01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
30.07.08 Справа № 17/261/262-08
За позовом Відкрите акціонерне товариство “Спецтехсервіс»
до відповідачів: 1. Військова частина А 2215
2. Приватне підприємство “Автосервіс»
треті особи: 1) Міністерство оборони України
2) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області
3) Дочірнє підприємство Державної компанії “Укрспецекспорт» -Державне
підприємство “Укроборонсервіс»
про визнання недійсним рішення, договору оренди та додаткової угоди
Головуючий суддя - Суховий В.Г.
Суддя -Антонова В.М.
Суддя -Карпечкін Т.П.
Представники: згідно з протоколом судового засідання
В травні 2008р. до господарського суду Київської області звернулося з позовом Відкрите акціонерне товариство “Спецтехсервіс» до Військової частини А-2215 про визнання недійсним рішення конкурсної комісії військової частини А-2215 щодо передачі в оренду нерухомого військового майна, оформлене протоколом № 1 від 30.11.2002р.
Ухвалою суду від 12.05.2008р. порушено провадження у справі № 17/261-08 та призначено її до розгляду.
Ухвалою суду від 28.05.2008р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено дочірнє підприємство Державної компанії “Укрспецкспорт» -Державне підприємство “Укроборонсервіс».
Також в травні 2008р. до господарського суду Київської області звернулося з позовом Відкрите акціонерне товариство “Спецтехсервіс» до Військової частини А 2215 про визнання недійсними договору оренди № 31с/2003/Головку від 31.03.2003р. та додаткової угоди до нього № 1 від 23.10.2003р., укладених Військовою частиною А 2215 та ПП “Автосервіс».
Ухвалою суду від 12.05.2008р. порушено провадження у справі № 17/262-08, залучено до участі у справі відповідачем-2 -Приватне підприємство “Автосервіс», а також у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Міністерство оборони України і Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні 28.05.2008р. суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - дочірнє підприємство Державної компанії “Укрспецкспорт» -Державне підприємство “Укроборонсервіс», та відповідно до ст. 58 ГПК України об'єднав справи № 17/261-08 та № 17/262-08 в одну справу № 17/261/262-08.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведення у 2002 році військовою частиною А 2215 конкурсу на право укладання договору оренди державного майна та укладання на підставі його результатів договору оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31.03.2003 року між військовою частиною А-2215 та ПП “Автосервіс», а також додаткової угоди № 1 до Договору щодо продовження його дії, здійснено з порушеннями чинного законодавства. Зокрема, порушено п.п 1.3, 1.4, 1.5, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 4.2 Порядку та умов проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Міністерства оборони України від 26.07.2000 року № 1549/241, та п.п 7, 8, 9 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2000 р. № 778.
Також, оцінка будівель інв. №№ 43, 44, 45, 46, 48, 49 була проведена з порушенням Положення про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Фонду державного майна України від 17.09.2001 року № 333/1697.
Крім того, позивач посилається на те, що положення додаткової угоди № 1 від 23.10.2003 р. до договору оренди № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31 березня 2003 року, щодо продовження дії договору з 1 квітня 2003 року по 1 квітня 2018 року строком на 15 (п'ятнадцять) років суперечить дозволу Міністерства оборони України від 13 лютого 2003 року № 144/1/6/326 згідно з яким дозвіл надався військовій частині А 2215 на передачу будівель №№ 44, 45, 46, 48, 49 в оренду терміном на 5 (п'ять) років;
Позивач посилається на те, що існування договору оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31 березня 2003 року, укладеного між військовою частиною А-2215 та ПП “Автосервіс», порядок укладання якого, у свою чергу, не відповідає чинному законодавству, безпосередньо впливає на права та обов'язки ВАТ “Спецтехсервіс» (Позивача).
У зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та клопотаннями про перенесення, розгляд справи неодноразово відкладався.
30.07.2008р. в судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених в позовних заявах. Також, представник позивача пояснив, що відповідачами порушено право власності позивача на військове майно, яке є об'єктом оренди за спірним договором.
Відповідач-2 - ПП “Автосервіс» відзив на позов не подав, його представник в судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав, що конкурс, проведений у 2002 році військовою частиною А 2215, договір оренди військового майна та додаткова угода до нього відповідають чинному законодавству, а також зазначив, що позивач - ВАТ “Спецтехсервіс» не був учасником конкурсу і не є стороною спірного договору оренди, доказів того, що передачею в оренду військового майна за цим договором порушено права позивача суду не надано.
