01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"29" листопада 2011 р. Справа № 12/171-11
Господарський суд Київської області
у складі:
головуючого: судді Дьоміної С.Ю.
секретар: Кулакова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»
до товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»
про стягнення заборгованості у розмірі 84 994,85 грн.
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»
до товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»
про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП»
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -представник (довіреність від 22.07.2011 року);
від відповідача: ОСОБА_2 -представник (довіреність №86/03-УРБ-11 від 09.03.2011 року);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не з'явився,
30 серпня 2011 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»(далі -позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»(далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 84 994,85 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач пояснив, що 20 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП»(далі -постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»(далі -відповідач) був укладений договір поставки №691/06-10, згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.
Постачальник передав відповідачу товар на загальну суму 80 448,94 грн., а відповідач товар прийняв, проте не оплатив.
25 січня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»(далі -позивач) та постачальник уклали договір про відступлення права вимоги №66 від 25.01.2011 року, згідно з умовами якого постачальник передав своє право вимоги до відповідача за договором поставки №691/06-10 від 20.06.2010 року позивачу.
Відповідач борг перед позивачем не оплатив.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 80 448,94 грн. основного боргу, три проценти річних у розмірі 925,71 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 3 620,20 грн.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 30.08.2011 року, справу призначено до розгляду 04.10.2011 року.
04 жовтня 2011 року представник відповідача у судове засідання не з'явилась, направила на адресу суду зустрічну позовну заяву про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, яка була прийнята судом для спільного розгляду з первісним позовом.
В обґрунтування заявлених зустрічних вимог, відповідач пояснила, що договір про відступлення права вимоги суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки відповідач не надавав згоду на заміну кредитора, просила визнати договір недійсним.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім цього, заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, яке підлягало задоволенню, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 25.10.2011 року.
25 жовтня 2011 року представник позивача за первісним позовом (далі -представник позивача) позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити. Крім цього, надав відзив на зустрічну позовну заяву.
Представник відповідача за первісним позовом (далі -представник відповідача) у судовому засіданні просила у первісному позові відмовити, зустрічний -задовольнити. Крім цього, заявила клопотання про подовження строку розгляду спору, яке підлягало задоволенню судом на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 29.11.2011 року.
Ухвалою суду від 25.10.2011 року до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП»та зобов'язано подати документи, що підтверджують надання відповідачем письмової згоди на заміну кредитора, згідно з п. 12.2 договору №691/06-10 від 20.06.2010 року.
29 листопада 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд первісний позов задовольнити, у зустрічному позові відмовити. Крім цього, долучив до матеріалів справи пояснення щодо обставин справи.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечувала, просила суд зустрічний позов задовольнити. Крім цього, надала пояснення щодо обставин справи.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судове засідання не з'явився, витребуваних ухвалою суду документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку:
20 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП» (далі -постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»(далі -відповідач) був укладений договір поставки №691/06-10 (далі -договір №691/06-10), згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.
Постачальник передав відповідачу товар на загальну суму 80 448,94 грн., що підтверджується видатковими накладними №38080910 від 08.09.2010 року, №182090910 від 09.09.2010 року, №135130910 від 13.09.2010 року, №165210910, №166210910, №173210910, №108210910, №139210910 від 21.09.2010 року, №4270910, №6270910, №7270910 від 27.09.2010 року, №108280910, №86280910 від 28.09.2010 року, №52111010, №59111010, №78111010 від 11.10.2010 року, №52181010, №53181010, №54181010 від 18.10.2010 року, №20191010, №23191010, №25191010, №27191010 від 19.10.2010 року, №64201010, №65201010, №66201010 від 20.10.2010 року, №22221010, №6221010 від 22.10.2010 року, №11011110, №12011110, №18011110, №19011110, №20011110 від 01.11.2010 року, а відповідач товар за вказаними накладними прийняв, що підтверджується довіреностями, виданими відповідачем особі, уповноваженій на отримання цінностей від постачальника: №532 від 09.09.2010 року, №17 від 27.09.2010 року, №566 від 21.09.2010 року, №584 від 28.09.2010 року, №39 від 11.10.2010 року, 12ААБ №434600 від 20.10.2010 року, №21 від 22.10.2010 року, ААВ №124493 від 01.11.2010 року, №73 від 01.11.2010 року, проте не оплатив його.
25 січня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»(далі -позивач) та постачальник уклали договір про відступлення права вимоги №66 від 25.01.2011 року (далі -договір №66), згідно з умовами якого постачальник передав своє право вимоги до відповідача за договором поставки №691/06-10 від 20.06.2010 року позивачу.
25 січня 2011 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відступлення вимоги №25, яке відповідач отримав 27.01.2011 року, проте відповіді на вказане повідомлення не надав.
Оскільки відповідач не оплатив заборгованість перед позивачем, останній звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 80 448,94 грн. основного боргу, три проценти річних у розмірі 925,71 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 3 620,20 грн.
04 жовтня 2011 року представник відповідача у судовому засіданні подала зустрічну позовну заяву про визнання договору про відступлення права вимоги №66 від 25.01.2011 року (далі -договір №66) недійсним.
В обґрунтування заявлених вимог, відповідач за первісним позовом (далі -відповідач) пояснила, що умовами договору №691/06-10 передбачено, що кредитор (постачальник) не може передавати своє право вимоги до боржника (відповідача) без письмової згоди останнього. Оскільки відповідач згоди на заміну кредитора не надавав, договір №66 підлягає визнанню недійсним.
25 жовтня 2011 року представник позивача за первісним позовом (далі -позивач) у судовому засіданні надав відзив на зустрічний позов, зазначив, що на момент укладення між ним та постачальником договору №66, договір №691/06-10 був розірваний постачальником, тому вважав, що заборона щодо переуступлення права вимоги без згоди іншої сторони за договором №691/06-10 не була дійсною.
Представник позивача послався на те, що 29 вересня 2010 року постачальник направив на адресу відповідача лист №29/09-10дог (далі -лист) з вимогою оплатити заборгованість за поставлений товар протягом одного місяця з дня отримання цієї заявки. Крім цього, повідомляв, що у випадку несплати заборгованості протягом встановленого строку, постачальник вважатиме договір №691/06-10 розірваним в односторонньому порядку.
Як вбачається з листа, відповідач отримав його 01 жовтня 2011 року з вхідним номером 1716-08/15.
Разом з тим, 29 листопада 2011 року представник відповідача у судовому засіданні надала письмові пояснення щодо обставин справи, у яких зазначила, що доводи представника позивача спростовуються витягом з журналу реєстрації вхідної кореспонденції ТОВ «Фоззі-Фуд»за 2010 рік, долученим до матеріалів справи, з якого вбачається, що вхідний номер жодного документу, отриманого відповідачем 01 жовтня 2011 року, не співпадає з вхідним номером, зазначеним у листі.
Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Так, документів, що підтверджують розірвання сторонами договору №691/06-10, суду не надано.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (зокрема з договору), в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України закріплено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 3 цієї статті, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 12.2 договору №691/06-10 передбачено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права за цим договором, або права, які обумовлені існуванням цього договору, в тому числі заставляти права, передавати право вимоги або укладати договори про переведення боргу з третіми особами, укладати інші договори, які можуть мати як наслідок заміну кредитора або боржника за цим договором без письмової згоди іншої сторони. При порушенні зазначених умов укладені договори є недійсними та сторони не зобов'язані їх виконувати.
Документів, що підтверджують надання відповідачем письмової згоди на заміну кредитора, представники позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суду не надали.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, суд дійшов висновку, що первісний позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в задоволенні позову позовні вимоги покладаються на позивача.
04 жовтня 2011 року представник відповідача у судовому засіданні подала зустрічну позовну заяву про визнання договору про відступлення права вимоги №66 від 25.01.2011 року (далі -договір №66) недійсним.
Згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як зазначалося вище, відповідач згоди на заміну кредитора третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, не надав, проте останній, всупереч вимогам ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України та умовам договору №691/06-10, передав право вимоги до відповідача за договором поставки №691/06-10 від 20.06.2010 року позивачу.
Так, суд дійшов висновку про те, що договір №66 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову, господарські витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 4, 5 ст. 188, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 175, ч. ч. 1, 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 510, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 512, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 5 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
У первісному позові товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»до товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП», про стягнення заборгованості у розмірі 84 994,85 грн. відмовити повністю.
Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»до товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП», про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним задовольнити.
Визнати договір про відступлення права вимоги №66 від 25.01.2011 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП»та товариством з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ», недійсним.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП.КОМ»(м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 6, код 37212110) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»(Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код 32294926) 85,00 грн. (вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) витрат на сплату державного мита; 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя С. Дьоміна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 05.12.2011 року.