Справа № 2-599/11
20 жовтня 2011 року
Кіровський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Волкова Н.Ю.
при секретарі Ярусової О.В.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Кіровське Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, -
ОСОБА_1 28 вересня 2011 р. звернувся до Кіровського міського суду з позовом до ПАТ “ ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20.000 грн., посилаючись на те, що він з 13 жовтня 1980 р. до 18 жовтня 2006 р.(тобто по день звільнення) працював у відповідача гроз, майстром-взривником, електрослюсарем. 19 жовтня 2006 р. Донецькою обл. МСЕК №3 йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40% в зв'язку з професійним захворюванням хронічним обструктивним бронхітом та він був визнаний інвалідом третьої групи безстроково. Професійне захворювання було спричинено тяжкими умовами праці на підземних роботах на вугільних підприємствах у сукупності з недосконалістю технологічних процесів видобутку вугілля, запиленістю повітря робочої зони, де він працював тривалий час, внаслідок чого в теперішній час його постійно турбує його фізичний стан: постійно триваючий кашель, болі в грудині при кашлі, задишка при ходьбі, слабкість, пітливість, головні болі, через що він вимушений постійно лікуватися, що спричиняє йому фізичні та моральні страждання, не може як раніше в повному обсязі виконувати роботу по господарству, розуміє безповоротність зміни, що сталися в його організмі, що потребує від нього додаткових зусиль для нормальної організації життя, що вкрай негативно відбивається на його душевному та психічному стані, заподіюючи йому щодня моральні страждання, тобто моральну шкоду. Моральну шкоди він оцінює у 20.000 грн. Позивач вказав у позові , що не звертався з позовом про відшкодування моральної шкоди з відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань в м. Кіровське Донецької області, оскільки Законами України про державний бюджет на 2006 р. та 2007 р. призупинялася дія статей про відшкодування моральної шкоди, а 20 березня 2007 р. набрав сили Закон України, яким були виключені статті Закону відносно зобов'язання Фонду відшкодовувати моральну шкоду. Крім того, Законом України від 28 грудня 2007 р. №107, відшкодування моральної шкоди Фондом зупиняються з 01 січня 2008 р. незалежно від часу настання нещасного випадку.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що у відповідача він працював на підземних роботах 25 років, а всього на підземних роботах працював біля 40 років. Звертається з позовом про відшкодування моральної шкоди до відповідача, оскільки у відповідача умови праці були тяжкими. 19 жовтня 2006 р. МСЕК №3 визначила йому вперше 40% втрати професійної працездатності через хронічний обструктивний бронхіт, захворювання легенів безстроково та він визнаний інвалідом 3 групи, через що мав звільнитися з роботи. Жалкує, що через стан здоров'я вимушений покинути роботу, яка давала можливість матеріально забезпечити потреби сім'ї. Через хворобу він має задуху, слабкість, підвищену втому, кашляє. Змінився його образ життя через вимушеність обмеження руху, необхідність систематичного приймання ліків та лікування. Вартість моральної шкоди оцінив у 20000 грн. через необхідність придбання ліків, а також необхідність утримувати сім'ю. Пенсія за віком йому призначена в 1994 році, на цей час він отримує щомісячно пенсію 3100 грн. та щомісячні виплати з Фонду у розмірі 1100 грн., таким чином його щомісячний дохід складає 4200 грн.
Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала , посилаючись на те, що відповідач страхує своїх працівників. До того ж позивачу вже з 1994 р. була призначена пенсія за віком, проте він після цього продовжував працювати ще 12 років. До того ж позивач був обізнаний про особливо тяжкі умови праці, проте добровільно тривалий час працював в умовах шкідливого виробництва для одержання пов'язаних з цим компенсацій та пільг, а саме підвищеної заробітної плати, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу та пенсії. Шахта забезпечувала працівників всім необхідним та застрахувала їх на випадок професійного захворювання, через що позивач одержав у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань одноразову допомогу та одержує щомісячні виплати. Таким чином, позивачу відшкодовується спричинена йому шкода через часткову втрату професійної працездатності. Наявність факту моральної шкоди, як психічного стану особи може бути встановлено тільки висновком медико-соціальної експертної комісії та відносно позивача не встановлено, через що відсутні підстави відшкодування моральної шкоди. В позові просила відмовити, оскільки підприємство не порушувало трудові права позивача, а позивач повинен був слідкувати за своїм здоров'ям та берегти його, а не працювати після призначення пенсії на підземних роботах ще 12 років. .
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалий час працював на роботах з повним робочим днем під землею. При цьому працював в ш/у “Холодна балка” к-ту “Макеєввугілля” з 23 грудня 1972 р. до 18 травня 1980 р. (7 років 4 місяці 25 днів), на шахті “Світанок” з 31 серпня 1998 р. до 22 січня 2001 р. (2 роки 4 місяці 21 день), а загалом на інших підприємствах позивач працював на підземних роботах електрослюсарем, гірничим робітником, майстром-взривником 10 років 1 місяць 16 днів.
На ВАТ «Шахта «ОСОБА_3 Донбасу” позивач проробив загалом 23 роки 6 місяців 24 дні з 13 жовтня 1980 р. до 24 серпня 1998 р. (17 років 10 місяців 11 днів) та з 05 лютого 2001 р. до 18 жовтня 2006 р. (5 років 8 місяців 13 днів).
Пенсія була призначена позивачеві в 1994 році, тобто після призначення пенсії позивач продовжував майже 12 років працювати майстром-взривником з повним робочим днем під землею, доки не був звільнений за ст. 40 п.2 КЗпП України через невідповідність виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, 33 роки 8 місяців працював на роботах з повним робочим днем під землею, тобто на роботах, передбачених Списком №1 виробництв, робіт, професій і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, як роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, навіть при умові забезпечення процесу видобутку вугілля найсучаснішими технологічними процесами. Саме тому працівникам , зайнятим на роботах з повним робочим днем під землею, діючим трудовим законодавством надається ряд пільг, в тому числі у вигляді скороченого робочого часу, додаткових відпусток, підвищених розмірів тарифних ставок, зменшенню віку для переходу на пенсію за віком, пільгових умовах обчислення різного роду пенсій ОСОБА_1 за власним бажанням пропрацював у офіційно визнаних на державному рівні та всім відомим особливо шкідливих умовах праці на протязі 33 роки 8 місяців років, в тому числі 12 років після призначення пенсії, з яких 23 роки 6 місяців 24 дні працював на ВАТ “Шахта “ОСОБА_3 Донбасу”, не приділяючи при цьому достатньо уваги власному здоров'ю задля забезпечення добробуту своєї сім'ї, не звертаючи уваги на негативні фактори умов праці , жалкує про неможливість продовжувати роботу в шкідливих умовах праці, вважаючи цей чинник одним із показників спричинених йому моральних страждань.
Отож, те, що умови праці були дуже тяжкими є скоріше закономірним, передбаченим, дуже відомим для позивача з перших днів його трудової діяльності ; шкідливі умови праці давали змогу отримати відносно високу платню, бо саме в цих добре відомих йому тяжких умовах праці він за власним бажанням працював майже 34 роки, не зважав на вияви починаючої хронічної професійної хвороби, яка не виникає раптово, не захоплює зненацька; працював, доки дозволяли лікарі після проходження передбачених законодавством періодичних медичних оглядів навіть після переходу на пенсію.
За висновком лікарсько-експертної комісії Донецької обласної лікарні профзахворювань №2764 від 06 вересня 2006 р. професією, що обумовили розвиток професійного захворювання, слід вважати професії гроз, електрослюсаря підземного, майстра-взривника пропорційно відпрацьованого часу (а.с.14).
19 жовтня 2006 р. Донецькою обл. МСЕК №3 ОСОБА_1 вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40% в зв'язку з професійним захворюванням - хронічним обструктивним бронхітом та третя група інвалідності від професійного захворювання безстроково.
За висновком лікарсько-експертної комісії обласної клінічної лікарні профзахворювань №2764 від 06 вересня 2006 р., позивачу протипоказана робота в підземних умовах, контакті з пилом, газами, тяжка фізична праця, з чого випливає, що позивач може виконувати роботу на поверхні без тяжких фізичних навантажень , переохолодження, поза контактом з пилом, що об'єктивно спростовує твердження позивача про неможливість виконання ним хатньої роботи, котру ніякий законодавчий акт до тяжкої не відносить.
До того ж, аналізуючи надані позивачем довідку Кіровської центральної міської лікарні та епікризів захворювань видно, що найбільш активними були звернення позивача до лікарів напередодні проходженням ним МСЕК, а після встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності, лікування він проходив нетривале та не часто (лише в 2010 р.)
Пояснення позивача в позові про те, що він не може виконувати роботу по дому не підтверджені в судовому засіданні достатніми доказами, бо якщо позивач засмучений звільненням його з особливо тяжкої роботи, яку здатен був фактично виконувати на протязі всієї робочої зміни та за рекомендацією МСЕК може виконувати роботу на поверхні без вказаних протипоказань, то нічого не заважає йому виконувати помірні фізичні навантаження і вдома , т.я. ніякими законодавчими нормами хатня робота не віднесена до тяжких та, крім того, відповідачем не надані суду докази протипоказань щодо виконання цих робіт.
Правовідносини сторін регулюються ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р., відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, за наявності порушення прав працівника в сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя та здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно до ч.1 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких ч.2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.
Судом встановлено, що позивач працював у ВАТ «Шахта «ОСОБА_3 Донбасу»23 роки 6 місяців 24 дні, що в цей час відповідно до довідки АБ 285599 від 06 травня 2011 р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) носить назву «Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу», яке створене для підземного видобутку вугілля і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими.
Втрата часткової працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання ним трудових обов'язків, що свідчить про те, що роботодавці не створили нешкідливі умови праці.
Суд вважає, що позивачу заподіяна моральна шкода умовами виробництва внаслідок втрати ним частково професійної працездатності через те, що його непокоять болі в легенях, які він усуває за допомогою ліків , вимушений періодично лікуватися, що обмежує умови праці та порушує нормальні життєві зв'язки. Дана моральна шкода підлягає відшкодуванню пропорційно відпрацьованого на підприємствах часу за професіями, що потягли виникнення професійного захворювання.
Суд зважає на те, що позивач не звертався з позовом про відшкодування моральної шкоди з відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань в м. Кіровське Донецької області, оскільки дійсно Законами України про державний бюджет на 2006 р. та 2007 р. призупинялася дія статей про відшкодування моральної шкоди, а 20 березня 2007 р. набрав сили Закон України “Про внесення змін в Закон України “Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності”, яким були виключені статті Закону відносно зобов'язання Фонду відшкодовувати моральну шкоду. Крім того, Законом України від 28 грудня 2007 р. №107, відшкодування моральної шкоди Фондом зупиняються з 01 січня 2008 р. незалежно від часу настання нещасного випадку.
На погляд суду, позивач не пропустив тримісячний строк позовної давності, встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України, оскільки моральні страждання внаслідок стійкої втрати мною професійної працездатності тривають та продовжуються безперервно з 19 жовтня 2006 р. до теперішнього часу.
Крім того, відповідно до ст. 268 ч.1 п.3 Цивільного кодексу України, позовна давність взагалі не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Суд вважає необов'язковим та недоцільним проходження позивачем МСЕК для визначення факту наявності моральної шкоди, проте суд вважає, що визначена позивачу ступінь втрати професійної працездатності в зв'язку із професійними захворюваннями у сукупності у розмірі 40% не є показником розміру спричинених потерпілому моральних страждань, оскільки ні один нормативний акт , напряму пов'язуючи розмір одноразової допомоги та щомісячних виплат у відшкодування шкоди зі ступенем втрати професійної працездатності, не пов'язує з ним розмір моральних страждань, що оцінюються виключно з фактично спричиненими потерпілому моральними стражданнями (фізичних, психічних, душевних тощо).
На погляд суду, належить відшкодуванню тільки моральні страждання потерпілого. Причому відшкодування моральної шкоди повинно відповідати конкретним заходам реабілітації по усуненню моральної шкоди.
Позивач пояснив суду, що моральну шкоду, яку він бажає стягнути з відповідача, він оцінює у 20.000 грн., що, на погляд суду, є надмірною сумою, виходячи з конкретних обставин справи, глибини, характеру , тривалості страждань, віку позивача, власного відношення до збереження здоров'я, наявності інших загальних захворювань (ішемічної хвороби серця, атеросклеротичного кардіосклерозу з гіпертензією, остеохондрозу попереково-крестцового відділення попереку), можливості виконувати роботу на поверхні без шкідливих факторів, тривалості праці в підземних умовах у відповідача на протязі 23 років 6 місяців 24 днів та більше 10 років на інших підземних підприємствах.
Суд вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди позивачу слід брати до уваги лише заходи реабілітаційного характеру та можливість покращення здоров'я при здійсненні заходів по його реабілітації, які позивач вбачає лише в прийманні ним ліків. Суд враховує те, що позивач отримує, за його ж поясненнями, матеріальне забезпечення у вигляді пенсії у розмірі 3100 грн. та щомісячних виплат у відшкодування шкоди у розмірі 1100 грн., які також дають можливість підтримувати здоров'я з метою його реабілітації.
Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд вважає, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з втратою ним частково професійної працездатності, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позов слід задовольнити частково: на користь позивача за заподіяну моральну шкоду має бути стягнено з відповідача 11.000 грн., а в решті позову слід відмовити за його необґрунтованістю.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 15 грн.
Керуючись ст. ст. 153,233, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. 268 ЦК України, ст. ст. 212-215, 218 ЦПК України, суд , -
Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, -- задовольнити частково.
Стягнути з відповідача -публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в розмірі 11.000 (одинадцять тисяч) грн.
У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за їх необґрунтованістю.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» на користь держави судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. (вісім грн. 50 коп.) та оплату витрат з інформаційно- технічного забезпечення розгляду справи у сумі 15 грн. (п'ятнадцять) грн.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарга , якщо вона не була подана. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Н.Ю. Волкова