахуванням плати за послуги) зараховуються до Державного бюджету України. В даному випадку виручені кошти від продажу колективного майна пішли на розвиток товариства, що є підтвердженням того, що відчужувалося не державне, а колективне майно.
Безпідставними є посилання в позовній заяві на те, що об'єкт нерухомого майна був відчужений в порушення Закону України "Про державну програму приватизації", згідно п.140 якої до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ, цьому товариству та державним органам приватизації забороняється відчужувати майно (необоротні активи), що належать товариству, якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів перевищує суму, еквівалентну 14 000 ЄВРО за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу товариства. Безпідставність цих доводів спростовується наступним.
В самій позовній заяві прокурор звертає увагу на те, що у відповідності до п.140 Закону України «Про державну програму приватизації»до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, є певні обмеження по відчуженню майна товариства. Разом з тим, в п.28 розділу VI цієї Програми зазначено про наступне: «Закріплення в державній власності пакета акцій у розмірі 25 або 50% статутного фонду ВАТ плюс одна акція може здійснюватися виключно щодо ВАТ, створених на базі об'єктів групи Г (до якої відноситься ВАТ «РРТЗ»). Закріплення у державній власності пакета акцій у розмірі 25 або 50% статутного фонду ВАТ плюс одна акція здійснюється для забезпечення відповідно до Закону України «Про господарські товариства»та статуту ВАТ впливу на прийняття загальними зборами акціонерів рішень з питань, визначених ст.ст.41 та 42 Закону України «Про господарські товариства», з питань про: передачу в заставу, оренду, продаж та відчуження іншими способами майна ВАТ, балансова вартість якого перевищує 10% підсумку балансу ВАТ. Тобто, ВАТ «РРТЗ», який був створений на базі об'єктів групи Г, мав право на відчуження майна товариства, вартість якого не перевищує 10% підсумку балансу ВАТ навіть без згоди РВ ФДМУ по Рівненській області. Крім того, прокуратура м.Рівне не взяла до уваги те, що в роботі загальних зборів акціонерів ВАТ «РРТЗ»від 16 жовтня 2001 року прийняв участь начальник РВ Фонду державного майна України по Рівненській області Марчевський В.Ф., який представляв Фонд державного майна України згідно доручення №444 від 12 жовтня 2001 року, діяв у відповідності до завдання ФДМУ, підписаного начальником Головного управління Войцеховським Й., і голосував за відчуження основних засобів, що не задіяні в виробництві, згідно переліку, без зміни статутного фонду. Зокрема, в цей перелік також входив адміністративно-лабораторний корпус №3. Тобто, сама держава в особі ФДМУ та РВ ФДМУ по Рівненській області, в управлінні яких знаходилась державна частка акцій статутного фонду ВАТ «РРТЗ», прийняла рішення про відчуження адміністративно-лабораторного корпусу №3, який належав на праві колективної власності ВАТ «РРТЗ».
Таким чином, посилання прокуратури м.Рівне в позовній заяві на те, що адміністративно-лабораторний корпус №3 був відчужений з порушенням закону, оскільки його вартість перевищувала 14000 євро за курсом Національного банку України, є безпідставним і не ґрунтується на законі, тому що до ВАТ, створених на базі об'єктів групи Г (до якої відноситься ВАТ «РРТЗ») відповідно до п.28 розділу VI цієї Програми встановлені лише обмеження на передачу в заставу, оренду, продаж та відчуження іншими способами майна ВАТ, вартість якого перевищує 10% підсумку балансу ВАТ.
Згідно з балансом ВАТ «РРТЗ»станом на 1 січня 2003 року загальна вартість майна товариства становила 69928 тис.грн., в тому числі вартість основних засобів становила 62200 тис.грн. Продано було адміністративно- лабораторний корпус №3 згідно з біржовою угодою купівлі-продажу нерухомості від 28 лютого 2003 року за 1043989 грн. Таким чином, вартість проданого майна становила лише 1,49% підсумку балансу ВАТ «РРТЗ», що давало право підприємству на відчуження зазначеного майна.
Заступник прокурора м.Рівне у відповідності до ст.33 ГПК України не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, належними та допустимими доказами про незаконність укладення спірної біржової угоди та не спростував законність продажу адміністративно-лабораторного корпусу №3 ВАТ «РРТЗ».
Заступник прокурора м.Рівне у своїй позовній заяві посилається на рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року яким зазначено, що прокурор або його заступник при зверненні до суду у кожному конкретному випадку самостійно визначають, в чому саме відбулося порушення інтересів держави. У цьому ж рішенні зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств із часткою державної власності у статутному фонді. При цьому покликається на порушення інтересів держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській області, яке здійснює повноваження власника щодо акцій, які належать державі у майні господарських товариств. Таке твердження не підкріплено жодним доказом з боку позивача.
Натомість, згідно балансу цінних паперів станом на 31 грудня 2007 року, наданого товариством з обмеженою відповідальністю-фірмою "Рівненський РКЦ", яке є реєстратором ведення реєстрів власників простих цінних паперів (акцій емітента ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод"), в графі "належить Державі" зазначено 0 акцій на суму 0,00 грн. з часткою у статутному фонді - 0%.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості. добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами при вирішенні підвідомчих їм спорів.
Названий заступником прокурора м.Рівне інтерес держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській області не пов'язаний з суб'єктивними правами ні держави, ні державних органів і тому не підлягає правовому захисту і не може вважатись законним інтересом. Крім того цей інтерес спрямований на ущемлення прав відповідача по справі - ВАТ «РРТЗ».
Господарський суд враховує ту обставину, що заступник прокурора в позовній заяві посилається на підставу визнання біржової угоди недійсною відповідно до ст.48 ЦК УРСР, як недійсність угоди, що відповідає вимогам закону.
Однак ні прокуратура, ні Регіональне відділення Фонду державного майна України не є сторонами спірної угоди.
Відповідачі (сторони по угоді) не ставлять під сумнів законність угоди.
Фактично вказані в позовній заяві підстави для визнання недійсною угоди стосуються ст.49 ЦК УРСР - недійсність угоди, укладеної з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Господарський суд не вправі самостійно змінювати предмет, підстави позову.
Крім того, предметом спору є визнання недійсною угоди. Однак, дана угода є наслідком волевиявлення продавця і покупця. Укладанню угоди передували дозволи фонду державного майна України, рішення загальних зборів акціонерів, які оформлені відповідними актами, та наводяться сторонами. В установленому порядку вказані накази, рішення не спростовано.
Що стосується вказаної Регіональним відділенням Фонду Державного майна України обставина, яка на його думку може бути додатковою підставою для визнання недійсною угоди, господарський суд таку обставину не приймає до уваги із слідуючих підстав.
Відповідно до ст.22 ГПК України позивач має право заявити про зміну предмета та підстав позову безпосередньо в засіданні суду. При цьому повинні бути дотримані права відповідача щодо надання пояснень чи заперечень щодо зміненого предмета чи підстав позову. Як зазначається в п.8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. №02-5/442 "Про судове рішення", зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленого безпосередньо в засіданні суду допустиме лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача і відповідачеві було надано можливість надання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких грунтується вимога позивача. В даному випадку позивач (регіональне відділення) письмової заяви про зміну (доповнення) підстав позову не надавав. Долучив лише письмовим клопотанням до матеріалів справи ухвалу арбітражного суду Рівненської області від 06.04.1998 року по справі №5/141-м/98р.
Крім того в судовому засіданні представник органу прокуратури та представник позивача вказали, що не змінюють підстав позову викладених в позовній заяві.
Відповідно до п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 р.) правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом; до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР (ст. 257 Цивільного кодексу України) загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю в три роки.
Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Заступником прокурора м.Рівне, яким заявлено позов в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській області не доведено, що РВ ФДМУ по Рівненській області не було відомо і не могло бути відомо про порушення свого права на день укладання біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 28 лютого 2003 року на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі «ПРАЙС». Доказом того, що РВ ФДМУ по Рівненській області знало про зазначену угоду є звіт ВАТ «РРТЗ» про результати відчуження основних засобів та використання коштів, отриманих від продажу майна за квартал 2003 року, який був наданий РВ ФДМУ по Рівненській області і зареєстрований за вхідним №904 від 8 квітня 2003 року, про що свідчить штамп РВ ФДМУ по Рівненській області на вказаному звіті. Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не заявлено.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР, п.4 ст. 267 Цивільного кодексу України закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.
Крім того в відзивах на позов відповідачі просять відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України застосувати позовну давність у спорі. За таких обставин позовна давність застосовується судом.
Керуючись ст.82-84 ГПК України, суд
В позові відмовити.
Суддя Савченко Г. І.
підписано "04" вересня 2008 р.