Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
02.09.2008
Справа №2-7/3682.1-2008
За позовом Дочірнього підприємства «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03065, м. Київ, бульвар І. Лепсе, 16)
До відповідача Дочірнього підприємства «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» (95047, м. Сімферополь, вул. Вузлова, 18)
Про стягнення 1 337 817,68 грн.
Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний
представники:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - Бородкіна Г. І., директор, Неліна В. Я., предст., дов. від 01.08.2008 р.
Сутність спору: Дочірнє підприємство «Газ-тепло» Національно акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень», в якій просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 1 337 817,68 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов договору зберігання №15/06-262 від 31.01.2006 р. Дочірнім підприємством «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було передано на відповідальне зберігання Дочірньому підприємству «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» певне майно (обладнання) на загальну суму 1 337 817,68 грн. Позивач стверджує, що інвентаризаційна робоча комісія ДП «Газ-тепло» не була допущена представниками відповідача на склад, а згідно зі звіряльною відомістю №3 встановлена нестача майна, переданого на зберігання, в повному обсязі. З урахуванням наведеного, враховуючи залишення відповідачем без задоволення вимоги №54/10-360/2142 від 23.05.2007 р., керуючись статтею 951 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з Дочірнього підприємства «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» в примусовому порядку збитки у сумі 1 337 817,68 грн., що дорівнює вартості втраченого майна.
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що на виконання договору відповідального зберігання між сторонами були підписані акти приймання-передачі №1 від 25.06.2006 р., №2 від 20.07.2006 р. та №3 від 30.09.2006 р. ДП «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» повідомило, що надані позивачем акти приймання-передачі №1 від 22.12.2006 р. та від 09.02.2007 р. були підписані на виконання іншої угоди - договору підряду №15/06-58 від 31.01.2006 р. та не стосуються предмета спору. Відповідач стверджує, що акт №3 від 21.07.2006 р. між сторонам взагалі не укладався, а акт невідповідності від 21.07.2006 р. складений при відвантаженні товару за накладною №236 від 20.07.2006 р. Відповідач вважає безпідставними посилання позивача на протокол засідання інвентаризаційної робочої комісії, оскільки умовами договору зберігання взагалі не передбачено проведення інвентаризації впродовж строку зберігання майна. ДП «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» зазначило, що двосторонні акти про втрату майна між сторонами не складалися, а позивачем не направлялися вимоги про повернення переданого на зберігання майна, як це передбачено умовами договору. Крім того, відповідач також посилається на те, що впродовж строку дії договору сторони здійснювали списання майна з відповідального зберігання зі складанням відповідних актів, що позивачем враховано не було. За таких обставин відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
Рішенням ГС АР Крим від 30.08.2007 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 р., в позові було відмолено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.03.2008 р. рішення ГС АР Крим від 30.08.2007 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 р. були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Господарського суду АР Крим.
Справа передана на розгляд судді Дворному І. І. із привласненням номеру 2-7/3682.1-2008.
Ухвалою ГС АР Крим від 08.04.2008 р. справа була прийнята до провадження суддею Дворним І. І.
Позивач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
31.01.2006 р. між Дочірнім підприємством «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Поклажодавець) та Дочірнім підприємством «Ремонтно-будівельне управління СЗМЗ» (Зберігач) був укладений договір відповідального зберігання № 15/06-262 (т. І, а. с. 13-15).
Згідно пункту 1.1 Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання обладнання (майно). Перелік майна вказується у відповідних актах, які складаються і підписуються сторонами у виконання умов цього Договору.
Відповідно до пункту 2.1 Договору Зберігач зобов'язаний, у тому числі, прийняти від Поклажодавця майно за відповідним актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання, форма якого наведена у Додатку 1 до Договору, вживати заходів до забезпечення схоронності майна, нести відповідальність за втрату або пошкодження майна.
Матеріали справи свідчать, що позивач передав відповідачеві на відповідальне зберігання: за актом приймання - передачі № 1 від 25.06.2006 року майно в кількісному виразі по 51 номенклатурній позиції (т. І, а. с. 41-42); за актом № 2 від 20.07.2006 року в кількісному виразі по 8 номенклатурним позиціям (т. І, а. с. 43); за актом № 3 від 30.09.2006 року - по 58 номенклатурним позиціям (т. І, а. с. 47).
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Як стверджує позивач, ним була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі ДП «Газ-тепло» НАК «Нафтогаз України», про що складений протокол №2 від 05.04.2007 року. За результатами вказаної інвентаризації було виявлено наступне:
- відповідно до умов договору зберігання від 31.01.2006 року № 15/06-262, актів приймання-передачі, даних бухгалтерського обліку ДП «Газ-тепло» на зберіганні у ДП «Ремонтно-будівельне управління «СЗМЗ» м. Сімферополь повинно знаходитись майно в кількості 79475 од. на суму 1 337 817,68 грн. в тому числі податок на додану вартість у розмірі 222 969,61 грн.
