Справа № 2-2444/11
18.10.2011 року м. Сімферополь
Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Деменка С.В.,
при секретарі - Мороченець Т.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_6, КРП «СМБРТІ», Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання покупцем квартири, визнання права власності на квартиру,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_6, КРП «СМБРТІ», Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання покупцем квартири, визнання права власності на квартиру.
Свої доводи мотивувала тим, що 09.06.2001р. вона продала належну їй квартиру АДРЕСА_1 з метою придбання іншої квартири для себе, яку вона підшукала за допомогою ріелтора. При цьому, правочин повинен був укладений 11.06.2001р. Однак, в період між продажем старої квартири та придбанням позивачкою нової квартири, її донька - ОСОБА_2 умовила оформити квартиру на неї. Вона погодилася та 11.06.2011р. квартира була придбана від імені ОСОБА_2, яка фактично набула право власності на зазначене житло. В 2011 році шлюб між її донькою та ОСОБА_3 було розірвано. 05.05.2011р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю, розділ квартири. Позивачка вважає, що вимоги ОСОБА_3 безпідставні, оскільки квартира була придбана виключно за її кошти та на той період ні її донька, ні її чоловік не мали грошей на придбання житла. Вважає, що зазначеними діями ОСОБА_3 порушується фактично її право власності на квартиру. Тому на підставі ст.235 ЦК України, позивачка просить визнати договір купівлі-продажу квартири частково недійсним. Визнати її покупцем квартири, визнати за нею право власності на квартиру.
В запереченнях третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_6 просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки договір купівлі-продажу квартири відповідав дійсній волі його сторін.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_7 підтримали позовні вимоги у повному обсязі.
В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 не заперечували проти задоволення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник за довіреністю - ОСОБА_8 заперечували проти задоволення позову. Вважали, що оскільки квартиру було придбано ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя в період шлюбу, майно є спільною сумісною власністю.
Третя особа - служба у справах дітей Сімферопольської міської ради в особі представника Курової О.В. фактично не заперечувала проти вирішення спору на розсуд суду.
Третя особа - КРП «СМБРТІ» в судове засідання не з'явилося, надіслало заяву про розгляд справи за відсутності представника на підставі вимог закону та доказів, що містяться в матеріалах справи.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність залишення позову без задоволення.
Принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений в ст.11 ЦПК України, передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається зі змісту позову, позивачка обґрунтовує свої вимоги щодо недійсності правочину посилаючись на ст.235 ЦК України та просить захистити свої права фактично як власника майна на підставі ст.391 ЦК України.
Оскільки договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено 11 червня 2001р., тобто під час дії ЦК УРСР в ред..1963р., до правовідносин сторін слід застосовувати положення ст.58 ЦК УРСР (1963р.).
Згідно до ст.58 ЦК УРСР (1963р.) удаваною угодою є угода укладена з метою приховання іншої угоди.
Аналогічні положення містить ст.235 ЦК України (в ред..2003р., який набув чинності з 01.01.2004р.), відповідно до якої, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваними правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
Однак, підстав вважати, що сторони насправді приховали інший правочин чи між ними склалися інші правовідносини, на думку суду не має.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 11 червня 2001р. (реєстровий номер №4323) ОСОБА_2 було придбано у ОСОБА_4, ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.
Протягом майже десяти років в цій квартирі постійно проживали донька позивачки разом зі своїм чоловіком, що в судовому засіданні не заперечували ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 Ніяких вимог щодо визнання правочину недійсним, позивачка протягом цього строку не заявляла. Фактично позов по даній справі був пред'явлений до суду лише після розірвання шлюбу між подружжям та початку поділу ними майна.
Зазначені обставини, на думку суду, свідчать про те, що правочин купівлі-продажу майна був спрямований на виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_2, на використання житла за прямим призначенням подружжям. Волевиявлення ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було дійсним, що підтвердила у запереченнях на позов нотаріус ОСОБА_6 Тобто правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, під час розгляду справи позивачка не довела, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу з метою приховати іншу угоду, яку позивачка ні разу не назвала.
Зважаючи, що судом не встановлено законних підстав для задоволення позовних вимог для визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, то відсутні правові підстави для визнання права власності на квартиру, які є похідними від вирішення попереднього питання.
Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Таким чином, враховуючи встановленні судом правовідносини між сторонами та фактичні обставини справи, позов ОСОБА_1, в межах заявлених нею вимог, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.58 ЦК (1963р.), ст.235 ЦК України (в ред..2003р.), ст.ст.7,10,11,27,30,60,82,88,212-215,218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_6, КРП «СМБРТІ», Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання покупцем квартири, визнання права власності на квартиру - відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачкою.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду АР Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя