Україна
15 листопада 2011 р. справа № 2а/0570/17072/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: < година >
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Чумаріній Д.В.
з участю представників:
позивача: ОСОБА_1 - згідно довіреності;
відповідача: ОСОБА_2 - згідно довіреності;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління пенсійного фонду України в Красноармійському районі Донецької області до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Красноармійськ Донецької області про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості з витрат на виплату пенсії по інвалідності, державної адресної допомоги та суми витрат на виплату пенсій, які отримали каліцтво в державах СНД у розмірі 239 067,59 грн.,
29.09.2011 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із вищевказаним позовом.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що відповідно до п. п. „г”, „д” п. 1 ст. 21 Закону України „«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-14 на органи Фонду соціального страхування покладено обов'язки по своєчасному та повному відшкодуванню шкоди, заподіяної застрахованій особі внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності (у зв'язку із втратою годувальника) внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Управлінням були направлені акти звірки витрат особових справ потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з лютого 2011 року по серпень 2011 року на загальну суму 239 067,59 грн.
Крім того, як зазначено позивачем, відповідачем не прийняті до заліку суми державної адресної допомоги у відповідності до актів щомісячної звірки особових справ пенсіонерів, які мають право на отримання пенсії у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, чим порушені названі приписи Закону, а тому заявник просить у судовому порядку зобов'язати Фонд соціального страхування прийняти до заліку неузгоджену суму щомісячної державної адресної допомоги у розмірі 229 955,59 грн.
Також відповідач відмовився прийняти до відшкодування суми витрат з виплати та доставки пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у відношенні ОСОБА_3 за період з 01.02.2011 року по 01.08.2011 року на загальну суму у розмірі 4556 грн. сплачені позивачем, оскільки каліцтво отримано за межами України.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, проти чого заперечував представник відповідача.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Насамперед, суд вважає доречним звернути увагу на той факт, що позовні вимоги в частині стягнення адресної допомоги підлягають оцінці на предмет визначення правового змісту адресної допомоги та встановлення факту чи являється виплачена адресна допомога складовою частиною виплачених пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку.
Адресна допомога - це форма соціальної допомоги, яку держава надає персонально малозабезпеченим працездатним чи непрацездатним громадянам, враховуючи потреби конкретної людини. «Адресність» допомоги полягає в тому, що її отримує конкретна людина, яка має право на неї відповідно до встановлених законодавством критеріїв і довела це право через надання відповідних документів. Адресність забезпечує ефективність допомоги.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення» запроваджена державна адресна допомога, яка сплачується у разі, якщо розмір пенсії не досягає встановленого відсотка прожиткового мінімуму.
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 Закону № 1105-XIV Фонд страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Порядок визначення розміру щомісячних страхових виплат визначається статтею 34 Закону № 1105-XIV, якою передбачено, зокрема, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Виплата щомісячної адресної державної допомоги не входить до переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом страхування від нещасних випадків на підставі Закону № 1105-XIV. Тобто, з положень статті 21 Закону № 1105-ХІV вбачається, що законом прямо не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати Пенсійному фонду витрати, пов'язані з виплатою державної адресної допомоги.
Згідно пункту 4 вищевказаного Порядку відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно - правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду в виплати і доставки вищезазначених пенсій. Таким чином, зазначеним Порядком визначений виключний перелік сум, які приймаються до заліку для відшкодування видатків Фонду страхування від нещасних випадків і серед видів пенсійного забезпечення, що підлягають відшкодуванню відповідними відділеннями Фонду відсутній такий вид пенсійного забезпечення як державна адресна допомога та витрати на її виплату і доставку.
Виплати адреси ї допомоги введені з 1 квітня 2008 року і відповідні зміни до Порядку № 5-4/4 не вносилися. Тобто, щомісячна державна адресна допомога є самостійним видом виплат та виплачується, крім інших видів доплат, в т. ч. цільової допомоги на прожиття з урахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України № 265 від 26 березня 2008 року.
Згідно до статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі, якщо сукупність виплат, зазначених в частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами, не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом. Закони з приводу доплати особам, які отримують пенсії по інвалідності менше ніж мінімальний розмір пенсії, не приймалися.
Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 встановлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. Тобто, фактично вказаною постановою встановлена доплата до мінімального розміру пенсії шляхом надання адресної допомоги. Проте, у пункті 4 вказаної постанови, Кабінет Міністрів України також встановив, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Тобто, вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги, Кабінет Міністрів України фактично прийняв рішення про розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Як вже зазначалось судом, Конституція України встановила, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. У сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким не передбачено здійснення виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до статей 15, 16 Закону № 1105-XIV Фонд страхування від нещасних випадків є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Кабінет Міністрів України, відповідно до Конституції України та законів України, не наділено повноваженнями щодо розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19). Це означає, що реалізуючи політику в сфері соціального захисту громадян і вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії як соціальної гарантії громадян, зокрема, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків, Кабінет Міністрів України вийшов за межі повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Додатковим підтвердженням цього є те, що за пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 279-VІ Кабінет Міністрів України у сфері соціальної політики має повноваження по забезпеченню підготовки проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій. Це повноваження узгоджується з приписами Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-ІІІ від 5 жовтня 2000 року, за якими:
- державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму (стаття 1);
- державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України (стаття 5);
- виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (стаття 19).
Таким чином, в силу частини 4 статті 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» в частині визначення джерела виплати щомісячної державної адресної допомоги (за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків) застосуванню не підлягає.
Стосовно посилань представника відповідача на той факт, що потерпілий (ОСОБА_3.) отримав каліцтво за межами України і переїхав в Україну на постійне місце проживання, не є застрахованим в Україні, за нього не сплачувалися до Фонду страхові внески, а також те, що Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 р. № 5-4/4, визначає механізм відшкодування на централізованому рівні, що виключає право позивача на звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Сфера дії цього Закону поширюється на категорію осіб, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій якої виник спір.
За змістом частини 2 статті 2 зазначеного Закону особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.
Підпунктом “а” статті 27 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Абзацом третім пункту 3 розділу XI цього Закону встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці", які ліквідуються.
Статтею 2 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 9 вересня 1994 року між частиною держав колишнього СРСР передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.
Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.
Зі змісту процитованої норми випливає, що вона регулює інші відносини, а не ті, які є предметом спору у цій справі та пов'язані з відшкодуванням витрат ПФУ, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.
За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Суд вважає необґрунтованими посилання представника позивача на Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 р. № 5-4/4, бо він не врегульовує спірних відносин, які виникли у даному випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків розраховано на відсутність спору.
Згаданий Порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Таким чином, оскільки у спосіб, встановлений зазначеним вище Порядком, не можливо поновити порушене право позивача на відшкодування понесених ним витрат, суд приходить до висновку, що здійснені ним витрати необхідно стягнути з відповідача на його користь, що у даному випадку буде належним способом захисту порушеного права.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача сплаченої пенсії ОСОБА_5 у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві в сумі 4556 грн. за період 01.02.2011 року по 01.08.2011 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Згідно ч. 4 ст. 71 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року відповідно до вищевказаних норм КАС України у позивача було витребувано необхідні докази у справі.
Проте, позивачем не було надано до суду відомості про причинно-наслідковий зв'язкок між причиною смерті та каліцтвом або профзахворюванням, а тому, оскільки у даному випадку, на переконання суду, насамперед необхідно ретельно досліджувати висновок МСЕК з метою встановлення причинно-наслідкового зв'язку між причиною смерті та каліцтвом або профзахворюванням, позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 17-20, 51, 69-72, 86, 158-164, 160, 167, 186, 254 КАС України, суд,
Позов управління пенсійного фонду України в Красноармійському районі Донецької області до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Красноармійськ Донецької області про визнання дії неправомірними, стягнути заборгованість з втрат на виплату пенсії по інвалідності у розмірі 239 067,59 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Красноармійськ Донецької області на користь управління пенсійного фонду України в Красноармійському районі Донецької області суму витрат на виплату пенсії ОСОБА_3 (який отримав каліцтво в державах СНД) у розмірі 4556 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 15 листопада 2011 року у присутності представників сторін.
Повний текст постанови буде виготовлений 18 листопада 2011 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скріпнік А.І.