21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
08 грудня 2011 р. Справа 11/148/2011/5003
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Вінниця
до Вінницького обласного військового комісаріату м. Вінниця
про стягнення 19 550,00 грн.
суддя Матвійчук В.В.
при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:
позивача ОСОБА_1 підприємець;
відповідача ОСОБА_2 за довіреністю № 20с/2 від 04.01.2011р..
Заявлено позов про примусове стягнення з Вінницького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 19 550 грн. заборгованості по договорах № 61 від 14.04.2008р. та № 198 від 13.10.2008р..
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 квітня 2008 року між ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем та Вінницьким обласним військовим комісаріатом укладено договір № 61 на послуги.
Предметом договірних зобов'язань, відповідно пункту 1.1. договору № 61 зазначено надання Постачальником послуг Замовнику, який мав забезпечити приймання та оплату наданих послуг, а саме відшкодування середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори в період з 14 квітня 2008 року по 25 квітня 2008 року, розмір яких склав 7200 грн..
13 жовтня 2008 року між вказаними сторонами укладено договір № 198 на послуги.
Предметом договірних зобов'язань, визначено надання Постачальником послуг Замовнику, який мав забезпечити приймання та оплату наданих послуг, а саме відшкодування середньої заробітної плати за період перебування на зборах в період з 13 жовтня 2008 року по 31 жовтня 2008 року, розмір яких склав 12350 грн..
Однак, відповідач в порушення умов договорів та положень Цивільного і Господарського кодексів України, які регулюють порядок виконання господарських зобов'язань, не провів розрахунків за договорами, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.
Відповідач заперечує проти позову зазначаючи, що 21.05.2007р. між позивачем та Міністерством оборони України в особі Командувача Повітряних Сил ЗС України було укладено контракт про проходження військової служби в резерві ЗС України. На підставі зазначеного контракту позивач в якості резервіста проходив навчальні збори у в/ч А-0549 в періоди з 14.04.08 по 25.04.08 та з 13.10.08 по 31.10.08.
14.04.08 між позивачем та Вінницьким ОВК було укладено договір № 61 на послуги. Предметом договірних зобов'язань якого відповідно до п.1.1 було надання позивачем, як Виконавцем послуг, відповідачем, як Замовником забезпечення приймання та оплати послуг, а саме відшкодування середньої заробітної плати військовозобов'язаному, призваному на збори. Загальна вартість послуг, що підлягала поставці за цим договором становила 7200, 00 грн., які відповідно до п.4.2 відповідач, як Замовник зобов'язаний сплатити вартість послуг у порядку, передбаченому цим договором.
На підставі наданих до Вінницького ОВК позивачем відомостей про середньомісячну заробітну плату відповідачем була сплачена вартість послуг у сумі 7200, 00 грн., про що свідчить платіжне доручення №448 від 06.05.2008р..
13.10.2008р. між позивачем та Вінницьким ОВК було укладено договір № 198 на послуги. Предметом договірних зобов'язань якого відповідно до п.1.1 було надання позивачем, як Виконавцем послуг, відповідачем, як Замовником забезпечення приймання та оплати послуг, а саме відшкодування середньої заробітної плати військовозобов'язаному, призваному на збори. Загальна вартість послуг, що підлягала поставці за цим договором становила 12 350, 00 грн., які відповідно до п.4.2 відповідач, як Замовник зобов'язаний сплатити вартість послуг у порядку, передбаченому цим договором.
На підставі наданих до Вінницького ОВК позивачем відомостей про середньомісячну заробітну плату відповідачем була сплачена вартість послуг у сумі 12 350, 00 грн., про що свідчить платіжне доручення №1383 від 03.11.2008р..
Зважаючи на наведені обставин, відповідач вважає, що з його сторони зобов'язання за договорами виконано в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.
21 травня 2007 року між Міністерством оборони України в особі Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України генерал-полковника ОСОБА_3 з одного боку та громадянином ОСОБА_1 з другого боку, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»та Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України укладено контракт за яким громадянин ОСОБА_1 взяв на себе наступні зобов'язання:
- проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України протягом строку дії контракту на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження служби у військовому резерві, та цим Контрактом;
- належно виконувати службові обов'язки, передбачені посадою, програму підготовки резервістів, а також інші завдання, покладені на військову частину, в якій він проходить службу;
- систематично вдосконалювати теоретичні знання та практичні навики, необхідні для виконання службових обов'язків, у тому числі під час проходження підготовки та зборів;
- під час проходження підготовки та зборів мати при собі військово-облікові документи та документи, що посвідчують особу;
- своєчасно прибувати на збори;
- прибувати на заняття до військової частини у строк, визначений програмою підготовки резервістів.
