Категорія №10.1
Іменем України
18 жовтня 2011 року Справа № 2а-8689/11/1270
< Текст >
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Цицюри О.О.,
при секретарі судового засідання - Бойко В.В.,
за участю сторін:
від позивача - головного спеціаліста-юрисконсульта юридично-договірного
відділу ОСОБА_1, довіреність №1/01-2485 від 04.07.2011,
від відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми незаконно отриманого матеріального забезпечення по безробіттю за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 у розмірі 1616,08 грн., -
28 вересня 2011 року позивач - Луганський міський центр зайнятості звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми незаконно отриманого матеріального забезпечення по безробіттю за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 у розмірі 1616,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Луганським міським центром зайнятості встановлено порушення громадянкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, вимог ст.2 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якою безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Так, 30.01.2007 відповідач звернувся до Луганського міського центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. У зв'язку з відсутністю підходящої роботи, 06.02.2007 останньому було надано статус безробітного. У заяві від 06.02.2007 ОСОБА_2 вказала, що трудовою діяльністю не займається, не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та пенсію не отримує. На обліку як безробітний в Луганському міському центрі зайнятості відповідач перебував з 06.02.2007 по 27.08.2007, 27.08.2007 знятий з обліку у зв'язку з наданням письмової заяви про відмову від послуг без поважної причини, допомога по безробіттю ОСОБА_2 виплачена за період з 11.02.2007 по 26.08.2007, переплата допомоги по безробіттю за цей період складає 1616,08 грн. 08.07.2011 відбулося засідання комісії по розслідуванню страхових випадків Луганського міського центру зайнятості (протокол №39/09), серед осіб, які під час перебування на обліку як безробітні були діючими підприємцями, згідно з даними державного реєстратора Управління державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради від 27.04.2011 вих.№01/10-693/0/39-11, зокрема було виявлено, що ОСОБА_2 з 07.04.2003 перебуває в статусі фізичної особи-підприємця. Таким чином, в період перебування на обліку як безробітний відповідач був зайнятою особою та незаконно отримав матеріальне забезпечення у розмірі 1616,08 грн. за період з 11.02.2007 по 26.08.2007, а отже взагалі не мав права на виплату допомоги по безробіттю. 11.07.2011 директором Луганського міського центру зайнятості видано наказ про повернення коштів відповідачем протягом 15-ти календарних днів з дня отримання листа-повідомлення. Лист-повідомлення повернувся з позначкою поштового відділення зв'язку за закінченням терміну зберігання. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму незаконно отриманого матеріального забезпечення по безробіттю за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 у розмірі 1616,08 грн. в судовому порядку на свою користь.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні, дав суду пояснення, аналогічні викладеному в позові.
Відповідач судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надавав.
Відповідно до частини 6 статті 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII Державна служба зайнятості має право стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до державного фонду сприяння зайнятості населення.
Спеціальними законами, які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року №1533-III та Закон України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII.
Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості.
Відповідно до статті 8 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління на випадок безробіття, провадження збору на акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості (стаття 12 Закону).
Відповідно до статті 2 Закону України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.
Підпунктом «б» пункту 3 статті 1 Закону від 01 березня 1991 року № 803-XII до зайнятого населення в Україні належать громадяни, що проживають на її території на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Частиною 1 статті 2 Закону від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» передбачено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Згідно із статтею 25 цього Закону від 01 березня 1991 року № 803-XII, держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:
а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;
б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;
в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.
Робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування мають право перевіряти обґрунтування видачі довідок про середню заробітну плату, достовірність зазначених у них відомостей шляхом звіряння даних, зазначених у довідках, з відомостями про нараховану заробітну плату на підприємствах, в установах чи організаціях або з базою даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб Пенсійного фонду та базою даних ДПА (пункт 26 Порядку обчислення заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266).
Частиною 1 статті 33 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги по безробіттю не перевищує 180 календарних днів.
Згідно з частиною 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 №755-IV, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач - ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) був зареєстрований в Луганському міському центрі зайнятості з 06.02.2007 року як такий, що шукає роботу, що підтверджується заявою останнього від 06.02.2007 та персональною карткою №120104007013000001 (а.с.10,12).
За період з 11.02.2007 по 26.08.2007 ОСОБА_2 нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 1616,08 грн., з обліку знято 27.08.2007, що підтверджується довідкою Луганського міського центру зайнятості №1/8/05-1875 від 19.07.2011 (а.с.14).
08.07.2011 відбулося засідання комісії по розслідуванню страхових випадків Луганського міського центру зайнятості, оформлене протоколом №39/09, серед осіб, які під час перебування на обліку як безробітні були діючими підприємцями, зокрема було виявлено, що ОСОБА_2 з 07.04.2003 перебуває в статусі фізичної особи-підприємця та про даний факт Луганський міський центр зайнятості нею повідомлено не було, що підтверджується відповіддю державного реєстратора Управління державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради від 27.04.2011 вих.№01/10-693/0/39-11, актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №709/09 від 08.07.2011 (а.с.15-16,18,20).
На підставі встановлених даних, Луганським міським центром зайнятості винесено наказ №132-б від 11.07.2011 про порушення відповідачем законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 в сумі 1616,08 грн. (а.с.17).
Повідомленням №1/09-2613 від 11.07.2011 Луганський міський центр зайнятості повідомив відповідача про повернення виплачених по безробіттю коштів за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 в сумі 1616,08 грн. з наданням для цього 15 робочих днів з дати отримання повідомлення за реквізитами центру зайнятості (а.с.19).
До теперішнього часу незаконно отримана допомога по безробіттю в сумі 1616,08 грн. відповідачем ОСОБА_2 у добровільному порядку не сплачена.
Згідно положень статті 36 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Даних про добровільну сплату відповідачем ОСОБА_2 суми незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 1616,08 грн. та про повернення до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття незаконно отриманих коштів, судом не встановлено.
Суд, на основі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обгрунтованими та, задовольняючи позовні вимоги Луганського міського центру зайнятості, виходить з того, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було приховано факт його перебування у статусі суб'єкта підприємницької діяльності на час постановлення на облік позивача та отримання статусу безробітного, не повідомлено про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, які призвели до незаконного отримання останньою коштів у розмірі 1616,08 грн., а тому, адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми незаконно отриманого матеріального забезпечення по безробіттю за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 у розмірі 1616,08 грн. підлягає до задоволення в повному обсязі.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови в повному обсязі відкладено на 24 жовтня 2011 року, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми незаконно отриманого матеріального забезпечення по безробіттю за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 у розмірі 1616,08 грн. задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: 91002 АДРЕСА_1) на користь Луганського міського центру зайнятості (місцезнаходження: 91053 м.Луганськ, вул.50 лєт Утворення СРСР, буд.22-б; р/р 37170971900003, код платежу 50040100, одержувач: УДК в м.Луганську, код 24046582, банк: ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013 ) суму незаконно отриманого матеріального забезпечення по безробіттю за період з 11.02.2007 по 26.08.2007 у розмірі 1616,08 грн. (одна тисяча шістсот шістнадцять гривень 08 копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено та підписано 24 жовтня 2011 року.
< Текст >
СуддяО.О. Цицюра