вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
27 жовтня 2011 р. Справа №2а-10653/11/0170/3
(16:33) м. Сімферополь
Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Шкляр Т.О., при секретарі Желудковій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Центра зайнятості Автономної Республіки Крим (позивач 1) Сімферопольського міського центра зайнятості (позивач 2)
до ОСОБА_1
про стягнення
за участю представників сторін:
від позивачів - ОСОБА_2, дов.,
від відповідача - не з'явився.
Суть справи:
Центр зайнятості Автономної Республіки Крим, Сімферопольський міський центр зайнятості звернулись до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійне навчання у сумі 2530,00 грн., допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу у період професійного навчання у розмірі 1296,47 грн.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.08.11 р. відкрито провадження в адміністративній справі з поновленням строку звернення до суду, справу призначено до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на підстави, викладені в позовній заяві, основні з яких такі, що відповідачем порушені умови отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги на навчання, а саме - неповідомлення про отримання пенсії по інвалідності.
Відповідачем надані письмові заперечення проти позову, посилаючись на доводи, викладені запереченнях, основні з яких такі, що відповідачем не були порушені відповідні вимоги законодавства в частині отримання допомоги по безробіттю.
У судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Враховуючи вищезазначені обставини, з урахуванням принципу розумності строку розгляду адміністративних справ за ст. 122 КАС України, керуючись ст. 128 КАС України, суд вирішив за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, на підставі наявних доказів.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивачів, дослідивши надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд
18.09.2006 р. ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) звернулась до Сімферопольського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної (а.с. 77), в якій посилається на те, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує, одночасно подавши заяву про відсутність заробітку та інших передбачених законодавством доходів (а.с. 76).
Відповідно до Витягу з наказів про прийняті рішення по особі ОСОБА_1 (персональна картка № НОМЕР_2) від 13.08.2008 р. відповідачу привласнено статус безробітної з 18.09.2006 р. із призначенням виплати допомоги по безробіттю за наказом № НТ 060918 з 18.09.2006 р. по 12.09.2007 р. (а.с.74).
Наказом № НТ 061018 від 18.10.2006 р. призначено виплату матеріальної допомоги у період професійного навчання (а.с.74).
17.10.2006 р. між Сімферопольським міським центром зайнятості та ОСОБА_1 укладений договір про направлення останньої на професійну підготовку до Приватного підприємства Навчальний центр "Успіх" за навчальною програмою обліковець (реєстрація бухгалтерських даних) строком на 5,35 міс. (804 год.) з метою сприяння подальшому працевлаштуванню (а.с.79).
Наказом Приватного підприємства Навчальний центр "Успіх" № 56 від 17.10.06 р. ОСОБА_1 зарахована до складу навчальної групи № 50, про що свідчить корінець направлення на навчання (а.с.80).
Наказом № НТ 080812 від 12.08.2008 р. ОСОБА_1 було припинено виплату матеріальної допомоги у період професійного навчання та допомоги по безробіттю у зв'язку із призначенням вказаних видів соціального забезпечення на підставі документів, що містять неправдиві відомості (а.с.75).
З матеріалів справи вбачається, що за результатами обміну інформацією в Порядку обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, від 12 липня 2006 р. N 259/407, постановою правління Пенсійного фонду України від 12 липня 2006 р. N 9-3, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 липня 2006 р. за N 876/12750, позивачем виявлено, що ОСОБА_1, зареєстрована в Сімферопольському центрі зайнятості як безробітна з 18.09.06 р., отримувала пенсію як інвалід дитинства (а.с.99).
Відповідно до довідки Сімферопольського міського центру зайнятості ОСОБА_1 за період з 18.09.2006 р. по 24.05.2007 р. отримала дохід у вигляді допомоги по безробіттю у розмірі 1296,47 грн. (а.с.9).
06.08.2008 р. наказом № 89 з ОСОБА_1 стягнуто суму коштів з допомоги по безробіттю у розмірі 1296,47 грн. (а.с.10), направлений відповідачу вих№ 09-2452 від 06.08.08 р. (а.с.11), що був отриманий відповідачем 13.08.08 р. (а.с.12).
Згідно довідки Кримського республіканського центру зайнятості вих.№ 13-08-635/0-10 від 12.08.10 р. витрати на навчання ОСОБА_1 з 17.10.06 р. по 27.03.07 р. склали 2530,74 грн. (а.с.8).
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03.2000 року (далі - Закон України № 1533).
Відповідно до ст. 1 Закону України № 1533 загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до статті 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03.2000р. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду (ч.1 ст.8).
Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533 від 02.03.2000 р. функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
Правовий статус центрів зайнятості визначений Законом України “Про зайнятість населення” № 803-XII від 01.03.1991 року, статтею 18 якого встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Таким чином, позивачі є установами Державної служби зайнятості, та підпорядковуються Міністерству праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, яке відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, затвердженого Постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 13.06.2005 року № 249 є республіканським органом виконавчої влади.
Таким чином, Центр зайнятості АР Крим та Сімферопольський міський центр зайнятості у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень.
Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 1 Закону України № 1533 Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виступає у якості страховика, який бере на себе зобов'язання щодо надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків в розумінні ст. 6 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16 від 14.01.1998 р.
Відповідно до ст.6 Закону України № 1533 право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України № 1533 застраховані особи - наймані працівники; особи, які виконують роботи (надають послуги) згідно з цивільно-правовими договорами; військовослужбовці Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної спеціальної служби транспорту, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, особи начальницького складу податкової міліції, а також особовий склад воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), створених відповідно до законодавства на постійній основі (далі - військовослужбовці), крім військовослужбовців строкової служби, а у випадках, передбачених цим Законом, інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.
Згідно зі ст.25 Закону України “Про зайнятість населення” № 803 від 01.03.1991 р. держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Згідно зі ст.7 Закону України № 1533 одним з видів забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю.
Згідно ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" № 803 безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України № 1533 застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875 інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
З аналізу законодавства про безробіття випливає, що надання статусу безробітного передбачає отримання певних видів забезпечення та соціальних послуг, зокрема - допомоги по безробіттю, у тому числі - одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного.
Тобто однією з складових статусу безробітного є виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги на навчання.
Відповідно до ст. 5 Закону України № 1533 в редакції на час звернення відповідача до державного органу зайнятості населення страхуванню на випадок безробіття не підлягають: працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788 від 05.11.1991 р. громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
З аналізу статті 5 Закону України № 1533 в редакції на час звернення відповідача за отриманням статусу безробітного вбачається, що законодавець не розмежував види пенсійного забезпечення, що впливають на страхування на випадок безробіття, зокрема, не зазначив конкретні види пенсій в розумінні ч. 1 ст. 2 Закону України № 1788 "Про пенсійне забезпечення" (види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії).
В той же час згідно зі ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" № 803 від 01.03.1991 р. в редакції на час виникнення спірних правовідносин інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, можуть бути визнані безробітними, складовою статусу яких згідно зі ст. 6 Закону України № 1533 від 02.03.2000 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" є право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.
З 01.01.2007 р. відповідно до ст. 5 Закону України № 1533 зі змінами, внесеними Законом України № 3483 від 23.02.2006 р., страхуванню на випадок безробіття не підлягають: працюючі особи, які отримують або мають право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років, а також особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тобто згідно вказаних змін страхуванню на випадок безробіття не підлягають особи зокрема з числа тих, що мають право або отримують пенсію, а саме: за віком (працюючі та непрацюючі особи), за вислугу років. Заборони щодо страхування у якості безробітної особи, яка отримує інші види пенсій, в тому числі - пенсію по інвалідності, Закон України № 1533 в редакції зі змінами, внесеними Законом України № 3483 від 23.02.2006 р., не містить з 01.01.2007 р.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Тобто жодний громадянин не може бути обмежений у законних правах та свободах з огляду на будь-які притаманні йому ознаки, в тому числі - наявність/відсутність інвалідності.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України № 875 соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів, що кореспондується зі статтею 3 Конституції України, адже утвердження і забезпечення прав і свобод людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю, є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Статтею 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року зазначено про загальний обов'язок держав забезпечувати здійснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсів.