Міністерство оборони України зобов'язалось забезпечувати громадянинові ОСОБА_1:
- додержання його прав, включаючи надання гарантій правового і соціального захисту, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами, які визначають статус резервістів та порядок проходження служби у військовому резерві, а також призначення їх на посади, передбачені штатами воєнного часу, відповідно до професійних і моральних якостей, військового звання та військово-облікової спеціальності;
- створення умов для систематичного удосконалення теоретичних знань і практичних навиків;
- завчасне ознайомлення з планом заходів з підготовки на рік;
- виплату в установленому законодавством порядку грошового забезпечення та заохочення.
Контракт укладено строком на 5 років.
14 квітня 2008 року між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором Постачальник) та Вінницьким обласним військовим комісаріатом (відповідач, за договором Замовник) укладено договір № 61 на послуги.
Згідно з предметом цього договору, Виконавець підряду зобов'язаний надати послуги, а Замовник -забезпечити приймання та оплату наданих послуг -відшкодування середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори.
Загальна вартість послуг, що підлягає поставці за цим договором становить 7200, 00 грн. (п. 3.2. договору).
Відповідно до п.4.2 Замовник зобов'язаний сплатити вартість послуг у порядку, передбаченому цим договором.
13 жовтня 2008 року між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором Постачальник) та Вінницьким обласним військовим комісаріатом (відповідач, за договором Замовник) укладено договір № 198 на послуги.
Згідно з предметом цього договору, Виконавець підряду зобов'язаний надати послуги, а Замовник -забезпечити приймання та оплату наданих послуг -відшкодування середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори.
Загальна вартість послуг, що підлягала поставці за цим договором становить 12 350 грн..
Відповідно до п.4.2 Замовник зобов'язаний сплатити вартість послуг у порядку, передбаченому цим договором.
Як встановлено судом, позивачем будь-яких послуг за договорами № 61 від 14.04.2008р. та № 198 від 13.10.2008р. відповідачеві не надавалось. Тоді як відповідач на виконання зобов'язань за вказаними договорами перерахував на рахунок позивача обумовлену договорами суму. Так, платіжним дорученням № 448 від 06.05.2008р. на рахунок позивача було перераховано 7200 грн.. Платіжним дорученням № 1383 від 03.11.2008р. на рахунок позивача перераховано 12350 грн..
В березні 2011 року військовий прокурор Вінницького гарнізону звернувся до Ленінського районного суду міста Вінниці в інтересах держави в особі Вінницького обласного військового комісаріату до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна.
Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці позов задоволено. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 кошти в сумі 19 550 грн. на користь держави в особі Вінницького обласного військового комісаріату.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01.06.2011 р. вказане рішення залишено без змін.
Приймаючи таке рішення суди виходили з того, що 21.05.2007 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Командувача Повітряних Сил ЗС України генерал-полковника ОСОБА_3 було укладено контракт про проходження військової служби в резерві ЗС України.
На підставі укладеного контракту, майор запасу ОСОБА_1 в період з 14.04.2008 року по 25.04.2008 року та в період з 13.10.2008 року по 31.10.2008 року проходив навчальні збори у військовій частині А0549 в якості резервіста. За призваними на збори військовозобов'язаними та резервістами на весь період зборів, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середній заробіток на підприємстві, є установі, організації незалежно від підпорядкування і форм, власності. Посилаючись на положення ст. 1 Закону України «Про оплату праці»та п. 2 Постави Кабінету Міністрів України «Про порядок і розміри грошового забезпечення військовозобов'язаних», суди дійшли висновку, що кошти в сумі 19550 грн., отримані ОСОБА_1 є безпідставно набутими.
Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, відповідач зобов'язання за договорами № 61 від 14.04.2008р. та № 198 від 13.10.2008р. виконав в повному обсязі, перерахувавши на рахунок позивача 19550 грн..
Наведеним спростовуються посилання позивача на невиконання відповідачем зобов'язань за договорами.
Крім того, суд бере до уваги обставини встановлені при розгляді Ленінським районним судом міста Вінниці справи № 2-1822/11, згідно з якими ОСОБА_1 в період з 14.04.2008 року по 25.04.2008 року та в період з 13.10.2008 року по 31.10.2008 року проходив навчальні збори у військовій частині А0549 в якості резервіста згідно з умовами контракту укладеного між громадянином ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Командувача Повітряних Сил ЗС України.
Наведені обставини позивачем ніяким чином не спростовані. До того ж про існування наведених вище судових рішень суду стало відомо лише з заперечень відповідача, при цьому сам позивач замовчував про їх існування.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, суд дійшов висновку, що в позові з підстав у ньому викладених, слід відмовити з покладанням судових витрат в складі державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на позивача.
Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 78, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
В позові відмовити.
Повне рішення складено 12.12.2011р.
Суддя В. Матвійчук
іддрук. прим.:
1 - до справи
< Дата >