Справа № 1519/2 - 2074/11
10 жовтня 2011 року Малиновський районний суд м. Одеси
в складі головуючого: судді -Бобуйок І.А.
при секретарі -Гресько О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, -
Позивачки звернулися до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним. В обґрунтування позову та, з урахуванням доповненої позовної заяви, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що вони мають право власності на 2/7 частин спільного АДРЕСА_1, що підтверджено договором купівлі -продажу від 25.05.1976 року, за яким ця частина була придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (батьками ОСОБА_1.) у ОСОБА_6. На той час нерухомість була одноповерховим житловим будинком, загальною житловою площею 65,10 кв. метрів, з надвірними спорудами (чотири сараї, погріб і ворота). Згідно довідки №548, яка була видана продавцеві ОСОБА_6 Одеським міським БТІ, нею були відчужені житлова кімната 2-3 площею 14.2 кв. метрів. кухня 2-2, коридор 2-1, коридор 1-1, сараї „Ж" та „В". У цій же довідці було зазначено, що прибудова „а", житлове приміщення „б", сарай „з", самовільно збудовані співвласником домоволодіння ОСОБА_7, при визначенні повного обсягу домоволодіння не враховувались.
Рішенням Малиновського районного суду від 18.02.1985 року (справа № 2-21) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було розірвано, а належна їм нерухомість була поділена в ідеальних долях порівну, по 1/7 частині домоволодіння кожному. У судовому рішенні на підставі технічного паспорту та свідчень технічного експерта МБТІ вказано, що розподілу піддані приміщення літ. „А": 2-3 житлова кімната площею 14,2 кв. метрів. 2-2 кухня площею 9,4 кв. метрів, 2-1 коридор площею 9,0 кв. метрів, 1-1 коридор, літ. „Ж" сарай, літ „В" сарай. 16.06.1997 року ОСОБА_8 помер, і згідно свідоцтву про право на спадщину по закону, виданому 28.10.2000 року Одеською державною нотаріальною конторою (спадкова справа № 732/00, зареєстрована в реєстрі за № 1-3767) ОСОБА_1 стала власницею належної її батькові до смерті 1/7 частини домоволодіння, оскільки ОСОБА_2 від своїх спадкових прав відмовилась на користь ОСОБА_1 Таким чином, позивачки вважають, що кожна з них має законні права власності на 1/7 частину, а спільно вони володіють 2/7 частинами домоволодіння по АДРЕСА_1.
08 липня 2009 року позивачами до суду були надані письмові уточнення, в яких вони просили суд визнати недійсним договір дарування 5/14 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9, ОСОБА_4 (з одного боку як дарувальницями) та ОСОБА_10 (з другого боку як обдарованою) з дня його укладення та здійснення; стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 -76377грн. на відшкодування завданих майнових збитків та 50000грн. -на відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_1 -76377грн. на відшкодування завданих майнових збитків та 50000грн. -на відшкодування моральної шкоди.
Позивачки до суду не з'явились, надали до Малиновського районного суду м. Одеси заяву, в якій позов підтримали та просили суд розглядати справу за їх відсутності, у разі нез'явлення відповідачів не заперечували проти заочного розгляду справи.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, сповіщались належним чином про дату, час та місце судового засідання, причини неявки суду не повідомили.
За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.
Суд відповідно до ст.ст. 224, 225 ЦПК України у зв'язку з неявкою відповідачів, враховуючи відсутність заперечень від представника позивача, ухвалив слухати справу у порядку заочного розгляду.
Дослідивши матеріали справи, надані заяви, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право власності на 2/7 частин спільного АДРЕСА_1, що підтверджено договором купівлі -продажу від 25.05.1976 року, за яким ця частина була придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (батьками АДРЕСА_1.) у ОСОБА_6.
На той час нерухомість була одноповерховим житловим будинком, загальною житловою площею 65,10 кв. метрів, з надвірними спорудами (чотири сараї, погріб і ворота).
Згідно довідки №548, яка була видана продавцеві ОСОБА_6 Одеським міським БТІ, нею були відчужені житлова кімната 2-3 площею 14.2 кв. метрів. кухня 2-2, коридор 2-1, коридор 1-1, сараї „Ж" та „В". У цій же довідці було зазначено, що прибудова „а", житлове приміщення „б", сарай „з", самовільно збудовані співвласником домоволодіння ОСОБА_7, при визначенні повного обсягу домоволодіння не враховувались.
Рішенням Малиновського районного суду від 18.02.1985 року (справа № 2-21) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було розірвано, а належна їм нерухомість була поділена в ідеальних долях порівну, по 1/7 частині домоволодіння кожному. У судовому рішенні на підставі технічного паспорту та свідчень технічного експерта МБТІ вказано, що розподілу піддані приміщення літ. „А": 2-3 житлова кімната площею 14,2 кв. метрів. 2-2 кухня площею 9,4 кв. метрів, 2-1 коридор площею 9,0 кв. метрів, 1-1 коридор, літ. „Ж" сарай, літ „В" сарай. 16.06.1997 року ОСОБА_8 помер, і згідно свідоцтву про право на спадщину по закону, виданому 28.10.2000 року Одеською державною нотаріальною конторою (спадкова справа № 732/00, зареєстрована в реєстрі за № 1-3767) ОСОБА_1 стала власницею належної її батькові до смерті 1/7 частини домоволодіння, оскільки ОСОБА_2 від своїх спадкових прав відмовилась на користь ОСОБА_1 Таким чином, позивачки вважають, що кожна з них має законні права власності на 1/7 частину, а спільно вони володіють 2/7 частинами домоволодіння по АДРЕСА_1.
Згідно листу МБТІ № 1916 від 13.03.2005 року, співвласниками домоволодіння в м. Одесі, по АДРЕСА_1, були: ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 -3/7 частини; ОСОБА_14 -1/7 частина; ОСОБА_15 -1/7 частина. Такі реєстраційні записи про наведені частини власності вказаних осіб залишались діючими до 2002 року, незважаючи на те, що ОСОБА_15 помер ще у 1941 році, ОСОБА_11 - у 1947 році, ОСОБА_16 - у 1961 році, ОСОБА_12 -у 1976 році, його жінка ОСОБА_13 - у 1994 році.
Розмежування та розподілу приміщень і споруд загального користування і земельної ділянки не проводилось, правила користування об'єктами спільної власності співвласниками домоволодіння не визначалось, тобто усі співвласники мали однакові права.
Після смерті 16.03.1994 року ОСОБА_13 до 7-ої державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернулась тільки її дочка ОСОБА_17, яка мешкала по АДРЕСА_2. Але свідоцтва на право власності у нотаріальній конторі їй не видавалось, і сама вона в домоволодінні по АДРЕСА_1, ніякими приміщеннями, залишеними після смерті батька у 1976 році і матері у 1994 році не володіла і не користувалась. Відомо, що у померлого подружжя співвласників ОСОБА_12 та ОСОБА_13 було, окрім вказаної вище дочки ОСОБА_18, 1949 року народження, було ще 4-ро дітей, які на час смерті батька мали свої сім'ї, а саме: ОСОБА_19, 1935 року народження, з дружиною ОСОБА_9 і дочками ОСОБА_30 та ОСОБА_21; ОСОБА_22, 1938 року народження, з дружиною ОСОБА_23; ОСОБА_7, 1940 року народження, з дружиною ОСОБА_24 і сином ОСОБА_25; ОСОБА_26, 1953 року народження, з дружиною ОСОБА_27 та дочками ОСОБА_28 і ОСОБА_29.
Наведені вище особи до нотаріальної контори з приводу відкриття та приймання спадщини на відповідні частини домоволодіння або відмови від спадщини не звертались.
20 червня 2002 року помер ОСОБА_19, син померлого у 1976 році співвласника домоволодіння ОСОБА_12, який спільно з дружиною ОСОБА_9 володів 3/7 частинами домоволодіння.
Відповідно до листа Сьомої Одеської державної нотаріальної контори №4010 від 15.12.2005 року, з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_19 ніхто, у тому числі дружина і дочки померлого - ОСОБА_30 та ОСОБА_21, не звертався, спадкова справа у нотаріальній конторі не відкривалась.
