Справа № 22- 2294 Головуючий у 1 інстанції Бескровна О.Л.
Категорія 15 Доповідач Висоцька B.C.
5 квітня 2007р. Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуючого ВИСОЦЬКОЇ B.C.
суддів ОСИПЧУК О.В., БІЛЯЄВА О.М.
при секретарі ТАРАНЕЦЬ В.О.
з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2., ^відповідача ОСОБА_3., ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення, усунення перешкод користування квартирою, виселення, встановлення порядку користування квартирою, розподіл особистих рахунків
В липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3. про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що кожному з них належить в спірній квартирі 1/2 її частини. Квартира складається з двох окремих жилих кімнат площею 11,9 кв.м та 15 кв.м. на розташована на 9-му поверсі багатоквартирного будинку. З відповідачкою в нього склалися неприязні відносини, 15.06.2006 року між ними розірвано шлюб, а 8.08.2006 року укладено шлюб з ОСОБА_5. Відповідачка дала усну згоду на проживання сина ОСОБА_4, який займає кімнату 11,9 кв.м., в він з відповідачкою вимушений займати кімнату 15 кв.м. Відповідачка добровільно відмовляється вирішити питання про порядок користування спірною квартирою, тому позивач ОСОБА_3. просив визначити порядок користування спірною квартирою, виділити йому в користування кімнату площею 15 кв.м., а відповідачці -кімнату 11,9 кв. м. В додатковому позові позивач просив вселити в спірну квартиру, виселити ОСОБА_4, чим усунути перешкоди в користуванні квартирою, зобов'язати укласти з ним окремий договір та виділити належну йому частку в натурі.
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 22 грудня 2006 року частково задоволений позов ОСОБА_1: його вселено в квартиру АДРЕСА_1, виселено ОСОБА_4.; зобов'язано ОСОБА_3. не чинити перешкоди позивачу; встановити порядок користування квартирою, виділити ОСОБА_1. в користування кімнату площею 11,9 кв.м., а відповідачці ОСОБА_3. - кімнату площею 15 кв.м.; інші приміщення залишені в загальному користуванні. В решті позову відмовлено.
В апеляційні скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення частково скасувати, та постановити нове рішення в частині виділення йому в користування кімнати площею 15 кв.м. та укладення з ним окремого договору найму, посилаючись на те, що суд порушив норми матеріального права та висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
2
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду частковому скасуванню, с постановлениям нового в частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою.
Відповідно до п.п.3,4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виділення в користування кімнати 15 кв.м., суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склався певний порядок користування квартирою, а саме : відповідачка ОСОБА_3 проживає в кімнаті площею 15 кв.м, там знаходяться її речі, вона зробила ремонт в кімнаті, провела ремонт віконного блоку.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира АДРЕСА_1 була приватизована сторонами та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1. та ОСОБА_3. по 1/2 частині кожному на підставі свідоцтва про право власності, виданого 23 травня 2006 року.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З обставин справи вбачається, що ОСОБА_1, звертаючись з позовом про встановлення порядку користування жилим приміщенням, просив виділити йому в користування кімнату площею 15 кв.м. (а.с. 4-5,22-23,61-62). Позивач не змінював своїх позовних вимог у встановленому законом порядку.
Проте, виділив позивачу в користування кімнату 11,9 кв.м., суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Крім того, з обставин справи вбачається, що житлова площа спірної квартири становить 26,9 кв.м., тобто кожній із власників припадає по 13,45 кв.м. Виділив позивачу всупереч його вимог кімнату площею 11,9 кв.м., права позивача порушуються.
Наявність інвалідності першої групи у позивача та бажання вселення жінки, з якою укладено шлюб в 2006 році, не є самостійною підставою для виділення в користування кімнати 15 кв.м.
Висновки суду про наявність встановленого порядку користування квартирою не відповідають фактичним обставинам справи. Первісно позивач стверджував, що він разом з відповідачкою займає кімнату 15 кв. м. В додатковому позові позивач зазначав, що відповідачі забрали в нього ключі від квартири та не пускають його. Проте поясненням позивача суд оцінки не дав, хоча вони не спростовуються будь-якими доказами. За таких підстав не можна вважати, що між сторонами склався конкретний порядок користування квартирою. Судом допущені суперечливі висновки відносно того, що відповідач чинить перешкоди позивачу в користуванні квартирою та одночасно вважав доведеним, що між сторонами склався порядок користування квартирою.
Посилання суду на ту обставину, що відповідачка відремонтувала кімнату не свідчить про встановлення порядку користування квартирою.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в частині встановлення порядку користування квартирою суперечить
3
нормам матеріального та процесуального права, тому суд скасовує рішення в цій частині та постановляє нове, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог позивачу.
В решті рішення суду відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги позивача про безпідставну відмову в задоволенні позовних вимог про укладення окремого договору найму жилого приміщення не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Суд прийшов до правильного правового висновку, що укладення окремих договорів найму жилого приміщення співвласниками квартири законом не передбачено. Факт розірвання шлюбу, укладення шлюбу позивачем з іншою жінкою не є підставою для укладення договорів найму житлового приміщення.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що реальний поділ спірної квартири між співвласниками, є неможливим. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", квартира, якає спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
Доводи позивача ОСОБА_1 про відсутність належних повноважень у представника відповідача ОСОБА_3. - Костиркіна К.М. неспроможні, оскільки з протоколу судового засідання (а.с.61) вбачається, що відповідачем на початку судового засідання було заявлено клопотання про допуск в якості представника Костиркіна К.М., яке задоволено судом. Зазначене відповідає вимогам п. 6 ст. 42 ЦПК України. Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.
В решті позовних вимог рішення суду відповідає вимогам матеріального закону та не оскаржено сторонами.
Керуючись ст. ст. 307 , 309 ч.1 п. п. 3,4, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 22 грудня 2006 року в частині встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, виділенні ОСОБА_1 в користування кімнати площею 11,9 кв.м., а ОСОБА_3 - кімнати площею 15 кв.м. скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою відмовити.
В решті рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 22 грудня 2006 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, касаційна скарга може бути подана до суду касаційної інстанції протягом двох місяців після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.