79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.07.08 Справа№ 10/118А
За позовом : Прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
До відповідача : Товариство з обмеженою відповідальністю «Гологори»
Про : 6700,00 грн.
Суддя : Довга О.І.
Секретар : Яремчук С.М.
Представники : Прокуратури - не з'явились
від позивача : Солтис А.В. - довіреність № 01-7/493-823 від 02.06.2008 року
від відповідача : Чупахін І.Р. - довіреність № 12/06 від 01.06.2008 року
Представникам роз'яснені права та обов'язки передбачені ст.ст. 49-59 КАС України, підстави та право відводу судді -ст. 27 КАС України, та секретаря судового засідання -ст. 29 КАС України.
Заяв та клопотань про відвід судді та секретаря судового засідання не подано.
Суть спору :
На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться адміністративний позовом Прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ТзОВ «Гологори» 6700,00 грн. штрафних санкцій.
Представники прокуратури та позивача в судових засіданнях підтримують адміністративний позов, просять позов задоволити.
Відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав, викладених у запереченнях на позов, та з додаткових пояснень, які надавались під час розгляду справи. В своїх поясненнях до відзиву на позовну заяву представник ТзОВ «Гологори» повідомляє, що товариство на протязі 2007 року неодноразово зверталось у різні організації для працевлаштування інваліда. Окрім наведеного, відповідач, як член громадської організації «Клуб «Юніті», яка об'єднує трудові колективи декількох десятків підприємств м. Львова , звертався з проханням поширити серед членів Клубу інформацію про наявність вакансії інваліда. Жодних відгуків на запити відповідачу не надходило. ( Докази в матеріалах справи ).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд вважає позов таким в задоволенні якого слід відмовити з наступних підстав :
Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п. 1 Положення про фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, у складі Міністерства праці діє Фонд соціального захисту інвалідів. П.3 цього Положення передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Згідно з підпунктом 6 пункту 4 цього Положення , Фонд відповідно до покладених на нього завдань сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно з п. 3. Положення робоче місце інваліда вважається створеним якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що підприємство зобов'язане створити (пристосувати) робочі місця для працевлаштування інвалідів в межах нормативу, передбачено ст. 19 Закону та обов'язок щодо забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві в межах нормативу, передбаченого ст. 19 Закону лежить як на підприємстві так і на органах працевлаштування.
Окрім наведеного слід зазначити, що підприємство відповідно до вимог Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та ст. 18 ЗУ № 875-ХП зобов'язані створити робочі місця в межах встановленого нормативу, які б відповідали професійним, фізичним можливостям інвалідів з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання.
Стаття 17 ЗУ 875-ХП також передбачає, що з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інваліда та з врахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати. Тобто, забезпечуючи право на працю інвалідам, законодавець зобов'язує створити такі умови праці інваліду, щоб в першу чергу не погіршувалось його здоров'я від несприятливих, непристосованих робочих місць.
Таким чином, без наявності інваліда з історією хвороби чи інформації про такого інваліда, групи інваліда, яка б містила дані про професійні, фізичні можливості інваліда з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання, створити робоче місце, яке б відповідало вимогам Закону України № 875-ХП неможливо.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем неодноразово вчинялись дії для працевлаштування інваліда.
Згідно з ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві відповідача у 2007 році становила 6700,00 грн., сума адміністративно-господарських санкцій становить 6700,00 грн., яку ТзОВ «Гологори» самостійно не оплатило.
Ст. 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами.
Згідно з ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської відповідальності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 8 ст. 69 ГК України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Порядок, підстави застосування адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць на підприємстві (незабезпечення працевлаштування інвалідів) визначається ст. ст. 19, 20 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ст. 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у 2007 році було вжито ряд заходів, передбачених чинним законодавством України, щодо недопущення порушення ст. 19 Закону, про що свідчить наступне:
- протягом 2007 року ТзОВ «Гологори»неодноразово інформувало органи працевлаштування про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інвалідів, та просило ці органи працевлаштування направити до товариства інваліда для працевлаштування, про що свідчать наявні у справі копії листів та докази відправки цих листів на адресу вищевказаних органів працевлаштування;
- жодному інваліду, який виявив намір працевлаштуватися у відповідача, не відмовлено у працевлаштуванні.
В матеріалах справи докази такої відмови відсутні.
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених чинним законодавством України, щодо недопущення порушення ст. 19 Закону, а тому в порядку ст. 218 ГК України на відповідача не може бути покладено господарсько-правову відповідальність у формі сплати адміністративно-господарських санкцій за нестворення у 2007 році робочих місць для інвалідів, тобто непрацевлаштування 1 інваліда, що сталося не з його вини.
Таким чином, на підставі вищевказаного суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6700,00 грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 86, 94, 158, 160, 161, 162, 163 КАС України, ст. 218 ГК України суд -
У позові відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та в строки, передбачені ст.186 КАС України.
Постанова вступає в законну силу відповідно до ст.254 КАС України, після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Главою І «Апеляційне провадження» Розділу ІV КАС України.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення у повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Довга О.І.