Справа № 2-а-32/08р.
03 червня 2008 року Лебединський районний суд
Сумської області
В складі: головуючого - судді Гура А.О.
при секретарі Ткаченко Я.О.
з участю:позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Лимаря О.П..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лебедин справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області про стягнення недоплаченої суми грошової допомоги на оздоровлення ,-
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення недоплаченої суми грошової допомоги на оздоровлення, мотивуючи свої вимоги тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року, йому, як ліквідатору 2 категорії, передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Але, не дивлячись на це, управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області проводить щорічні виплати на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виплативши йому щорічну допомогу на оздоровлення за 2002 -2004 роки в розмірі по 26 грн. 70 коп. за кожен рік, та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виплативши за 2005 - 2007роки по 100 грн. щорічно.
Вважаючи, що Закон України є пріоритетним по відношенню до постанов уряду, позивач вважає, що за період з 2002 до 2007 років включно йому не доплачено допомоги на оздоровлення в розмірі 9554.90 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої щорічно Законами України: «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» - 262 грн., «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» - 205грн., « Про Державний бюджет на 2004 рік» - 237 грн., «Про Державний бюджет на 2005 рік» - 332 грн., за 2006 рік - 400 грн., за 2007 рік - 515 грн.
Вказану суму він просить стягнути з відповідача.
В судовому засіданні позивач уточнив свої позовні вимоги, зменшивши суму позову з урахуванням зауважень представника відповідача до 8189.990 грн. і наполягає на стягненні цієї суми.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав і пояснив, що оскільки ст.62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року Кабінету Міністрів України надане право на роз'яснення порядку застосування цього Закону, останній своїми постановами від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановив щорічну допомогу на оздоровлення ліквідаторам другої категорії у розмірі відповідно 26.70 грн. та 100 грн.
Управління в своїй роботі керувалось саме цими постановами, оскільки вони є обов'язковими для виконання місцевими органами державної виконавчої влади і виплачувало грошову допомогу на оздоровлення згідно з сумою виділених для цих цілей коштів головним розпорядником коштів державного бюджету.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущені строки позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав про недоплату йому грошової допомоги в період 2002 - 2006 року, оскільки ст.99 КАС України встановлений річний строк звернення до суду, починаючи з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свох прав, свобод і інтересів. В судовому засіданні позивач не ставить питання про продовження строку позовної давності і не надав доказів пропущення такого строку з поважних причин. На цих підставах представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову позивачеві.
Вислухавши сторони та, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню зі слідуючих підстав:
Даний спір між сторонами виник з адміністративних правовідносин, які носять публічний характер і регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року, постановою Кабінетів Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постановою Кабінетів Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також ст. ст. 52, 71, 99, 100 КАС України.
В судовому засіданні встановлено, що позивач є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року, йому, як ліквідатору 2 категорії, передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати
Відповідно до ст. 62 цього Закону право роз'яснення порядку застосування вказаного Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
На виконання вказаної норми Закону Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено виплату щорічної допомоги на оздоровлення ліквідаторам другої категорії у розмірі відповідно 26.70 грн. до 2004 року і 100 грн. з 2005 року і відповідно до цих постанов проводилось фінансування управління соціального захисту населення Лебединського міськвиконкому з державного бюджету України.
Відповідно до ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Законами №3235 -1У від 20.12.2005 року « Про Державний бюджет України на 2006 рік» та №489-У від 19.12.2006 року Про Державний бюджет на 2007 рік» зупинена дія ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2категорії на 2006 та 2007 роки і на час виплати такої компенсації позивачеві ( в травні 2007 року) вказані закони були конституційними.
Тому суд дійшов висновку про те, що дії управління соціального захисту населення Лебединського міськвиконкому в частині виплати відповідачеві грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 26.70 грн. в період з2002 до 2004 року та по 100 грн. в період з 2005 до 2007 року відповідають вимогам діючого законодавства, а права позивача не порушені і не підлягають задоволенню .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року № 756-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» а також Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також ст. ст. 6, 52, 71, 72, 99, 153, 158-161, 167 КАС України, -
В позові ОСОБА_1 про стягнення недоотриманих на оздоровлення сум за 2002 -2007 рік відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до адміністративного апеляційного суду Харківської області через Лебединський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови протягом 10 днів з дня проголошення постанови та поданням після цього апеляційної скарги протягом 20 днів з подачею її копії до апеляційного суду або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя
Лебединського райсуду А.О. Гура