В 2002 році після смерті ОСОБА_19 до Малиновського районного суду м. Одеси, звернувся його брат ОСОБА_7 з позовом до дружини померлого брата ОСОБА_9 та дочки брата ОСОБА_31 з позовом про визнання за ним, ОСОБА_7, спадкового права власності на 5/14 частин домоволодіння, з виділом йому в натурі приміщень 4-2 площею 8,8 кв. метрів, 4-3 площею 23,40 кв. метрів, 1-3 площею 14,10 кв. метрів, а за відповідачками визнати право в рівних долях на 5/28 частин домоволодіння з виділом їм в натурі приміщень 3-3 площею 15,20 кв. метрів, 3-4 площею 2,0 кв. метра, 3-5 площею 13,40 кв. метра, 1-1 площею 9,0 кв. метрів і 1-2 площею 9,4 кв. метра.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.11.2002 року позов ОСОБА_7 було задоволено в повному обсязі. За ОСОБА_7 визнано право власності на 5/14 частин, а за ОСОБА_9 та ОСОБА_32 - на 5/28 частин АДРЕСА_1.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2005 року про перегляд справи за ново виявленими обставинами, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.11.2002 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9, ОСОБА_32 про визнання права власності як спадкоємців згідно із законом і виділення в натурі спадкового майна було скасовано в частині виділення в натурі приміщень, позначених в технічному паспорті індексами 3-3, площею 15,2 кв.м., 3-4, площею 2 кв.м., 3-5, площею 13,4 кв.м., 1-1, площею 9 кв.м., 1-2, площею 9,4 кв.м. -ОСОБА_7; приміщень зазначених в технічному паспорті індексами 4-2, площею 8,8 кв.м., 4-3, площею 23,4 кв.м., 3-2, площею 5,7 кв.м., 1-3, площею 14,1 кв.м. -ОСОБА_9, ОСОБА_32 Залучено в якості третіх осіб по справі ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_33
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2005 року по справі №2-11194 визнано за ОСОБА_9 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_19 право власності на 5/14 житлового будинку по АДРЕСА_1, а саме коридор 6-1 площею 6,0 кв. метрів, кухню 6-2 площею 8,3 кв. метра, коридор 6-5 площею 5,5 кв. метра, житлову кімнату площею 9,0 кв. метра, літню кухню літ „I", котельню літ. „К", навіс літ. „3".
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2005 року по справі №2-11195 визнано договір дарування 5/14 частин домобудівництва за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_9, ОСОБА_4, засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_34 24 лютого 2004 року, реєстр №618 удаваним. Визнано відбувшимся договір купівлі -продажу 5/14 частин між ОСОБА_3 і ОСОБА_9, ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на 5/14 частин домобудівництва за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2008 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2005 року по справі №2-11195 скасовано.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_24, ОСОБА_25 задоволено в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_24, ОСОБА_25 в порядку спадкування за законом право приватної власності в рівних частках на 5/14 частин, 5/28 частин за кожним, що складається в літ. «А»з: 1-3 -жиле, площею 14,1 кв.м., 3-2 -коридор, площею 23,4 кв.м., 4-2 -кухня, площею 8,8 кв.м.; 4-3 -жиле, площею 23,4 кв.м.; в літ. «Б»: 5-1 -кухня, площею 9,6 кв.м., 5-2 -жиле, площею 14 кв.м., 5-3 -жиле, площею 20,7 кв.м., надвірні споруди літ. «К», - сарай, літ. «З»- літня кухня, літ. «Г»- гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та розташовані на земельній ділянці, загальною площею 1820 кв.м. за фактичним користування, яке належало ОСОБА_12, померлому 10.06.1976р. Також, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом право приватної власності на 5/14 частин, що складається з літ. «А»з: 1-1 -веранда, площею 9 кв.м., 1-2 -кухня, площею 9,4 кв.м., 3-3 -кухня, площею 15,2 кв.м., 3-4 -коридор, площею 2 кв.м., 3-5- жила, площею 13,4 кв.м., в літ. «Б»: 6-1-коридор, площею 6 кв.м., 6-2 -кухня, площею 8,3 кв.м., 6-3 -жила, площею 26 кв.м., 6-4 -жила, площею 15 кв.м., 6-5-коридор, площею5,5 кв.м., 6-6 -жила, площею 9 кв.м., надвірні споруди літ. «І»- літня кухня, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та розташовані на земельній ділянці, загальною площею 1820 кв.м. за фактичним користуванням, яке належало ОСОБА_12, померлому 10.06.1976р.
22 квітня 2010 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області було скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2009 року, справу направлено на новий розгляд до того ж суду.
З урахуванням викладеного, після скасування зазначеного вище рішення договір дарування 5/14 частин домобудівництва за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_9, ОСОБА_4 від 24.02.2004 року можливо вважати таким, що укладений без правових підстав.
Суд зазначає, що загальні вимоги до договорів, до процесу їх укладення, виконання, зміни та розірвання, як і підстави для визнання їх недійсними, визначені Цивільним кодексом України. Такі підстави є загальними при визнанні недійсним будь-якого правочину, в тому числі й при визнанні недійсним договору дарування.
Відповідно до положень ЦК України підставою для визнання недійсності договору (правочину) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені законодавством.
Статтею 203 ЦК України встановлені наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
· зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
· особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
· волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
· правочин має здійснюватися у формі, встановленій законом;
· правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
· правочин, що здійснюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 216 ЦК України існують такі правові наслідки недійсності правочину:
§ Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
§ Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
§ Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
§ Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
§ Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Згідно ст. 217 вищевказаного позову недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Також, відповідно до ст. 316 вказаного кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
Відповідно до ст. 318 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Щодо вимог позивачів про стягнення відшкодування завданих майнових збитків, суд зазначає наступне.
Відповідно до Листа Інспекції Державного архітектурно -будівельного контролю Виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.10.2004р. №3323, в ході перевірки, проведеної по заяві ОСОБА_2, було встановлено, що по вулиці Литовській, 13 в м. Одесі без оформлення проектно-правової документації громадянкою ОСОБА_3 були знесені частини житлового будинку та збудований фундамент під нове будівництво.
А отже, з огляду на викладене відповідачкою було безпідставно знесене житло позивачів, що призвело до повної непридатності житлового приміщення, яке належало ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв'язку з чим позивачі більш ніж п'ять років були позбавлені можливості користуватись своєю частиною домоволодіння.
Однак, суд вважає, що вказану вимогу неможливо задовольнити, з огляду на те, що на даний час неможливо встановити розмір збитків завданих позивачам ОСОБА_3 шляхом знесення частини житлового будинку зазначеного вище, а також позивачами не надано доказів та розрахунку в підтвердження зазначеної суми вимоги на відшкодування завданих майнових збитків у розмірі по 76377грн. на кожного позивача.
З огляду на викладене, вимога щодо стягнення відшкодування завданих майнових збитків задоволенню не підлягає.
Що стосується вимог позивачів в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, суд прийшов до висновку про їх часткове задоволення з огляду на таке.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до змісту ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.
Пунктом 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Таким чином, суд вважає, що зібрані по справі докази та встановлені судом фактичні обставини справи дозволяють задовольнити позов в повному обсязі.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідачів в судове засідання, в порядку ч. 4 ст. 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від представника позивача, вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
На підставі ст.ст. 10, 16, 23, 203, 216, 217, 227, 236, 316, 318, 1166, 1190 ЦК України, керуючись ст. ст. 11, 16, 27, 88, 169, 209, 212-215, 224, 225 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним -задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування 5/14 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9, ОСОБА_4 (з одного боку як дарувальницями) та ОСОБА_10 (з другого боку як обдарованою) з дня його укладення та здійснення.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 10000грн. (десять тисяч гривень).
Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 10000грн. (десять тисяч гривень).
В іншій частині позову -відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, позивачем в загальному порядку, тобто рішення суду позивачем може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Відповідно до статей 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
С У Д Д Я: І.А. Бобуйок