29 вересня 2011 р. Справа № 2а/0270/4056/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
Суддів: Дончика Віталія Володимировича
Мультян Марини Бондівни
при секретарі судового засідання: Медяній Наталі Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - представники за довіреностями;
відповідача : ОСОБА_5 - представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції
до: товариства з обмеженою відповідальністю "Сорочанський мірошник"
про: стягнення коштів за нікчемним правочином
Іллінецька міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області звернулась до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» в дохід держави коштів у сумі 4788300 доларів США (еквівалентна сума в українській гривні становить 38162751,00 грн.) отримані за кредитним договором від 12.04.2007 року №СМ-1/07.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при проведенні планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» податковим органом виявлено, що між відповідачем та компанією «Trittico Holdings Limited» республіка Кіпр укладено кредитний договір від 12.04.2007 року №СМ-1/07, на підставі якого відповідач отримав та не повернув кредитних коштів у сумі 4788300 доларів США (еквівалентна сума в українській гривні становить 38162751,00 грн.).
Позивач зазначає, що внаслідок реалізації даної господарської операції відповідачем віднесено до складу валових витрат проценти за користування кредитними коштами у сумі 13556662,00 грн., що стало основною причиною збиткової діяльності підприємства протягом всього періоду з моменту створення товариства. В даному випадку підприємство не сплачує податок на прибуток, що є мінімізацією сплати податку.
Крім того, згідно даного договору строк погашення тіла кредиту до 31.12.2010 року, однак повернення коштів кредитору не відбулося.
Також, відповідно до п.12.1 договору кредиту, ТОВ «Сорочанський мірошник» зобов'язується забезпечити свої зобов'язання по поверненню кредиту кредитору, по сплаті процентів та виконанню інших передбаченим договором розрахунків на користь кредитора шляхом передачі в заставу кредитору майна позичальника. Однак, до перевірки, на вимогу перевіряючих не було представлено договору застави, та зі слів головного бухгалтера ОСОБА_6 - такий договір не укладався.
Серед іншого, на формування від'ємного результату фінансово-господарської діяльності платника податку мало вплив і збільшення кредитором процентної ставки за користування кредитом з 31.08.2009 року з 11% річних до 17.58% річних, що не має під собою ніякого виправданого економічного підґрунтя.
Таким чином, кредитний договір від 12.04.2007 року №СМ-1/07 через відсутність зв'язку понесених ТОВ «Сорочанський мірошник» витрат із його господарською діяльністю, не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним і відповідач мав на меті заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства шляхом завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» в дохід держави кошти у сумі 4788300,00 доларів США (еквівалентна сума в українській гривні становить 38162751,00 грн.) отримані за кредитним договором від 12.04.2007 року №СМ-1/07 укладеним ТОВ «Сорочанський мірошник» з компанією «Trittico Holdings Limited» республіка Кіпр.
Представники позивача підтримали позовні вимоги посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та просили суд застосувати наслідки нікчемності правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову (а.с.129-134), в яких зазначив, що договір кредиту відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує правовий порядок. Зазначає, що інформацію про отримані та повернуті кошти у попередньому перевіряємому періоді за 2007-2009 роки встановлено на підставі актів попередніх планових документальних перевірок ТОВ «Сорочанський мірошник» (акт від 30.01.2009 року №41/23/34709632 та акт від 01.06.2010 року №197/23/34709632). Тому, для відповідача є незрозумілим питання, чому позивач не ставив питання про нікчемність правочину в ході попередніх перевірок, адже норми Цивільного та Господарського кодексів були чинні на час минулих перевірок у тій же редакції.
Щодо доводів позивача про заставу майна, то у п.12.1 кредитного договору передбачено, що кредитор має право не надавати кредит позичальнику до моменту укладення договору застави чи розірвати цей договір. Отже, це є правом кредитора, а посилання позивача на ст.530, 625 Цивільного кодексу України не стосуються законодавства про оподаткування.
Щодо відсоткової ставки у розмірі 17,58%, то таке збільшення прийнято загальними зборами учасників ТОВ «Сорочанський мірошник» та зазначені зміни зареєстровані територіальним управлінням Національного банку України в Черкаській області згідно додатку №1 від 31.08.2009 року до реєстраційного свідоцтва.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» (місцезнаходження: 22731, Вінницька область, Іллінецький район, с.Сорока, вул..Гагаріна, 3-А) зареєстроване Іллінецькою районною державною адміністрацією Вінницької області як юридична особа 22.03.2007 року, номер запису про державну реєстрацію №11521020000000438 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №098535 (а.с. 14)).
Іллінецькою міжрайонною державною податковою інспекцією Вінницької області відповідач взятий на податковий облік як платник податків з 23.03.2007 року за №1147, що підтверджується даними довідки податкового органу від 28.02.2008 року №2679 (а.с.15).
Посадовими особами Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції з 21.06.2011 року по 13.07.2011 року проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 20.07.2011 року № 278/23/34709632 (далі - акт перевірки).
Під час перевірки посадовими особами позивача встановлено, що 12.04.2007 року між відповідачем та компанією «Trittico Holdings Limited» укладено кредитний договір №СМ-1/07. Загальна сума договору 10000000,00 доларів США, мета використання коштів - для поповнення обігових коштів та налагодження фінансово-господарської діяльності. Строк погашення - 31.12.2010 року.
Процентна ставка - 11.0% річних (а з 31.08.2009 року - 17,58% річних). За період перевіряємого періоду, а саме з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року надійшло 260000,00 доларів США. Повернення кредитору тіла кредиту в перевіряємому періоді не відбувалося.
Станом на 31.03.2011 року залишок отриманих та не повернутих кредитних коштів становив 4788300,00 доларів США або 38123008,11 грн.
Інформацію про отримані та повернені кредитні кошти у попередньому перевіряємому періоді за 2007-2009 роки було встановлено на підставі актів попередніх планових документальних перевірок ТОВ «Сорочанський мірошник» (акт від 30.01.2009 року №41/23/34709632 та від 01.06.2010 року № 197/23/34709632).
Враховуючи дані акти перевірок, ревізорами встановлено, що протягом дії кредитного договору ТОВ «Сорочанський мірошник» було нараховано та віднесено до складу валових витрат процентів за користування кредитними коштами у сумі - 13556662,00 грн., в тому числі по періодах: в 2008 році - 795617,00 грн., в 2009 році - 4612746,00 грн., в 2010 році - 6496098,00 грн., в І кварталі 2011 року - 1652201,00 грн.
Відповідно до п.12.1 кредитного договору, позичальник зобов'язується забезпечити свої зобов'язання по поверненню кредиту кредитору, по сплаті процентів та виконанню інших передбаченим договором розрахунків на користь кредитора шляхом передачі в заставу кредитору майна позичальника. У випадку, якщо позикодавець відмовиться від заключення договору застави чи у випадку неможливості заключення договору застави з будь-яких причин, кредитор має право не надавати кредит позичальнику до моменту укладення договору застави чи розірвати даний договір.
Серед іншого встановлено, що до договору кредиту прийнято додаткову угоду №1 від 13.01.2009 року, згідно якої було внесено зміни до п.1.3 ст.1 кредитного договору від 12.04.07 року №СМ-1/07, виклавши його в наступній редакції: розмір ставки процентів, за використання кредиту становить 17.58% річних, виходячи із 365 календарних днів на рік. Всі інші умови Договору залишаються в силі. Відповідно до п.2.3 додаткової угоди, вона набуває чинності з моменту її реєстрації в НБУ на умовах діючого законодавства України.
Вказана додаткова угода також зареєстрована територіальним управлінням Національного банку України в Черкаській області, додаток №1 від 31.08.2009 року до реєстраційного свідоцтва №5 від 08.05.2007 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
В судовому засіданні представниками позивача зазначено, що наявний намір є лише у ТОВ «Сорочанський мірошник».
В даному адміністративному позові податковий орган просить стягнути саме з ТОВ «Сорочанський мірошник» кошти до державного бюджету отримані за кредитним договором.
Отже, враховуючи пояснення представників позивача щодо наявності наміру лише у відповідача, податковий орган, керуючись ст.208 Господарського кодексу України, для захисту прав мав би звернутися із позовною вимогою щодо повернення до компанії «Trittico Holdings Limited» тіла кредиту, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
В подальшому необхідно зазначити, що ст.208 Господарського кодексу України, слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та направлений на незаконне заволодіння державним майном водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Перелік правочинів, які є нікчемними та такими, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та направленого на незаконне заволодіння державним майном має бути доведений умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як вбачається з приписів частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони є не цивільно-правовими, а адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Серед іншого необхідно зазначити, що при вирішенні даної справи необхідно враховувати чи є правочин, укладений відповідачем з його контрагентом, нікчемним, тобто, таким, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок; чи є інші умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (наявність умислу у сторін правочину, об'єкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним) та статтею 250 Господарського кодексу України (не сплинув строк для застосування адміністративно-господарських санкцій).
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, інформацію про отримані та повернені кредитні кошти у попередньому перевіряємому періоді за 2007-2009 роки було встановлено на підставі актів попередніх планових документальних перевірок ТОВ «Сорочанський мірошник» (акт від 30.01.2009 року №41/23/34709632 та від 01.06.2010 року № 197/23/34709632). Отже, про факт існування не повернення тіла кредиту, а також віднесення підприємством до складу валових витрат процентів за користування кредитними коштами податковому органу стало відомо, як з 30.01.2009 року так із 01.06.2010 року.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статей 3, 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушили права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
У сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку із цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, - є достовірними.
Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.
Так, одержання податкової вигоди є необґрунтованим у випадку, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
Про необґрунтованість одержання платником податків податкової вигоди можуть також свідчити наступні обставини як: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподатковування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.
Таким чином, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок, тобто, є нікчемним.
Предметом кредитного договору від 12.04.2007 року №СМ-1/07 (а.с.92) укладеного між відповідачем та компанією «Trittico Holdings Limited» є надання в тимчасове користування коштів для поповнення обігових коштів та налагодження фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сорочанський мірошник».
Представниками позивача зазначено, що внаслідок реалізації даної господарської операції відповідачем віднесено до складу валових витрат проценти за користування кредитними коштами у сумі 13556662,00 грн., що стало основною причиною збиткової діяльності підприємства протягом всього періоду з моменту створення товариства.
Водночас, слід зазначити, що господарська операція платника податків у межах його діяльності не обов'язково має бути прибутковою. Негативний фінансово - економічний результат або взагалі відсутність очікуваного результату від використання отриманих відповідачем кредитних коштів не може свідчити про відсутність зв'язку використання даних коштів у господарській діяльності підприємства. Економічна доцільність використання даних кредитних коштів є оціночним поняттям та може бути встановлена за наслідками комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, у тому числі і після спливу певного проміжку часу.
Так, ТОВ «Сорочанський мірошник» придбано цілісний майновий комплекс будівель та споруд комбінату хлібопродуктів загальною площею 12677,28 км.м та об'єкти рухомого майна, що підтверджується договорами купівлі продажу рухомого майна від 11.05.2007 року та актами прийому-передачі майна (а.с.135-161).
Враховуючи дану обставину, прослідковується доцільність отримання відповідачем кредитних коштів, а саме для придбання цілісного майнового комплексу будівель та споруд.
Щодо пояснень представників позивача, що більша частина основних засобів не введена в експлуатацію, не дає підстав вважати про економічну необґрунтованість отримання кредитних коштів, оскільки, представником відповідача надано пояснення, що саме частина таких коштів використовується для приведення цілісного майнового комплексу в належний стан та введення його в цілому в експлуатацію.
За таких обставин, твердження позивача про відсутність реальних позитивних змін у фінансових результатах господарської діяльності підприємства відповідача внаслідок укладання кредитного договору не можуть бути підставою для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок.
Серед іншого представниками позивача зазначено, що відповідно до п.12.1 кредитного договору ТОВ «Сорочанський мірошник» зобов'язується забезпечити свої зобов'язання по поверненню кредиту кредитору, по сплаті процентів та виконанню інших передбаченим договором розрахунків на користь кредитора шляхом передачі в заставу кредитору майна позичальника. Однак, до перевірки, на вимогу перевіряючих не було представлено договору застави.
