ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 31/220
17.06.08
За позовом Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків
«Жиртлоінвестбуд-УКБ»Головного управління житлового забезпечення
виконавчого органу Київради (Київської міської державної
адміністрації), м. Київ
До Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ВЕСТ ВЕ-88», м. Київ
Про про визнання договору недійсним
Суддя Н.І.Качан
Представники:
Від позивача Мостовой О.А.- пред. за довір., Тарасюк Ю.В. -пред. по довір.
Від відповідача Пічик В.М.- пред. за довір., Фоя О.В.- пред. за довір.
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору. Заявлені позовні вимоги мотивував тим, що між ним та Відповідачем у 2006 році було укладено інвестиційний договір, відповідно до якого сторони домовилися здійснити реконструкцію житлового будинку та будівництво прибудови на земельній ділянці по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 у Шевченківському районі м. Києва.
Після укладення договору Позивачу стало відомо про те, що рішенням Київської міської ради земельну ділянку по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 у Шевченківському районі м. Києва було передано у постійне користування Шевченківській районній у м. Києві раді. На момент укладення інвестиційного договору Позивачу не було відомо про існування вказаного рішення Київської міської ради, що призвело до неправильного сприйняття предмету та істотних умов договору та до помилки при укладенні зазначеного договору. Якби Позивач знав про існування вказаного рішення Київської міської ради, то інвестиційний договір з Відповідачем не було би укладено ним на тих умовах, на яких він укладався.
З огляду на ці обставини , Позивач вважає, що інвестиційний договір було укладено ним під впливом помилки. Згідно Цивільного кодексу України (надалі -«ЦК України») правочин, укладений під впливом помилки, може бути визнаний недійсним судом. Тому Позивач просив суд визнати недійсним інвестиційний договір, укладений між ним та Відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2008р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд спору на 11.06.2008р.
В судовому засіданні 11.06.2008р. було оголошено перерву до 17.06.2008р., в порядку ст. 77 ГПК України.
В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував та у відповідності до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України (надалі -«ГПК України») надав до суду відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву Відповідач вказував на те, що, на його думку, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.
У рішенні Київської міської ради, яким було виділено у постійне користування Шевченківській районній у м. Києві раді земельну ділянку, та на яке посилається Позивач, відсутня будь-яка конкретна адреса розташування такої ділянки. Зазначеним рішенням затверджено проект відведення земельних ділянок для комплексного відродження історичного середовища забудови урочища Вознесенський яр у Шевченківському районі м. Києва.
Укладення спірного інвестиційного договору було здійснено сторонами на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації стосовно реконструкції та будівництва прибудови житлового будинку по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 та відповідних погоджень, в тому числі, Шевченківської районної у м. Києві ради.
Відповідно до витягу з бази даних Державного земельного кадастру станом на 18.07.2005 р. Шевченківська районна у м. Києва рада є користувачем земельних ділянок у межах вулиць Кудрявської, Петровської, Смирнова-Ласточкіна, а земельна ділянка по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26.
Будинок, який підлягає реконструкції згідно договору, було передано на баланс Позивача розпорядженням Київської міської державної адміністрації у 1999 р., а, відповідно, до Позивача перейшло також і право користування земельною ділянкою, на якій зазначений будинок розташовано.
Позивачем не надано належних доказів того, що йому на момент укладення договору не було відомо про існування рішення Київської міської ради про передання у постійне користування Шевченківській районній у м. Києві раді земельних ділянок у межах вулиць Кудрявської, Петровської, Смирнова - Ласточкіна, а земельна ділянка по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26.
Тому, Відповідач вважає позовні вимоги Позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. З огляду на це, Відповідач просив суд у позові відмовити.
Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складався протокол судового засідання, який долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані по справі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
У 2001 році на баланс Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було передано будинок №26 по вул. Смирнова - Ласточкіна у Шевченківському районі м. Києва (копія Акту №10 приймання-передачі основних засобів є у матеріалах справи).
11.11.2004 р. Київським міським головою за клопотанням Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0, 417 га по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 у Шевченківському районі. У оренду строком на 3 роки для будівництва житлового будинку.
08.12.2004 р. Шевченківською районною у м. Києві радою листом №2797 було надано погодження Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26.
