24 листопада 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/3292/11
10:14 год.
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Левицького В.К.,
представників сторін:
позивача - Везденка Д.С.,
відповідач - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Чернівецької області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях звернулося в суд з адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Чернівецької області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області від 18.10.2011 р. про накладення на управління штрафу у розмірі 680,00 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову не з'ясував чи були поважні причини невиконання судового рішення і чи можливим було виконання судового рішення лише боржником, в зв'язку з відсутністю бюджетних коштів.
Відповідач в судове засідання не з'явився, явку представника в судове засідання не забезпечив, причину неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не направив. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідача повідомлено, що підтверджується телефонограмою від 21.11.2011 р.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Нез'явлення у судове засідання відповідача та ненадання заперечення проти позову, згідно ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
На підставі виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці від 04.03.2011 р. по адміністративній справі № 2-а-1651 р. про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 04.08.2008 р. по 31.12.2008 р. з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виплачених сум, 24.03.2011 р. відповідачем відкрито виконавче провадження ВП № 25298363, про що винесено постанову, якою зобов'язано позивача виконати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці № 2-а-1651 в самостійному порядку.
У зв'язку з невиконанням в добровільному порядку рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці № 2-а-1651 в наданий строк, 18.10.2011 р. відповідач виніс постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 680,00 грн. (а.с. 4).
Копію оскаржуваної постанови відповідач 18.10.2011 р. направив на адресу позивача листом за вих. № 1999/08-11, яку останній отримав 07.11.2011 (а.с. 5).
Як вбачається із змісту вказаного листа, позивачу повторно надано семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.
Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач оскаржив її до суду.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволені позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до ч.2 ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону № 606-XIV).
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Статтею 11 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.75 Закону № 606-XIV зазначено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Як встановлено судовим розглядом, обставини, які б зумовлювали обов'язкове зупинення виконавчого провадження, визначені ст. 37 Закону № 606-XIV, відстрочку чи розстрочку виконання згідно ст. 36 чи давали б підстави для відкладення виконавчих дій згідно ст. 35 цього Закону - були відсутні.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттям з незалежних від них обставин, а також у старості та в, інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту, гарантії соціальної захищеності і державної соціальної підтримки врегульвано Законом України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11 2004 р. № 2195-IV (далі - Закон № 2195-IV)
Законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ст.3 ЗаконуУкраїни №2195-IV).
Відповідно до ст. 6 цього Закону дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
З урахуванням наведених норм, суд приходить до висновку, що фінансове становище суб'єкта владних повноважень, наявність чи відсутність грошових коштів та належного фінансування не може ставити в залежність державну виконавчу службу щодо виконання рішення суду, оскільки згідно норм ст. 124 Конституції України та ст.ст. 255, 257 КАС України рішення суду є обов'язковим для виконання на всій території України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судовим розглядом не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому суд вважає, що відповідач виносячи оскаржувану постанову діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно та своєчасно.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 680,00 грн. відповідно до ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В той же час позивач не надав доказів того, що на момент звернення до суду він вживав заходів щодо виконання судового рішення, а також доказів того, що державним бюджетом на 2011 р. дійсно не передбачено нарахування і виплата підвищення до пенсії дітям війни.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Судовим розгляду встановлено правомірність оскаржуваного рішення.
Наведені вище обставини, на думку суду, в своїй сукупності спростовують твердження позивача про наявність причин, які унеможливлюють виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці у порядку, визначеному в цьому рішенні та у встановлений державним виконавцем строк.
Також суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не може бути прийняте до уваги.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.1 та 2 ст.8 КАС України).
Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, наприклад у справі «Ромашов проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів, як на виправдання невиконання зобов'язань за боргом, визначеним судовим рішенням.
Отже, реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади (позивача) на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань не може бути прийняте судом до уваги.
Оскільки, спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до ст. 94 КАС України, стягненню з позивача не підлягають.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 46, 124 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 8, 11, 69, 71, 76, 86, 94, 158 - 163 та 167 КАС України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.
Відповідно до ч. 3ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 29.11.2011 р.
Суддя В.К. Левицький