Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2011 р. Справа № 5023/8268/11
вх. № 8268/11
Суддя господарського суду Ковальчук Л.В.
при секретарі судового засідання Тімарєва Т.М.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. № 01-62юр/8925 від 11.11.10 р. 3-ї особи < Текст > відповідача - не з*явився 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків 3-я особа < Текст >
до Куп'янський МРВ ГУМВС України в Харківській області, м. Куп'янськ 3-я особа < Текст >
про стягнення 4191,47 грн.
Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача ПДВ на 3% річних в сумі 227,07 грн., ПДВ на індекс інфляції в сумі 1076,78 грн., ПДВ на ППЕ в сумі 2887,62 грн. за договором № 60182 від 22.09.2004 р. про постачання електричної енергії, укладеним між сторонами. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість по ПДВ на 3 % річних за період січня 2007 р. по липень 2011 р., ПДВ на інфляційні за період лютий 2007 р. по липень 2011 р. та ПДВ на ППЕ за 03.2007 р., 04.2007 р., 10.2007 р., 05.2008 р. - 09.2008 р., 12.2008 р. 10.2010 р., 02.2011 р., 03.2011 р., яка до цього часу не сплачена.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребуваних судом документів не представив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, наявне в матеріалах справи.
За таких обставин, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 185 п.п. а, б Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
У відповідності до ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).
Договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст.625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки (штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.
Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень ст.193 Податкового кодексу України податок становить 17 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 185 цього кодексу, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, у зв'язку з чим в їх задоволенні треба відмовити.
Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача.
Керуючись ст.625 ЦК України, ст.ст.185, 188, 193 Податкового кодексу України, ст.ст.33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, - < Текст >
В позові відмовити.
Суддя (підпис< Текст > Ковальчук Л.В.
Повне рішення складено 04.11.11 р.