26.04.2005 р. Київським міським головою було видано дозвіл щодо продовження терміну дії згоди від 11.11.2004 р. №Д-0724 на розроблення проекту відведення земельної ділянки на 4 місяці.
15.04.2004 р. рішенням Київської міської ради «Про надання Шевченківській районній у місті Києві раді земельних ділянок для комплексного відродження історичного середовища та забудови урочища Вознесенський яр в межах вулиць Кудрявської, Петровської, Смирнова-Ласточкіна у Шевченківському районі міста Києва»№144/1354 Шевченківській районній у місті Києві раді було надано у постійне користування земельні ділянки в межах вулиць Кудрявської, Петровської, Смирнова-Ласточкіна у Шевченківському районі міста Києва, а саме: земельну ділянку №1 -площею 1, 99 га; земельну ділянку №2 -площею 0, 37 га; земельну ділянку №3 -площею 0, 07 га; земельну ділянку №4 -площею 0, 94 га; земельну ділянку №5 -площею 0, 03 га.
22.08.2005 р. Шевченківській районній у м. Києві раді було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №080526 (копія є у матеріалах справи), відповідно до якого Шевченківська районна у м. Києві рада є постійним користувачем земельної ділянки 0, 0731 га в межах вулиць Кудрявської, Петровської, Смирнова-Ласточкіна у Шевченківському районі міста Києва.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації «Про реконструкцію житлового будинку та будівництво прибудови на вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 у Шевченківському районі»від 10.10.2005 р. №1875 Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було дозволено виступити замовником та інвестором проектування і реконструкції жилого будинку та будівництва прибудови на вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 у Шевченківському районі.
26.07.2006 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено Інвестиційний договір №1/250 на реконструкцію житлового будинку та будівництво прибудови по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 у Шевченківському районі міста Києва (надалі -«Договір»).
Відповідно до п. 1.1. Договору сторони домовились здійснити реконструкцію житлового будинку та будівництво прибудови загальною площею орієнтовно 1800 кв. м. на земельній ділянці по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 та ввести його у експлуатацію з метою отримання Відповідачем у власність всього об'єкту на умовах Договору.
Пунктами 5.1.-5.2. Договору встановлено, що побудований об'єкт повністю переходить у власність Відповідача. Після закінчення будівництва об'єкту сторони складають акт приймання-передачі об'єкту. Зазначений акт є остаточним документом, що підтверджує право власності Відповідача на весь об'єкт і є підставою для оформлення документів про право власності на весь об'єкт.
Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі -«ЦК України») дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є правочином. Правочини можуть бути односторонніми, дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Таким чином, оскільки Договір між Позивачем та Відповідачем спрямований на набуття ними відповідних цивільних прав та обов'язків, то такий Договір є двостороннім правочином, і до нього підлягають застосуванню норми ЦК України, якими регулюються, зокрема, загальні вимоги правомірності правочину, а також підстави, за якими такий правочин може бути визнаний недійсним (є нікчемним).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У своїй позовній заяві Позивач просить суд визнати недійсним Договір як такий, що на його думку було укладено внаслідок помилки.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки правочину, вчиненого під впливом помилки, визначаються ст. 229 ЦК України. Відповідно до норм зазначеної статті, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо особа, яка вчинила такий правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення для правочину, тобто, внутрішня воля учасника правочину не відповідала її зовнішньому прояву -волевиявленню учасника правочину, яке сформувалося під впливом помилки.
У своїй позовній заяві Позивач вказує на те, що на момент укладення ним Договору з Відповідачем у 2006 році йому (Позивачу) не було відомо про існування рішення Київської міської ради від 15.04.2004 р., яким земельну ділянку по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 було передано у постійне користування Шевченківській районній у м. Києві раді, і якби Позивач знав про існування такого рішення на момент укладення Договору, то такий Договір ніколи не було б укладено ним на умовах, на яких його було укладено.
Проте з зазначеним твердженням Позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право певної особи на земельну ділянку є державний акт на право власності або право постійного користування земельною ділянкою, а також договір оренди землі.
У матеріалах справи знаходиться державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 22.08.2005 р. серії ЯЯ №080526, виданий Шевченківській районній у місті Києві раді на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0, 0731 га в межах вулиць Кудрявської, Петровської, Смирнова-Ласточкіна у Шевченківському районі міста Києва.
