Справа № 2-2054/11
02 грудня 2011 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого -судді Сидоренко А.П.
з участю секретаря -Косухіної Т.І.
позивача -ОСОБА_1
представника позивача -ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання договорів дарування та державного акту на право приватної власності на землю недійсним, -
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що йому та його дружині ОСОБА_4 належало домоволодіння, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Фурманова,42 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22 травня 1979 року, земельна ділянка площею 0,06 га, за вказаною адресою належала позивачу на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 28 листопада 1996 року. 05 грудня 1996 року між позивачем та його сином ОСОБА_6 був укладений договір, згідно якого він подарував відповідачу 47/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за вказаною адресою. В цей же день 05 грудня 1996 року одночасно з вказаним договором дарування між ними був укладений договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого позивач подарував відповідачу земельну ділянку площею 0,06 га при жилому будинку. На підставі вказаного договору дарування земельної ділянки 16 грудня 1996 року відповідачу був наданий Державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований за № 7178, за яким йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га в м. Суми, вул. Фурманова, 42, передана для будівництва та обслуговування житлового будинку. Позивач посилається на те, що під час укладання ним вказаних договорів, він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочинів, прав та обов'язків сторін. Укладаючи їх, він не мав за мету безоплатну передачу частини домоволодіння та всієї земельної ділянки відповідачу. Так на час укладання договорів він з дружиною досягли пенсійного віку та стали непрацездатними. Між ним і відповідачем відбулася домовленість, що вони передадуть йому у власність частину будинку з земельною ділянкою, в якій він буде проживати зі своєю сім'єю, а він зобов'язується забезпечувати їм догляд, утримання та необхідну допомогу. Тобто позивач уклав угоди на умовах покладення зобов'язання на відповідача забезпечувати утримання та догляд як позивача, так і його дружини довічно. Фактично він вважав, що укладає договір довічного утримання. Після укладення договорів відповідачу були видані їхні примірники, які він зберігав у себе. Весь цей час відповідач не надавав допомоги, в останні роки він в будинку постійно не проживає. На звернення позивача відповідач відмовився надавати матеріальну допомогу, зазначивши, що частину будинку та земельну ділянку він отримав у власність безоплатно. При цьому він передав копії вказаних договорів, прочитавши які, позивач зрозумів про порушення його прав. Крім того договір дарування земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 30 ЗК України, який діяв на час його укладення, оскільки позивач передав у власність не весь будинок, а лише його частину, то йому могла перейти у власність не вся земельна ділянка, а частина ділянки, пропорційно розміру частки в праві власності. Посилаючись на вказані обставини, просить визнати недійсним договір дарування 47/100 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в м. Суми, вул. Фурманова, 42, укладений між позивачем та відповідачем 05 грудня 1996 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, р. № 4-1904, та повернути цю частину будинку у власність позивача, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, розташованої за адресою: в м. Суми, вул. Фурманова, 42, укладений між позивачем та відповідачем 05 грудня 1996 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, р. № 4-1906, та повернути земельну ділянку у власність, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 16 грудня 1996 року, зареєстрований за № 7178, згідно з яким відповідачу передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,06 га в м. Суми, вул. Фурманова, 42, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 та треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5 повідомлялися належним чином про час і місце розгляду справи, але до суду не з'явилися.
В письмових запереченнях третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що подробиці посвідчення правочинів вона не пам'ятає, проте стверджує, що був посвідчений саме той правочин, який мали на увазі сторони по договору.
В попередньому судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги, зазначивши, що позивач, перебуваючи з нею у шлюбі, купив будинок у 1979 році. На час укладення договорів вони були пенсіонерами, мали незадовільний стан здоров'я. Вони вирішили, що подарують частину будинку, щоб син їх доглядав. Проте в подальшому син з родиною виїхав з будинку та в ньому не проживає.
Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду, які з'явилися, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 05 грудня 1996 року укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 47/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в м. Суми, вул. Фурманова, 42 та розташованого на земельній ділянці 570 кв.м., жила площа 63,2 кв.м. з надвірними будівлями вбиральня „В”, гараж „Г”, погріб п/г, огорожа № 1-3, сарай „Д”, сарай „Е”. В користування обдарованого перейшло: кімната жила № 2-1 пл. 11,7 кв.м., № 2-2 пл. 22,2 кв.м., кухня № 2-3 пл. 6,3 кв.м., коридор № 2-4 пл. 3,4 кв.м., сіни П пл. 1,6 кв.м., котельня 2-5 пл. 1,2 кв.м., ванна 2-6 пл. 2,6 кв.м., що становить 47/100 частини жилого будинку, жила площа 13,5 кв.м. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_5 (а.с. 51).
05 грудня 1996 року укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,06 га при жилому будинку, що знаходиться в м. Суми, вул. Фурманова, 42 надану для будівництва та обслуговування жилого будинку. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_5 (а.с. 52).