- інвентаризаційна робоча комісія ДП «Газ-тепло» не була допущена на склад, про що свідчить лист ДП «Ремонтно-будівельне управління «СЗМЗ» від 23.03.07 № 01/25.
- відповідно до звіряльної відомості № 3 - встановлено, що нестача майна, яке знаходилось на відповідальному зберіганні у ДП «Ремонтно-будівельне управління «СЗМЗ» та належало ДП «Газ-тепло» НАК «Нафтогаз України» склала 79475 од. на суму 1 337 817.68грп. в тому числі податок на додану вартість в розмірі 222 969,61 грн.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Дочірнє підприємство «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» посилається на незбереження відповідачем схоронності майна, через що просить стягнути з Дочірнього підприємства «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» збитки у сумі 1 337 817,68 грн., що дорівнює вартості втраченого майна. При цьому, позивач посилається на те, що направлена ним на адресу ДП «Ремонтно-будівельне управління «СЗМЗ» вимога № 54/10-360-2142 про відшкодування збитків у сумі 1337817,68 грн. була залишена без задоволення.
Так, згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи додані до позовної заяви акт № 1 від 22.12.2006 року (т. І, а. с. 41-42), і акт приймання - передачі майна від 09.02.2007 року (т. І, а. с. 51) в обґрунтування позивачем своїх позовних вимог, складені у виконання іншого договору - договору підряду від 31.01.2006 № 15/06-58 і не мають відношення до предмету спору з дійсної справи.
Акт невідповідності від 21.07.2006 року (т. І, а. с. 46) складений при відвантаженні товару на підставі накладної № 236 від 20.07.2006 року і не має посилання на договір відповідального зберігання № 15/06-262 від 31.01.2006 р.
Згідно статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Суд не може прийняти до уваги акт № 3 приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 21.07.2006 р., на який посилається позивач, оскільки представлений суду акт, складений на двох аркушах, перший з яких представлений у вигляді факсимільної копії, другий - зроблений за допомогою копіровального приладу. Причому перша сторінка вказаної копії акту не засвідчена Зберігачем. Позивачем не був представлений оригінал вказаного акту, що унеможливлює висновок суду про належне джерело отримання вказаного доказу позивачем, і взагалі про існування вказаного акту саме в тому вигляді, в якому він представлений суду. Більш того, представником відповідача заперечується факт існування вказаного акту № 3 приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 21.07.2006 р. Позивачем суду протилежного не доведено.
В постанові від 13.03.2008 р. у цій справі Вищий господарський суд України зазначив, що укладений між сторонами договір відповідального зберігання є договором відповідального зберігання товарним складом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 959 ЦК України товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.
Вимога поклажодавця про надання йому можливості провести інвентаризацію товару є способом контролю за схоронністю товару у межах зазначеного вище законодавчого положення та його обов'язком як суб'єкта підприємницької діяльності та платника податків. Наслідком ухилення зберігача від проведення інвентаризації товарів та не забезпечення у судовому процесі доказів про наявність у нього на зберіганні товарів, є висновок про незбереження переданих йому товарів.
На підставі цього суд касаційної інстанції зауважив, що посилання судів попередніх інстанцій при ухваленні рішення про відмову у позові, на відсутність двосторонніх актів звірки товарів, переданих на відповідальне зберігання, як не забезпечення поклажедавцем належними доказами своїх вимог, суперечить природі правовідносин із зберігання товару.
Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.
Згідно з пунктом 7 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. N 69, основними завданнями інвентаризації є:
- виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;
- установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;
- виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;
- перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;
- перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів.
Отже, з наведених вище положень вбачається, що під інвентаризацією розуміється перевірка наявності товарно-матеріальних цінностей, стану їх зберігання для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності.
Згідно з пунктом 11.1 Інструкції для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах, розпорядчим документом їх керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником.
Постійно діючі інвентаризаційні комісії, згідно з п. 11.3 Інструкції:
- проводять профілактичну роботу по забезпеченню збереження цінностей, заслуховують на своїх засіданнях керівників структурних підрозділів з цього питання;
- організовують проведення інвентаризацій і здійснюють інструктаж членів робочих інвентаризаційних комісій;
- здійснюють контрольні перевірки правильності проведення інвентаризацій, а також вибіркові інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у місцях зберігання та переробки в міжінвентаризаційний період. Основними завданнями перевірок і вибіркових інвентаризацій в міжінвентаризаційний період є здійснення контролю за збереженням цінностей, дотриманням матеріально відповідальними особами правил їх зберігання і ведення первинного обліку;
- перевіряють правильність визначення інвентаризаційних різниць, обґрунтованість пропозицій щодо заліків пересортиці цінностей в усіх місцях їх збереження;
- при встановленні серйозних порушень правил проведення інвентаризації та в інших випадках проводять за дорученням керівника підприємства повторні суцільні інвентаризації;
- розглядають письмові пояснення осіб, які допустили нестачу чи псування цінностей або інші порушення, і свої пропозиції щодо регулювання виявлених нестач та втрат від псування цінностей, заліку внаслідок пересортиці відображають у протоколі. В протоколі мають бути наведені відомості про причини і про осіб, винних у нестачах, втратах і лишках та про вжиті до них заходи.