Таким чином, відповідно до зазначеного державного акту Шевченківська районна у м. Києві рада є постійним користувачем саме земельної ділянки площею 0, 0731 га у межах вулиць Кудрявської, Петровської та Смирнова-Ласточкіна.
Згідно з п. 1 та п. 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 р. №15 відомості про природний, господарський стан та правовий режим земель містяться у державному земельному кадастрі. Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.
Відповідно до витягу з бази даних державного земельного кадастру від 18.07.2005 р., наданого КП «Київський інститут земельних відносин»(копія знаходиться у матеріалах справи) Шевченківській районній у м. Києві раді у користування надано земельні ділянки в межах вулиць Кудрявської, Петровської та Смирнова-Ласточкіна з кадастровими номерами (кодами) 91:136:023, 91:136:028 та 91:162:022.
Натомість Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), до сфери управління якого входить Позивач, було надано згоду на передачу у орендне користування земельної ділянки по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26 з кадастровим номером (кодом) 91:162:020к.
Таким чином, відповідно до даних державного земельного кадастру у постійне користування Шевченківській районній у м. Києві раді та Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано різні земельні ділянки, які розташовані за різними адресами, мають різну площу та різні кадастрові номери (коди).
Будь-яких інших документів, які б свідчили про те, що Шевченківській районній у місті Києві раді або будь-яким іншим особам у встановленому порядку відводилася земельна ділянка по вул. Смирнова-Ласточкіна, 26, площею 0, 417 га сторонами у справі не надавалося, і у матеріалах справи такі докази відсутні.
З огляду на це, суд не погоджується з твердженням Позивача про те, що земельну ділянку, з приводу якої між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір, було передано у постійне користування Шевченківській районній у м. Києві раді.
Крім того, у матеріалах справи знаходяться копії постанов Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 р. у справі №3/292 та Вищого господарського суду України від 18.12.2007 р. у справі №3/292, якими встановлено, що рішення Київської міської ради «Про надання Шевченківській районній у місті Києві раді земельних ділянок для комплексного відродження історичного середовища та забудови урочища Вознесенський яр в межах вулиць Кудрявської, Петровської, Смирнова-Ласточкіна у Шевченківському районі міста Києва»від 15.04.2004 р. №144/1354 було прийнято набагато раніше, ніж між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір, а також встановлено те, що наявними доказами не підтверджується факт необізнаності Позивача про існування вказаного вище рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. А оскільки у розгляді справи №3/292 брали участь ті самі особи, що беруть участь у розгляді даної справи №31/220, то встановлені рішеннями господарських судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі №3/292 факти, а саме щодо не підтвердження незнання Позивачем про існування рішення Київської міської ради від 15.04.2004 р. №144/1354 на момент укладення Договору не доводяться Господарським судом міста Києва під час розгляду справи №31/292 та приймаються судом як доведені та належні.
Твердження Позивача про те, що зміст Договору передбачає позбавлення Шевченківської районної у місті Києві ради права постійного користування на землю усупереч вимогам Земельного кодексу України не приймається судом до уваги, оскільки положеннями укладеного Договору не передбачено будь-якого позбавлення третіх осіб, крім Позивача та Відповідача, будь-яких прав на землю або інше майно, а предметом зазначеного Договору є здійснення реконструкції та будівництво прибудови житлового будинку, розташованого на іншій земельній ділянці, ніж та, що її було передано у постійне користування Шевченківській районній у місті Києві раді.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на це, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт незнання Позивача про існування на момент укладення Договору рішення Київської міської ради від 15.04.2004 р. №144/1354, а вказаним рішенням Київської міської ради від 15.04.2004 р. №144/1354 у постійне користування Шевченківській районній у м. Києві раді було надано інші земельні ділянки, ніж та, що знаходиться за адресою: вул. Смирнова-Ласточкіна, 26, і будь-яких інших доказів, які б свідчили про те, що Позивачем під час укладення Договору було допущено помилку щодо обставин, які мають істотне значення, надано до суду не було, то підстави для задоволення позову у суду відсутні.
Тому суд приходить до висновку, що у позові Позивачу слід відмовити повністю, оскільки позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами у справі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 202-204, 215, 229 Цивільного кодексу України, ст. 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 32, 34, 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Суддя Н.І.Качан
Дата 01072008р.