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 пояснив, що він придбав будинок по вул. Фурманова, 42, який в подальшому добудував. Коли його молодший син -відповідач ОСОБА_3 одружився, він запропонував перевести на нього частину будинку. Зазначав, що в їх родині заведено, що молодший син залишається з батьками і за ними доглядає. Нотаріуса знайшов син, у нотаріуса позивач сказав, що хоче подарувати частину будинку сину, а син буде з ним жити і буде йому допомагати. Нотаріус йому варіантів укладення договору не роз'яснював, зокрема про можливість укладення договору довічного утримання розмови не йшло. Договори у нотаріуса він не читав, підписав не читаючи, оскільки довіряв сину. Примірники договорів зберігалися у відповідача. В подальшому на початку 2000-х років відповідач забрав свою сім'ю та поїхав у м. Київ, та ніякої матеріальної допомоги не надає. Лише два роки тому він дізнався про те, що земельна ділянка була подарована в повному обсязі, хоча вважав, що буде подарована частина земельної ділянки відповідно до частки будинку. Він подарував частину будинку та земельну ділянку, оскільки відповідач як син міг виконувати обов'язки по його догляду, та щоб проживав разом. Також зазначив, що він має освіту 6 класів, перед тим як вийти на пенсію працював машиністом холодильних установок, а тому не розбирається в юридичних тонкощах. Після укладення вказаних договорів, він з дружиною продовжував проживати в будинку, вони також здійснюють оплату комунальних послуг, в тому числі і за частку, яка належить відповідачу.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що позивач доводиться їй дядьком та їй відомо, що він з дружиною збудували будинок, де з ними разом проживав молодший син. В подальшому позивач подарував половину будинку з умовою, щоб син надавав йому допомогу. Проте так сталося, що відповідач виїхав в м. Київ, іноді вони приїжджали влітку, проте не з метою допомогти батькам, а щоб останні доглянули за дітьми. Відповідач не відвідував позивача, коли той перебував у лікарні, також він не телефонує, та з ним втрачений зв'язок. Близько 4 роки тому позивач став потребувати допомогу, він звертався до ОСОБА_3, але той сказав, що має матеріальні труднощі. Комунальні платежі по будинку сплачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_4
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона доводиться племінницею позивачу, а відповідач доводиться їй двоюрідним братом. Позивач вирішив подарувати будинок, проте близько 10 років тому ОСОБА_3 переїхав з родиною до м. Києва. Його батьки обробляють земельну ділянку, сплачують комунальні послуги. Надати допомогу відповідач відмовився, посилаючись на свої матеріальні труднощі.
Згідно ст. 243 ЦК УРСР 1963 року (чинного на час укладання спірних договорів) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
В судовому засіданні встановлено, що після укладення спірних договорів дарування, позивач ОСОБА_1 продовжував проживати в будинку, він разом з дружиною ОСОБА_4 ніс витрати на його утримання, зокрема здійснювалась оплата комунальних послуг, що підтверджується копіями квитанцій на а.с. 57-79, а також ними здійснювалась обробка земельної ділянки, що підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_8
Такі дії позивача вказують на те, що він не усвідомлював втрати ним права власності на частину будинку та земельну ділянку у зв'язку з укладанням договорів дарування, оскільки він турбувався про будинок, проживав у ньому, обробляв город, тобто відносився до майна як його власник і здійснював повноваження, якими той наділений.
Вказані обставини свідчать про те, що позивач помилявся щодо істотних умов укладених ним договорів. З огляду на те, що на час укладання договорів позивач перебував у віці 60 років, мав неповну середню освіту, а тому не усвідомлював правову природу договору і помилявся, зокрема, щодо переходу права власності на частину будинку та земельної ділянки, а також щодо прав і обов'язків сторін у договорі.
Відповідно до вимог ст. 30 ЗК України 1991 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і прав власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження -будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку виділення.
При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
В той же час, при відчуженні 47/100 частин домоволодіння по вул. Фурманова, 42 в м. Суми, посвідчено договір дарування всієї земельної ділянки за вказаною адресу, що суперечить вказаним нормам.
Ч. 2 ст. 56 ЦК УРСР встановлює, що якщо угода, укладена внаслідок помилки, визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі -відшкодувати його вартість.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсними договору дарування 47/100 частини жилого будинку та договору дарування земельної ділянки, що знаходяться за адресою м. Суми, вул. Фурманова, 42, підлягають задоволенню.
Виходячи з того, що Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 16 грудня 1996 року на підставі договору дарування від 05 грудня 1996 року, підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині визнання вказаного акту недійсним.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 56, 243 ЦК УРСР, ст. 30 ЗК України 1991 року, ст.ст. 10, 11, 57-60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування 47/100 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в м. Суми, вул. Фурманова, 42, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 05 грудня 1996 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, р. № 4-1904, та повернути зазначену частину жилого будинку у власність ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою: в м. Суми, вул. Фурманова, 42, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 05 грудня 1996 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, р. № 4-1906, та повернути зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_1.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 16 грудня 1996 року. зареєстрований за № 7178, згідно якого ОСОБА_3 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,06 га в м. Суми, вул. Фурманова, 42, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Заочне рішення може бути переглянуте Зарічним районним судом м. Суми за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Зарічного районного суду м. Суми протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивач може оскаржити рішення суду до апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду, а у разі відсутності особи у судовому засіданні -з дня отримання копії рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя А.П.Сидоренко