Кіровоградської області
"21" липня 2008 р.
Справа № 4/163
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Хилька Ю.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 4/163
за позовом: індивідуального приватного підприємства "Наірі", 28000, Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Протопопівка, пер. Горького, 1,
до відповідача: підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС головного управління юстиції у Кіровоградській області, 25006, м. Кіровоград, вул. Преображенська, 2,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України у Кіровоградській області, 25006, м. Кіровоград, пр. Винниченка, 1-а,
про стягнення 320 901, 90 грн.
позивача - участі не брали. В судовому засіданні 18.06.08 р. Бондар Р.В., довіреність № 1 від 01.01.08 р. В судовому засіданні 06.06.08 р. Тартікян М.М., директор;
від відповідача - Проша І.А., довіреність № 18-609-4 від 02.06.2008 року;
від третьої особи - участі не брали. В судовому засіданні 18.06.2008 року Щербак Г.М., довіреність № 13/19 від 08.01.2008 року.
В судовому засіданні 17.07.2008 року оголошувалась перерва до 16 год. 21.07.2008 року. Про оголошення перерви присутні представники сторін Бондар Р.В. та Проша І.В. повідомлені під розписку.
Суть спору:
Подано позов про стягнення 320 901,90 грн. завданої шкоди з підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС головного управління юстиції у Кіровоградській області.
Представник позивача вимоги підтримав та просить їх задовольнити.
Відповідач вимоги заперечує та вказує, що порушень при виконанні наказу господарського суду не було допущено, вчинялись своєчасні дії по реалізації арештованого майна та перерахуванню коштів стягувачу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
Спірні правовідносини між учасниками спору виникли на підставі того, що з 14.07.2005 року зведене виконавче провадження відносно Державної холдингової компанії "Олександріявугілля" було передане на виконання до відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області. До вказаного виконавчого провадження залучено також наказ господарського суду Кіровоградської області про стягнення з Державної холдингової компанії "Олександріявугілля" на користь приватного підприємства "Наірі" 320 901 грн. 90 коп.
Постановою державного виконавця Олександрійського МУЮ від 18.08.2005 року накладено арешт на кошти, що належать відповідачу на всіх рахунках. Згідно до акта державного виконавця від 12.07.2005 року кошти в касі відсутні, в перевіряємий період не надходили та не використовувались.
Постановою начальника відділу державної виконавчої служби Кіровоградського обласного управління юстиції від 14.07.2005 року зведене виконавче провадження по виконанню рішень про стягнення заборгованості з ДХК "Олександріявугілля" на користь юридичних та фізичних осіб, а також держмита і виконавчого збору на користь держави передано з відділу ДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Кіровоградського обласного управління юстиції для виконання.
За заявою стягувача приватне підприємство "Наірі" ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 18.04.2006 року визнано доводи скаржника правомірними і скаргу задоволено. Скасовано постанову відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області від 23.12.05р. про повернення виконавчого документа виданого 07.06.04р. господарським судом Кіровоградської області стягувачу.
Підставою для прийняття висновку про неправомірні дії відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області визнано наступне.
Рішенням господарського суду від 25.06.03р. з відповідача на користь позивача стягнуто 394 239 грн. 56 коп. боргу та судові витрати по справі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.10.03р. апеляційна скарга відповідача задоволена, рішення суду від 25.06.03р. скасовано, в позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.04р. касаційна скарга позивача задоволена частково, рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.06.03р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.10.03р. скасовані, а справа направлена на новий розгляд господарському суду Кіровоградської області.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 14.05.04р. позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 419 239 грн. 56 коп. боргу та судові витрати по справі.
07.06.04р. видано наказ про примусове виконання рішення суду.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.04р. апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення суду від 14.05.04р. без змін.
Ухвалою суду від 29.12.04р. затверджена мирова угода укладена сторонами 28.10.04р. на загальну суму 265 140 грн. 49 коп.
Ухвалою суду від 17.06.05р. затверджена додаткова угода до мирової угоди від 28.10.04р. на суму 70 689 грн.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області від 23.12.05р. виконавчий документ виданий 07.06.04р. господарським судом Кіровоградської області повернутий стягувачу на підставі п. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», так як кошти на рахунках боржника відсутні, а також у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, та на яке не розповсюджується дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до п. 2 ст. 40 Закону України виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2006 року ухвалу господарського суду від 18.04.2006 року змінено і її резолютивну частину викладено в редакції: "Визнати постанову відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області від 23.12.2005 року про повернення виконавчого документа, виданого 07.06.2004 року господарським судом Кіровоградської області незаконною".
