13 жовтня 2011 р. м. Вінниця Справа № 2а/0270/4314/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни, при секретарі судового засідання Захаріяш Ользі Олександрівні, за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Щура Андрія Анатолійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Вінниччина»до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про скасування податкових повідомлень - рішень,
21 вересня 2011 року Публічне акціонерне товариство «Вінниччина»(ПАТ «Вінниччина», Товариство) звернулося в суд з позовом до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (Барська МДПІ) про скасування податкових повідомлень -рішень від 12 серпня 2011 року №0000322300 та №0000332300.
Зазначили, що за наслідками планової виїзної перевірки Товариства Барською МДПІ поставлено під сумнів можливість перебування їх на фіксованому сільськогосподарському податку через заниження Товариством 75% питомої ваги вартості самостійно вироблених сільськогосподарських товарів.
Тобто, встановлено, що для виготовлення власної сільськогосподарської продукції в садах - багаторічних насадженнях яблунь, Товариство використовує земельні ділянки, які орендує у фізичних осіб (пайовиків). Земельні ділянки використовуються на підставі договорів оренди, з яких лише частина пройшла державну реєстрацію. Саме в цій частині ПАТ «Вінниччина»втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість.
На заперечення такої позиції податкового органу, Товариством зазначено, що використовувані сади (багаторічні насадження яблунь) передані ПАТ «Вінниччина»у власність в процесі приватизації колишнього державного господарства - держгоспу «Вінниччина»та відповідно включені як основні засоби до статутного фонду Товариства, який був розпайований на відповідну кількість акцій й знаходяться на його балансі.
Через десять років, у 2008 році розпайовані та передані у власність громадянам земельні ділянки, на яких розташовані яблуні, що є основними засобами виробництва ПАТ «Вінниччина».
З того часу з метою доступу до власних дерев для догляду та збору урожаю Товариством з громадянами укладалися договори оренди земельних ділянок. При цьому, виробничі потужності (яблуні) були і залишаються складовою частиною статутного фонду ПАТ «Вінниччина».
З огляду на вищевикладене, а також беручи до уваги, що продукція (яблука) вирощується, збирається, зберігається і продається (поставляється) працівниками (трудовим колективом) ПАТ «Вінниччина», з використанням інших власних та орендованих виробничих потужностей - власних холодильників, власної та орендованої сільськогосподарської техніки та усіх інших витратних матеріалів, Товариство здійснює увесь цикл виробництва сільськогосподарської продукції із застосуванням власних та орендованих виробничих потужностей, а тому є сільськогосподарським товаровиробником. Наведені обставини підчас перевірки не досліджені та в акті не відображені.
Крім того, ПАТ «Вінниччина»зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»від 17 грудня 1998 року №320-ХІV, для отримання реєстрації як платника фіксованого сільськогосподарського податку особа має подати відповідному податковому органу документи за встановленим переліком, що і було зроблено Товариством при реєстрації таким платником та здійснювалося щорічно для підтвердження такого права шляхом подачі податкових декларацій з податку з відповідними додатками. Посадовими особами органу державної податкової служби щоразу здійснювалася камеральна перевірка декларацій, порушень не виявлялося.
Знятися з податкової реєстрації як платник фіксованого сільськогосподарського податку особа може по-перше: за власною ініціативою (ч. 2 ст. 2 вказаного Закону), а по-друге: за рішенням податкового органу (ч. 3 ст. 2 вказаного Закону), однак лише у двох випадках: якщо така особа підпадає під регулювання норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або така особа ліквідується. Будь-яких інших підстав для зняття особи з податкової реєстрації як платника фіксованого сільськогосподарського податку законодавством не передбачено.
Враховуючи ті обставини, що ПАТ «Вінниччина»письмової заяви щодо добровільного зняття з такої податкової реєстрації не надавало, під регулювання норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не підпадало, ПАТ «Вінниччина»не ліквідувалося, то очевидним є факт перебування ПАТ «Вінниччина» платником фіксованого сільськогосподарського податку. Таким чином, висновки податкового ревізора-інспектора, викладені в розділі 3.1 акта щодо неправомірності перебування ПАТ «Вінниччина»на фіксованому сільськогосподарському податку є припущеннями перевіряючого та його довільним трактуванням норм чинного законодавства України.
