21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
17 листопада 2011 р. Справа 7/204-09
за позовом: Комерційного банку "Українська фінансова група", м. Київ < адреса позивача >
до:Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", м. Калинівка, Вінницька область та Дочірнього підприємства Торговий дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут", м. Калинівка, Вінницька область
про стягнення 8465711,79 грн.
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.
Представники:
позивача : ОСОБА_1, представник, довіреність від 17.05.2011 року № 94-10/Л.
відповідача 1: не з'явився.
відповідача 2: не з'явився.
29.07.2009 року надійшла позовна заява Комерційного банку "Українська фінансова група" ТОВ про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" та Дочірнього підприємства Торговий дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" заборгованості з оплати товару за договором дистрибуції, неустойки та заборгованості за платами за надання факторингових послуг за договором факторингу в загальному розмірі 8465711,79 грн..
Ухвалою суду від 03.08.2009 року порушено провадження у справі № 7/204-09, справу призначено до розгляду на 29.09.2009 року.
В судове засідання призначене на 29.09.2009 року відповідачі не з'явились, відзиву та документів витребуваних ухвалою від 03.08.2009 року не надали. При цьому судом встановлено, що останні про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 350723 та № 350715 наявними в матеріалах справи (а.с.1-2, т.3).
29.09.2009 року позивачем подано заяву про уточнення розміру позовних вимог згідно якої він просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість з оплати товару за договором дистрибуції в сумі 7130970,81 грн., з відповідача 1 заборгованість за нарахованими комісіями в сумі 407604,08 грн. та пеню в розмірі 526867,46 грн. (а.с.3-4, т.3).
В судовому засіданні, яке відбулось 29.09.2009 року судом з метою надання позивачем додаткових документів було оголошено перерву до 05.10.2009 року.
05.10.2009 року позивачем подано заяву про уточнення розміру позовних вимог згідно якої він просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість з оплати товару за договором дистрибуції в сумі 6773822,79 грн., з відповідача 1 заборгованість за нарахованими комісіями в сумі 1321062,94 грн. та пеню в розмірі 1321062,94 грн. (а.с.1-3, т.4).
Представником відповідача 2, який був присутній в судовому засіданні 05.10.2009 року, подано письмове заперечення в якому він позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що правочин укладений між позивачем та ВАТ "Вінніфрут" про заміну кредитора в зобов'язанні суперечить чинному законодавству та не підписувався директором ДП ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" (а.с.81-83, т.4).
05.10.2009 року представником відповідача 2 подано клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити питання щодо належності підпису на додатку № 5 до договору факторингу № 148-Ф від 23.10.2008 року директору ДП ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" Бутрину В.І. (а.с.86, т.4).
З метою проведення між сторонами звірки взаємних розрахунків та надання додаткових документів в обґрунтування своїх доводів та заперечень в судовому засіданні 05.10.2009 року оголошувалась перерва до 08.10.2009 року.
08.10.2009 року КБ "Українська фінансова група" ТОВ подано письмове заперечення щодо проведення почеркознавчої експертизи в якому позивач заперечує проти проведення почеркознавчої експертизи вказуючи на поінформованість відповідача 2 про відступлення права вимоги за договором дистрибуції та відсутністю у відповідача 2 заперечень із вказаного приводу з огляду на виконання умов договору його сторонами на протязі тривалого часу (а.с.109-110, т.4).
Також 08.10.2009 року представником відповідача 2 подано письмове заперечення щодо заявлених позовних вимог в якому останній просить в позові відмовити посилаючись на недоведеність та необґрунтованість заявлених до стягнення розмірів боргу, комісії та пені. При цьому відповідач вказує на відсутність в матеріалах справи первинних документів, які підтверджують такий розмір боргу (а.с.111-112, т.4).
В зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових документів та завершення проведення між ними звірки взаємних розрахунків судом оголошено перерву в судовому засіданні до 16.10.2009 року.
09.10.2009 року до суду від відповідача 1 - ВАТ "Вінніфрут" - надійшла касаційна скарга (від 08.09.2009 року № 08/09-09) на ухвалу господарського суду Вінницької області у справі № 7/204-09 від 03.08.2009 року про порушення провадження у справі.
Ухвалою господарського суду від 14.10.2009 року в прийнятті зазначеної касаційної скарги ВАТ "Вінніфрут" було відмовлено.
В судове засідання призначене на 16.10.2009 року представник відповідача 1 не з'явився, відзиву та документів витребуваних ухвалою від 03.08.2009 року не надав.
В судовому засіданні 16.10.2009 року представник відповідача 2 клопотав про відкладення розгляду справи посилаючись на неявку в судове засідання відповідача 1 та подачею ним зустрічного позову.
Як встановлено судом, дійсно 15.10.2009 року до суду надійшла зустрічна позовна заява у справі № 7/204-09 ДП ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" до ВАТ "Вінніфрут" та КБ "Українська фінансова група" ТОВ про визнання недійсним правочину про заміну кредитора укладеного 23.10.2008 року між ДП ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" та ВАТ "Вінніфрут".
Вивчивши подані матеріали зустрічної позовної заяви суд прийшов до висновку, що дану зустрічну позовну заяву необхідно повернути без розгляду в зв'язку з тим, що вона заявлена всупереч положенням ч.1 ст.60 ГПК України, не до позивача за первісним позовом у справі № 7/204-09 (КБ "Українська фінансова група" ТОВ), а до відповідача - ВАТ "Вінніфрут", що унеможливлює прийняття такої позовної заяви в якості зустрічного для сумісного розгляду з первісним позовом.
16.10.2009 року судом прийнято ухвалу про повернення без розгляду вказаного вище зустрічного позову.
Разом з тим, суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи до 03.11.2009 року в зв'язку з подачею клопотання, яке надійшло від відповідача 1 та з метою забезпечення принципів змагальності та рівності сторін в судовому процесі.
Однак, 26.10.2009 року до суду надійшла апеляційна скарга відповідача 2 - Дочірнього підприємства Торговий дім "Вінніфрут" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" - на ухвалу господарського суду Вінницької області від 16.10.2009 року № 7/204-09 (02-2а) про повернення зустрічної позовної заяви.
Беручи до уваги викладене ухвалою від 26.10.2009 року провадження у справі було зупинено, а справу направлено до апеляційної інстанції.
Ухвалою від 09.11.2009 року Житомирського апеляційного господарського суду ДП Торговий дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" відмовлено у прийнятті апеляційної скарги, а справу направлено до суду першої інстанції.
13.11.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
Ухвалою від 18.11.2009 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 17.12.2009 року.
07.12.2009 року до суду надійшла касаційна скарга відповідача 2 - Дочірнього підприємства Торговий дім "Вінніфрут" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" - на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 09.11.2009 року у справі № 7/204-09 (02-2а) з урахуванням чого провадження у справі було зупинено, а справу направлено до Вищого господарського суду України.
При цьому слід вказати, що 11.12.2009 року до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої останній просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість з оплати товарів за договором дистрибуції від 03.01.2007 року № 01 в розмірі 7154078,65 грн. та з відповідача 1 заборгованість за нарахованими комісіями (платами) в сумі 1321062,77 грн. та пеню в розмірі 782780,07 грн. за прострочення грошових зобов'язань за договором факторингу № 148-Ф від 23.10.2007 року (а.с.1-2, т.5).
21.04.2010 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
Враховуючи усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі ухвалою від 22.04.2010 року провадження у справі було поновлено з призначенням до розгляду на 27.05.2010 року.
19.05.2010 року до суду надійшла апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" - на ухвалу господарського суду Вінницької області від 16.10.2009 року № 7/204-09 (02-2а) про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви.
Враховуючи викладене ухвалою від 19.05.2010 року провадження у справі було зупинено, а справу направлено до Житомирського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 07.06.2010 року ВАТ "Вінніфрут" відмовлено у прийняті апеляційної скарги, справу повернуто до суду першої інстанції.
15.06.2010 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
Враховуючи усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі ухвалою від 21.06.2010 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 14.07.2010 року.
При цьому судом встановлено, що 17.06.2010 року до суду надійшла зустрічна позовна заява у справі № 7/204-09 ВАТ "Вінніфрут" до ТОВ КБ "Українська фінансова група" про розірвання та визнання недійсним кредитного договору факторингу № 148-Ф від 23.10.2008 року.
Ухвалою від 21.06.2010 року було повернуто вказану зустрічну позовну заяву ВАТ "Вінніфрут".
Однак, 01.07.2010 року до суду надійшла апеляційна скарга відповідача 1 Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" - на ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.06.2010 року № 7/204-09 про повернення зустрічної позовної заяви.
Беручи до уваги викладене ухвалою від 01.07.2010 року провадження у справі було зупинено, а справу направлено до апеляційної інстанції.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.06.2010 року у справі № 7/204-09 залишено без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", м. Калинівка, Вінницька область - без задоволення.
Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" 24.09.2010 року до Вищого господарського суду України подано касаційну скаргу № 25-4/10 на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року у справі № 7/204-09.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.10.2010 року Відкритому акціонерному товариству "Вінніфрут" відмовлено у прийняті касаційної скарги, а справу направлено до суду першої інстанції.
30.11.2010 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
Враховуючи усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі ухвалою суду від 06.12.2010 року провадження у справі поновлено та призначено судове засідання на 23.12.2011 року.
20.12.2010 року через канцелярію суду надійшло клопотання ВАТ "Вінніфрут" про зупинення провадження у справі № 7/204-09 у зв'язку з розглядом господарським судом Вінницької області справи № 13/208-10 за позовом ВАТ "Вінніфрут" до Комерційного банку "Українська фінансова група" про визнання недійсним договору факторингу № 148-Ф від 23.10.2008 року (а.с.86-87, т.5).
Ухвалою суду від 20.12.2010 року зупинено провадження у справі до закінчення розгляду справи № 13/208-10.
11.05.2011 року на адресу суду надійшла апеляційна скарга № 181 від 10.05. 2011 року Дочірнього підприємства Торговий дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 23.12.2010 року.
Супровідним листом 12.05.2011 року (Вих. № 7/204-09/2780/2011) справа направлена до Рівненського апеляційного господарського суду.
Ухвалою від 24.05.2011 року Рівненського апеляційного господарського суду повернуто апеляційну скаргу ДП Торговий дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут", а справу направлено до суду першої інстанції.
16.09.2011 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
Однак 28.09.2011 року на адресу суду надійшла апеляційна скарга № 23/11 від 23.09.2011 року Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 23.12.2010 року.
29.09.2011 року супровідним листом (Вих. № 7/204-09/3931/2011) справа направлена до Рівненського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року апеляційну скаргу повернуто заявнику, а справу направлено до суду першої інстанції.
07.11.2011 року матеріали справи № 7/68/2011/5003 надійшли до господарського суду Вінницької області.
Ухвалою від 08.11.2011 року провадження у справі було поновлено з призначенням судового засідання на 17.11.2011 року.
17.11.2011 року до суду надійшло письмове пояснення позивача в якому він вказує на те, що станом на 17.11.2011 року заборгованість відповідачів становить 7154078,65 грн. залишку непогашеної заборгованості по авансам, 1321062,77 грн. заборгованості із плати за нараховані комісії та 782780,00 грн. пені.
Відповідач 1 та відповідач 2 в судове засідання не з'явилися, документів витребуваних ухвалою суду не надали, причин неявки та неподання документів не повідомили, при тому, що про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином - ухвалою від 08.11.2011 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією, відповідачу1 за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Фрунзе, 45, м.Калинівка Вінницької області, 22400 та відповідачу 2 за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Фрунзе, 45, м.Калинівка Вінницької області, 22400.
Згідно витягів з ЄДРЮОФОП № 4156032 та № 4156324 місцезнаходженням відповідачів є наступна адреса: вул.Фрунзе, 45, м.Калинівка Калинівського району Вінницької області, 22400 (а.с.4-9, т.4).
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Слід вказати, що ухвалу про порушення провадження у справі, яка надсилалась за тотожними адресами, відповідачами було отримано, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 350723 та № 350715.
При неявці відповідачів в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвали від 08.11.2011 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.
Крім того, суд зауважує, що факт надіслання ухвали від 08.11.2011 року підтверджується поштовим реєстром від 10.11.2011 року.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд констатує, що відповідачами не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника, а конверт з ухвалою суду на момент проведення судового засідання до суду не повернувся, що з врахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 12.12.2007 року № 1149 свідчить про їх отримання відповідачами.
За викладених вище обставин справу розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
Як вказувалось вище, під час розгляду справи позивач неодноразово подавав заяви в яких коригував розмір позовних вимог.
Востаннє ним подано заяву про збільшення розміру позовних вимог 11.12.2009 року відповідно до якої він просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість з оплати товарів за договором дистрибуції від 03.01.2007 року № 01 в розмірі 7154078,65 грн. та з відповідача 1 заборгованість за нарахованими комісіями (платами) в сумі 1321062,77 грн. та пеню в розмірі 782780,07 грн. за прострочення грошових зобов'язань за договором факторингу № 148-Ф від 23.10.2007 року (а.с.1-2, т.5).
Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.
При цьому суд розцінював заяву від 11.12.2009 року з огляду на зміст раніше поданої заяви від 05.10.2009 року, як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення заборгованості по Авансу, а в частині вимог про стягнення заборгованості по платі за фінансування і управління дебіторською заборгованістю та пені, як заяву про зменшення розміру позовних вимог.
За відсутності поданого представником позивача відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
23.10.2008 року між Комерційним банком "Українська фінансова група" -товариством з обмеженою відповідальністю (надалі -Фактор) та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" (надалі -Підприємство) укладено Договір факторингу № 148-Ф у відповідності до п.2.1 якого Фактор зобов'язався здійснювати фінансування Підприємства під уступку права вимоги від дебіторів Підприємства, вказаних в переліку дебіторів, грошових коштів (включаючи всі види неустойки), право на отримання яких належить Підприємству на підставі документів, які підтверджують таке право вимоги у відповідності із контрактом, а Підприємство зобов'язується уступити вказані права вимоги грошових коштів від дебіторів підприємства в порядку визначеному вказаним Договором, а також виплатити належні Фактору по даному Договору платежі (а.с.24-32, т.1).
Згідно п.2.2 Договору конкретна грошова вимога до Дебітора Підприємства вважається прийнятою Фактором з моменту підписання Реєстру переданих документів по угоді.
В розділі 3 Договору сторони врегулювали взаємні зобов'язання, зокрема Фактор зобов'язувався своєчасно проводити фінансування діяльності Підприємства у відповідності з умовами даного договору, а Підприємство своєчасно проводити Фактору оплату у відповідності з Тарифами, які являються невід'ємною частиною даного договору (п.п.3.1.4, 3.2.16 Договору).
Як визначено п.5.1.3. Договору строк фінансування, на який Фактор надає Підприємству Аванс дорівнює строку відстрочки платежу вказаному в Контракті і Додаткового строку вказаному в Реєстрі переданих документів по угоді.
Відповідно до п.5.3.1 Договору Фактор не пізніше робочого дня, який слідує за днем підписання сторонами Реєстру переданих документів по угоді перераховує аванс в розмірі обумовленому в Реєстрі переданих документів по угоді на поточний рахунок Підприємства.
В день оплати Фактором авансу Підприємство виплачує на користь Фактора плату за фінансування в розмірі визначеному тарифами і комісію за послуги по управлінню дебіторською заборгованістю Підприємства в розмірі та на умовах визначених Тарифами (п.5.3.2 Договору).
В п.7.2.1 Договору сторони керуючись ст.ст.553-559 ЦК України з підписанням даного Договору домовились, що Підприємство виступає поручителем перед Фактором по виконанню Дебіторами Підприємства зобов'язань по сплаті по угодам грошових коштів, право вимоги яких відступлено Підприємством Фактору у відповідності з умовами даного Договору. Підприємство несе солідарну відповідальність перед Фактором за виконання Дебітором зобов'язань передбачених Контрактом і кожною конкретною угодою. Моментом з якого Підприємство набуває статус Поручителя у відношенні виконання зобов'язань конкретним Дебітором по конкретній угоді, являється момент підписання сторонами Реєстру переданих документів по угоді і відповідно переходу до Фактора прав власності на право вимоги грошових коштів від Дебітора по конкретній угоді.
У випадку невиконання або неналежного виконання Дебітором зобов'язань по оплаті грошових коштів по угоді право вимоги по якій відступлено Підприємством Фактору, Підприємство, як солідарний боржник зобов'язується на протязі 2-х днів з дня закінчення Додаткового строку, оплатити Фактору прострочену заборгованість Дебітора в повному обсязі, право стягнення якої належить Фактору на основі Контракту і/або угоди і відшкодувати Фактору всі понесені йому збитки пов'язані з невиконанням Дебітором своїх зобов'язань (п.7.2.2 Договору).
Відповідальність Підприємства як Поручителя, обмежується сумою простроченої заборгованості Дебітора по угоді, яка виникла в результаті невиконання Дебітором зобов'язань передбачених Контрактом і кожною конкретною угодою (п.7.2.5 Договору).
До Договору сторонами було підписано додаток № 1 (Тарифи), № 2 (форма додатку по встановленню переліку Дебіторів), № 3 (форма реєстру переданих документів по угоді), № 4 (повідомлення про нового дебітора), № 5 (стандартне повідомлення про зміну реквізитів), № 6 (форми звітів), № 7 (акт заліку зустрічних однорідних вимог) (а.с.33-39, т.1).
Із матеріалів справи слідує, що Підприємство передало Фактору право вимоги грошових коштів по Договору дистрибуції від 03.01.2007 року № 01, який укладено між ВАТ "Вінніфрут" та ДП Торговий Дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" повідомивши при цьому керівника Відповідача 2 під розпис, що згідно умов Договору факторингу здійснюватиметься відступлення Позивачу прав вимоги грошових коштів за Договором дистрибуції (а.с.40-46, т.1).
Згідно п.п.2.3, 6.1 Договору дистрибуції з врахуванням внесених до нього в подальшому змін орієнтовна сума Договору становить 836700000,00 грн., а оплата за товар здійснюється на протязі 180 днів.
В подальшому між Фактором та Підприємством підписувались додатки до Договору від 23.10.2008 року, зокрема 09.12.2008 року, 09.01.2009 року, 03.03.2009 року, 30.03.2009 року в яких сторони погоджували розмір Тарифів, а також строк відстрочки платежу (а.с.47-50, т.1).
Як встановлено судом Фактором в рамках Договору факторингу від 23.10.2008 року було здійснено фінансування на загальну суму 12 290 225,10 грн. на підставі обопільнопідписаних між Фактором та Підприємством Реєстрів переданих документів, яке було погашено на суму 5 136 146,45 грн..
Таким чином розмір непогашеного фінансування Фактора становить 7 154 078,65 грн., яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.
Факт здійснення позивачем фінансування, передання права вимоги та проведення відповідачами розрахунків на вказані вище суми підтверджується долученими до справи доказами, а саме обгрунтованим розрахунком заборгованості за підписом голови правління та головного бухгалтера, виписками по особовим рахункам, реєстрами переданих документів, видатковими накладними (а.с.19-23, 51-202, т.1, 1-187, т.2, 8-180, т.3, 10-78, т.4, 3, т.5).
Окрім того позивач вказує, що в зв'язку з неналежним виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем 1 допущено заборгованість за нарахованими комісіями в розмірі 1 321062,77 грн..
