ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 48/38414.11.11
За позовомФонду державного майна України
до1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області
2. Міністерства аграрної політики та продовольства України
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачівДержавного підприємства "Агроспецсервіс"
провизнання незаконними дій та недійсним договору оренди
Головуючий, суддя Бойко Р.В.
Судді: Мудрий С.М.
Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача:Семенюк Н.М.
від відповідача 1:Чигирин К.Є.
від відповідача 2:Білопольська Н.А.
від відповідача 3:Топорецька З.М.
від третьої особи:не з'явився
Обставини справи:
Фонд державного майна України (надалі -"Фонд") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (надалі -"Відділення"), Міністерства аграрної політики та продовольства України (надалі - "Міністерство") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок" (надалі -"Товариство") про визнання незаконними дій та недійсним договору оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди цілісного майнового комплексу №9 від 08.10.2007 р. укладено між Товариством та Відділенням з порушенням норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для визнання його недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2011 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів -Державне підприємство "Агроспецсервіс" (надалі -ДП "Агроспецсервіс"), розгляд справи призначено на 12.09.2011 р.
09.09.2011 р. через канцелярію суду представником відповідача 3 подано відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати наслідки пропуску позовної давності та в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2011 р. у зв'язку із невиконанням сторонами вимог ухвали суду та неявкою представника третьої особи розгляд справи відкладено до 26.09.2011 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2011 р. у зв'язку із невиконанням сторонами вимог ухвали суду та неявкою представника третьої особи розгляд справи відкладено до 12.10.2011 р.
В судовому засіданні 12.10.2011 р. оголошено перерву до 24.10.2011 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2011 р. вирішено здійснювати розгляд справи колегіально у складі трьох суддів.
Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 24.10.2011 р. для здійснення колегіального розгляду справи №48/384 визначеного наступний склад суду: суддя Бойко Р.В. (головуючий), судді: Мудрий С.М. та Спичак О.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2011 р. колегією суддів прийнято до провадження справу №48/384 та призначено її до розгляду на 14.11.2011 р.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.
В судове засідання представники відповідачів з'явилися.
Представник відповідача 1 у вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Представник відповідача 2 проти позову заперечує в частині визнання незаконними дій.
Представник відповідача 3 проти позову заперечує, в його задоволенні просить відмовити повністю.
Третя особа, повідомлена про час і місце судового засідання належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду та рекомендованим повідомленням про поштове відправлення, своїх повноважних представників в судове засідання не направила, про поважні причини неявки суд не повідомила.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -
08.10.2007 р. між Відділенням (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу №9 (надалі -"Договір"), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Броварський оптовий ринок" (надалі -"Підприємство"), що розташований за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського, 26а та вул. Чкалова, 8, склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки від 05.10.2007 р., протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу Підприємства, складеного за станом на 30.09.2007 р., вартість якого становить 4 146,2 тис. грн., що підтверджується актом приймання-передачі в оренду цілісного майнового комплексу.
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Підставою для недійсності Договору позивачем визначається: 1) проведення державної реєстрації Товариства здійснено після подачі заяви про намір орендувати цілісний майновий комплекс Підприємства, а відтак на момент подачі такої заяви Товариства не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності; 2) відсутність у ОСОБА_7 станом на 25.09.2007 р. (подання заяви щодо оренди) права здійснювати функції посадової особи Підприємства, у зв'язку із звільненням його згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 04.04.2007 р. № 68-п; 3) укладення Договору строком на 15 років за відсутності згоди Міністерства аграрної політики України на передачу спірного майна в оренду на вказаний строк.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Договір є договором оренди, тобто між сторонами виникли правовідносини оренди нерухомого майна, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 58 Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.
Згідно із ст. 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) рішення трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу про оренду цілісного майнового комплексу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів трудового колективу підприємства. Ініціативу щодо оренди структурного підрозділу повинна підтримати більш як половина складу трудового колективу цього підрозділу. Після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство. До реєстрації у встановленому порядку статуту господарського товариства кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити у зазначене господарське товариство на підставі особистої заяви. Створене членами трудового колективу господарське товариство має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна того підприємства, структурного підрозділу, де створене це товариство.
За змістом ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.
У відповідності до протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок" № 1 від 29.09.2007 р. та протоколу зборів трудового колективу Державного підприємства "Броварський оптовий ринок" № 9 від 04.09.2007 р. Товариство створено членами трудового колективу Підприємства з метою оренди цілісного майнового комплексу Підприємства.
Відтак, Товариство в силу положень ч. 4 ст. 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) мало переважне право на оренду цілісного майнового комплексу Підприємства, що було реалізовано шляхом направлення на адресу Відділення відповідної заяви, а саме: заяви директора Підприємства №11 від 20.09.2007 р. в якому повідомлялося про намір трудового колективу Підприємства укласти договір оренди цілісного майнового комплексу Підприємства, до якої було додано заяву Товариства №5 від 20.09.2007 р. з проханням укласти відповідний договір оренди та пакет необхідних для укладення такого договору документів.