Суд звертає увагу позивача на п.12.1 вказаного кредитного договору в якому зазначено, що у випадку, якщо позикодавець відмовиться від заключення договору застави чи у випадку неможливості заключення договору застави з будь- яких причин, кредитор має право не надавати кредит позичальнику до моменту укладення договора застави чи розірвати даний договір.
Отже, посилання представників позивача на п.12.1 кредитного договору є необґрунтованим, оскільки випадок незаключення договору застави передбачений договором кредиту та являється правом кредитора розірвати вказаний договір.
Позивачем зазначено, що строк погашення тіла кредитного договору до 31.12.2010 року, однак станом на 31.03.2011 року суму кредитного договору не погашено, в чому також вбачається нікчемність укладеного правочину.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, в даному випадку відбуваються цивільно-правові відносини між ТОВ «Сорочанський мірошник» та компанією «Trittico Holdings Limited» та жодним чином не вбачається нікчемності укладення такого правочину.
Серед іншого податковим органом зазначено, що на формування відємного результату фінансово-господарської діяльності платника податків мав вплив і збільшення кредитором процентної ставки за користування кредитом з 31.08.2009 року з 11% річних до 17,58 річних, які не мають під собою ніякого виправданого економічного підґрунтя.
Однак, рішення про прийняття та затвердження змін розміру відсоткової ставки прийнято загальними зборами учасників ТОВ «Сорочанський мірошник» протоколом №1 від 12.01.2009 року (а.с.163). Зазначені зміни зареєстровані територіальним управлінням Національного банку України в Черкаській області згідно додатку №1 від 31.08.2009 року (а.с.108).
Оскільки, Національним банком України підтверджено ставку 17,58 річних згідно кредитного договору, то твердження податкового органу про невиправдане економічне підґрунтя такої відсоткової ставки є необґрунтованим.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Жодних доказів, які б свідчили про притягнення посадових осіб відповідача до кримінальної відповідальності позивачем суду надано не було.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем не надано суду жодних доказів, як свідчать про намір відповідача при здійсненні господарських операцій діяти з метою уникнення оподаткування фінансово-господарських результатів їх виконання, незаконного ухилення від сплати податку на прибуток підприємств, а відтак не доведено його умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном.
Позивачем також не надано суду доказів укладення кредитного договору з порушенням господарської компетенції, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідача та його контрагента.
Податковим органом не доведено, що зазначена господарська операція є фіктивною, оскільки позиція позивача про нікчемність правочину ґрунтується виключно на припущеннях перевіряючих, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Крім того, як вже зазначалось судом вище, адміністративно-господарські санкції в силу положень статті 250 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що кредитний договір, який позивач вважає нікчемним та у зв'язку з укладенням якого просить застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції, укладено 12.04.2007 року.
Граничний строк, який відповідно до статті 250 Господарського кодексу України дозволяє ставити питання про застосування адміністративно-господарських санкцій, сплинув через один рік з дня укладення договору, тобто, 12.04.2008 року.
Крім того, інформацію про отримані та повернені кредитні кошти у попередньому перевіряємому періоді за 2007-2009 роки було встановлено на підставі актів попередніх планових документальних перевірок ТОВ «Сорочанський мірошник» (акт від 30.01.2009 року №41/23/34709632 та від 01.06.2010 року № 197/23/34709632).
Отже, податковий орган виявивши порушення 30.01.2009 року, відповідно до ст.250 Господарського кодексу України мав право звернутися до суду щодо конфіскації коштів до 30.07.2009 року.
Враховуючи ту обставину, що Іллінецька міжрайонна державна податкова інспекція звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів, отриманих за нікчемним правочином лише 31.08.2011 року, суд вважає, що за будь - яких обставин строки, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України, сплинули.
З огляду на зазначене, та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Доказів понесення будь-яких судових витрат відповідачем суду надано не було, вимог про їх відшкодування не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати на користь відповідача з Державного бюджету України присудженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя: Томчук Андрій Валерійович
Судді: Дончик Віталій Володимирович
Мультян Марина Бондівна
29.09.2011