< Список >
Іменем України
07 листопада 2011 року
Справа № 5002-12/2641-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Балюкової К.Г.,
Волкова К.В.,
за участю представників сторін:
позивача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еллада Дистриб'юшн";
відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Приватне підприємство "Київське торгове об"єднання";
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Київське торгове об'єднання" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іллічов.М.М.) від 01 серпня 2011 року у справі №5002-12/2641-2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллада Дистриб'юшн" (Камишове шосе, 15,Севастополь,99014)
до Приватного підприємства "Київське торгове об'єднання" (пр. Кірова, 1,Сімферополь,95000)
про стягнення 43688,42 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Еллада Дистриб'юшн" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Приватного підприємства "Київське торгове об'єднання" про стягнення 43688,42 грн., з яких: 43542,38 грн. - основний борг, 122,30 грн. - пеня, 23,74 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що, незважаючи на повне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Еллада Дистриб'юшн" своїх обов'язків за договором поставки №1/SMF/2 від 01.01.2011, укладеним між сторонами, з боку відповідача зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар не виконані, що зумовило виникнення заборгованості і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Письмового відзиву на позов до суду не надходило.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 серпня 2011 року у справі №5002-12/2641-2011 позов задоволений, стягнуто з Приватного підприємства "Київське торгове об'єднання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллада Дистриб'юшн" суму основного боргу в розмірі 43542,38 грн., 122,30 грн. пені, 23,74 грн. 3% річних, 436,88 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Задовольняючі вимоги про стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з наявності доказів порушення відповідачем умов договору поставки щодо строків виконання зобов'язань в частині оплати за поставлений товар, що призвело до утворення у відповідача заборгованості перед позивачем.
Одночасно позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та пені судом були задоволені на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та статті 232 Господарського кодексу України.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Приватне підприємство "Київське торгове об'єднання" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.
Заявник апеляційної скарги стверджує, що позивачем не було надано доказів отримання товару уповноваженою на те особою відповідача та фактично не доведено отримання товару відповідачем. Крім того зазначив, що особу, яка отримала товар від імені відповідача, не встановлено, її відносини із відповідачем також не встановлені, більш того, відсутня довіреність на отримання продукції, яка є суттєвою вимогою при постачанні продукції. Також вважає, що акт звірки є помилковими, оскільки цей акт не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року апеляційна скарга Приватного підприємства "Київське торгове об'єднання" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Лисенко В.А., суддів Гоголя Ю.М., Волкова К.В. та призначена до розгляду 05 жовтня 2011 року.
Розпорядженням від 05 жовтня 2011 року головуючий суддя Лисенко В.А. замінена на суддю Рибіну С.А. та суддя Гоголь Ю.М. замінений на суддю Балюкову К.Г.
Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2011 року та 19 жовтня 2011 року відкладався розгляд апеляційної скарги.
До початку судового засідання від представника позивача на вимогу суду надійшли додаткові документи по справі.
У попередніх судових засіданнях представник позивача заперечення на апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.
Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 07.11.2011 не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні.
На підставі вищевикладеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еллада Дистриб'юшн" (постачальник) та Приватним підприємством "Київське торгове об'єднання" (покупець) укладений договір поставки №1/SMF/2 (далі -Договір, а.с. 8-10), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати покупцю на підставі заявок останнього у власність продукцію згідно накладним, а покупець зобов'язується прийняти її та своєчасно здійснити сплату в строки, встановлені даним договором.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що кількість, асортимент поставленого товару вказуються у витратних накладних, складених на підставі письмової заявки покупця. Заявка повинна бути підписана уповноваженою особою покупця, а також завірена відтиском печатки покупця та може бути передана факсом, електронною поштою або іншим засобом зв'язку.
Оплата за поставлений товар здійснюється покупцем у відповідності з цінами на товар, що діють у постачальника на дату поставки товару покупцю. Постачальник має право на зміну вартості поставленого товару в односторонньому порядку, за умовами виконання вимог пункту 4.3 даного договору (пункт 4.2. Договору).
Згідно пункту 4.4 Договору форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до пункту 4.5 Договору загальна ціна Договору визначається як сума вартості усіх накладних, оформлених в рамках даного договору та підписаних сторонами.
Пункт 4.6. Договору передбачає, що покупець зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар протягом 50 банківських днів з дати поставки товару. Відстрочка оплати вартості товару, яка надана покупцю за умовами даного договору, не є комерційним кредитом. За даним договором покупець має право дострокової оплати вартості поставленого товару. Покупець має право поетапно сплачувати вартість поставленого товару. Оплата здійснюється покупцем у наступному порядку: у першу чергу здійснюється оплата вартості товару, придбаного за первинною і подальше по кожній наступній витратній накладній незалежно від дати та розміру здійсненої оплати.
Відповідальність сторін передбачена у розділі 5 Договору так: у разі недотримання строків оплати товару відповідно до пункту 4.6 Договору покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми невнесеного платежу.
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2011 року (пункт 7.1 Договору).
На виконання умов Договору, в період з 13.01.2011 по 18.04.2011 на підставі видаткових накладних: №№SMF-00573710 від 13.01.2011, SMF-00574168 від 15.01.2011, SMF-00574175 від 15.01.2011, SMF-00575325 від 20.01.2011, SMF-00575703 від 24.01.2011, SMF-00576245 від 26.01.2011, SMF-00578565 від 07.02.2011, SMF-00578722 від 07.02.2011, SMF-00578723 від 07.02.2011, SMF-00579129 від 09.02.2011, SMF-00579664 від 10.02.2011, SMF-00583209 від 28.02.2011, SMF-00584675 від 07.03.2011, SMF-00586068 від 12.03.2011, SMF-00586069 від 12.03.2011, SMF-00586288 від 12.03.2011, SMF-00587848 від 19.03.2011, SMF-00588345 від 23.03.2011, SMF-00589506 від 26.03.2011, SMF-00589405 від 28.03.2011, SMF-00589417 від 28.03.2011, SMF-00589814 від 28.03.2011, SMF-00589815 від 28.03.2011, 00000167781 від 16.04.2011, 00000167488 від 16.04.2011, 00000167798 від 18.04.2011 позивачем була поставлена на адресу відповідача продукція на загальну суму 43542,38 грн., з урахуванням повернення частини товару за період з січня 2011 року по травень 2011 року, з відстроченням платежу відповідно до пункту 4.6 Договору на п'ятдесят банківських днів (а.с. 11-24).
Проте, відповідач зобов'язання щодо оплати боргу не виконав в повному обсязі, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 43542,38 грн.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №№1/SMF/2 від 01.01.2011, 3% річних та пені.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору поставки, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно частини шостої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні положення містяться в статті 265 Господарського кодексу України.
Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
На вимогу суду сторони здійснили звірку взаємних розрахунків станом за період з січня 2011 року по жовтень 2011 року та підписали відповідний акт на підтвердження наявності заборгованості за відповідачем без зауважень і заперечень, скріпивши його печатками.
Крім того, позивач надав за витребуванням суду апеляційної інстанції в якості доказу передання відповідачеві продукції податкові накладні.
Перевіривши встановлені обставини у справі представленими суду доказами, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність належних доказів, які б свідчили про оплату відповідачем заборгованості перед позивачем у розмірі 43542,38 грн. При цьому, колегія зазначає, що цей розмір підтверджується, в тому числі, видатковими накладними на поставку товару за період з 13.01.2011 по 18.04.2011 (а.с.11-24) та актом звірки взаєморозрахунків за період з січня 2011 року по жовтень 2011 року, які хоча й не є первісними бухгалтерськими документами, але підлягають оцінці судом у сукупності зі всіма доказами, наявними у справі.
Отже, судова колегія визнає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 43542,38 грн. є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 23,74 грн.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія, перевіривши розрахунок позивача встановила, що строк оплати за поставлений товар за видатковими накладними №SMF-00584675 від 07.03.2011, SMF-00586068 від 12.03.2011, SMF-00586069 від 12.03.2011, SMF-00586288 від 12.03.2011, SMF-00587848 від 19.03.2011, SMF-00588345 від 23.03.2011, SMF-00589506 від 26.03.2011, SMF-00589405 від 28.03.2011, SMF-00589417 від 28.03.2011, SMF-00589814 від 28.03.2011, SMF-00589815 від 28.03.2011, 00000167781 від 16.04.2011, 00000167488 від 16.04.2011, 00000167798 від 18.04.2011 не настав, тому суму 3% річних та пені слід розраховувати, виходячи із суми заборгованості -11551,56 грн.
На підставі вищевикладеного, господарський суд правомірно визнав вимоги позивача про нарахування 3% річних обґрунтованими та, перевіривши суму нарахування, стягнув їх на користь позивача.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 122,30 грн.
Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у разі недотримання строків оплати товару відповідно до пункту 4.6 Договору, покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми невнесеного платежу.
Позивачем був наданий розрахунок суми пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши який, судова колегія визнала його правильним, а висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову в цій частині -обґрунтованими.
Отже, слід вважати наявними всі підстави для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллада Дистриб'юшн" в повному обсязі.
Стосовно доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо відсутності доказів отримання товару уповноваженою на те особою відповідача, відсутності відомостей про особу, яка його отримала від імені відповідача, її відносини із відповідачем, відсутність довіреності на отримання продукції, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
У статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичними особами.
Договір поставки №1/SMF/2 від 01.01.2011 між сторонами укладений з дотриманням вимог Цивільного та Господарського кодексів України, сторони договору зобов'язались дотримуватись його умов, виконуючи свої зобов'язання за ним.
Судовою колегією встановлено та підтверджено позивачем, що при поставці товару відповідач не надав позивачу довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей.
Довіреність за своєю правовою природою не підтверджує витрату або дохід, у тому числі і відвантаження товару, призначення довіреності - підтвердити право, делеговане покупцем своєму представникові на отримання товару за такою поставкою, тобто виконання однією із сторін свого зобов'язання за Договором.
Довіреність на отримання цінностей - не єдиний документ, що підтверджує здійснення поставки і отримання товару. Такий документ уповноваженій керівництвом покупця особі може бути виписаний на підставі Договору, у виконання якого і проводиться дана операція. Сам факт господарських правовідносин і отримання товарно-матеріальних цінностей повинен бути підтверджений й іншими доказами: видатковими накладними, податковими накладними і реєстром надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача від відповідача за поставлену продукцію за Договором.
Згідно листа Міністерства фінансів України №31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Отже, довіреність не є єдиним документом, що підтверджує факт господарської операції.
За переконанням суду апеляційної інстанції, відсутність довіреності не є доказом того, що особа, яка отримала товар, не є уповноваженою (матеріально відповідальною особою), якій надається право на отримання товару від продавця, та не є доказом відсутності факту передачі (поставки) товарів.
Норми чинного законодавства та умови дослідженого судом договору не передбачають використання лише довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, як первинних документів, що фіксують рішення посадової особи підприємства (керівника) про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства цінності, перелік та кількість яких зазначені в довіреності, підписи та печатки сторін в рамках одного документу зазначалися лише в видаткових накладних і саме цей документ підтверджує досягнення сторонами згоди з істотних умов спірного договору щодо найменування, кількості та вартості товару.
Крім того, як вже зазначалось, позивач представив суду як доказ передання відповідачеві продукції - видаткові накладні за період з 13.01.2011 по 18.04.2011.
Доводи скарги стосовного того, що в накладних відсутні данні про договір, на підставі якого був поставлений товар, судова колегія спростовує та зазначає: у відповідності до статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
· назву документа (форми);
· дату і місце складання;
· назву підприємства, від імені якого складено документ;
· зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
· посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
· особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Серед обов'язкових реквізитів відсутні вимоги про внесення до первинного документа - накладної - номера і дати договору, на підставі якого здійснена поставка товару. Видаткові накладні, що містяться в матеріалах справи, відповідають вказаним вище положенням, а сума та товар, визначені в них, відповідають умовам договору. Тому, за переконанням апеляційного суду, відсутні підстави вважати поставки за вищевказаними накладними такими, що здійснені на підставі інших договорів ніж за договором №1/SMF/2 від 01.01.2011.
Аналогічна позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України у справах №4/111 від 12.11.2009, №2-31/5390-2009 від 09.11.2010.
Доказів, які б спростовували цей висновок відповідач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що товар за витратними накладними був поставлений саме на виконання умов договору №1/SMF/2 від 01.01.2011.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та зводяться до довільного тлумачення скаржником норм законодавства.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, підстав для задоволення апеляційної скарги приватного підприємства "Київське торгове об'єднання" не вбачається.
У відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом вірно вирішено питання розподілу судових витрат.
Таким чином, судова колегія вважає оскаржуване рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, визнає, що підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Київське торгове об'єднання" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 серпня 2011 року у справі №5002-12/2641-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > С.А. Рибіна
Судді < Підпис > К.Г. Балюкова
< Підпис > К.В. Волков