При цьому, податковий ревізор-інспектор в акті (пункти 3.1.1 та 3.1.2) самостійно перераховує розмір податкових зобов'язань підприємства, «встановлюючи»заниження валового доходу. Більше того, без будь-яких посилань на спеціальне законодавство (Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок») інспектор самостійно приймає рішення про те, що ПАТ «Вінниччина»в період, що перевіряється повинно було сплачувати податок на прибуток на загальних підставах, ігноруючи при цьому і норми частини сьомої статті 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», в якій виписаний механізм «переходу»на сплату податків у загальному порядку у наступному звітному періоді, а не заднім числом за весь період, що перевірявся. Крім того, у вказаному Законі (ч. 8 ст. 2) чітко зазначається, що зміна порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається.
Також, ПАТ «Вінниччина»зазначено, що вказані податковим ревізором - інспектором Земельний кодекс України (ЗК України), Закон України «Про оренду землі», Постанови Кабінету Міністрів України щодо земельного законодавства в розділі 3.1 акту, не врегульовують правовідносини платника податків -ПАТ «Вінниччина»з державою, адже єдиним критерієм щодо права перебувати на фіксованому сільськогосподарському податку є власне виробництво сільськогосподарської продукції з часткою більше 75%, а площа використовуваних сільськогосподарських угідь є виключно об'єктом оподаткування, як це визначено в статті 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок».
Таким чином, ПАТ «Вінниччина»висловлено прохання скасувати податкові повідомлення - рішення Барської МДПІ про донарахування податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача -ОСОБА_1 (довіреність на а.с. 42) заявлені вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та надані у справу письмові докази.
Представник відповідача -головний державний податковий інспектор юридичного сектору Барської МДПІ Щур Андрій Анатолійович (довіреність від 04.01.2011 №68/10) позовні вимоги не визнав з підстав, викладених в письмових запереченнях. Усно пояснив, що згідно з частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України (ЦК України) правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. ЗК України, а саме статтею 125, передбачено, що прав з власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до частини першої статті 193 ЗК України, державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно - кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
Отже, право користування землею виникає в орендаря після реєстрації договору оренди, в іншому випадку, право користування (цебто право отримання вигоди від майна) як складова права власності згідно статті 317 ЦК України залишається за власником.
Частиною другою статті 189 ЦК України передбачено, що продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Крім того, згідно із статтею 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Статтею 187 ЦК України визначено, що складові частини речі (тобто все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення) при переході права на річ не підлягають відокремленню. Оскільки очевидним є те, що багаторічні насадження (сади) не можуть використовуватись для вирощування продукції (фруктів) без землі, дерево та земля під ним є неподільною річчю. Власне багаторічні насадження не можна розглядати окремо від землі, на якій вони розташовані.
Позаяк договори оренди зазначених земельних ділянок не пройшли реєстрації, що встановлено під час перевірки (стор. 5, 21-22 акту перевірки №730/23/35599147 від 27.07.2011), позивачем безпідставно використовувалось у 2009 році 434 гектари земель (208 паїв), тобто 100%, у 2010 році 268 гектарів (142 паї), тобто 50,9%, у 2011 році 252 гектари (124 паї) та 33 паї площею 81 гектар використовувалось без оформлення договорів оренди (54,3%).
Отже, реалізована продукція частково вирощена не на орендованих потужностях та у відповідній частці до використаної площі не була спершу власністю позивача, оскільки згідно статті 189 ЦК України її первинними власниками були власники земельних паїв. Відповідно, ПАТ «Вінниччина»безпідставно отримано податкову пільгу та не сплачено до бюджету податок на додану вартість.
Крім того, представник зазначив, що згідно частини першої статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Підпунктом «а»частини другої та підпунктом «а»частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя, зокрема багаторічні насадження, які надаються громадянам для ведення садівництва. Таким чином, зміст зазначеної норма дає підстави вважати, що багаторічні насадження відносяться до земельних угідь сільськогосподарського призначення, тобто є невід'ємною частиною земельної ділянки.
Правовий статус земельних ділянок для садівництва визначено статтею 35 ЗК України. Зокрема, зазначеною нормою визначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Юридичні особи можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.
Крім того, статтею 79 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Аналогічна за змістом норма міститься в частині третій статті 373 ЦК України, згідно якої право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Отже, багаторічні насадження та земельна ділянка під ними є одним природним об'єктом.
Право оренди земельної ділянки згідно статті 125 ЗК України, виникає з моменту державної реєстрації цих прав. В свою чергу, частиною п'ятою статті 126 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Згідно частини першої статті 202 ЗК України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, частиною якого є книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.
Відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року №174 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за №641/7962, державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК. Дані про площу багаторічних насаджень згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, є кількісною характеристикою земельної ділянки.
Згідно частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, а також на вироблену продукцію.
Таким чином, урожай, зібраний з багаторічних насаджень, що використовувались позивачем без зареєстрованих у встановленому порядку договорів оренди, належав фізичним особам - власникам земельних ділянок. Є очевидним, що сам по собі факт обробки багаторічних насаджень засобами позивача, як і факт наявності інших матеріальних засобів, не є підставою ігнорувати норму прямої дії та стверджувати протилежне. Відповідно, відсутні підстави вважати зазначений урожай сільськогосподарською продукцією, виготовленою ПАТ «Вінниччина», оскільки реалізація останнім згаданого урожаю здійснювалась вже після переходу права власності від фізичних осіб - власників ділянок до Товариства.
В 2008 - 2009 роках ПАТ «Вінниччина»весь обсяг багаторічних насаджень використовувався без достатніх на те підстав, а в 2010 - 2011 роках більш, ніж половина земельних ділянок використовувалась безпідставно, оскільки більша частина реалізованої сільськогосподарської продукції була не власного виробництва. Таким чином, у вказаних періодах Товариство не могло бути платником фіксованого сільськогосподарського податку.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши надані у справу докази на підтвердження та спростування позовних вимог в сукупності й надавши їм юридичну оцінку, встановив наступне.
ПАТ «Вінниччина»зареєстроване Барською районною державною адміністрацією відповідно до свідоцтва від 26 серпня 1998 року №116 та взято на податковий облік Барською МДПІ з 26 серпня 1998 року за №115.
У періоді за який проводилась перевірка ПАТ «Вінниччина»згідно із свідоцтвом від 20 лютого 1999 року №01280175 було зареєстроване платником на додану вартість.
Таким чином, на підставі направлень від 12 липня 2011 року №115/23, від 19 липня 2011 року №119/23, виданих Барською МДПІ Кушніром Є.В. - головним державним податковим ревізором - інспектором сектору взаємодії з правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової адміністрації у Вінницькій області згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України (ПК України) від 02 грудня 2010 року№2755-VІ та на підставі наказу начальника Барської МДПІ від 11 липня 2011 року №626, від 18 липня 2011 року №651 проведена позапланова виїзна перевірка ПАТ «Вінниччина»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 01 квітня 2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки.
За результатами перевірки складено акт №730/23/00414150 від 27 липня 2011 року, яким встановлено порушення ПАТ «Вінниччина»:
статті 3, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку із чим, занижено податок на прибуток в сумі3978613 грн;
пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 209.2 статті 209 ПК України (для перевіреного періоду з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року), внаслідок чого завищено різницю між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у декларації з податку на додану вартість (скороченій) у загальній сумі 2652709 грн та занижено від'ємне значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у декларації з податку на додану вартість (скороченій) у загальній сумі 179715 грн;
пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 209.2 статті 209 ПК України (для перевіреного періоду з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року), внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 2121607 грн та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 92149 грн;
статті 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», в результаті чого завищено суму фіксованого сільськогосподарського податку у загальній сумі 4888 грн 67 коп. (а.с. 17-37).
На підставі висновків акту перевірки Барською МДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 12 серпня 2011 року №0000322300 форми «Р», яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 2121607 грн й застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 530402 грн та №0000332300 форми «Р»,яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 3978613 грн й застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 994653 грн (а.с. 13-14, 15-16).
Не погоджуючи із зайнятою податковим органом позицією, ПАТ «Вінниччина»звернулося до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходить з того, що згідно з пунктом 8.1 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.
В свою чергу, згідно з пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Пунктом 8-1.7 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України "Про Митний тариф України", якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб) а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.
Як визначено пунктом 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Норми аналогічного змісту містяться в статті 209 ПК України.
Тобто, зазначені правові позиції дають підстави вважати, що право на податкову пільгу у вигляді несплати до бюджету сум податку на додану вартість з поставлених товарів виникає лише за умови реалізації сільськогосподарської продукції, належної такому платникові, за умови її виготовлення таким платником на власних або орендованих потужностях.
