91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
12.12.11 Справа № 4/248пд/2011
Розглянувши матеріали справи за позовом
Дочірнього підприємства “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Ремо”, м. Свердловськ Луганської області
до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку " Укргазбанк", м. Київ в особі Луганської філії, м. Луганськ
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - Приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_1., м. Луганськ
про визнання кредитного договору та договору застави недійсними
Суддя Старкова Г.М.
за участю секретаря судового засідання Макаренка В.А.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2., довіреність № 14 від 10.01.2011;
від відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 325 від 03.06.2011;
від 3-ї особи - не прибув.
Обставини справи: позивачем заявлено вимоги про:
- визнання недійсним кредитного договору №Ю-070 від 27.12.2007, укладеного між сторонами у справі;
- визнання недійсним договору застави №Ю070/З від 27.12.2007, укладений між сторонами у справі та посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за №26893 від 27.12.2007 з моменту його укладення;
- зобов'язання приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з реєстру заборони відчуження запис про заставу та заборону відчуження майна, яке було передано у заставу за договором, укладеним між позивачем та відповідачем у справі 27.12.2007, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачу.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представником відповідача подано заперечення на позовну заяву від 23.11.2011, в якій відповідач вказав на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача 22.11.2011 до суду надійшов відзив на позовну заяву №52/01-16 від 15.11.2011, в якому зазначено, що всі дії з посвідчення Договору застави від 27.12.2007, укладеного між сторонами у справі, здійснено ним у відповідності з нормами діючого законодавства України, при ознайомленні сторонами з проектом Договору застави будь-яких заперечень чи зауважень від них не надійшло. У даному відзиві міститься клопотання про розгляд справи за відсутністю представника третьої особи, яке судом задовольняється.
Представник відповідача надав у судовому засіданні 12.12.2011 клопотання, в порядку ст. 22 ГПК України, яким просить залучити до матеріалів справи копії постанов Вищого господарського суду України. Вказане клопотання судом розглянуте, задоволене та надані документи долучаються до матеріалів справи.
Представник позивача надав у судовому засіданні 12.12.2011 пояснення до позовної заяви з урахуванням відзиву відповідача та третьої особи. Вказане пояснення судом розглянуте та долучається до матеріалів справи.
Треття особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача надала до суду документальне підтвердження викладених у відзиві доводів, а саме документів, на підставі яких було посвідчено договір застави від 27.12.2007 за реєстровим № 26893. Надані документи долучені до матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд -
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.
Між Відкритим акціонерним товариством акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії (далі- Банк, відповідач ) (на теперішній час- Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії) та Дочірнім підприємством “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ремо” (далі- Позичальник, позивач) було укладено Кредитний договір № Ю-070 від 27.12.2007 (далі- Кредитний договір), згідно якого Банк надає Позичальнику кредит в сумі 209 655 доларів США на придбання транспортних засобів комерційного призначення: фронтальних навантажувачів ZL50G ковш Зм.куб (2 одиниці) та фронтальний навантажувач ZL50G ковш 3,5 м.куб (2 одиниці) (п.1.1та 1.2 Договору) (а.с.20-23).
Термін користування Кредитом надається з 27.12.2007 року строком на 36 місяців (п.1.3.1 Кредитного договору).
З метою забезпечення виконання основного зобов'язання по Кредитному договору, між Відкритим акціонерним товариством акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії (далі- Заставодержатель, відповідач ) та Дочірнім підприємством “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ремо” (далі- Заставодавець, позивач) був укладений Договір застави № Ю-070/3 від 27.12.2007 (далі- Договір застави)(а.с.25-28).
Позивач у позові зазначив, що 18.10.2010 на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Ремо»(протокол № 5 від 20.07.2010) було внесено зміни до установчих документів Дочірнього автотранспортного підприємства «АВТОРЕМ»Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо»у зв'язку із зміною назви підприємства, та затверджено Статут (в новій редакції) Дочірнього підприємства «АВТОРЕМ»Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Ремо». Про що державним реєстратором виконавчого комітету Свердловської міської ради Луганської області 18.10.2010 зроблено запис за № 13911050008000071 (свідоцтво пре державну реєстрацію юридичної особи серії Ф01 № 315324).
Згідно із п. 1.6. Статуту повне найменування підприємства: Дочірнє підприємство «АВТОРЕМ»Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Ремо».
Згідно із п. 1.7. Статуту місцезнаходження Підприємства: 94800, Луганська область, місто Свердловськ, вулиця Гагаріна, будинок 1.
Позивач зазначив, що, виходячи із змісту Договору застави та Кредитного договору, засобом платежу за договорами є іноземна валюта, а саме долар США.
Однак, як стала відомо позивачу, у відповідача при укладенні спірних Договору застави та Кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні Кредитного договору та іпотечних договорів.
