19 жовтня 2011 р. м.Вінниця Справа № 2а/0270/4348/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Захаріяш Ользі Олександрівні
за участю представників :
позивача : ОСОБА_1
відповідача : ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до: Управління Пенсійного фонду України у Крижопільському районі
про: визнання дій протиправними, визнання нечинною та скасування вимоги
23 вересня 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3) звернувся в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України у Крижопільському районі (Управління ПФУ у Крижопільському районі, УПФ, пенсійний фонд) про визнання відсутності у них повноважень на складання вимоги, визнання протиправною й скасування такої вимоги.
З позовної заяви вбачається, що Управлінням ПФУ у Крижопільському районі відносно позивача складено вимогу №220 датовану 19 травня 2011 року, про сплату боргу, який виник внаслідок необхідності внесення позивачем доплати до мінімального страхового внеску за 3, 4 квартал 2010 року.
Позовні вимоги щодо скасування даної вимоги мотивовано тим, що позивач є підприємцем та сплачує збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України у складі єдиного та фіксованого податку згідно з Указом Президента України №727/98 від 03.07.1998 року “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (Указ про спрощену систему оподаткування) та Декрету Кабінету міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” (Декрет про прибутковий податок з громадян).
Посилається позивач також на положення Закону України “Про систему оподаткування”, відповідно до яких сплати в державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом і мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених статтями 14 та 15 цього Закону, можуть бути здійснені лише на добровільних началах.
Таким чином, позивач вважає, що тільки він, як власник майна має право на добровільних засадах доплачувати до Пенсійного фонду додаткові внески за пунктом першим статті 71 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Одночасно в позовній заяві зазначено про порушення відповідачем Інструкції “Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України” затвердженої Постановою правління ПФУ №21-1 від 19 грудня 2003 року. Порушення вбачається позивачем у тому, що саме наведеною Інструкцією встановлений порядок доплати до мінімального розміру страхового внеску застрахованої особи, якими і є платники єдиного і фіксованого податку. Так, Інструкція передбачає подання застрахованою особою заяви про бажання зарахувати неповний місяць роботи до страхового стажу як повний місяць, проте із жодною заявою позивач до відповідача не звертався.
Крім того, ФОП ОСОБА_3 послався на неможливість виставлення йому вимоги за умов відсутності боргу та фактичне задоволення Пенсійним фондом України його скарги про скасування оскаржуваної вимоги.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2011 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову, в якій він просить визнати протиправними саме дії управління ПФУ у Крижопільському районі по складанню Вимоги без наявності у відповідача заяви ОСОБА_3, складеної за Додатком 28 “Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками, застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до ПФУ”, встановленої Постановою правління ПФУ від 19.12. 2003 р. N21-1, та без наявності поданої звітності згідно п. 2.1 р. II Порядку 2.2. від 05.11.2009, № 26-1 "Про порядок формування і представлення страхувальниками звітів відносно до суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органами ПФУ”та визнати Вимогу № 220 від 19 травня 2011 р. управління ГІФУ у Крижопільському районі нечинною та скасувати її, як таку.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 (довіреність від 29 вересня 2011 року) позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, а також надані у справу докази.
В свою чергу представник відповідача -головний спеціаліст-юрисконсульт -ОСОБА_2 (довіреність від 16 вересня 2011 року), проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи про законність оскаржуваної вимоги та посилаючись на обґрунтування своєї позиції викладені у письмових запереченнях на позовну заяву. Додатково пояснив, що позивачем помилково застосовуються викладені підстави вимог та норми чинного законодавства, оскільки заява відповідно до додатку 28 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками, застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, - особою подається, зокрема, у випадку неповно відпрацьованого місяця дійсно на добровільній засаді і стосується питання сплати нею більшого розміру внеску з метою отримання повного періоду страхування. Відтак, посилання на її наявність у розглядуваній справі є некоректною. При цьому, вона дійсно позивачем не подавалася, як і пенсійним фондом не застосовувались наведені положення. Мова йде про обов'язковий розмір внесків.
Суд заслухав пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідив надані у справу докази на підтвердження позовних вимог й встановив наступне.
ОСОБА_3 31 серпня 2000 року зареєстрований Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області як фізична особа-підприємець, що вбачається зі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_1
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема річного звіту позивача, у 2010 році нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування склало 57 гривень. Звіт датовано 06 січня 2011 року.
Відповідачем на адресу ОСОБА_3 в січні 2011 р. направлені повідомлення-розрахунки про необхідність здійснити доплату до мінімального страхового внеску за третій та четвертий квартали 2010 року. Так, враховуючи розмір мінімального страхового внеску у третьому кварталі 2010 року та з урахуванням частини сплачених сум єдиного (фіксованого) податку, розмір доплати складає 733,26 грн. Відповідно у четвертому кварталі 2010 року розмір внеску складає 757,14 грн.
19 травня 2011 року відносно позивача Управлінням ПФУ у Крижопільському районі винесено вимогу про сплату боргу № 220. У вимозі зазначено, що станом на 01 травня 2011 року заборгованість зі сплати страхових внесків, фінансових санкцій та пені ОСОБА_3 становить 1753,80 грн.
За результатами оскарження даної вимоги до Управління ПФУ у Крижопільському районі, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Пенсійного фонду України, наведена вимога залишена без змін, як правомірна, про що прийнято рішення датовані 11.05.2011 р., 23.06.2011 р. та 08.08.2011 року відповідно.