На відміну від Барської МДПІ суд вважає, що такі обставини у позивача наявні. Так, по-перше, дійсно, сади (багаторічні насадження яблунь), які використовувало ПАТ «Вінниччина»для виробництва сільгосппродукції, передані їм у власність Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області при створенні товариства - в процесі приватизації колишнього державного господарства - держгоспу «Вінниччина»відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 18 серпня 1998 року №922-ПП та Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»від 10 липня 1996 року №290/96-ВР, - включені як основні засоби до статутного фонду Товариства, який розпайований на відповідну кількість акцій, знаходяться на його балансі.
Зокрема, відповідно до листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 22 грудня 2008 року №11-03/2058, з урахуванням наданих під час приватизації матеріалів інвентаризаційної справи радгоспу «Вінниччина»та акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого наказом регіонального відділення від 27 квітня 1999 року №487-ОМ, вартість багаторічних насаджень увійшла до статутного фонду ПАТ «Вінниччина»станом на 01 березня 1998 року.
Також, згідно з доданим позивачем до матеріалів справи висновком судової бухгалтерської експертизи у цивільній справі №2»ц»-505/10 від 19 липня 2010 року №1079, на її вирішення поставлено питання чи були включені багаторічні насадження, або сади, або окремі дерева, що належали держгоспу «Вінниччина», чи їх вартість в статутний фонд сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Вінниччина»(СВАТ «Вінниччина») в процесі приватизації? Відповідно, по цьому питанню вказано, що за результатами дослідження документів про приватизацію радгоспу «Вінниччина»та створення СВАТ «Вінниччина»документально підтверджується включення вартості багаторічних насаджень (плодоносні сади та молоді сади за періодами введення в експлуатацію), що належали держгоспу «Вінниччина», в статутний фонд СВАТ «Вінниччина»в процесі приватизації.
По другому питанню -якщо багаторічні насадження, або сади, або окремі дерева, що належали держгоспу «Вінниччина», чи їх вартість ввійшли в статутний фонд СВАТ «Вінниччина», то встановити, що саме включено до статутного фонду та чим це підтверджується,- експертом надано наступний висновок. У відомості розрахунку відновної вартості основних засобів держгоспу «Вінниччина»станом на 01 березня 1998 року, яка розрахована у відповідності до вимог додатка 5 Методики оцінки вартості майна підчас приватизації №961 від 15 серпня 1996 року, по групі 1090 зазначені плодоносні сади, плодоносні сади яблуневі, молоді сади яблуневі, голландський сад, плодоносні сади вишневі, плодоносні сади черешневі, плодоносні сади сливові, смородина чорна, плодоносна малина, суниця молода, горобина чорноплідна, відновна вартість яких із врахуванням індексації за періодами введення в експлуатацію складала певну вартість. Балансова вартість основних фондів станом на 01 березня 1998 року зазначена в розділі ІІІ «Характеристика об'єкту приватизації»Плану приватизації державного майна радгоспу «Вінниччина»с. Шипинки Барського району Вінницької області відповідає: 1) балансовій вартості основних засобів по рядку 1 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу; 2) підсумку стовпчика 13 Відомості розрахунку відновної вартості основних засобів держгоспу «Вінниччина»станом на 01 березня 1998 року (яка розрахована у відповідності до вимог додатка 5 Методики оцінки вартості майна під час приватизації №961 від 15 серпня 1996 року); 3) рядку 012 розділу І «Основні засоби та інші поза оборотні активи»Активу на кінець звітного періоду (станом на 01 березня 1998 року) фінансової звітності Форма №1 Баланс підприємства на 01. березня 1998 року.
Також, на вирішення експертизи ставилось і третє питання -чи законно внесені багаторічні насадження до статутного фонду? На це питання експертизою зазначено, що згідно пункту 41 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року №250, до основних засобів належать капітальні вкладення в багаторічні насадження. Капітальні вкладення в багаторічні насадження включаються до складу основних засобів щорічно в сумі затрат, що належить до прийнятих в експлуатацію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт. У відомості розрахунку відновної вартості основних засобів держгоспу «Вінниччина»станом на 01 березня 1998 року, яка розрахована у відповідності до додатка 5 Методики оцінки вартості майна під час приватизації №961 від 15 серпня 1996 року по групі 1090 зазначені плодоносні сади, плодоносні сади яблуневі, молоді сади яблуневі, голландський сад, плодоносні сади вишневі, плодоносні сади черешневі, плодоносні сади сливові, смородина чорна, плодоносна малина, суниця молода, горобина чорноплідна, за періодами введення в експлуатацію.
