18 жовтня 2011 р. м. Вінниця Справа № 2а/0270/4474/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни при секретарі судового засідання Захаріяш Ользі Олександрівні, за участю представника позивача ОСОБА_1, у відсутність відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Ямпільські електричні мережі" до Управління праці та соціального захисту населення Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання дій неправомірним та зобов'язання вчинити дії з відшкодування частини вартості електроенергії
28 вересня 2011 року Публічне акціонерне товариство «Вінницяобленерго»в особі структурної одиниці «Ямпільській електричні мережі»(далі - ПАТ “Вінницяобленерго” в особі СО “Ямпільські ЕМ”, Товариство, позивач) звернулося в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ямпільської районної державної адміністрації (УПСЗН Ямпільської РДА, Управління, відповідач) про визнання відмови щодо відшкодування пільг у повному обсязі (без норм споживання) громадянам, які мають право на пільги згідно Закону України “Про міліцію” за період з квітня по серпень 2011 року протиправною та стягнення коштів в сумі 14013 грн. 94 коп. для відшкодування збитків від надання пільг по категорії «Пенсіонери міліції, кримінально-виконавчої системи, ДПО за віком, хворобою або вислугою років».
В даному адміністративному позові ПАТ “Вінницяобленерго” в особі СО “Ямпільські ЕМ” зазначило, що Управління, відмовляючи у відшкодуванні витрат пов'язаних із наданням пільг, посилається на те, що воно як розпорядник бюджетних коштів бере бюджетні зобов'язання та проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.
На думку позивача, така відмова є неправомірною, оскільки в положеннях ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" зазначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з постачання електроенергії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року провадження відкрито і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 (довіреність а.с. 6) позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, причини неявки не повідомив, письмові заперечення не надіслав, хоча завчасно повідомлений про час, дату і місце судового розгляду, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи наведене, суд вважає, що ним здійснені всі заходи для належного повідомлення відповідача. Тому, поставлено на розгляд питання про розгляд справи за його відсутності, про що представник позивача не заперечувала.
Суд заслухав пояснення представника позивача, дослідив надані у справу докази, надав їм юридичну оцінку, виходячи з наступного.
Зокрема, 02 серпня 2011 року листом №405 та 13 вересня 2011 року листом № 463 ПАТ "Вінницяобленерго" в особі "СО Ямпільські ЕМ" звернулось до УПСЗН Ямпільської РДА з метою врегулювання спірного питання, яке стосується відшкодування частини вартості електроенергії, пов'язаних із наданням пільг по її оплаті. (а.с. 7, 8).
Так, в зазначених листах позивач просив УПСЗН Ямпільської РДА як розпорядника коштів місцевого бюджету, погодити розмір коштів, які не відшкодовані енергопостачальній організації за надані пільги особам, на яких поширюється дія Закону України “Про міліцію”.
Як встановлено судом, письмових відповідей на вказані листи позивачеві не надходили, витрати, пов'язані із наданням пільг з оплати електроенергії без норм споживання особами, на яких поширюється дія Закону України «Про міліцію», не відшкодовані.
В акті звірки розрахунків по категорії пільговиків за період з квітня по серпень 2011 року, підписаного обома сторонами, вказані суми, що нараховані Ямпільською ЕМ (без врахування норм споживання) та УПСЗН (з врахуванням норм споживання). Різниця склала 14013 грн. 94 коп. (а.с. 72-74).
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Так, частина 4 статті 22 Закону України "Про міліцію", із врахуванням змін, внесених Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зобов'язувала працівникам міліції та членам їх сімей надати 50-відсоткову знижку по оплаті спожитої електроенергії, в межах норм встановлених законодавством.
Однак, Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року за №10рп/2008 внесені Законом України про Державний бюджет України на 2008 рік зміни до вказаної статті, в частині, що стосується встановлення меж норм споживання - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є не конституційними).
Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, на момент виникнення спірних відносин стаття 22 Закону України "Про міліцію" передбачає надання пільг працівникам міліції та членам їх сімей у вигляді 50-процентної знижки по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива без обмеження норм споживання.
Цією ж статтею, передбачено, що за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.
Статтею 9 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ (Закон №2017) визначено, що державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа належать, зокрема, нормативи користування житлово-комунальними послугами щодо яких держава надає пільги.
Пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256, відповідача визначено головним розпорядником коштів, який зобов'язаний проводити відповідні відшкодування.
Статтею 19 Закону №2017 закріплено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з постачання електричної енергії.
Згідно статті 21 вказаного Закону, окремо визначаються нормативи коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення. Нормативи фінансування встановлюються під час прийняття Закону України про Державний бюджет України на поточний рік, а також під час формування бюджетів соціальних фондів.
Отже, позивачу, як енергопостачальній організації, повинно відшкодовуватися відповідачем 50 відсотків вартості використаної електроенергії, особами на яких поширюється дія статті 22 Закону України "Про міліцію", без врахування норм спожитої електроенергії.
Крім того, в процесі розгляду справи встановлено, що між сторонами відсутній спір з приводу переліку та кількості осіб, які мають право на пільги відповідно до статті 22 Закону України "Про міліцію".
Статтею 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом України “Про Державний бюджет України” визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, цільове спрямування цих видатків.
Відповідно пункту 5 статті 51 Бюджетного кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Згідно пункту 2.1 наказу Державного казначейства України №136 від 09 серпня 2004 року та статті 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом поточного бюджетного року.
Суд вважає, що розпорядники бюджетних коштів з врахуванням вимог бюджетного законодавства, у випадку виникнення обставин, які потребують додаткових видатків з бюджету, можуть звернутися з пропозицією про збільшення бюджетних асигнувань чи врахувати їх у кошторис наступного бюджетного року, подавши завчасно пропозиції щодо включення видатків за минулі роки при формуванні бюджету на наступний рік.
Так, за змістом статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у пункті “б” пункту 4 частини першої статті 89 цього кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 2, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року за №256 (Порядок) передбачено, що фінансування видатків бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті автономної республіки Крим, бюджетах м. Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення, та у районних бюджетах на зазначені цілі. Головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Цим же положенням пунктом 6 передбачені дії які необхідно здійснити головним розпорядником коштів місцевих бюджетів у разі виникнення додаткових зобов'язань.
Так, у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа фінансовим органам обласних, управлінням Державного казначейства в областях.
Більш того пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №256 поміж іншого установлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих отримувачам, які мають право на відповідні пільги
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представником відповідача не доведено правомірність відмови позивачу у відшкодуванні витрат, пов'язаних із наданням пільг по оплаті електроенергії особам на яких поширюється дія Закону України "Про міліцію".
За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
адміністративний задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області щодо відшкодування пільг громадянам, які мають право на пільги згідно Закону України "Про міліцію".
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області (24500, Вінницька область, м. Ямпіль, вул. Жовтнева, 88) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Ямпільські електричні мережі" (24500, Вінницька область, м. Ямпіль, вул. Леніна, 5, р/р 26035301873 ВАТ Ощадбанк, МФО 302076, код 25510268) невідшкодовані кошти по пільговій категорії «Пенсіонери міліції, кримінально-виконавчої системи, ДПО за віком, хворобою або вислугою років»в розмірі 14013 грн. 94 коп. (чотирнадцять тисяч тринадцять гривень дев'яносто чотири копійки).
Стягнути з Державного бюджету м. Вінниці на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Ямпільські електричні мережі" витрати по сплаті судового збору в розмірі 143 грн. 44 коп. (сто сорок три гривні сорок чотири копійки) відповідно до платіжних доручень №№ 726, 727 від 27 вересня 2011 року.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна