"15" листопада 2011 р.
Справа № 7/17-3100-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Лашина В.В.Судді Єрмілова Г.А.
Воронюка О.Л.
При секретарі: Хом'як О.С.
Склад колегії суддів змінено згідно розпорядження в. о. голови суду № 676 від 10.11.2011 р.
за участю представників учасників процесу:
від ТОВ „Алпеко”: не з'явився
від ТОВ „Толиман ЛТД”: не з'явився
від ПАТ КБ „Надра”: не з'явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра”
на постанову господарського суду Одеської області про визнання банкрутом відсутнього боржника
від 30.08.2011 р.
по справі № 7/17-3100-2011
за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю „Алпеко”
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю „Толиман ЛТД”
про банкрутство
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08 серпня 2011 р. за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алпеко»(далі -ТОВ «Алпеко») було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Толиман ЛТД»(в подальшому -ТОВ «Толиман ЛТД») за ознаками ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(надалі за текстом -Закон про банкрутство) у зв'язку з відсутністю керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.
Постановою господарського суду Одеської області від 30.08.2011 р. (суддя Лепеха Г.А.) ТОВ «Толиман ЛТД»визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором банкрута призначено ініціюючого кредитора -ТОВ «Алпеко», якого зобов'язано повідомити усіх кредиторів та здійснити інші заходи банкрута відповідно до вимог Закону про банкрутство.
Не погоджуючись з цією постановою, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»в апеляційній скарзі просить її скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення норм матеріального права, оскільки провадження у справі порушено без належних доказів відсутності юридичної особи за місцезнаходженням та без дослідження в сукупності усіх обставин, які свідчать про припинення підприємницької діяльності, а також при відсутності доказів безспірності вимог кредитора.
Представники учасників провадження у справі про банкрутство в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі, своїм правом на участь в судовому засіданні останні не скористалися.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, у разі, якщо громадянин-підприємець -боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Виходячи з п. 104 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство»наявність усіх передбачених підстав, визначених ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, не вимагається, що спростовує твердження апелянта про необхідність наявності декількох ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 93 ЦК України та положень абзацу 6 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України (ч. 1 ст. 17 вказаного Закону).
В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (ч. 5 цієї статті).
За приписами частин 1, 3 ст. 18 цього Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка.
Заява кредитора про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Толиман ЛТД» за спрощеною процедурою обґрунтована актом від 26.07.2011 р., складеним представниками ініціюючого кредитора, про відсутність боржника за адресою.
На момент винесення оскарженої постанови від 30.08.2011 р. витягу чи довідки з ЄДРПОУ не надано. Навпаки, з витягу з Єдиного державного реєстру станом на 15.09.2011 р. /а.с. 123-124, т.1/ видно про знаходження ТОВ «Толиман ЛТД»за юридичною адресою з підтвердженням статусу відомостей про юридичну особу.
До того ж, частиною 3 статті 6 Закону про банкрутство встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому, ч. 3 ст. 6 згаданого Закону є загальною, а стаття 52 Закону про банкрутство передбачає спеціальні норми, які регулюють банкрутство за спрощеною процедурою.
У зв'язку з цим існують дві особливості, що притаманні процедурі, яка регулюється ст. 52 Закону про банкрутство, в площині безспірності грошових вимог, а саме - справа про банкрутство відсутнього боржника може бути порушена незалежно від розміру грошових вимог кредитора, які повинні мати безспірний характер, а також незалежно від спливу трьохмісячного строку, передбаченого ч. 3 ст. 6 Закону, встановленого для їх погашення, всі інші підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, у тому числі вимоги до складу вимог ініціюючого кредитора, регулюються загальними нормами Закону. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у постанові від 21.12.2010 р. у справі № 01/1074.
Застосовуючи зазначені положення Закону, слід виходити із системного аналізу норм Закону, зокрема положень статті 1, якими дано визначення поняття «безспірні вимоги кредиторів». Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).
Таким чином, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство»зазначено, що за змістом частини третьої статті 6 та частин першої і восьмої статті 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність. Безспірність вимог кредитора (кредиторів) за грошовими зобов'язаннями підтверджується виконавчими документами, виключний перелік яких передбачено у ч. 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому безспірність вимог кредиторів повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство. Даної правової позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 22.09.2009 року № 50/74.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги ТОВ «Алпеко»обґрунтовані договором поставки № 10/1Тл від 10.01.2010 р., накладною, податковою накладною, претензією та відповіддю боржника з проханням стосовно надання відстрочки виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, ініціюючим кредитором не були надані усі необхідні документи про відсутність ТОВ «Толиман ЛТД»за юридичною адресою та докази безспірності своїх вимог до боржника, а відтак судом першої інстанції помилково винесено постанову про визнання цього Товариства банкрутом.
Законом про банкрутство не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору) ( п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство»).
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржувана постанова господарського суду Одеської області не відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з припиненням провадження у справі.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п. 11 ч. 1 ст. 80 та ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»задовольнити, а постанову господарського суду Одеської області від 30.08.2011 р. по справі № 7/17-3100-2011 -скасувати, провадження у справі припинити.
Копію постанови направити державному реєстратору Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Головуючий суддя В.В. Лашин
Суддя Г.А. Єрмілов
Суддя О.Л. Воронюк
Повна постанова складена 16.11.2011 р.