Тобто складовою соціального забезпечення суспільства з боку держави є її економічний рівень (фінансовий стан). При цьому проведення державою соціальних реформ на законодавчому рівні шляхом закріплення певних соціальних прав та свобод, в тому числі - соціальних пільг для інвалідів - передбачає певне збалансування соціальних реформ та фінансових можливостей держави. Останнє забезпечується державою шляхом дотримання принципу пропорційності, змістом якого є справедливе обмеження та надання пільг громадянам з урахуванням конкретних потреб, що контролюється з боку держави на забезпечення реалізації мети з побудови правової держави та громадянського суспільства.
В основі вказаної мети полягає принцип пріоритету прав людини, який передбачає дотримання з боку держави необхідного балансу в частині втручання у суспільно-правові відносини та їх регулювання з позиції справедливого врівноваження між метою та засобами її досягнення. Зазначений баланс та врівновага складають зміст ідеї пропорційності - принципу, який є необхідною умовою та прямим наслідком реалізації верховенства права.
Тобто сутність принципу пропорційності полягає у прямому впливі останнього на всі сфери суспільно-правових відносин, забезпечуючи при цьому збалансоване, врівноважене дотримання конкретних обов'язків держави та реалізації соціальних прав людини у збалансованому (пропорційному) співвідношенні формально-юридичного та системно-функціонального підходів, а саме - з урахуванням напрямку законодавчої політики та потреб соціального-економічного розвитку в його динаміці.
Отже соціальне забезпечення з боку держави в частині сприяння працевлаштуванню та виплати соціальної допомоги на безробіття, матеріальної допомоги на професійне навчання має здійснюватись з урахуванням пропорційного визначення можливостей держави, потреб суспільства, в тому числі - громадян з особливими, спеціальними потребами. При цьому напрямок економічної політики держави не повинен перешкоджати реалізації законодавчих норм в частині соціального забезпечення вказаних громадян, а саме - інвалідів.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на ч.ч. 2, 3 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, якими передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг
Проте посилання позивачів на порушення ОСОБА_1 вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533 та зловживання своїми обов'язками в частині неповідомлення своєчасно про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, зокрема - отримання пенсії по інвалідності, не відповідають змісту принципу пропорційності в частині співвідношення вищевказаних обставин та системі встановлених державою прав та пільг у сфері соціального забезпечення.
За результатами системного аналізу законодавства України про соціальне забезпечення випливає, що соціальним забезпеченням є матеріальне забезпечення, надання соціальних послуг громадянам з урахуванням специфічних їх потреб.
До складу соціального забезпечення в розумінні законодавства України про безробіття входить також і допомога по безробіттю, матеріальна допомога на професійне навчання, що прямо не виключає надання останніх громадянам, які потребують соціальну допомогу та посилений соціальний захист. Адже саме виконання з боку держави відповідних заходів для соціального забезпечення інвалідів у даному випадку (в тому числі - виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги на навчання) є безпосереднім вираженням принципу пропорційності та прямим застосуванням його при реалізації встановлених на законодавчому рівні прав інвалідів в частині надання грошової допомоги та професійної орієнтації.
Таким чином, стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 2530,74 грн. з витрат на професійне навчання та 1296,47 грн. з допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги як незаконно отриманих не відповідає загальним засадам чинного законодавства, зокрема - принципу пропорційності, що є складовою принципу верховенства права в контексті п. 1 ч. 1 ст. 7 КАС України.
Вимоги позивача не засновані на чинному законодавстві України.
Позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У судовому засіданні 27.10.11 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено 31.10.11 р.
Керуючись ст.ст. 158, 160-163, 167 КАС України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Шкляр Т.О.