Україна
14 листопада 2011 р. справа № 2а/0570/16923/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11:50
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді < Довідник >
при секретарі Кутафіній К.Ю.
за участю:
представника відповідача Єфімової С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області про визнання нечинною та скасування постанови від 10.01.2011 № 118586, -
ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області (далі - Державтоінспекція), в якому просив суд визнати нечинною та скасувати постанову відповідача від 10.01.2011 № 118586 про застосування до нього фінансових санкцій у розмірі 1700 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державтоінспекція не мала законних підстав для притягнення його до відповідальності за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки транспортний засіб на якому здійснювалися пасажирські перевезення знаходиться у користуванні ОСОБА_3, про що свідчить договір оренди від 01.02.2009 року. Отже, позивач не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім того, позивач зазначив, що до нього було застосовано фінансові санкції передбачені абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 1700 грн. Однак, вищезазначена норма закону передбачає санкцію у розмірі тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а це 510 грн.
У зв'язку з чим позивач вважає постанову Державтоінспекції протиправною та просить її скасувати.
Позивач та його представник до суду за викликом не прибули. Надіслали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що під, час надання послуг з пасажирських перевезень на таксі, перевізник не забезпечив наявності у водія транспортного засобу ліцензійної картки. Про що складений відповідний акт.
Під час розгляду справи було встановлено, що вказані в акті порушення законодавства про автомобільний транспорт підтверджуються, власником транспортного засобу, на якому здійснювалися пасажирські перевезення, є ОСОБА_2 та 10.01.2011 року т.в.о. начальника Державтоінспекції прийнята постанова за № 118586 про застосування до позивача фінансових санкцій за порушення законодавства про автомобільний транспорт у розмірі, визначеному абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у розмірі 1700 грн.
На підставі зазначеного відповідач, вважає, що спірна постанова була прийнята правомірно, у зв'язку з чим вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, одним із видів підприємницької діяльності є діяльність таксі. (а.с. 9-10, 11, 44-45). ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки ЗАЗ, номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Відповідач - Територіальне управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Донецькій області є територіальним структурним підрозділом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті без права юридичної особи та діє на підставі Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.12.2005р. № 888. Згідно п. 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08 листопада 2006 року, територіальне управління є органом державного контролю на автомобільному транспорті.
У відповідності до п. 2 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08 листопада 2006 року, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 4 цього Порядку передбачено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок. У відповідності до завдання на перевірку від 23.11.2010 року співробітниками Державтоінспекції була проведена перевірка транспортного засобу марки ЗАЗ, номерний знак НОМЕР_2, серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3, що належить ОСОБА_2 За результатами перевірки складений акт від 25.11.2011 року № 222112. (а.с. 8), яким встановлено порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: надання послуг з перевезення пасажирів на таксі без оформлення документів, перелік яких передбачений ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: без ліцензійної картки.
У зв'язку із виявленими порушеннями т.в.о. начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області було винесено постанову про застосування фінансових санкцій № 118586 від 10.01.2011 року, згідно якої до позивача за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ застосовано фінансові санкції у розмірі 1700 грн. (а.с. 7).
Суд вважає зазначене рішення Державтоінспекції обґрунтованим і таким, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з огляду на наступне.
Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344) - центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті через урядові органи державного управління на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. У складі центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту функціонують: урядовий орган державного управління з питань регулювання діяльності автомобільного транспорту; урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті. Урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює: державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
У відповідності до ч. 4 ст. 60 Закону № 2344 від імені центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту розглядати справи про стягнення у вигляді штрафів за порушення, викладені у цій статті, мають право посадові особи урядового органу державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті.
У пункті 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567) визначено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Головавтотрансінспекція, її територіальні управління в областях, Автономній Республіці Крим, мм. Києві та Севастополі.
Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.
Згідно пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 39 Закону № 2344 передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, інші документи, передбачені законодавством України.
Згідно із абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, застосовуються санкції у вигляді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 21 Порядку № 1567 встановлено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис.
Згідно із абз. 2 п. 27 Порядку № 1567 за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій, яка оформляється згідно з додатком 5.
Як вже було зазначено, позивача було притягнуто до відповідальності за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, а саме надання послуг з перевезення пасажирів на таксі перевізник не забезпечив у водія на вищезазначеному транспортному засобі, наявності ліцензійної картки, що передбачена ст. 39 Закону № 2344.
Посилання позивача, як на ознаку протиправності рішення, на той факт, що вищезазначений транспортний засіб, на підставі договору оренди від 01.02.2009 року, було передано у користування ОСОБА_3, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 3 цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
У відповідності до ч. 6 зазначеної статті, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року судом з власної ініціативи було витребувано з позивача додаткові докази, а саме: оригінали всіх документів, копії яких були приєднані до позову; документи в підтвердження виконання зобов'язань договору оренди легкових автомобілів від 01.02.2009 року сторонами (довіреність на право керування або розпорядження транспортними засобами, документи, що підтверджують факт виплати орендної плати та розрахунки за відповідним договором оренди), що передбачено розділом 6 вищезазначеного договору.
Позивачем не було виконано вищезазначену ухвалу суду від 28.10.2011 року, тобто не було надано суду жодного документу, який би свідчив про виконання договору оренди легкових автомобілів від 01.02.2009 року.
Крім того, судом було викликано, у якості свідка, орендаря за договором - ОСОБА_3 для підтвердження факту виконання зобов'язань за вищезазначеним договором, однак остання не прибула у судове засідання із посиланням на хвору дитину. Надіслала на адресу суду пояснювальну записку, яку суд не приймає до уваги, оскільки процесуальним законодавством передбачений іншій (спеціальний) порядок допиту свідка із встановленням особи та попередженням про кримінальну відповідальність.
Отже, з урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем не доведено того факту, що транспортний засіб марки ЗАЗ, номерний знак НОМЕР_2, на час здійснення перевірки знаходився у користуванні ОСОБА_3, а ті документи (договір оренди, акт прийому передачі), що додані до позову є копіями, які не засвідченні належним чином. Відтак, суд робить висновок, що в даному випадку перевізником, у розумінні Закону № 2344, є саме ОСОБА_2
Що стосується посилання позивача на невідповідність застосованої санкції у розмірі 1700 грн. розміру, що визначений Законом № 2344, суд зазначає наступне.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 04.05.2007р. №19-26-1628 адресоване Головавтотрансінспекції «Щодо роз'яснення стосовно ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» стаття 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» складається з п'яти частин, а частина перша складається з дванадцяти абзаців.
Відтак:
- абз. 3 ч. 1 ст.60 Закону № 2344 - надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- абз. 4 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 - експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки - штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, фінансові санкції були застосовані у відповідності до норм чинного законодавства.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що про дату, час і місце розгляду справи про порушення на засіданні Державтоінспекції, позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить відповідний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с. 54, 55). Однак, позивач не скористався своїм правом бути присутнім при розгляді вищезазначеної справи та надати відповідні заперечення і докази.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представника відповідача у їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані відповідачем у якості заперечень проти позову, є належними доказами у справі, адже вони містять вичерпну інформацію, яка об'єктивно спростовує обґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач виносячи оскаржувану постанову № 118586 від 10.01.2011 року про застосування до позивача фінансових санкцій діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відтак позовні вимоги ОСОБА_2 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області про визнання нечинною та скасування постанови від 10.01.2011 № 118586 є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 94, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_2 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області про визнання нечинною та скасування постанови від 10.01.2011 № 118586 - відмовити у повному обсязі.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 14 листопада 2011 року.
Постанова виготовлена у повному обсязі 18 листопада 2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Лазарєв В.В.