79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
18 листопада 2011 р. № 2а-4775/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Шинкар Т.І.,
за участю секретаря - Васильків О.С.,
за участю представника позивача Івасіва С.М., представника відповідача Савченка П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «МКМ-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова про визнання протиправними дій,-
Приватне підприємство «МКМ-Сервіс»(далі-Підприємство) звернулося з адміністративним позовом у Львівський окружний адміністративний суд до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова (далі-ДПІ), просить визнати протиправними дії відповідача, які полягали у викладені в акті перевірки від 31.03.2011р. №1111/23-209/35383180 незаконних висновків про завищення Підприємством податкового зобов'язання в сумі 3 762 015,00 грн. та завищення податкового кредиту в сумі 3 663 168,00 грн., а також висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між Підприємством та його контрагентами. Позов обґрунтовує тим, що висновки ДПІ щодо безтоварності ґрунтуються на припущеннях, оскільки під час перевірки не досліджувались первинні документи по факту придбання (реалізації) товарів (робіт, послуг), які підтверджують реальність господарських операцій, в наслідок чого отримано прибуток.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях та пояснив, що контролюючим органом під час перевірки встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Правочини, укладені Підприємства з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків. Підчас перевірки встановлено, що Підприємство та його контрагенти не володіють майном, матеріальними ресурсами, які необхідні для здійснення господарських операцій, відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, а відтак відсутня і фінансово-господарська діяльність. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що Приватне підприємство «МКМ-Сервіс» зареєстроване 05.09.2007р. виконавчим комiтетом Львiвської мiської ради - Свідоцтво про державну реєстрацію від 05.09.2007р. №14151020000018314. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 06.09.2007р. за №24234. У періоді, що перевірявся, Підприємство було платником податку на додану вартість (далі-ПДВ).
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова проведено позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати ПДВ за січень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 31.03.2011р. №1111/23-209/35383180 у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення . ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого укладені правочини мають ознаки нікчемності та порушують п.185.1, ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.4 ст.198, п.198.2 ст.198, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755 з наступними змінами та доповненнями (далі-ПК України), що є наслідком завищення податкового зобов'язання в сумі 3 762 015,00грн. та завищення податкового кредиту в сумі 3 663 168,00грн.
Не погоджуючись з висновками ДПІ про безтоварність та нікчемність фінансового-господарських операцій між Підприємством та його контрагентами, що викладені в акті перевірки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Як вбачається з акта перевірки, ДПІ прийшла до висновку, що Підприємством зайво включено до складу податкового зобов'язання суми ПДВ з продажу товарів (робіт, послуг) по безтоварних операціях та сформовано податковий кредит по відсутніх документах з метою одержання податкової вигоди, і відповідно відсутній факт поставки товарів (робіт, послуг) покупцям. Одночасно, відсутність у Підприємства основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності з його контагентами. Аналізуючи дані податкової звітності ДПІ встановлено, що Підприємство декларувало у податковій звітності господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств згідно таблиці 2, яка наведена в акті перевірки, та продажу покупцям, наведених в таблиці 1, які фактично не відбувались, отже є нікчемними, у зв'язку з тим, що первинні документи для перевірки не представлено.
Проте з такими висновками ДПІ суд не погоджується виходячи з наступного.
Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПУ України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.
Представлені представником позивача в судовому засіданні документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.
Факт здійснення операцій підтверджується: договорами поставки, договорами купівлі-продажі та специфікаціями до них (т.1 а.с.51-74, 79-81, 85-119, 127-250, т.5 а.с. 245-250), податковими, видатковими накладними та довіреностями (т.2 а.с. 63-250, т.3 а.с. 1-37, 189-228, т.4 а.с. 101-250, т.5 а.с. 1-244, т.6 а.с. 2-132), актами виконаних робіт (т.3 а.с. 231-250, т.4 а.с. 1-100) платіжними дорученнями та виписками з банку (т.3 а.с. 38-188). Відомості про наявність отриманого позивачем товару (робіт, послуг), підтверджують первинні бухгалтерські документи, які свідчать про подальшу його реалізацію іншим контрагентам та підтверджують факт здійснення господарських операцій.
Як пояснив в судовому засіданні представник позивача та це підтверджується Договором оренди складських приміщень від 08.10.2010р. та Додатком до Договору -актом №1 прийому-передачі приміщень, що розміщені за адресою: м.Львів, вул. Дж. Вашингтона,8, з метою забезпечення збереженості товару, орендуються приміщення площею 200 м.кв. у ЗАТ «Артор».
У акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що внаслідок не представлення документів до перевірки Підприємство проводило безтоварні операції зі своїми контрагентами (постачальниками та покупцями). Будь-яких первинних документів щодо правочинів за участю контрагентів Підприємства, на підставі яких формувались податкові зобов'язання та податковий кредит, податковим органом не аналізувалось.
Отже, висновки про нікчемність укладених Підприємством правочинів без посилання ДПІ на правочини та їх предмет, без аналізу первинних бухгалтерських та податкових документів ґрунтуються на припущеннях.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі-ЦКУ), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.
Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.
Актом перевірки не підтверджено, що на момент здійснення господарської операції, будь хто з контрагентів Підприємства не знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також що у таких не було Свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Товари (роботи, послуги) які були предметом правочинів, не обмежені та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.
Суд не погоджується з висновком податкового органу щодо нікчемності правочинів Підприємства з його контрагентами з підстав відсутності штату працівників, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів.
Встановлений ДПІ факт відсутності штатних працівників за результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів останніх не може слугувати належним доказом не використання праці найманих осіб загалом та не є підтвердженням вчинення безтоварних операцій.
Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р. акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Однак, акт перевірки, який є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Підприємством і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.
В підтвердження обставин реальності господарських операцій судом взято до уваги діяльність позивача: Підприємство, як господарюючий суб'єкт веде діяльність з 2007 року, роботи (послуги), які визначені у досліджених судом Договорах, узгоджуються з предметом діяльності Підприємства згідно нової редакції Статуту.
Суд вважає, що з дати отримання податкової накладної у позивача виникло право на податковий кредит. Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ та правомірності формування податкових зобов'язань за січень 2011 року надано податкові накладні, які не мала недоліків та, порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх складання законодавством. Зазначені обставини давали право позивачу сформувати податкові зобов'язання за січень 2011 року на суму 3 762 015,00 грн. та податковий кредит за січень 2011 року на суму 3 663 168,00 грн.
Суд зауважує, що перелік правочинів, які є нікчемними з огляду вимоги ст.228 ЦК України чітко визначені як такі, що порушує публічний порядок, якщо були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Дослідивши письмові докази суд приходить до висновку, що операція з придбання товарів (робіт, послуг) Підприємством мали реальний характер.
Підприємство не несе відповідальності за своїх контрагентів, які не виконали свого обов'язку щодо сплати податків до бюджету, відповідальність за такі негативні наслідки несе саме ця особа-контрагент. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (позиція ВАСУ, викладена в Інформаційному листі від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10.)
Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому слід зазначити, що одним з основних принципі оцінки податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків, який має на меті одержання податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що ДПІ не надано доказів для встановлення мети вищезгаданих підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні господарських договорів.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що вимоги позивача ґрунтуються на законі, підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «МКМ-Сервіс»3,40 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова, які полягали у викладені в акті перевірки від 31.03.2011р. №1111/23-209/35383180 протиправних висновків про завищення Приватним підприємством «МКМ-Сервіс» податкового зобов'язання в сумі 3 762 015,00 грн. та завищення податкового кредиту в сумі 3 663 168,00 грн., а також висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між Підприємством та його контрагентами.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «МКМ-Сервіс»3,40 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 23.11.2011 року.
Суддя Шинкар Т.І.
З оригіналом згідно
Суддя Шинкар Т.І.