Не погоджуючи із такою позицією органів Пенсійного фонду України позивач звернувся в суд із даним позовом, мотивуючи останній обставинами аналогічним викладеним у скаргах поданих ним в межах процедури узгодження оскаржуваної вимоги. При цьому, суд вважає за необхідне також зазначити і те, що строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 99 КАС України (1 місяць), за таких обставин ним не пропущено.
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
Так, принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначав Закон України “Про систему оподаткування” (Закон №1251) чинний до 01 січня 2011 року.
Відповідно до частини першої статті 2 даного Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів), за положеннями статті 4 цього ж Закону є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
Законом №1251 до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), серед іншого, віднесено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”(Закон №1058).
З наведеного вбачається, що Закон №1251 лише визначає збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, як обов'язковий для платників податків платіж, в той час, як механізм та сплата відповідних страхових внесків врегульована Законом №1058.
Водночас, за приписами статті 5 даного Закону виключно ним регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, страхувальниками відповідно до положень цього Закону є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
В свою чергу роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одночасно, відповідно до пункту 3 статті 11 Закону №1058 фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
У Законі наведено також визначення страхових внесків та мінімального страхового внеску.
Так, страховим внеском є кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Поряд із цим, мінімальним страховим внеском є сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
За положеннями Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки.
Разом з тим, як вбачається з положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”: фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають із ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу, з якої сплачуються внески.
Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у 2010 році, внески сплачені позивачем до управління ПФУ у Крижопільському районі, є меншими за розмір мінімального страхового внеску для зазначених осіб, що становить у липні-вересні 294,82 грн., у жовтні-листопаді- 301,12 грн., грудні -306, 10 грн.
За вимогами частини шостої статті 20 Закону №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та /або не сплачені страхувальниками у строки визначені статтею 20 Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Страхувальникам, які мають недоїмку, територіальні органи Пенсійного фонду, надсилають вимогу про сплату такої недоїмки. Відповідні положення передбачені частиною 3 статті 106 Закону №1058.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що оскаржувана позивачем вимога Управління ПФУ у Крижопільському районі відповідає вказаним критеріям, в тому числі і пропорційності в частині дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Мотивація та докази, надані позивачем, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, та встановлені у справі обставини не підтверджують позиції позивача покладеної в основу позовних вимог про скасування оскаржуваного рішення. При цьому, суд дійсно погоджується із позицією відповідача в частині помилкового застосування ФОП ОСОБА_3 до даних правовідносин іншого порядку додаткової добровільної сплати, за умови обов'язкових платежів. Тобто, відповідно до пункту 15.1 вказаної вище Інструкції, застрахована особа, яка бажає зарахувати неповний місяць роботи до страхового стажу як повний місяць, подає до органів Пенсійного фонду заяву згідно з додатком 28. В той час, коли УПФ України у Крижопільському районі виставлена позивачу вимога за несплату обов'язкових платежів, які, як досліджено та встановлено в судовому засіданні розраховані правильно та відповідно до чинного законодавства. Такі ж підстави стосуються і звітності згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку формування і представлення страхувальниками звітів відносно до сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органами Пенсійного фонду України, на яку посилається позивач.
Що стосується вимог ФОП ОСОБА_3 про визнання протиправними дій управління ПФУ у Крижопільському районі без наявності заяви позивача формувати вимогу, то слід зазначити, що такі підстави, на думку суду, стосуються безпосередньо самої вимоги та можуть виступати предметом оскарження її по суті, що вказано вище та оцінено судом. Тобто, позивачем помилково наведені обставини ототожнюються із можливістю визнання дій органу пенсійного фонду на складення вимоги протиправними. При цьому, будь-яких інших підстав щодо протиправності дій УПФ України у Крижопільському районі позивачем не наведено. Судом же в свою чергу враховані викладені вище положення закону щодо можливості за наявного боргу, який наявний у позивача, складати відповідачем вимоги.
І окремо стосовно доводів ФОП ОСОБА_3 про задоволення його скарги Пенсійним фондом України, суд вважає за необхідне зазначити таке. Дійсно, відповідно до частини 6.8 постанови Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 19 грудня 2003 року №21-2, якщо вмотивоване рішення за скаргою та/або заявою страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, не надсилається скаржнику протягом строку, встановленого для розгляду його скарги та/або заяви або протягом строку, продовженого за рішенням органу Пенсійного фонду, така скарга та/або заява вважається повністю задоволеною на користь скаржника з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, якщо рішення органу Пенсійного фонду про продовження строків її розгляду не було надіслано скаржнику до закінчення двадцятиденного строку.
Однак, такі обставини можуть свідчити лише про відсутність предмета спору, а відтак і підстави необхідної для дослідження в судовому засіданні. Тобто, у випадку задоволення скарги ФОП ОСОБА_3 про скасування вимоги від 19 травня 2011 року №220, відсутнє право позивача, яке потребує судового захисту.
Крім того, стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного, на його думку, права, а саме визнання вимоги нечинною, суд вважає за необхідне зазначити, що він стосується нормативно -правового акта, який втрачає свою чинність з моменту постановлення рішення у справі. В той час, вимога ж пенсійного фонду не є нормативно -правовим актом, а тому лише визнання її протиправною породжує правові наслідки з моменту її прийняття. Що додатково свідчить про необґрунтованість вимог ФОП ОСОБА_3
На підставі викладеного та враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, витрати пов'язані з розглядом справи, згідно положень статті 94 КАС України, позивачу не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
в задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна