31.10.11р.Справа № 17/5005/11024/2011
За позовом Прокурора Петриківського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ
до відповідача-1: Державного підприємства "Укрриба", м. Київ
відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Петриківський рибгосп",
смт. Петриківка Дніпропетровської області
про визнання договору недійсним та зобов'язання виконати певні дії
Суддя Суховаров А.В.
Представники:
від прокурора: Киричок О.В., посв. № 112 від 12.07.10р.;
від позивача: ОСОБА_1, довір. № 193 від 19.08.11р.;
від відповідача-1: ОСОБА_2, довір. № 11-13/127 від 17.02.11р.;
від відповідача-2: ОСОБА_3, довір. б/н від 01.02.11р.
Суть спору:
Прокурор Петриківського району Дніпропетровської області звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області (позивач) з позовом до Державного підприємства "Укрриба" (відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Петриківський рибгосп" (відповідач-2), у якому просить:
- визнати недійсним договір зберігання з правом користування № 2 від 01.10.03р., укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;
- зобов'язати відповідача-2 повернути на користь відповідача-1 майно передане за актом приймання-передачі від 01.10.2003 року по договору зберігання з правом користування № 2 від 01.10.03р. укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2.
Вмотивовує вимоги посиланням на те, що спірний договір зберігання з правом користування є договором оренди, а отже припускає, що правочин є удаваним та здійснений для приховування іншого правочину.
Представник позивача позовні вимоги прокурора підтримав повністю.
Відповідач-1 та відповідач-2 позовні вимоги не визнають, у відзивах на позов обґрунтовують свої заперечення посиланнями на те, що прокурором та позивачем не подано жодних доказів на підтвердження заявлених вимог, тоді як в матеріалах справи достатньо необхідних документів в спростування зазначених у позові обставин.
Ухвалою господарського суду від 20.10.11р. строк розгляду спору за клопотанням представника позивача продовжено до 07.11.11р.
В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
Спільним Наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 року "Про передачу гідротехнічних споруд", гідротехнічні споруди, в тому числі ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств передано до сфери правління Міністерства аграрної політики України, та в подальшому передано на баланс відповідача-1 із закріпленням зазначеного майна за останнім на праві повного господарського відання.
01.10.2003 року між відповідачем-1 (замовником) та відповідачем-2 (зберігачем) було укладено договір зберігання з правом користування № 2 (далі - Договір), за умовами якого замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі (а.с.16), нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП "Укрриба", та розташоване за адресою: смт. Петриківка Дніпропетровської області, вул. Дніпрова, 17.
Прокурор та представник позивача просить суд визнати недійсною зазначену угоду, посилаючись на те, що укладений між відповідачами у справі Договір по суті є скритим договором оренди, а отже відповідач-1, укладаючи даний договір, перевищив свої повноваження, оскільки єдиним орендодавцем нерухомого державного майна являється Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволені позову з огляду на наступне.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
За умовами ст. 7 Господарського кодексу України та ст. 4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцю у схоронності.
Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.
Виходячи зі змісту наведеної статті слід дійти висновку, що право зберігача користуватися майном переданим йому за договором зберігання, виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцєм.
За спірною угодою, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде річ у ст. 944 ЦК України.
Таким чином, умова спірного договору щодо права користування річчю переданою на зберігання, є елементом договору зберігання, наявність якої у договорі не змінює правової природи такого договору.
Виходячи з вищенаведеного, доводи прокурора та позивача щодо укладення між сторонами удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди, слід визнати необґрунтованими. При цьому, така ж правова позиція викладена у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.08р. у справі № 39/17-08, яке залишено без змін постановою Верховного Суду України від 04.11.08р.
Відповідність Договору вимогам законодавства України підтверджується також і висновком від 30.09.2011 № 126/498 науково-правової експертизи, виконаної Інститутом держави і права їм. В.М. Корецького НАН України, який є в матеріалах справи.
Крім того, Фонд державного майна України неодноразово повідомляв про відсутність необхідності погодження фондом (його регіональними відділеннями) договорів зберігання з правом користування, які укладає відповідач-1, що підтверджується листами № 10-25-4699 від 06.04.04р., № 10/16-15256 від 29.12.10р., № 10-25-13333179 від 28.09.11р.
Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В той же час, відповідачем-2 подано заяву про застосування строків позовної давності, у зв'язку із чим господарський суд вважає за вірне звернути увагу на наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно вимог статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідно до статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 01.12.09р. у справі № 2-5/10799-2008, позовна давність має відраховуватися від дня, коли саме Фонд державного майна України (а не прокурор) довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Про існування спірного Договору (і, відповідно, про порушення свого права) Фонд державного майна України дізнався або міг дізнатися не пізніше 06.04.04р., що підтверджується відповіддю останнього на лист відповідача-1 щодо можливості і правомірності укладення ДП "Укрриба" договорів зберігання з правом користування щодо переданого на баланс майна (лист від 06.04.04р. вих. № 10-25-4699). Отже позовна давність по вимогам про визнання спірного Договору недійсним сплинула -06.04.2007 року.
Стаття 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Викладене є підставою для відмови в позові.
Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.
Суддя А.В. Суховаров
Рішення підписано -_________________