ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 27/24821.11.11
За позовом Приватного підприємства «СервісПромМонтаж 21С»
до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
про визнання недійсним пункту договору
Суддя Дідиченко М.А.
Секретар Приходько Є.П.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1. -представник за довіреністю від 20.10.2011 року;
Від відповідача: не з'явились
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства «СервісПромМонтаж 21С»до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання недійсним п. 2.10 договору кредиту № 895/09.2-084 від 09.11.2007 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що п. 2.10 договору кредиту № 895/09.2-084 від 09.11.2007 року не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки ст. 1056-1 ЦК України забороняє банку збільшувати розмір процентів за користування кредитом в односторонньому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року було порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 25.10.2011 року.
Представник позивача у судовому засіданні 25.10.2011 року подав частково витребувані ухвалою суду докази, підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засіданні 25.10.2011 року не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2011 року відкладено розгляд справи до 21.11.2011 року.
Представник позивача у судовому засіданні 21.11.2011 року підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання 21.11.2011 року не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
На підставі статті 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
09.11.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(надалі - кредитор) та Приватним підприємством «СервісПромМонтаж 21С»(надалі - позичальник) був укладений договір кредиту № 895/09.2-084 (надалі - договір), відповідно до якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 140 934, 00 швейцарських франків зі сплатою 10,7 процентів річних та комісій з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 08.11.2014 року.
Відповідно до п. 2.10 договору, у разі зміни економічної ситуації у кредитно-фінансовій системі України, кон'юнктури ринку грошових ресурсів на Україні, в тому числі, але не обмежуючись, внаслідок прийняття органами державної влади України та/або органами місцевого самоврядування нормативно-правових актів (рішень), що прямо або опосередковано впливають на стан грошового (кредитного) ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету чи іншого повноважного колегіального органу АКБ «Укрсоцбанк», кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та/або комісій, зазначених у п.п. 1.1 договору.
Про намір змінити розмір процентів та/або комісій кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до дати початку їх введення, а також надати позичальнику для укладення проекти двох примірників відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору (п. 2.10.1 договору).
13.10.2008 року інформаційним листом № 09.2-22/67-1423 відповідач повідомив позивача про намір змінити процентну ставку за кредитом шляхом її збільшення до 14,5 % річних у зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів на Україні.
21.10.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 про збільшення процентної ставки до 14,5% річних.
Звертаючись до суду з позовною заявою позивач зазначає, що п. 2.10 договору кредиту підлягає визнанню недійсним оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.
Так, ст. 1056-1 ЦК України забороняє банку збільшувати встановлений договором розмір процентів в односторонньому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Як вбачається із матеріалів справи, при укладанні договору кредиту № 895/09.2-084 позивач та відповідач в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до п. 2.10.2 договору, у разі, якщо позичальник погодиться з запропонованими кредитором змінами розміру процентів та/або комісій, він протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання від кредитора двох примірників відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору підписує їх, скріплює своєю печаткою (при наявності) та повертає їх кредитору для підписання з боку кредитора. Після їх підписання кредитор повертає один примірник додаткової угоди (договору про внесення змін) позичальнику. Цей договір вважається зміненим в частині розмірів процентів та/або комісій після підписання позичальником та кредитором і скріплення їх печатками (при наявності) відповідної додаткової угоди (договору).
Як вбачається із матеріалів справи, 21.10.2008 року позичальником була підписана та скріплена печаткою додаткова угода № 1 до договору кредиту № 895/09.2-084 про збільшення розміру процентної ставки, а тому суд приходить до висновку, що позивач погодився з запропонованими кредитором змінами розміру процентів.
Отже, посилання позивача щодо збільшення банком процентної ставки в односторонньому порядку є необґрунтованими.
Крім того, посилання позивача на положення ст. 1056-1 Цивільного кодексу України не беруться судом до уваги, оскільки останні набули чинності лише з 10.01.2009 року, тобто після моменту збільшення відповідачем процентної ставки за договором.
Таким чином, суд приходить до висновку, що наявні у справі матеріали свідчать про необґрунтованість вимог позивача, а відтак, позов визнається таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України при відмові в позові державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 203, 215, 843, 844 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СуддяДідиченко М.А.
дата підписання 22.11.2011 року