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Кіровоградської області від 21.04.2006 року Хрусталенко І.П. наказ господарського суду Кіровоградської області від 07.06.2004 року повторно прийнято до виконання та відкрито виконавче провадження.
Постановою від 29.09.2006 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Кіровоградської області Хрусталенко І.П. виконавче провадження закінчене у зв'язку з направленням наказу голові ліквідаційної комісії ВАТ "ДХК "Олександріявугілля".
Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд прийшов до переконання, що вимоги не є обґрунтованими, в позові необхідно повністю відмовити.
Аналіз позовних вимог засвідчує, що позовні вимоги фактично базуються на встановлених при розгляді заяви про неправомірні дії ВДВС обставинах, викладених в ухвалі господарського суду від 18.04.2006 року, що набрала чинності в частково зміненій редакції з 04.09.2006 року.
Відповідно до вимог ст. 35 ГПК України факти, що встановлені рішеннями господарського суду під час розгляду однієї справи, не потребують доведення при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до вимог ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження» органи ДВС зобов'язані виконати судове рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, без урахування часу на відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на реалізацію арештованого майна боржника.
Крім того, господарський суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) /далі Конвенція/. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Господарський суд бере до уваги, що п. 1 ст. 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, та, водночас, передбачає виконання судових рішень, оскільки якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" ("Горнсбі проти Греції", рішення від 19.03.97, 1997-II, р. 510, § 40).
Державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на виправдання невиконання зобов'язань за боргом, визначеним судовим рішенням. Проте затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).
Стаття 13 Конвенції визначає, що кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 № 202/98-ВР державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до Законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Статтею 3 Закону України “Про державну виконавчу службу» встановлено, що департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень.
Господарським судом враховується, що відповідно до ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 № 606-ХІV у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.
За змістом ст. 86 вказаного Закону стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи.
Натомість, господарський суд приймає до уваги, що як визначено п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.03 № 14 (далі Постанова Пленуму ВСУ) до юридичної особи не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом. Присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний характер.
Відповідно до положень ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України “Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Причому, господарський суд вважає за необхідне при винесенні рішення по суті спору керуватися вказаними нормами в комплексі в контексті спірних правовідносин.
Саме таку правову позицію викладено в Постанові Вищого господарського суду по справі № 13/435 від 20.07.2006 року.
Крім того, відповідно зі ст.ст. 1166, 1172 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових /службових/ обов'язків.
Як зазначається в роз'ясненнях президії ВАСУ від 01.04.94р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" /з наступними змінами/ крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство України передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди, навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби надано суду достатні докази, які беззаперечно і однозначно підтверджують відсутність вини його працівників у завданні шкоди позивачу шляхом незастосування до стягнення заборгованості в повному обсязі за рахунок всих коштів, які надійшли за період виконання наказу господарського суду на розрахункові рахунки відповідача. Так, за повідомлення 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління державного казначейства в Кіровоградській області Олександрійським відділенням Державного казначейства згідно платіжної вимоги № 361 від 14.12.2004 року наданою Олександрійським ВДВС міського управління юстиції на користь ПП “Наірі» стягнуто 109000 грн. в межах залишку коштів на рахунку ДХК “Олександріявугілля» за класифікацією “Державна підтримка будівництва та участь в технічному переоснащенні вугільних підприємств». З моменту стягнення і до теперішнього часу надходжень на цей рахунок не було. Протягом 2005 року на розрахунковий рахунок боржника надходили кошти в розмірі 2 700 000,00 грн. з назвою коду програмної класифікації одержаних коштів “Заходи на передачу об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі вугледобувних підприємств». Однак, використання цих коштів було проведено за цільовим призначенням згідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1091 від 16.11.2005 року “Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі вугледобувних підприємств, у комунальну власність», тому вказані кошти не могли бути використані для погашення заборгованості за судовим рішенням.
Поряд з цим, аналізуючи приписи ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України господарський суд не знаходить визначення “шкода», а ст. 1192 ЦК України передбачає два способи відшкодування такої шкоди: відшкодування в натурі або відшкодування заподіяних збитків.
Відповідальність за шкоду, заподіяну діями державного виконавця, відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження", як спеціальною нормою регулюючої такого роду відносини, повинна наступити у вигляді компенсації за заподіяні збитки.