Твердження Фонду про те, що вказані заяви підписано не уповноваженою особою, оскільки ОСОБА_7 було звільнено з посади директора Підприємства ще 05.04.2007 р. згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 04.04.2007 р. №68-п, судом відхиляється з огляду на наступне.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Пунктом 8 частини 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, прізвище, ім'я, по батькові та ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
Із наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №НОМЕР_1 від 09.04.2010 р. вбачається, що станом на 09.04.2010 р. керівником підприємства (особою, яка обирається (призначається) до органу управління Підприємства, уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або особа, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати заяви) значився ОСОБА_7, а відомості щодо його звільнення відсутні.
Тобто, відомостей щодо звільнення ОСОБА_7 до Єдиного державного реєстру не вносилися.
Згідно 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Позивачем не доведено того, що відповідач 1 знав чи міг знати про звільнення ОСОБА_7 з посади директора Підприємства на момент отримання заяви №11 від 20.09.2007 р.
Крім того, позивачем не було надано будь-яких доказів обізнаності ОСОБА_7 про наявність такого наказу, як і доказів отримання вказаною особою листа-попередження Міністерства аграрної політики України від 02.02.2007 р. №37-37-7-13/1522, посилання на який міститься у даному наказі.
Таким чином, позивачем не доведено, а у суду відсутні підстави вважати, що заяву про намір укласти договір оренди цілісного майнового комплексу Підприємства було підписано не уповноваженою особою та обізнаність про це Відділення. При цьому, наступні дії Відділення, які полягають в укладанні Договору, підтверджують правомірність такого висновку.
З огляду на викладене, вимога Фонду про визнання незаконними дій відповідача 1 щодо реєстрації заяви №11 від 20.09.2007 р. є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
Листом Міністерства аграрної політики України № 37-17-1-15/15628 від 27.09.2007 р. у відповідь на звернення Відділення щодо передачі в оренду цілісного майнового комплексу Підприємства трудовому колективу Підприємства було надано згоду на укладення відповідного договору оренди.
Наведені документи (протоколи зборів трудового колективу Підприємства №9 від 04.09.2007 р., загальних зборів засновників Товариства №1 від 29.09.2007 р. та вказані заяви, лист Міністерства аграрної політики України № 37-17-1-15/15628 від 27.09.2007 р.) були об'єктом дослідження судами у справі господарського суду міста Києва №51/644 за позовом Міністерства аграрної політики України (правонаступником якого є Міністерства аграрної політики та продовольства України) до Товариства та Відділення про визнання недійсним Договору, за наслідками розгляду якої рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2010 р., в задоволенні позову відмовлено, що враховується судом при вирішенні даної справи.
З огляду на викладене та положення ст.ст. 6, 8, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається відсутність незаконних дій Міністерства аграрної політики України (правонаступником якого є Міністерство) щодо погодження оренди спірного майна Підприємства та правомірність дій Відділення щодо укладення Договору та передачі спірного майна в оренду Товариству.
Посилання позивача на те, що державна реєстрація Товариства здійснена після подачі заяви про намір орендувати цілісний майновий комплекс Підприємства, а відтак на момент подачі такої заяви Товариство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення Договору судом відхиляється з огляду на наступне.
За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.
З урахуванням положень ст. 202 Цивільного кодексу України приписи ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" стосуються також всіх правочинів, в т.ч. юридично значимих дій від імені такого товариства.
Суд погоджується з твердженням позивача, що заява про намір орендувати спірне майно була подана до відповідного органу 25.09.2007 р., а Товариство зареєстровано як юридична особа лише 01.10.2007 р., тобто після подачі такої заяви.
В той же час, наведена заява підписана ОСОБА_7, якого рішенням загальних зборів засновників Товариства, оформленим протоколом №1 від 29.09.2007 р., було обрано директором Товариства, а подальша поведінка Товариства (укладення Договору, додаткової угоди №1 до Договору від 30.11.2007 р.) та безпосереднє прийняття спірного майна в оренду свідчить про схвалення Товариством подання такої заяви.
Отже, з огляду на викладене та враховуючи положення ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" посилання позивача на подачу заяви про оренду спірного майна до державної реєстрації Товариства, як на підставу недійсності Договору, є безпідставним.
Твердження Фонду про укладення договору строком на 15 років за відсутності згоди Міністерства аграрної політики України на передачу спірного майна в оренду на вказаний строк є необґрунтованим, оскільки в силу ст. 763 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) строк оренди визначається за волею сторін, а з тексту листа Міністерства аграрної політики України №37-17-1-15/15628 від 27.09.2007 р., яким погоджено укладення Договору, вбачається, що вказаною особою не було надано будь-яких вказівок чи обмежень щодо строку такого договору. Відтак, сторонами згідно положень ст.ст. 6, 626 Цивільного кодексу України було правомірно укладено Договір строком на 15 років.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові Фонду правових підстав необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Головуючий, суддя Р.В. Бойко
Судді: С.М. Мудрий
О.М. Спичак
Дата підписання повного тексту рішення -21.11.2011 р.