01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"30" листопада 2011 р. Справа № 26/161-11
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду Державного Майна України, м. Київ до Державного підприємства „Укрриба”, м. Київ, Державного підприємства „Канівське нерестово-виросне господарство„ ВАТ „Київрибгосп”, Київська обл., с. Таценки про визнання недійсним договору та повернення майна за участю представників позивача -не з'явилися, відповідача-1 ? ОСОБА_1., довіреність № 11-13/356 від 29.04.2011 року, відповідача-2 ? ОСОБА_2., довіреність № б/н від 20.10.2011 року, прокуратури ? не з'явилися,
У жовтні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору зберігання з правом користування № 29 від 01.11.2004 року, укладеного між ДП „Укрриба” (відповідач-1) та ДП „Канівське нерестово-виросне господарство” ВАТ „Київрибгосп” (відповідач-2) та зобов'язання ДП „Канівське нерестово-виросне господарство” ВАТ „Київрибгосп” повернути орендоване майно ДП „Укрриба”, а саме державне нерухоме майно вартістю 2 520 419,42 грн., зазначене в акті приймання-передачі від 01.11.2004 (додаток №1 до договору зберігання з правом користування № 29 від 01.11.2004 року).
В обґрунтування своїх вимог прокурор виходив з того, що передача відповідачем-1 спірного державного майна відповідачу-2 згідно оспорюваного договору відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу. При цьому, спірний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Разом з тим правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, а отже ДП „Укрриба” при укладенні спірного договору було перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.10.2011 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.10.2011 року.
Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2011 року розгляд справи було відкладено на 06.10.2011 року.
Через канцелярію суду 06.10.2011 року відповідач-1 надав письмові заперечення на позовну заяву, в яких проти позову заперечував, та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
Ухвалами господарського суду Київської області від 06.10.2011 року та 20.10.2011 року розгляд справи було відкладено відповідно на 20.10.2011 року та 03.11.2011 року.
Через канцелярію суду 03.11.2011 року відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, та просив суд в задоволені позову відмовити.
У судовому засіданні 03.11.2011 року оголошувалася перерва на 10.11.2011 року.
Через канцелярію суду 08.11.2011 року представник прокуратури подав заяву про відмову від позову, в якій відмовився від вказаного позову.
Відповідно до п. 6 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 року № 04-5/570 „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам” відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. Лише у разі коли обидва згадані учасники судового процесу - прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження у справи згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК.
Враховуючи, що заяву про відмову від позову було подано лише прокурором, а позивач у клопотанні поданому через канцелярію суду 24.11.2011 року підтримав позовні вимоги, суд не приймає відмову прокурора від позову, та вважає за необхідне продовжити вирішення спору по суті
У судовому засіданні 10.11.2011 року представником відповідача-1 було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.11.2011 року суд продовжив строк вирішення спору та відклав розгляд справи на 24.11.2011 року.
Через канцелярію суду 24.11.2011 року позивач надав клопотання, в якому підтримав позов в повному обсязі, та просив суд розглядати справу буз участі його уповноваженого представника.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.11.2011 року розгляд справи було відкладено на 30.11.2011 року.
Представники позивача та прокуратури в судове засідання 30.11.2011 року не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що нез'явлення представників позивача та прокуратури не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників позивача та прокуратури, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представників відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Прокуратурою Київської області проведено перевірку законності розпорядження державним майном ДП „Укрриба” в результаті якої було встановлено, що ДП „Укрриба” створене на підставі наказу Державного департаменту рибного господарства України від 27.12.02 № 238, з метою забезпечення нагляду та контролю за технічною експлуатацією державного майна. Підприємство підпорядковане Державному комітету рибного господарства України та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та Статуту.
Відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України № 126/752 від 06.05.03 на баланс ДП „Укрриба” було передане майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), яке під час приватизації підприємств рибної галузі не увійшло до статутних фондів створених товариств як майно, що не підлягає приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”.
Як зазначає прокурор, перевіркою також встановлено, що 01.10.2004 року між ДП „Укрриба” (замовник) та ДП „Канівське нерестово-виросне господарство” ВАТ „Київрибгосп” (зберігач) укладено договір № 29 зберігання з правом користування.
Згідно з умовами п. 1.1 вказаного договору замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування згідно акту прймання-передачі, нерухоме державно майно (гідротехнічі споруди) вартістю 2 520 419,42 грн., яке знаходиться на балансі ДП „Укрриба”, та розташоване за адресою: Київська область, Обухівський р-н, с. Таценки.
Відповідно до п. 2.2 договору за користування майном відповідач-2 зобов'язаний вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 1 074,77 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення договору оренди чи іншої цивільно-правової угоди.
Дослідивши умови вказаного договору суд дійшов висновку, що він підлягає визнанню недійсним у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно приписів ст. 944 Цивільного кодексу України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).
За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила-того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.09 № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який, сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Приписами ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
Враховуючи, що передача спірного державного майна, а саме -гідротехнічні споруди відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, суд вважає, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.
При цьому судом встановлено, що оспорюваний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Разом з тим правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є саме Фонд державного майна України, а отже ДП „Укрриба” при укладенні оспорюваного договору було перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна.
Згідно п. 4 „Тимчасового положення про Фонд державного майна України”, затвердженого Постановою Верховної Ради України N 2558-ХП від 07.07.92, основними завданнями Фонду є, зокрема, здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів.
Згідно з ч. 7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, відповідно до ч.ч 1,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене, укладений 01.11.2004 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір № 29 зберігання з правом користування суперечить вимогам законодавства, а тому вимога прокурора про визнання недійсним такого договору є правомірною і обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За таких обставин заявлена вимога прокурора про зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 гідротехнічні споруди, що були предметом оспорюваного договору, який визнаний судом недійсним з підставі зазначених вище також підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, обставини справи позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.08.2010 року у справі № 8/376/09.
Витрати за розгляд позову відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно -технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.44 ГПК України покладаються пропорційно на відповідачів в сумі 85,00 грн. за вимогу про визнання недійсним договору та в сумі 25 204,20 грн. за майнову вимогу про зобов'язання повернути майно відповідно до п. 2 ст. 55 ГПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір зберігання з правом користування № 29 від 01.11.2004 року, укладений між Державним підприємством „Укрриба” (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-в, код 25592421) та Державним підприємством „Канівське нерестово-виросне господарство„ ВАТ „Київрибгосп” (08705, Київська обл., с. Таценки, вул. Лісова, 140, код 30839340).
Зобов'язати Державне підприємство „Канівське нерестово-виросне господарство„ ВАТ „Київрибгосп” (08705, Київська обл., с. Таценки, вул. Лісова, 140, код 30839340) повернути орендоване майно ДП „Укрриба” (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-в, код 25592421), а саме державне нерухоме майно вартістю 2 520 419,42 грн., зазначене в акті приймання-передачі від 01.11.2004 року (додаток № 1 до договору зберігання з правом користування № 29 від 01.11.2004 року.).
Стягнути з Державного підприємства „Укрриба” (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-в, код 25592421) в доход державного бюджету України 12 644 (дванадцять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 60 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат за інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з Державного підприємства „Канівське нерестово-виросне господарство„ ВАТ „Київрибгосп” (08705, Київська обл., с. Таценки, вул. Лісова, 140, код 30839340) в доход державного бюджету України 12 644 (дванадцять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 60 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.
Суддя Т.Д. Лилак
Повне рішення складено 05.12.2011р.