Розмір заборгованості відповідачів у вказаних вище розмірах підтверджується довідкою за підписом ліквідатора Рябова О.А. та головного бухгалтера станом на 16.11.2011 року.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З моменту укладення між позивачем та відповідачем 1 Договору від 23.10.2008 року між ними виникли правовідносини регулювання яких здійснюється главою 73 "Факторинг", ст.ст.1077-1086 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Частиною 3 ст.1081 ЦК України встановлено, що клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Як вказувалось вище - в Договорі факторингу, встановлено інше: Відповідач 1 як клієнт несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання його боржниками (Відповідачем 2) грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання Позивачем як фактором (п.7.2.2. Договору факторингу).
Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ч.1 ст.1082 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Із змісту досліджених судом договорів від 23.10.2008 року та від 03.01.2007 року випливає, що відповідачі мали провести погашення отриманого авансу на протязі строку оплати отриманого в рамках договору дистрибуції товару, який встановлено п.6.1 Договору дистрибуції № 01.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства та встановлені обставини, суд приходить до висновку про правомірність заявленої позивачем вимоги про стягнення солідарно з відповідачів 7 154 078,56 грн. заборгованості з фінансування у вигляді авансу.
При цьому судом враховано наступні приписи законодавства.
Згідно ст.541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Частиною 1 ст.546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч.ч.1, 2 ст.553 ЦК України).
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як встановлено судом і про що вказувалось вище в п.7.7.2 Договору факторингу сторони обумовили, що у випадку невиконання або неналежного виконання Дебітором зобов'язань по оплаті грошових коштів по угоді право вимоги по якій відступлено Підприємством Фактору, Підприємство, як солідарний боржник зобов'язується на протязі 2-х днів з дня закінчення Додаткового строку, оплатити Фактору прострочену заборгованість Дебітора в повному обсязі, право стягнення якої належить Фактору на основі Контракту і/або угоди і відшкодувати Фактору всі понесені йому збитки пов'язані з невиконанням Дебітором своїх зобов'язань.
Таким чином вимога про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості із авансу підлягає задоволенню як обґрунтована та правомірна.
Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 заборгованості із плати за фінансування, управління дебіторською заборгованістю та пені суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В пунктах 6.3, 6.5, 7.2.7 Договору сторони погодили, що у випадках неналежного виконання зобов'язань відповідач 1 сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми несвоєчасно сплачених грошових коштів за кожний день прострочення за період на протязі якого діяла вказана ставка.
Як вказувалось вище, умови договору факторингу від 23.10.2008 року передбачали обов'язок для відповідача 1 сплатити позивачу плату за фінансування в розмірі визначеному Тарифами і комісію за послуги по управлінню дебіторською заборгованістю Підприємства в розмірі та на умовах визначених Тарифами (п.5.3.2 Договору).
Судом встановлено, що розмір Тарифів погоджено в обопільнопідписаних сторонами додатках до Договору (а.с.47-50, т.1).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та плати за фінансування і управління дебіторською заборгованістю є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.
Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені та плати за фінансування і управління дебіторською заборгованістю не виявлено помилок в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірах вказаних в заяві позивача від 11.12.2009 року.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідачі не подали до суду доказів в спростування позовних вимог позивача, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
Заперечення відповідача 2 наведені у його письмових запереченнях (а.с.81-83, 111-112, т.4) оцінюються судом критично, оскільки на думку суду не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні позову.
Зокрема в письмовому запереченні від 05.10.2009 року відповідач 2 розцінюючи стандартне повідомлення про зміну реквізитів (а.с.46, т.1), яке підписано ним та відповідачем 1, як договір про відступлення права вимоги вказує на його недійсність посилаючись на неможливість заміни кредитора у зобов'язанні без його письмової згоди, що передбачено п.8.2 Договору дистрибуції від 03.01.2007 року № 01, а також на неналежність підпису директору ДП ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" на стандартному повідомленні.
В письмовому запереченні від 08.10.2009 року відповідач 2 вказує на помилковість та необґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми боргу. Також у вказаному письмовому запереченні відповідач 2 вказує, що у нього не виникло зобов'язання щодо оплати боргу позивачу, оскільки долучені до Реєстрів видаткові накладні не містять даних про те, що товар за ними передавався на підставі договору дистрибуції від 03.01.2007 року № 01.
Наведені твердження відповідача 2 є непереконливими, надуманими, спростовуються матеріалами справи та обставинами, які встановив суд.
Так, посилання на те, що між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір про відступлення права вимоги є помилковим, оскільки між ними було укладено договір факторингу, що вбачається із назви вказаного договору та його змісту.
Крім того, із змісту Договору факторингу випливає те, що право вимоги до позивача переходить лише після підписання Реєстру переданих документів (п.2.2 Договору).
Як встановлено судом, підписанню Реєстрів переданих документів передувало підписання між відповідачами стандартного повідомлення про зміну реквізитів, в якій відповідач 2 був повідомлений про наявність договору факторингу і своє зобов'язання здійснювати оплату товару отриманого від відповідача 1 за договором дистрибуції від 03.01.2007 року № 01 на рахунок позивача.
На думку суду наявність на вказаному повідомленні підпису керівника та відтиску печатки ДП ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" переконливо свідчить про поінформованість та згоду останнього на зміну кредитора у зобов'язанні.
До того ж в подальшому, як підтверджується матеріалами справи відповідачі проводили погашення заборгованості по наданому позивачем авансуванню, що спростовує твердження відповідача 2.
З огляду на посилання відповідача 2 на недійсність договору суд звертає увагу на приписи ст.204 ЦК України в якій зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним в судовому порядку договору факторингу від 23.10.2008 року.
Твердження відповідача 2 про необґрунтованість та невідповідність суми заборгованості яку просить стягнути позивач не підтверджено жодним належним доказом, в тому рахунку і контррозрахунком заборгованості, а також спростовується наданими позивачем документами в підтвердження існування заборгованості, серед яких банківські виписки, реєстри переданих документів тощо.
Вказівка відповідача 2 на те, що нього не виникло зобов'язання щодо оплати боргу позивачу, оскільки долучені до Реєстрів видаткові накладні не містять даних про те, що товар за ними передавався на підставі договору дистрибуції від 03.01.2007 року № 01 є безпідставною, оскільки посилання на те, що товар передавався відповідачем 1 відповідачу 1 на підставі договору дистрибуції від 03.01.2007 року № 01 зроблено безпосередньо в Реєстрах переданих документів наявних в матеріалах справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідачів відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.
Крім того судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.
Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову з врахуванням змісту поданої позивачем заяви від 11.12.2009 року складає 9257921,49 грн. (7154078,65 грн. боргу по авансу, 1321062,77 грн. боргу по платі за фінансування та управління дебіторською заборгованістю, 782780,07 грн. пені).
17.11.2011 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 29, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 45, 46, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з Дочірнього підприємства "Торговий дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут", вул.Фрунзе, 45, м.Калинівка, Вінницька область, 22400 (ідентифікаційний код - 30807827) та Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", вул.Фрунзе,45, м.Калинівка, Вінницька область, 22400 (ідентифікаційний код- 30807701) на користь Комерційного банку "Українська фінансова група" товариство з обмеженою відповідальністю, вул.Горького, 48, м.Київ (ідентифікаційний код - 26549574) - 7 154 078 грн. 65 коп. - заборгованості з оплати товару, 19 705 грн. 18 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 91 грн. 19 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", вул.Фрунзе,45, м.Калинівка, Вінницька область, 22400 (ідентифікаційний код- 30807701) на користь Комерційного банку "Українська фінансова група" товариство з обмеженою відповідальністю, вул.Горького, 48, м.Київ (ідентифікаційний код - 26549574) - 1 321 062 грн. 77 коп. - заборгованості за нарахованими комісіями (плата за користування та управління дебіторською заборгованістю), 782 780 грн. 07 коп. - пені, 5794 грн. 82 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 26 грн. 81 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати відповідачам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Суддя Банасько О.О.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 22 листопада 2011 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - ДП ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут", вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.
3 - ВАТ "Вінніфрут", вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.