Позивач, посилаючись на вимоги ст. 524 Цивільного кодексу України та ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», вважає, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, є гривня й, відповідно надання кредиту у доларах без зазначення еквіваленту в гривнях є порушенням вимог чинного законодавства України.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на ст. ст. 2, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та ст. 227 ЦК України та вважає, що укладення Кредитного договору в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії, виданої Національним Банком України, є незаконним, відповідно, укладений Кредитний договір без даної ліцензії підлягав визнанню судом недійсним.
При цьому, позивач вважає, що ні позивач ні відповідач не мають індивідуальної ліцензії, виданої Національним банком України на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за Кредитним договором та іпотечними договорами.
На думку позивача, чинним на момент укладення спірних Договору застави та Кредитного договору законодавством України не було передбачено право юридичних осіб України здійснювати валютні операції, зокрема, виконувати грошові зобов'язання за Кредитним договором та Іпотечними договорами, договором застави в іноземній валюті, відповідно до вимог ст. ст. 192,533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету.
Позивач вважає, що спірні договори, а саме:
1. Кредитний договір № Ю-070 від 27.12.2007, укладений між Між Відкритим акціонерним товариством акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії та Дочірнім підприємством “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ремо” ( а.с.20-23).
2. Договір застави № Ю-070/3 від 27.12.2007, укладений між сторонами у справі. (а.с.25-28), суперечать положенням діючого законодавства, у зв'язку з чим спірні договори повинні бути визнані недійсними, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Позивач звернувся до господарського суду з вимогами про визнання недійсним кредитного договору №Ю-070 від 27.12.2007, укладеного між сторонами у справі; визнання недійсним договору застави №Ю070/З від 27.12.2007, укладений між сторонами у справі та посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за №26893 від 27.12.2007 з моменту його укладення та зобов'язання приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з реєстру заборони відчуження запис про заставу та заборону відчуження майна, яке було передано у заставу за договором, укладеним між позивачем та відповідачем у справі 27.12.2007, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачу.
Відповідач позовні вимоги оспорив з підстав, наведених у запереченні .
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача 22.11.2011 відзивом на позовну заяву зазначила, що всі дії з посвідчення Договору застави від 27.12.2007, укладеного між сторонами у справі, здійснено ним у відповідності з нормами діючого законодавства України, при ознайомленні сторонами з проектом Договору застави будь-яких заперечень чи зауважень від них не надходило.
Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Як було вказано вище, між Відкритим акціонерним товариством акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії (далі- Банк, відповідач ) (на теперішній час- Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії) та Дочірнім підприємством “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ремо” (далі- Позичальник, позивач) було укладено Кредитний договір № Ю-070 від 27.12.2007 (далі- Кредитний договір), згідно якого Банк надає Позичальнику кредит в сумі 209 655 доларів США на придбання транспортних засобів комерційного призначення: фронтальних навантажувачів ZL50G ковш Зм.куб (2 одиниці) та фронтальний навантажувач ZL50G ковш 3,5 м.куб (2 одиниці) (п.1.1та 1.2 Договору) (а.с.20-23).
Термін користування Кредитом надається з 27.12.2007 року строком на 36 місяців (п.1.3.1 Кредитного договору).
Пунктом 1.3.2. Договору передбачено, що Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі: - в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору)(а.с.24).
З метою забезпечення виконання основного зобов'язання по Кредитному договору, між Відкритим акціонерним товариством акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії (далі- Заставодержатель, відповідач ) та Дочірнім підприємством “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ремо” (далі- Заставодавець, позивач) був укладений Договір застави № Ю-070/3 від 27.12.2007 (далі- Договір застави)(а.с.25-28).
Крім цього, Договором застави передбачені права та обов'язки сторін, порядок звернення стягнення на предмет застави та інші умови.
Посилання позивача на неправомірність вираження зобов'язання у Кредитному договорі та Договорі застави в іноземній валюті, відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня, спростовується наступним.
Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановленому законом.
Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої Національним банком України ліцензії.
Банки здійснюють кредитування в іноземній валюті на підставі генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, що є єдиною правовою підставою для здійснення кредитування в іноземній валюті згідно з п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»до тих пір, поки законодавцем не будуть встановлені відповідні межі термінів та сум кредитів, при перевищенні яких банки зобов'язані будуть отримувати індивідуальні ліцензії на кожну таку операцію.
Відповідно до положень статей 47,49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет).
Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральний та індивідуальних ліцензій Національного Банку України. Відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк" (відповідач) здійснює діяльність з видачі кредитів в іноземній валюті, керуючись банківською ліцензією № 123, зареєстрованою Національним банком 21.07.1993 за №183, на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та Дозволом № 123-2, зареєстрованим Національним банком 21.07.1993 за номером 183, який має банківську ліцензію за номером 123, видану Національним банком України 19.11.2011 згідно з додатком до цього дозволу № 123-2 від 03.02.2004. На підставі цієї ліцензії та дозволу банк має право на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (здійснювати кредитування в іноземній валюті) (а.с.52-55).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.
Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.
Згідно із ч.3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (а.с.52-55).
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»зазначено, що коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.
Висновок щодо правомірності здійснення банками операцій з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії також підтверджено судовою практикою України, постановою Вищого господарського суду України від 14.10.2009 №24/43-09-1527.
