"17" листопада 2011 р.
Справа № 5016/838/2011/4612/2011(17/71)
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів Л.І. Бандури, В.Б. Туренко,
при секретарі судового засідання -Н.Г. Попові,
за участю представників сторін:
від прокуратури: І.О. Коломійчук,
від позивачів:
1)Миколаївської міської ради: не з'явився,
2)Управління освіти Миколаївської міської ради: не з'явився,
від відповідачів:
1)ПП «Юніті»: К.Л. Сербін, В.О. Чебан,
2)КП «Миколаївське МБТІ»: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Миколаївської області
на рішення господарського суду Миколаївської області від 29.08.2011 р.
у справі № 5016/838/2011/4612/2011 (17/71)
за позовом Заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, Управління освіти Миколаївської міської ради
до відповідачів:
1)Приватного підприємства «Юніті»;
2)Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації»
про визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради від 14.07.2006р. № 3/10 в частині надання згоди на укладення іпотечного договору, визнання недійсним іпотечного договору від 04.09.2006 р.,
встановив:
Заступник прокурора Миколаївської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, Управління освіти Миколаївської міської ради до Приватного підприємства «Юніті», Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації»про:
-визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради від 14.07.2006 р. №3/10 в частині надання згоди на укладення між Миколаївською міською радою та Приватним підприємством «Юніті»іпотечного договору від 04.09.2006 р.;
-визнання недійсним укладеного між Миколаївською міською радою та Приватним підприємством «Юніті»іпотечного договору від 04.09.2006 р.,
-визнання недійсним виданого Комунальним підприємством «Миколаївське МБТІ»свідоцтва про право власності Приватного підприємства «Юніті»на будівлю дошкільного навчального закладу № 146, балансовою вартістю 270053грн., розташованої в м.Миколаєві по вул.Ленінградській, 1- г.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що рішення Миколаївської міської ради №3/10 від 14.07.2006 р. та зміст укладеного між Миколаївською міською радою та ПП «Юніті»іпотечного договору суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки в іпотеку передано приміщення дошкільного навчального закладу, що є порушенням частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту»та за відсутністю згоди Управління освіти Миколаївської міської ради, необхідність надання якої при передачі комунального майна в іпотеку передбачена частиною 1 статті 14 Закону України «Про іпотеку». Звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося лише на підставі акту приймання-передачі від 11.10.2006 р., тоді як згідно із частиною 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству, повинне здійснюватись на підставі рішення суду. Крім того, всупереч частини 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель набув предмет іпотеки без проведення його оцінки. У зв'язку з цим оскаржуване рішення Миколаївської міської ради про надання згоди на укладення іпотечного договору слід визнати незаконним як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а договір іпотеки від 04.09.2006 р. слід визнати недійсним на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Також прокурор просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно, оскільки реєстрація права власності на будівлю дошкільного навчального закладу № 146 відбулась в порушення приписів чинного законодавства. В подальшому прокурор просив припинити провадження у справі в цій частині у зв'язку з відсутністю такого свідоцтва.
Ухвалою суду від 23.06.2011 р. в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ПП «Юніті»на будівлю дошкільного навчального закладу № 146 по вул. Ленінградській, 1-г у м. Миколаєві було припинено на підставі пункту 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідне свідоцтво не видавалось.
ПП «Юніті»заперечувало проти позовних вимог у повному обсязі та звернулось із заявою про застосування строків позовної давності, що згідно із статтею 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.08.2011 р. у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності було відмовлено з огляду на те, що підстави пропущення цього строку є поважними, оскільки обставини, що зумовили звернення заступника прокурора з відповідним позовом, були виявлені прокуратурою Миколаївської області під час здійснення перевірки за зверненням голови облдержадміністрації в лютому 2011р. У задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі з тих підстав, що відповідач правомірно набув спірне приміщення відповідно до вимог чинного законодавства. Приймаючи рішення суд виходив з того, що дошкільного навчального закладу № 146 вже не існує, оскільки на підставі рішення Миколаївської міської ради №3/12 від 24.07.1998 р. відбулася реорганізація дошкільного навчального закладу № 146 шляхом об'єднання з іншим дитячим садком № 132. Посилання прокурора на відсутність згоди органу місцевого самоврядування на передачу в іпотеку нерухомого майна суд визнав безпідставними, оскільки така згода повинна надаватись саме міською радою, яка діє від імені територіальної громади. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснювалось відповідно до діючого законодавства, а саме шляхом позасудового врегулювання згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Також суд визнав помилковими посилання прокурора на відсутність оцінки спірного приміщення, оскільки вартість предмета іпотеки була визначена шляхом проведення оцінки предмету іпотеки та становить 583 671 грн. Стосовно позовних вимог про скасування рішення Миколаївської міської ради в частині надання згоди на укладення іпотечного договору суд зазначив, що прокурор в інтересах держави в особі позивача -Миколаївської міської ради звернувся з позовними вимогами про скасування рішення позивача до відповідачів, які жодного відношення щодо прийняття відповідного рішення не мають, а тому є неналежними відповідачами щодо цієї частини позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду, Заступник прокурора Миколаївської області звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги положення частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту», пункту 30 частини 1 статті 26, частини 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідно до яких реорганізація або ліквідація комунальних дошкільних навчальних закладів допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму, у зв'язку з чим для вирішення питання про ліквідацію дошкільного навчального закладу № 146 необхідним було отримання безпосередньої згоди територіальної громади. Також скаржник зазначив, що внаслідок реорганізації дошкільного навчального закладу № 146 останній став структурним підрозділом іншого навчального закладу в порядку статті 37 Цивільного кодексу УРСР, а тому не втратив свого статусу дошкільного навчального закладу. Також скаржник не погодився з висновком суду про правомірність передачі спірного приміщення шляхом позасудового врегулювання, оскільки відповідно до статті 33, частини 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки повинно відбуватись на підставі рішення суду, та, крім того, в матеріалах справи відсутні докази оцінки предмета іпотеки. Рішення суду прийнято без отримання доказів наявності спірного приміщення в реєстрі навчальних закладів.
10.11.2011р. від Миколаївської міської ради надійшла заява за вх.№3733/11/Д1 про розгляд апеляційної скарги за відсутності її представника.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник прокуратури підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі. Представник ПП «Юніті»надав письмові заперечення на апеляційну скаргу (вх.№3373/11/Д2 від 17.11.2011р.), в яких просив рішення залишити без змін, а у задоволенні скарги -відмовити. При цьому відповідач зазначив, що: Миколаївська міська рада (яка є представником територіальної громади), приймаючи рішення №3/12 від 24.07.1998р. про реорганізацію дошкільного навчального закладу №146, тим самим надала згоду на таку реорганізацію; посилання прокурора на звернення стягнення на спірне майно лише на підставі рішення суду в порядку частини 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку»є безпідставним, оскільки дошкільний навчальний заклад № 146 не являється комунальним підприємством у розумінні зазначеної статті та, крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснювалось відповідно до діючого законодавства шляхом позасудового врегулювання згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі; твердження скаржника про перехід майна дошкільного навчального закладу №146 до дошкільного навчального закладу №132 в порядку статті 37 Цивільного кодексу УРСР не доведено належними доказами, при цьому будівля дошкільного навчального закладу №146 є матеріально-технічною базою навчального закладу, а не структурним підрозділом; оскаржуване рішення Миколаївської міської ради №3/10 від 14.07.2006 р. не пов'язано з фактом укладення спірного договору іпотеки, оскільки згоду на укладання зазначеного договору надано рішенням міської ради №38/4 від 29.11.2005 р. відповідно до пункту 6.4 договору.
Заслухавши представника прокуратури та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційна інстанція встановила наступне
Рішенням Миколаївської міської ради №38/4 від 29.11.2005 р. внесено зміни до рішення Миколаївської міської ради №34/18 від 08.07.2005 р. «Про надання згоди на укладення договорів від імені міської ради», а саме пункт 1 викладено в наступній редакції: «Дати згоду на укладення між міською радою та приватним підприємством «Юніті»: договору купівлі-продажу двох трикімнатних квартир, які розташовані у м.Миколаєві, що знаходяться у власності приватного підприємства «Юніті»; договору будівельного підряду на реконструкцію приміщення спортзалу на базі теплиці ЗОШ №54 приватним підприємством «Юніті»; договору іпотеки нерухомого майна: нежитлової будівлі, що знаходиться у власності територіальної громади м.Миколаєва, розташованої за адресою: м.Миколаїв, вул.Ленінградська, 1-г. Після укладення вищезазначених договорів подати їх на затвердження міської ради»(т 1, а.с.79).
Рішенням Миколаївської міської ради №3/10 від 14.07.2006р. затверджено договори, укладені між міським головою від імені міської ради та приватним підприємством «Юніті», відповідно до рішення міської ради від 08.07.2005 р. №34/18 «Про надання згоди на укладення договорів від імені міської ради»(т.1, а.с. 23).
З метою забезпечення виконання Миколаївською міською радою взятих на себе зобов'язань за договорами будівельного підряду №15 від 11.08.2006р. та двох договорів купівлі-продажу трикімнатних квартир в м.Миколаєві по вул. Космонавтів,82, кв.140 і по вул.Васляєва, 51, кв.187, 04.09.2006р. між Приватним підприємством «Юніті»(іпотекодержателем) та Миколаївською міською радою (іпотекодавцем) укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, відповідно умов якого міською радою в іпотеку було передано нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м.Миколаїв, вул.Ленінградська, 1-г, загальною площею 2397,10 м2(т.1, а.с.24-29).
Як зазначено вище, Заступник прокурора, обґрунтовуючи незаконність рішення від 14.07.2006р. № 3/10 та іпотечного договору від 04.09.2006р., послався на те, що вказані рішення та договір суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки в іпотеку передано приміщення дошкільного навчального закладу, що є порушенням частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту», та за відсутністю згоди Управління освіти Миколаївської міської ради, необхідність надання якої при передачі комунального майна в іпотеку передбачена частиною 1 статті 14 Закону України «Про іпотеку». Зазначені доводи заступника прокурора судова колегія відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту»об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Відповідно до Законів «Про освіту»та «Про дошкільну освіту» до об'єктів освіти і науки слід відносити дошкільні навчальні заклади: дошкільні навчальні заклади (ясла); дошкільні навчальні заклади (ясла-садки); дошкільні навчальні заклади (дитячі садки); дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу; будинки дитини; дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу; дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) сімейного типу; дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу; дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини).
Згідно із статтею 13 Закону України «Про дошкільну освіту»дошкільний навчальний заклад є юридичною особою і діє на підставі статуту. Отже, об'єктом освіти є дошкільний навчальний заклад як юридична особа.
Рішенням Миколаївської міської ради №3/12 від 24.07.1998 р. дитячий садок №146 та дитячий садок №132 реорганізовано шляхом їх об'єднання з розміщенням їх у приміщеннях дитячого садка № 132 і присвоєнням об'єднаним садкам №132 (т.1, а.с.147-150).
В подальшому, 27.01.2006р. виконком Миколаївської міської ради, розглянувши звернення Управління освіти щодо вирішення питання подальшого використання приміщення колишнього дошкільного закладу №146 за адресою: вул. Ленінградська,1-г, враховуючи те, що дошкільний заклад ліквідований , не експлуатується за своїм призначенням протягом семи років, а також те, що потреби населення мікрорайону в дошкільній освіті забезпечені, прийняв рішення № 86, яким визнав приміщення, розташоване за адресою: м.Миколаїв, вул. Ленінградська,1-г, яке знаходиться у власності територіальної громади м.Миколаєва, нежитловим (т.1, а.с.102).
Відповідно до приписів статті 37 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент реорганізації вищевказаних дошкільних закладів, юридична особа припиняється, зокрема, шляхом злиття з іншою юридичною особою.
Таким чином, дитячий садок № 146 припинив своє існування шляхом злиття з дитячим садком №132, у зв'язку з чим на підставі звернення Управління освіти виконкомом Миколаївської міської ради прийнято вищезазначене рішення № 86 від 27.01.2006р. про визнання приміщення колишнього дитячого садку №146 нежитловим. Отже, на момент прийняття рішення міської ради від 14.07.2006р. № 3/10 та укладення спірного договору іпотеки від 04.09.2006р. приміщення, яке є предметом іпотеки та розташоване в м.Миколаєві по вул. Ленінградська,1-г, вже не належало дошкільному навчальному закладу №146, у зв'язку з чим при прийнятті оспорюваного рішення та укладення спірного договору не були порушені вимоги частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту».
Також є безпідставними твердження заступника прокурора стосовно того, що спірне нерухоме майно передано в іпотеку за відсутності згоди Управління освіти Миколаївської міської ради, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про іпотеку»предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацію на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація. Відповідно до вимог статей 10, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Отже, згода повинна надаватись саме міською радою, яка діє від імені та в інтересах територіальної громади міста, і Миколаївська міська рада, приймаючи рішення №3/10 від 14.07.2006р. «Про надання згоди на укладення договорів від імені міської ради», надала таку згоду.
Відповідно до довідки Миколаївського МБТІ від 22.07.2011 р. № 6518 за ПП «Юніті»було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю по вул.Ленінградській,1-г на підставі договору іпотеки № 3604 від 04.09.2006р. (т.1, а.с.132). Тобто, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося на підставі договору іпотеки. Скаржник, не погодившись із зазначеною підставою звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначив про неправомірність передачі спірного приміщення шляхом позасудового врегулювання, оскільки відповідно до статті 33, частини 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки повинно відбуватись на підставі рішення суду. Проте, зазначені доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Згідно із частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку»сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Пунктом 4.2 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватися позасудовим врегулюванням на підставі даного договору шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Згідно із пунктом 4.3 у разі звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до пункту 4.2 даного договору правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, буде даний договір.
Таким чином, є правомірним висновок суду першої інстанції про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено відповідно до діючого законодавства, а саме шляхом позасудового врегулювання згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи скаржника стосовно відсутності оцінки предмета іпотеки, оскільки відповідно до пункту 1.7. договору вартість предмета іпотеки була визначена шляхом проведення оцінки предмету іпотеки та становить 583 671 грн. (без урахування ПДВ).
Відповідно до п.2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26.01.2000 р. №02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та / або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства організації -позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Прокурором не доведено в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу того, що рішення Миколаївської міської ради від 14.07.2006 р. №3/10 в частині затвердження іпотечного договору від 04.09.2006р. не відповідає чинному законодавству, прийнято міською радою за межами її компетенції та порушує права позивачів - Миколаївської міської ради та Управління освіти Миколаївської міської ради у зв'язку з прийняттям такого рішення, а тому підстави для визнання його незаконним відсутні. Також слід зазначити, що оскаржуване рішення Миколаївської міської ради №3/10 від 14.07.2006 р. не пов'язано з наданням згоди на укладення спірного договору іпотеки, оскільки згоду на укладання зазначеного договору надано рішенням міської ради №38/4 від 29.11.2005 р.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Миколаївською міською радою та Приватним підприємством «Юніті»при укладенні спірного іпотечного договору від 04.09.2006р. додержані загальні вимоги, які є необхідним для чинності правочину, у зв'язку з чим підстави для визнання цього договору недійсним згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України відсутні.
Стосовно строків позовної давності, про застосування якою заявлено Приватним підприємством «Юніті», апеляційна інстанція зазначає наступне. Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно із частиною 4 статті 267 цього Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом з тим, частиною 5 вказаної статті передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Підстави пропущення прокурором строку позовної давності є поважними, оскільки обставини, що зумовили звернення заступника прокурора з відповідним позовом, були виявлені прокуратурою Миколаївської області під час здійснення перевірки на підставі звернення голови облдержадміністрації в лютому 2011р., а тому господарський суд правомірно відмовив відповідачу - Приватному підприємству «Юніті»у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності та розглянув даний спір по суті.
За таких обставин рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу
України, суд -
постановив:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 29.08.2011 р. у справі №5016/838/2011/4612/2011 (17/71) залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.І. Бандура
Суддя В.Б. Туренко
Повний текст постанови підписано 22.11.2011 р.