Представником ПП “Автосервіс» подано клопотання про об'єднання справи № 17/262-08 зі справою № 10/135-08 за позовом Дочірнього підприємства ДК “Укрспецекспорт» -Державне підприємство “Укроборонсервіс» до Військової частини А 2215 та Приватного підприємства “Автосервіс», за участю третіх осіб ВАТ “Спецтехсервіс», Міністерство оборони України про визнання недійсним рішення конкурсної комісії та договору оренди не житлових приміщень, та зупинення провадження у справі № 17/262-08 до набрання законної сили рішення господарського суду м. Києва у справі № 41/154-18/170-32/173. Представники позивача проти даного клопотання заперечили. Суд відхиляє дане клопотання оскільки таке об'єднання не відповідає приписам ст. 58 ГПК України, зокрема щодо участі тих же самих сторін.
У даній справі № 17/261/262-08 ДП “Укроборонсервіс» є третьою особою, яка не є стороною у справі, а як вбачається з ухвали суду від 22.04.2008р. про зупинення провадження у справі № 10/135-08, ДП “Укроборонсервіс» є стороною -позивачем, а ВАТ “Спецтехсервіс» є третьою особою, а не стороною, оскільки згідно зі ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі є лише позивачі і відповідачі.
Крім того, згідно з інформацією канцелярії господарського суду Київської області на даний час справа № 10/135-08 знаходиться у Вищому господарському суді України у зв'язку з касаційним оскарженням, що підтвердили представники сторін в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача-2 та третьої особи-1, суд в с т а н о в и в:
Згідно з протоколом № 1 засідання конкурсної комісії на право укладання договору оренди державного майна, затвердженого командиром військової частини А 2215 полковником Олійником А.В. 30.11.2002р., право на укладання договору оренди на приміщення: нежитлові будівлі теслярної № 43, КТП № 44, ПТО № 45, котельної № 46, гаражів № 48 та № 49 військового містечка № 1 Бориспільского гарнізону загальною площею 2 427 кв.м., розташованих за адресою: м. Бориспіль, Київська область, надано ПП “Автосервіс» (а.с. 39).
31 березня 2003 року між військовою частиною А 2215 та приватним підприємством “Автосервіс» було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУ відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно військового містечка № 1 загальною площею 2427 кв.м., а саме: нежитлові приміщення будівлі інв. № 43 - 220 кв.м., будівлі інв. № 44 - 38 кв.м., будівлі інв. № 45 - 464 кв.м., будівлі інв. № 46 - 125 кв.м., будівлі інв. № 48 - 790 кв.м., будівлі № 49 - 790 кв.м., яке розміщене в м. Борисполі.
23.10.2003 року між військовою частиною А-2215 та ПП “Автосервіс» було укладено додаткову угоду № 1 до Договору оренди нежитлових приміщень № 31 с/2003/Головку від 31.03.2003 року щодо продовження дії зазначеного договору з 01.04.2003 року по 01.04.2018 року.
05.12.2004 року за № Д29-15/1326 між Міністерством оборони України та ДП “Укроборонсервіс» було укладено договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна. Відповідно до п.1.1. договору комісії Міністерство оборони України доручило, а ДП “Укроборонсервіс» прийняло на себе зобов'язання за комісійну плату реалізувати на конкурсних засадах покупцям від свого імені в інтересах Міністерства оборони України та за рахунок останнього зазначене нерухоме військове майно, яке було передано в оренду ПП “Автосервіс» по договору оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31.03.2003 року, розташоване у м. Борисполі, військова частина А 2215, будівлі №№ 44, 45, 46, 48, 49.
За результатами проведеного конкурсу з продажу військового майна, участь в якому взяли ПП “Автосервіс» (орендар), ВАТ “Спецтехсервіс», МП ТОВ “Соляріс», СТ “Добродій», переможцем визнано ВАТ “Спецтехсервіс», з яким було укладено договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005 року будівель №№ 44, 45, 46, 48, 49 військової частини А 2215 у місті Борисполі.