Таким чином, Банк (відповідач) мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.
Посилання позивача на обов'язковість отримання Банком (відповідачем) або позичальником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валютних операцій:
а) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
б) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, є безпідставним та спростовується наступним.
Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі -Декрет КМУ) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто, виходячи з положень ст. 5 Декрету, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті КМУ визначено вичерпний перелік таких операцій.
Національним банком прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки Банк (відповідач) отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.
Відповідно до п.«в»ч.4, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Таким чином, висновок позивача про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України, за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк (відповідач) не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Зазначений висновок також підтверджений самим Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001 №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до ст.44 Закону України «Про Національний банк України»діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Так, у Положенні про порядок діяльності "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонду" (США) та його кредитно-фінансової установи в Україні, затвердженому постановою Правління Національного банку України №269 від 01.11.1995 зазначається, що кредити в іноземній валюті господарюючим суб'єктам приватної форми власності України Установа надає на підставі отриманої від Національного банку України генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (п. 6 зазначеного Положення). За наявністю в Установи генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитних операцій з розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку України Установа має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам України - господарюючим суб'єктам приватної форми власності, (п. 10 зазначеного Положення).
Таким чином, відповідач має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.
Ствердження позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами Кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.
Аналіз положень ст.ст.47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14.11.2004 №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією.
Як зазначено вище, Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк" (відповідач) отримав банківську ліцензію № 123, зареєстрованою Національним банком 21.07.1993 за №183, на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність»та Дозволом № 123-2, зареєстрованим Національним банком 21.07.1993 за номером 183, який має банківську ліцензію за номером 123, видану Національним банком України 19.11.2011 згідно з додатком до цього дозволу, на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій додаток до дозволу №123-2 від 03.02.2004 на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання Банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства (а.с.52-55).
Таким чином, аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання Банком кредиту в іноземній валюті та повернення Позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Банку Національним банком України, та не потребує отримання Банком чи Позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Статтею 44 Закону «Про Національний банк України»Національному банку України надано статус уповноваженої державної установи при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать, крім інших повноважень, належать повноваження з видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій та видача і відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства. Згідно ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»встановлено, що видача індивідуальних та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування відповідно до Декрету здійснює Національний банк України.
Вищевказаний правовий аналіз законів надає підстави для висновку, що Банк (відповідач) як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний банківський дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземної валюті, тобто надання кредитів у валюті, за наявності в Банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу Національного банку України на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України, цій правовий аналіз також підтверджується судовою практикою України.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
При цьому, відповідно до ст. 573 ЦК України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
Згідно ст. 584 ЦК України у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
Аналогичні приписи визначені і в Законі України «Про заставу».
Разом з цим, відповідно до ст. 3 вказаного закону заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України .
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину, в тому числі угода повинна здійснюватися у формі, встановленої законом, та повинна бути направлена на реальне настання правових наслідків.
В даному випадку при укладанні Договору застави сторони узгодили всі необхідні умови такого договору. Отже, на момент укладення оспорюваних договорів мали місце усі істотні умови та забезпечували вимоги банку (як іпотекодержателя) за чинним кредитним договором № Ю-070 від 27.12.2007, що не суперечить вимогам діючого законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України у справах за №№ 37/677, 37/678, а також в постановах Верховного Суду України у справах за №№ 33/560, 37/684, 51/555, 51/546 та інших.
В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач -спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази допущення відповідачем порушень. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.
Суд вважає, що в даному випадку позивачем до суду не надано будь-яких доказів недійсності правочину:
1. Кредитний договір № Ю-070 від 27.12.2007, укладений між Відкритим акціонерним товариством акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії та Дочірнім підприємством “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ремо”.
2. Договір застави № Ю-070/3 від 27.12.2007, укладений між Відкритим акціонерним товариством акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Луганської філії та Дочірнім підприємством “АВТОРЕМ” Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ремо”.
Від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача 22.11.2011 до суду надійшов відзив на позовну заяву №52/01-16 від 15.11.2011, в якому зазначено, що всі дії з посвідчення Договору застави від 27.12.2007, укладеного між сторонами у справі, здійснено ним у відповідності з нормами діючого законодавства України, при ознайомленні сторонами з проектом Договору застави будь-яких заперечень чи зауважень від них не надійшло.
З огляду на викладене, слід зазначити, що підстав для визнання недійсними кредитного договору № Ю-070 від 27.12.2007 та договору застави № Ю-070/3 від 27.12.2007, укладених між позивачем та відповідачем, у суду не має, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних про визнання Договору кредиту та Договору застави недійсними, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виключити з реєстру заборони відчуження запис про заставу та заборону відчуження майна, яке було передано у заставу за договором, укладеним між позивачем та відповідачем у справі 27.12.2007, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачу.
У судовому засіданні 12.12.2011 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд ,-
1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено і підписано -15.12.2011.
Суддя Г.М.Старкова