Крім того, в межах розглядуваного питання судом враховано, що відповідно до рішення Барського районного суду Вінницької області від 29 грудня 2009 року у справі «№2-ц-882/2009, прокуратура Барського району Вінницької області в інтересах ОСОБА_4 звернувшись до суду з позовом до ПАТ «Вінниччина»про усунення перешкод у користуванні, вважала, що ПАТ «Вінниччина»чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_4 Останній відповідно до державного акту на право власності належить земельна ділянка площею 0,5266 га, що розташована на території Копайгородської сільської ради Барського району Вінницької області із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що дає підстави ОСОБА_4 використовувати її відповідно до цільового призначення. На цій земельній ділянці розташовані багаторічні насадження плодових дерев яблунь, за якими протягом року здійснює догляд ПАТ «Вінниччина», оскільки вважає їх своєю власністю, чим перешкоджає останній в користуванні земельною ділянкою. Прокуратура вважала, що право власності на вказану земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, в тому числі й на багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Однак, в задоволенні даного позову судом відмовлено. Натомість задоволено частково змінений зустрічний позов ПАТ «Вінниччина»та встановлено право земельного сервітуту у вигляді надання тоді ще СТОВ «Вінниччина»права оплатного в розмірі 3,2% від грошової оцінки земельних ділянок щорічного проходу працівників та проїзду спеціальної сільськогосподарської техніки до належних підприємству на праві власності багаторічних насаджень яблунь з метою догляду за ними та збору урожаю цілорічно упродовж десяти років на земельні ділянки під багаторічними насадженнями, площею 0,5266 га, що розташована на території Копайгородської сільської ради Барського району Вінницької області та належної на праві власності ОСОБА_4 Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні СВАТ «Вінниччина»належними на праві власності багаторічними насадженнями яблунь, що знаходяться на земельній ділянці 0,5266 га та розташована на території Копайгородської сільської ради Барського району Вінницької області та належної на праві власності ОСОБА_4
Така ж ситуація складалася і в ряді інших випадків у інших справах, копії рішень по яким, долучені до матеріалів справи.
Окремо слід зазначити, що у позивача наявна ситуація укладення мирової угоди з власниками земельних ділянок. Так, відповідно до ухвали Барського районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2010 року, громадяни на умовах даної Мирової угоди набувають право власності на багаторічні насадження яблунь, вартість яких включена до статутного фонду СВАТ «Вінниччина»і які розташовані на земельних ділянках кожного з громадян та зобов'язуються сплатити СВАТ «Вінниччина»їх вартість. Сторони дійшли згоди, що вартість дерев, розташованих на кожній відповідній земельній ділянці громадян уніфікована, виходячи з розрахунку: 10 грн. -вартість одного дерева віком до 20 років; 3 грн. -вартість одного дерева віком від 20 років.
Тобто, як вбачається із наведених обставин, яблуні були і залишаються складовою частиною статутного фонду ПАТ «Вінниччина»та знаходяться на балансі Товариства.
По-друге, що стосується самої приватизації, то представником позивача в судовому засіданні надані пояснення, що у 1998 році не лише у Вінницькій області, а й по всій Україні проходила приватизація саме таким чином, іншого механізму не було. Тобто, Товариство стало акціонерним, всі отримали акції з урахуванням вартості садів, а земельні ділянки, на яких ростуть яблуні, що є основними засобами виробництва ПАТ «Вінниччина»розпайовані та передані у власність громадянам. При цьому, сама приватизація проводилась Фондом державного майна, а затверджувалась рішенням Кабінету Міністрів України, що виключає можливість ставити під сумнів правомірність проведених дій.
Наступне, що слід зазначити, якщо сприймати позицію Барської МДПІ про неподільність речей, а саме, землі та дерев, то можливо стверджувати про недійсність державних актів, виданих громадянам, можливість їх оскарження, а відтак, і створення соціального конфлікту з населенням. Більше того, правова норма ЗК України про входження до складу земельної ділянки всього, що над нею, - з'явилася після проведеної у 1998 році приватизації.
По-третє, після проведеної приватизації у 2008 році з метою доступу до власних дерев для догляду та збору урожаю Товариством з громадянами укладалися договори оренди земельних ділянок. При цьому, самі акти люди оформляли з середини 2008 року по грудень цього ж року. У зв'язку із недостатнім законодавчим регулюванням, сама реєстрація договорів в той час тривала від одного до півтора роки. До матеріалів позивачем долучено загальний список зареєстрованих договорів оренди землі ПАТ «Вінниччина», кількість яких станом на 2010 рік склала 422. При цьому, в таблиці зазначено дату заключення договорів, дату їх реєстрації та, зокрема, дату висновку відділу Держкомзему, що підтверджує довгостроковий характер державної реєстрації.