ПП “Автосервіс» оскаржило результати конкурсу з продажу майна та договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005 року між ДП “Укроборонсервіс» та ВАТ “Спецтехсервіс», пред'явивши в лютому 2005 року в господарський суд м. Києва позов до ДП “Укроборонсервіс», ВАТ “Спецтехсервіс» та Міністерства оборони України про визнання недійсним результатів конкурсу з продажу військового майна та договору купівлі-продажу від 12.01.2005 року № Д29-1.5/26.
Постановою Верховного Суду України від 12.02.2008р. у справі № 41/154-18/170 за позовом ПП “Автосервіс» до ДП “Укроборонсервіс», ВАТ “Спецтехсервіс», Міністерства оборони України, третя особа військової частини А 2215, про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано всі судові рішення у зазначеній справі, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 119-125).
На даний час спір у справі № 41/154-18/170 не вирішено, що підтвердили в судовому засіданні представники сторін.
За посиланням позивача, головним аргументом визнання судами, які розглядали справу № 41/154-18/170, недійсним договору купівлі-продажу стала та обставина, що суди дійшли висновку стосовно того, що під час продажу були порушені права орендаря ПП “Автосервіс». Разом з тим, під час вивчення обставин укладання договору оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31.03.2003 року між військовою частиною А 2215 та ПП “Автосервіс» та додаткової угоди № 1 до Договору щодо продовження його дії було встановлено, що вони укладені з порушеннями чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до господарського суду Київської області з даними позовами.
Дослідивши матеріали справи, у тому числі подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Спецтехсервіс» (позивач) є необґрунтованими і задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Цивільним кодексом України, зокрема статтею 16, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту таких цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право тощо.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Частиною другою статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами визначено ті підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач обумовлює тим, що конкурс на право оренди військового майна, оспорюваний Договір оренди № 31с/2003/Головку від 31.03.2003р. та додаткова угода до нього № 1 від 23.10.2003р. між Військовою частиною А 2215 та ПП “Автосервіс» укладені в порушення вимог чинного законодавства.
Судом встановлено, що позивач не був учасником конкурсу на право оренди військового майна і не є стороною спірного договору. Виходячи з цього слід дійти висновку, що під час проведення конкурсу на право оренди військового майна та укладення спірного договору оренди не могло відбутися порушення прав особи (позивача), яка не мала наміру і не приймала участі в конкурсі та не є стороною відповідного договору.
Суд також враховує, що відповідно до частини 1 ст. 207 Господарського кодексу України, яка передбачає, що: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсний повністю або в частині.
Крім цього, частина друга статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч.3 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач стверджує, що спірний договір оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31 березня 2003 року (укладений між військовою частиною А 2215 та ПП “Автосервіс»), порядок укладання якого, у свою чергу, не відповідає чинному законодавству, безпосередньо впливає на права та обов'язки ВАТ “Спецтехсервіс». В судовому засіданні 30.07.2008р. представник позивача пояснив, що відповідачами також порушено право власності позивача на військове майно, яке є об'єктом оренди за спірним Договором.
Проте, позивач в позовній заяві та доданих до неї документах не зробив посилання на жодний доказ, який би фіксував або підтверджував факт порушення відповідачами будь-якого конкретного права позивача.
Позивач не надав суду доказів виникнення у нього права власності на зазначене військове майно (з урахуванням вимог ч.4 ст. 334 і ч.3 ст. 640 ЦК України) ані на час його передачі в оренду, ані на час вирішення даного спору, а також доказів того, які саме його права порушено проведенням конкурсу та укладенням Договору оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31 березня 2003 року.
Суд також враховує, що згідно з ч.2 ст. 59 ЦК УРСР, чинного на час укладання чинного договору оренди, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
Аналогічного змісту норма міститься в ч.3 ст. 207 ГК України, згідно з якою виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено які саме його права чи законні інтереси порушено рішенням конкурсної комісії військової частини А 2215 щодо передачі в оренду нерухомого військового майна, оформленого протоколом № 1 від 30.11.2002р., а також укладанням на підставі цього рішення Договору оренди № 31с/2003/Головку від 31.03.2003р. та додаткової угоди до нього № 1 від 23.10.2003р., в розумінні ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою в позові судові (господарські) витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд
В позові відмовити повністю.
Головуючий суддя Суховий В. Г.
Суддя Антонова В.М.
Суддя Карпечкін Т.П.
Суддя