Відповідно до пунктів 11.5, 11.6 Інструкції якщо матеріально відповідальні особи виявлять після інвентаризації помилки в інвентаризаційних описах, вони повинні негайно (до відкриття складу, комори, відділу, секції тощо) заявити про це інвентаризаційній комісії, яка після перевірки вказаних фактів та їх підтвердження проводить виправлення помилок. Контрольні перевірки інвентаризації повинні проводитись постійно діючою інвентаризаційною комісією з участю членів робочих інвентаризаційних комісій і матеріально відповідальних осіб після закінчення інвентаризації, але обов'язково до відкриття складу (комори, секції тощо), де проводилась інвентаризація. При цьому перевіряються з опису найбільш цінні матеріальні цінності та ті, що користуються підвищеним попитом. При виявленні значних розходжень між даними інвентаризаційного опису і даними контрольної перевірки призначається новий склад робочої інвентаризаційної комісії для проведення повторної суцільної інвентаризації цінностей. Керівник підприємства повинен терміново по доповіді постійно діючої інвентаризаційної комісії розглянути питання про відповідальність першого складу робочої інвентаризаційної комісії, яка допустила порушення при проведенні інвентаризації цінностей. Результати контрольних перевірок інвентаризацій оформляються актом. Реєстрацію проведених контрольних перевірок здійснює бухгалтерія у спеціальній книзі
Отже, з наведених вище норм випливає, що при проведенні інвентаризації участь матеріально відповідальної особи є обов'язковою.
У той же час, з наявного в матеріалах справи листа Дочірнього підприємства «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» №05/06-07 від 08.06.2007 р. (т. І, а. с. 73) вбачається, що інвентаризаційна комісія позивача не була допущена на склад у зв'язку з відсутністю особи, відповідальної за товарно-матеріальні цінності, які знаходяться на складі. В цьому ж листі відповідач зазначив, що не заперечує проти проведення інвентаризації, попередньо погодивши час, а також просив надати певні документи, які стосуються майна на складі. Вказаний лист був направлений на адресу позивача, про що свідчить наявна в матеріалах справи поштова квитанція.
Матеріали справи свідчать, що листом 354/21-663-24/3 від 16.06.2007 р. позивач звернувся до Дочірнього підприємства «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» з проханням забезпечити сприяння в проведенні інвентаризації майна, що знаходиться на складі.
Після цього, представниками ДП «Газ-тепло» НАК «Нафтогаз України» та ДП «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» був складений інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання, від 20.06.2007 р., з якого вбачається, що на складі ДП «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» знаходиться майно ДП «Газ-тепло» в кількості 15 405 штук.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в пункті 2.1.5 Договору сторони передбачили, що Зберігач зобов'язаний за першою вимогою Поклажодавця в дводенний строк повернути з відповідального зберігання майно за відповідним актом повернення майна з відповідального зберігання. Вказане положення відповідає приписам статті 953 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Таким чином, саме відповідь зберігача про втрату майна або відсутність відповіді впродовж двох днів з моменту отримання вимоги про повернення переданого на зберігання майна може свідчити про порушення майнових прав Поклажодавця та підставою для пред'явлення позову про стягнення збитків. Однак, позивач не надав суду доказів звернення до відповідача з вимогою про повернення майна зі складу, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Також суд вважає за необхідне повідомити наступне.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Однак, суд звертає увагу на те, що розмір збитків позивачем доказаний суду не був. Так, за умовами договору на зберігання передається майно в кількісному виразі, але не у вартісному.
У той же час, позивач просить стягнути з ДП «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» збитки у сумі 1 337 817,68 грн. без обґрунтування їх розміру. Так, наприклад, належним доказом середньої ринкової ціни товарів, переданих на зберігання відповідачеві, може бути відповідна інформації торгово-промислової палати, видана відповідно до положень статей 3, 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Крім того, суд також звертає увагу на те, що в протоколі №2 засідання інвентаризаційної комісії від 05.04.2007 р., на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, зазначено, що сума нестачі на складі ДП «Ремонтно-будівельне управління Сімферопольського заводу монтажних заготовлень» становить 1 114 848,07 грн., у той час як позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 1 337 817,68 грн.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Дочірнього підприємства «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволенню не підлягають.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд залишає за позивачем відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.