У деліктних зобов'язаннях діє загальний принцип цивільно-правової відповідальності, тому суд при визначені збитків зобов'язаний застосувати ст. 611, 623 ЦК України, яка визначає, що збитками є витрати кредитора, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником. Звідси збитки діляться на два види: 1) зменшення майнової маси, яка була в наявності у кредитора; 2) не отримання доходів - втрата кредитором очікуваного приросту в майні.
Відсутність договірних відносин по даному спору означає, що сторони знаходились в абсолютних правовідносинах, і, отже, суд визнав порушеним у позивача абсолютного права на отримання грошей по виконавчому документу, порушення по якому полягає в неможливості реалізувати вказане абсолютне право. Звідси витікає, що гроші, які числяться по виконавчому документу, до їх передачі не входили до майнової маси позивача, тому при вирішені питання про понесені позивачем збитки, у зв'язку з діями державного виконавця, може йти мова тільки про не одержанні доходи позивача.
Господарський суд при внесенні рішення враховує, що позивач як кредитор має вчинити дії на зменшення збитків, що не доведено належними доказами. Крім того, вимога про стягнення збитків з відповідача позивачем взагалі не заявлялась.
Суд враховує також, що виконавче провадження, де стягувачем є позивач на день прийняття рішення не завершене, а передане для виконання до ліквідаційної комісії підприємства - боржника у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження", тому не втрачене право позивача на отримання задоволення за рахунок майна боржника та позивачем не обґрунтовано документально момент, з якого вважати право позивача порушеним та таким, що потребує судового захисту. Сам факт руху коштів на розрахункових рахунках боржника не є підставою для задоволення позовних вимог за рахунок ВДВС, оскільки при цьому необхідно враховувати цільове призначення цих коштів, що і робиться судом при прийнятті рішення.
Не реалізоване право позивача на отримання задоволення по виконавчому документу не є збитками в розумінні наслідків за цивільними правовідносинами.
Позивач не визначив збитки відповідно до вимог ст. 623 ЦК України, визначивши збитками нереалізоване право позивача на суму грошей, що належить йому, по виконавчому документу, фактично поклавши на відповідача зобов'язання боржника по виконавчому документу, про неприпустимість чого вказано в п. 21 Постанови Пленум Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
Також позивачем не були надані докази про понесені ним збитки, у відповідності до ст. 623 ЦК України.
Приймаючи в якості преюдиціального акта, який має значення для розгляду справи по суті, а саме Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2006 року, якою ухвалу господарського суду від 18.04.2006 року викладено в редакції: "Визнати постанову відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області від 23.12.2005 року про повернення виконавчого документа, виданого 07.06.2004 року господарським судом Кіровоградської області незаконною", господарський суд вважає за необхідне дослідити в повному обсязі стан виконання спірного наказу, в результаті досліду встановлено наступне.
З моменту передачі згідно постанови від 14.07.2005 року начальника відділу ДВС Кіровоградської області про передачу матеріалів виконавчого провадження зведене виконавче провадження відносно Державної холдінгової компанії «Олександріявугілля" на виконання до відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області державним виконавцем проводились своєчасно виконавчі дії, направлені на повне виконання судового рішення. Зокрема, з метою належного виконання зведеного виконавчого провадження державним виконавцем на підставі статті 50 Закону України «Про виконавче провадження" винесено постанови про накладення арешту на рахунки боржника, відкриті в банківських установах Кіровоградської області.
У зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника й накладено арешт на рухоме майно, яке належало ДХК "Олександріявугілля" згідно акту опису й арешту серії АА № 245066 від 14.06.2005 року (обладнання) та акту опису й арешту АА № 301043 від 29.08.2005 р. (компресор). Згідно актів опису й арешту майна АА № 245076 від 23.09.2005 року, АА № 245089 від 23.09.2005 року, АА № 245088 від 23.09.2005 року державним виконавцем описано 139 одиниць майна - технічного устаткування та обладнання.
На виконання постанови державного виконавця про залучення експерта для участі у виконавчому провадженні, експертом визначена ринкова вартість рухомого майна боржника (обладнання, техніка та ін.) яка склала 1 019 815,80 грн. За вказаною ціною арештоване майно 10.03.06р. передано торгівельній організації для продажу.