Станом на 2008-2010 роки чинним було три нормативних документи, які визначали реєстрацію договорів. Крім того, відповідно до листа Державного комітету України із земельних ресурсів від 20 березня 2009 року №14-22-6/2725 та листа Державної податкової адміністрації України від 09 квітня 2009 року №7487/7/15-0717, на практиці мали місце випадки, коли за даними структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру за сільськогосподарськими підприємствами земельні ділянки не рахуються із-за відсутності оформлених належним чином документів на землю. Тому, у разі використання сільськогосподарськими підприємствами земельних ділянок, правовстановлюючі документи яких проходять процедуру оформлення і ще незареєстровані в базі даних структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру, для розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку необхідно брати облікові дані про їх площі, надані відділами Держкомзему у районах. Після їх реєстрації користуватись даними структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру.
Таким чином, суд погоджується із обґрунтованістю доводів позивача в частині можливості використовувати орендовану земельну ділянку в період оформлення реєстрації, з єдиним лише застереженням щодо наявного висновку відділу Держкомзему. Тобто, отримавши такий висновок та надавши договори оренди земельних ділянок для їх реєстрації суб'єкти господарювання повноважні їх використовувати та сплачувати податки.
Як вбачається із матеріалів перевірки, ревізором -інспектором зроблено висновок про необхідність внесення договорів до автоматизованої системи АС ДЗК і лише тоді можливість їх використання ПАТ «Вінниччина». Керуючись саме такою позицією, інспектором визначена дата реєстрації договорів, їх кількість і в пропорційному відношенні проведені розрахунки із зареєстрованими та не зареєстрованими договорами та відповідні періоди.
В свою чергу суд, дійшовши висновку про можливість використання Товариством договорів з моменту отримання висновків відділу Держкомзему, врахувавши наявні в матеріалах справи висновки, оглянуті в судовому засіданні оригінали реєстраційних справ та здійснений позивачем розрахунок договорів, - знаходить невідповідними висновки акту перевірки в частині кількості договорів та періодів по ним (безпосередньо сам розрахунок).
Крім того, слід зазначити, що під час розгляду справи по суті судом встановлено, що під час проведення перевірки на запит ревізора -інспектора із відділу Держкомзему надано інформацію про використання земельних часток (паїв) ПАТ «Вінниччина»на території Копайгородської сільської ради Барського району Вінницької області за період 2008 -2011 років. Зокрема, відповідно до цього листа за 2009 рік не зареєстрованого жодного договору. При цьому, згідно довідки цього ж відділу Держкомзему від 11жотвня 2011 року №02-17/2056 на запит ПАТ «Вінниччина»у 2009 році ними укладено в загальній кількості 434 договори і з них зареєстровано -12.
Суд, надаючи оцінку таким доказам виходить з того, що представником позивача в судовому засіданні надані оригінали реєстраційних справ по цим 12 договорам, копії яких належним чином завірені долучені до матеріалів справи, з яких дійсно вбачається державна реєстрація у 2009 році. Тобто, якщо навіть враховувати позицію Барської МДПІ щодо можливості розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку лише з моменту державної реєстрації, то така інформація ними не використовувалась та до розрахунку не прийнята, що, відповідно тягне наслідки його неправильності та підстави для скасування податкових повідомлень - рішень.
Взагалі, ПАТ «Вінниччина»використовували земельні ділянки та сплачували податкові зобов'язання перед державною й орендну плату перед людьми з моменту укладення договорів. Матеріали справи містять протоколи засідання правління ПАТ «Вінниччина»від 03 липня 2009 року №13, 01 липня 2010 року №5, 07 липня 2011 року №15, відповідно до яких враховуючи, що не всі власники земельних часток (паїв) уклали договори оренди земельних ділянок з Товариством та в зв'язку із вирішенням в судовому порядку спору між господарством та власниками земельних часток (паїв), збір урожаю зерняткових плодів по господарству у відповідних роках проведено лише з тих ділянок, з власниками яких укладені договори оренди.