27.03.2006 року відбувся аукціон з продажу арештованого рухомого майна боржника ДХК "Олександріявугілля" на якому майно реалізоване частково у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Від продажу арештованого майна на депозитний рахунок відділу надійшло 556 376,22 грн. Ці кошти розподілені відповідно до вимог статті 43 та в порядку, встановленому статтею 44 Закону України "Про виконавче провадження". З суми 470 787,72 грн. стягувачам в порядку черговості перераховано заборгованість по заробітній платі, стягнуто витрати, понесені виконавчою службою в процесі вчинення зведеного виконавчого провадження та виконавчий збір. Залишок суми 85 588,50 грн. в пропорційному відношенні розподілено, в порядку статті 44 Закону України "Про виконавче провадження", між 256 стягувачами-фізичними особами в рахунок погашення боргу по трудовим правовідносинам.
05.06.2006 року відбувся повторний продаж арештованого рухомого майна ДХК "Олександріявугілля". Кошти, отримані від реалізації в сумі 344 546,12 грн. розподілені згідно розрахунку від 06.09.2007р. в порядку черговості та пропорційності згідно Закону України "Про виконавче провадження". Всього в результаті вжитих державним виконавцем заходів з примусового виконання рішень суду стягувачам - фізичним особам погашено повністю борг по заробітній платі та частково борг, пов'язаний з трудовими правовідносинами. Залишок боргу по трудовим правовідносинам складав близько 200 тис. грн.
Підготувати до реалізації нерухоме майно боржника виявилось неможливо у зв'язку з відсутністю технічної та правовстановлюючої документації та не авансування стягувачами витрат на виготовлення зазначеної документації відповідно до чинного законодавства.
Натомість, 10.07. 2006 року Міністерством вугільної промисловості України видано наказ № 381 "Про ліквідацію Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Олександріявугілля", згідно п. 1 якого припинено діяльність боржника.
Виконавче провадження по виконанню виконавчого документа про стягнення боргу на користь індивідуального приватного підприємства "Наірі" з ДХК "Олександріявугілля" закінчене постановою від 29.09.2006 року на підставі ч. 3 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з ліквідацією юридичної особи-боржника. Виконавчий документ про стягнення боргу на користь індивідуального приватного підприємства "Наірі" разом з копією постанови про закінчення виконавчого провадження 02.10.2006 року направлений до ліквідаційної комісії ДХК "Олександріявугілля" разом з іншими виконавчими документами для визначення порядку погашення боргу ліквідаційною комісією ДХК "Олександріявугілля".
На підставі вищевикладеного, господарський суд прийшов до переконання, що порушень при виконанні вищевказаного зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ДХК "Олександріявугілля" в складі якого перебувало виконавче провадження щодо стягнення боргу на користь ПП "Наірі" не вбачається, тому як державний виконавець діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, за виключенням випадку повернення виконавчого документа згідно до постанови відділу примусового виконання рішень ДВС Кіровоградської області від 23.12.2005 року про повернення виконавчого документа, виданого 07.06.2004 року господарським судом Кіровоградської області, однак вказане порушення усунуто в результаті прийняття постанови Дніпропетровським апеляційним судом від 04.09.2006 року. Однак, позивачем не подано до суду безспірних доказів про те, що саме в результаті винесення органами ВДВС визнаної судом незаконної постанови не було виконано наказ господарського суду, тобто не доведено наявність прямого причинного зв'язку між вказаними незаконними діями та невиконанням наказу господарського суду.
Поряд з цим, господарським судом звертається увага на ту обставину, що визначивши відповідачем по справі підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області, позивач не врахував приписи ст. 22 ГПК України про те, що сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього кодексу, а згідно довідки головного управління статистики в Кіровоградській області № 14-4919 від 18.06.2008 року станом на 17.06.2008 року підрозділ примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України не значиться, тобто відповідач не є юридичною особою, а справа не є підсудною господарському суду і спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, тому провадження у справі підлягає до припинення.
Крім того, пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003р. “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб Державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» вказано, що при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України “Про державну виконавчу службу», статті 86 Закону України “Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
При розгляді справи судом враховано ці приписи та залучено до участі у справі в якості 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Державного казначейства України в Кіровоградській області та вжито заходи для забезпечення його участі при розгляді справи судом. Будь-які позовні вимоги щодо 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, позивачем не заявлялись.
Оцінюючи зібрані докази у справі, пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. В задоволенні позову належить відмовити.
На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача повністю, але не стягуються, оскільки були ним повністю сплачені при зверненні до суду.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позову повністю відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя Ю.І. Хилько