По-четверте, в межах долучених до матеріалів справи доказів суд вважає за необхідне вказати наступне. Протягом охопленого плановою перевіркою позивача періоду, обов'язковим було подання статистичної відомості №4-сг, №29-сг, 37-сг. При досліджені такої звітності, а також вивчені правових норм щодо їх заповнення, судом не встановлено наявності графи пов'язаної із реєстрацією договорів чи будь-яких інших положень із розглядуваного питання. В окремих випадках таке дописування здійснювалось довільно й більше того, органолептично іншим почерком. Також, слід зазначити, що звітності заповнювались з відповідністю пори року, збору врожаю та інше.
Так, відповідно до підпункту 2.2.19 пункту 2.2 статті 2 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №37-сг «Сівба та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 27 серпня 2008 року №296, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2008 року за №884/15575, - у рядках 1610-1630у графі 1відображається площа у плодоносному віці повністю зібраних плодоягідних культур та винограду. Площа культур, які збиралися частково, у показники включається лише після того, як збирання на ній закінчено повністю.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень №29-сг «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду»та №29-сг (меліорація) «Збір урожаю сільськогосподарських культур», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 27 серпня 2008 року №296, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2008 року за №883/15574, - у графі 2 проставляється площа насаджень садів, ягідників, виноградників та інших багаторічних насаджень незалежно від віку, включаючи площу нових садів, а у графі 3 проставляється площа насаджень у плодоносному віці, незалежно від того, чи був фактично одержаний з них урожай у звітному році чи ні.
У графи 2 і 3 ураховуються також списані (незалежно від часу списання), але не розкорчовані площі та фізичні площі зріджених (незалежно від ступеня зрідженості), відокремлених ділянок саду.
Вказані звітності відносяться до статистичної та не є первинною документацією на підставі якої може визначатись право позивача перебувати платником фіксованого сільськогосподарського податку.
Одночасно, слід зазначити, що станом до грудня 2007 року чинним був наказ Міністерства аграрної політики України від 12 січня 2007 року №6 «Про затвердження Методичних рекомендацій для визначення питомої ваги доходу від реалізації продукції сільського та рибного господарства власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік», відповідно до пункту 5 яких, при складанні розрахунку підприємства сільського та рибного господарства незалежно від організаційно-правових форм та форм власності керуються даними бухгалтерського обліку, дані якого повинні відображатися відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та/або на даних форми державного статистичного спостереження 50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2006 рік».
Тобто, як вбачається із такого правового положення, звітність форми 50-сг належить до бухгалтерського обліку, який в свою чергу формує право на фіксований сільськогосподарський податок.
Далі, згідно із наказом Міністерства аграрної політики України від 22 листопада 2007 року №818 «Про затвердження Розрахунку питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік»рослинництво передбачає суму кредитових оборотів по субрахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції»аналітичні рахунки продукції рослинництва (без податку на додану вартість) та кредитових оборотів по субрахунку 742 «Дохід від реалізації необоротних активів»аналітичні рахунки реалізації довгострокових біологічних активів (без податку на додану вартість).
Тобто, знову другий порядок визначення питомої ваги доходу формується на бухгалтерській звітності, статистичної не передбачаючи.
Відповідно до Розрахунку питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік Методичних рекомендацій щодо його складання, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 22 жовтня 2009 року №752 для рослинництва джерелом інформації є сума кредитових оборотів по субрахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції»аналітичні рахунки продукції рослинництва (без податку на додану вартість) та кредитових оборотів по субрахунку 742 «Дохід від реалізації необоротних активів»аналітичні рахунки реалізації довгострокових біологічних активів (без податку на додану вартість), що обліковуються по первісній вартості.
Такі ж позиції визначені і в розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 17 грудня 2010 року №837.
Таким чином, як вбачається із вищевикладеного, статистична звітність формується на кількостях договорів, в той час, коли фіксований сільськогосподарський податок справляється з одиниці земельної площі. Так, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди. При цьому, якщо дослідити надану статистичну звітність, то у ній питома вага доходу позивача буде більше 75%.
А взагалі право бути платником фіксованого сільськогосподарського податку визначається лише через 75%, а не з кількості землі (площі землі), яка, в свою чергу, впливає лише на розмір податку, так як він сплачується в рахунок інших податків (на прибуток підприємств, плати (податку) за землю, комунального податку, збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності, збору за спеціальне водокористування).
Крім того, в законі чітко визначено -на виробничих потужностях, а не земельних ділянках. Зокрема, згідно з пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях. На думку Барської МДПІ, основним засобом виробництва є земля. Однак такий підхід є помилковим, оскільки яблука власне ростуть не на землі. Земля могла б, на думку суду, виступати основним засобом виробництва виключно, але як би ми розглядали однорічні насадження, наприклад пшеницю, а в даному випадку мова йде про багаторічні насадженні.
Але, навіть якщо припустити і правильність позиції податкового органу і сумувати вартість всіх земельних ділянок шляхом проведення грошової оцінки, то їх вартість буде значно менше, ніж 25%.
По-п'яте, безпідставно, на думку суду, не дослідженими з боку ревізора -інспектора залишилися ряд обставин, які суттєво впливають на здійсненні перевіркою висновки. Зокрема, не враховано те, що продукція (яблука) вирощується, збирається, зберігається і продається (поставляється) працівниками (трудовим колективом) ПАТ «Вінниччина», з використанням інших власних та орендованих виробничих потужностей -власних холодильників, власної та орендованої сільськогосподарської техніки та усіх інших витратних матеріалів. Товариство здійснює увесь цикл виробництва сільськогосподарської продукції із застосуванням власних та орендованих виробничих потужностей, а тому є сільськогосподарським товаровиробником.
Окремо слід зазначити і про те, що інспектором в межах проведеної перевірки не встановлено наявності у ПАТ «Вінниччина»продукції не свого виробництва, саме перепродаж Товариством товарів чи інші обставини, які дійсно перешкоджають реалізації права перебувати платником фіксованого сільськогосподарського податку. Тобто, право бути платником цього податку визначається коли господарство є виробником готової продукції, а не здійснює перепродаж продукції. У другому випадку бувають ситуації можливої фіктивності, приховування факту власного виробництва. В той же час, Барською МДПІ такі питання не досліджувались, відповідно і висновку не зроблено.
Таким чином, на підставі викладено, суд погоджується із доводами ПАТ «Вінниччина»щодо безпідставності формування Барською МДПІ висновків перевірки та необґрунтованості винесення у такому випадку податкових повідомлень -рішень. А саме, суд виходить з того, що: багаторічні насадження яблунь які використовувало ПАТ «Вінниччина»для виробництва сільгосппродукції, передані їм у власність в процесі приватизації як основні засоби до статутного фонду та знаходяться на його балансі; станом на 1998 рік чинним був саме такий механізм приватизації; власне норма ЗК України про входження до складу земельної ділянки всього, що над нею з'явилася після проведеної у 1998 році приватизації; використання орендованих земельних ділянок в період оформлення реєстрації договорів є можливим; тим більше, за наявних висновків управління Держкомзему; розрахунок під час перевірки інспектором проведено за недостовірною інформацією, що тягне висновок про його неправильність; єдиним критерієм щодо права перебувати на фіксованому сільськогосподарському податку є власне виробництво сільськогосподарської продукції з часткою більше 75%, а не наявність кількості земельних ділянок; площа використовуваних сільськогосподарських угідь є виключно об'єктом оподаткування; Товариство здійснює увесь цикл виробництва сільськогосподарської продукції із застосуванням власних та орендованих виробничих потужностей, а тому є сільськогосподарським товаровиробником; протилежного перевіркою не встановлено, в тому числі і через не дослідження таких обставин; виробничими потужностями для ПАТ «Вінниччина»є не лише земля, але навіть якщо і сумувати вартість всіх земельних ділянок шляхом проведення грошової оцінки, то їх вартість буде значно менше, ніж 25%; обставини щодо перепродажу ПАТ «Вінниччина»продукції також відсутні.
Що стосується посилань Товариства на виключні випадки зняття з реєстрації платників фіксованого сільськогосподарського податку, недопустимість зміни податку протягом звітного періоду, то суд вважає дані доводи безпідставними, оскільки мова йде про особливу відповідальність у випадку встановлення неможливості перебування платником такого податку. Як встановлено перевіркою, по податку на прибуток підприємств при безпідставному, на думку Барської МДПІ, перебуванні на обліку у 2009 року це потягло нарахування у наступних роках. Стосовно ж податку на додану вартість укладені у неукладені договори ними досліджувались за кожен рік окремо.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Також, суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволення позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення - рішення Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області від 12 серпня 2011 року №0000322300 та №0000332300.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Вінниччина»витрати по сплаті судового збору в розмірі 03 гривні 40 копійок.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна