08.11.2011 Справа № 5008/1361/2011
10/5008/1361/2011 12195/2011
За позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород
до відповідача: Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії, м. Ужгород
про спонукання до виконання договору, відшкодування упущеної вигоди, заборону вчиняти певні дії та стягнення моральної шкоди
Головуючий суддя Івашкович І.В.
Суддя Мокану В.В.
Суддя Кадар Й.Й
представники:
від позивача - ОСОБА_2, довіреність від 04.10.11
від відповідача - ОСОБА_3, довіреність №686/01 від 25.07.11
за участю прокурора відділу представництва інтересів громадян та інтересів держави в судах прокуратури Закарпатської області - Онуфрій В.І.
Суть спору: фізична особа- підприємець ОСОБА_1, м.Ужгород звернувся з позовом до Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії, м.Ужгород, згідно з яким просить встановити факт невиконання договору та спонукати Закарпатську обласну державну телерадіокомпанію до виконання взятих на себе договірних зобов"язань в повному обсязі; стягнути із Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії упущену вигоду в розмірі 23490540,00 грн.; заборонити Закарпатській обласній державній телерадіокомпанії вчиняти дії, а саме згідно п. 3.1.12 договору укладати аналогічні договори на розміщення реклами та спонсорства з третіми особами; стягнути з Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Згідно із заявою від 11.10.11 позивач наводить конкретизацію змісту позовних вимог в частині спонукання відповідача до виконання взятих на себе зобов"язань та зазначає, що предметом позову в цій частині є повне виконання положень договору від 01.08.2008р. про надання послуг із здійснення рекламної діяльності та спонсорства на засадах законності, добросовісності, розумності та справедливості, належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, а особливо в частині надання інформації і доступу до цінових пропозицій і до переліку Послуг, а у випадку їх зміни негайного повідомлення про це позивача, передавати позивачу перелік потенційних замовників, виявлених самостійно; не укладати відповідачем особисто договорів на розміщення реклами та спонсорства з третіми особами, забезпечити позивача необхідними технологічними, методичними, рекламно-інформаційними матеріалами, що стосуються реалізації послуг.
Згідно із клопотанням від 25.10.11 позивач збільшив розмір позовних вимог в частині упущеної вигоди до 38 631 600,00 грн.
Позов мотивовано з посиланням на обставини укладення між ПП ОСОБА_1 та Закарпатською обласною державною телерадіокомпанією договору від 01.08.2008р. "Про надання послуг із здійснення рекламної діяльності та спонсорства". Зазначено про виникнення за відповідачем зобов"язань згідно з п.3.1.2, п.3.1.9, п.3.1.11, п.3.1.12, 3.1.13, 5.1 договору.
Наголошує, що через невиконання відповідачем договірних зобов"язань позивач не отримав значну частину прибутку, отримання якого було безпосередньо пов"язано з доступом до цінових пропозицій, укладенням відповідачем аналогічних договорів на розміщення реклами та спонсорства з третіми особами, незабезпеченням позивача необхідними технологічними, методичними, рекламно-інформаційними матеріалами, що стосуються реалізації послуг, непередаванням позивачу переліку потенційних клієнтів за договором. Стверджує, що незаконні дії відповідача призвели до зменшення об"єму реалізації послуг, простоїв та зміни асортименту послуг позивача. Зазначає, що позивачем було проведено переговори та направлено листи потенційним клієнтам з пропозиціями укласти угоди на розміщення реклами та/або взяти участь у спонсорстві на ЗМІ відповідача. Отримання замовлень клієнтів позивача безпосередньо залежало від виконання відповідачем зобов"язань за договором. Відповідачеві позивачем неодноразово направлялися листи-вимоги (від 17.12.08, від 03.02.09, від 10.03.09) щодо надання цін та тарифів, забезпечення позивача необхідними рекламно-інформаційними матеріалами, передачі переліку потенційних клієнтів, виявлених самостійно, та неукладання відповідачем договорів на розміщення реклами та спонсорства з третіми особами. Однак всі письмові звернення відповідач проігнорував, на звернення телефоном відповідач обіцяв виконати договірні зобов"язання, а на претензію від 21.06.11 про спонукання до виконання договору та сплати завданих збитків надіслав лист, в якому стверджував, що жодних господарських зобов"язань між сторонами не існувало.
Стверджуючи про порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов"язань, невжиття ним заходів для належного виконання договору, позивач при обгрунтуванні позовних вимог посилається на норми ст.ст. 6, 173, 193, 199, 216, 218, 222, 225, 226 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 610, 611, 615 629, 903 Цивільного кодексу України та обгрунтовує право на захист своїх прав та законних інтересів згідно зі ст.20 Господарського кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; відшкодування збитків.
Зокрема, при обгрунтуванні вимог в частині збитків у вигляді упущеної вигоди застосовує положення ст.ст.216, 217, 218, 224, 225, Господарського кодексу України, ст.22 Цивільного кодексу України, наводить посилання на правові позиції, наведені у роз"ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/215 від 01.04.94р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з відшкодуванням шкоди", а також з огляду на обов"язковість згідно з Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.06 застосовуння судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду посилається на практику Європейського суду при розгляді питань упущеної вигоди.
Для визначення розміру збитків застосовує Тимчасову методику від 21.12.1990р. та посилаючись на наведені у позовній заяві розрахункові дані, які згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог змінено з урахуванням цін на день винесення рішення, зазначає про розмір упущеної вигоди, що складає 38631600,00 грн.
Посилаючись на ст.56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, позивач обгрунтовує своє право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінено у 50 000,00 грн., понесення якої безпосередньо пов"язано із невиконанням умов договору відповідачем.
Представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі. Посилається на підтвердження позовних вимог доданими до позовної заяви, а також додатково доданими в процесі судового розгляду доказами.
Позивач звернувся до суду із клопотаннями про витребування доказів в порядку ст.38 Господарського процесуального кодексу України, а саме, про витребування від відповідача тарифів на розміщення реклами та спонсорства у ЗМІ, що належать відповідачу станом на 20.10.08; про витребування від Державної податкової адміністрації у Закарпатській області довідки про розмір доходів, отриманих у період з 01.01.09 по 01.10.11 від розміщення реклами та спонсорства у ЗМІ, що належать відповідачу.
Зазначені клопотання судом не задоволено. Так, згідно із заявою від 28.10.11 відповідачем надано документальне підтвердження чинних з часу укладення спірного договору тарифів, в т.ч. станом на 20.10.08.
Що стосується клопотання про витребування від ДПА у Закарпатській області довідки про отримані доходи, то як зазначено позивачем у клопотанні, такий доказ має значення для підтвердження факту порушення відповідачем п.3.1.12 договору щодо заборони на укладення аналогічних договорів з третіми особами та факту отримання доходів від розміщення реклами та спонсорства у ЗМІ відповідача, що має значення при визначенні розміру збитків (упущеної вигоди), які мають відшкодовуватися в повному обсязі.
Судом вказане клопотання відхилено з огляду на встановлені ст. ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України засади змагальності господарського судочинства, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підстави вимог чи заперечень, та подати відповідні докази. Отже, в даному випадку доводи позивача про порушення відповідачем умов договору мають бути підтверджені належними доказами, що містять дані про певні конкретні дії або бездіяльність відповідача. Вищезгадана довідка ДПА з огляду на положення ст.34 Господарського процесуального кодексу України таким доказом вважатися не може. Окрім того, витребування такого доказу для визначення розміру упущеної вигоди позивача також буде суперечити врегульованим ГПК України засадам змагальності, оскільки обов"язок по доведенню наявності збитків (упущеної вигоди) та їх розміру лежить саме на позивачу.
Відповідач згідно з письмовим відзивом на позов та додатково поданими письмовими поясненнями проти позову заперечив в повному обсязі. Зокрема, наголошуючи на існуванні згідно з договором від 01.08.08 обов"язку позивача від власного імені за винагороду, шляхом укладення договорів надавати послуги третім особам по розміщенню реклами та спонсорства у ЗМІ, що належать відповідачу, зазначає, що з вересня 2008р. до моменту припинення договору (19.08.11) позивач не виконував взяті на себе зобов"язання, не уклав жодного договору від власного імені. Стверджує, що у серпні 2008р. позивачем було виконане одне єдине замовлення на загальну суму 9467,68 грн., про що свідчить додаток №1 від 01.08.08.
Відповідач наголошує, що через систематичне невиконання позивачем взятого на себе обов"язку, чим порушено п.п. 1.1, 4.1, 4.1.1-4.1.9 договору, відповідач згідно з п.7.2 договору офіційно повідомив позивача листом №756/01 від 19.08.11 про припинення дії договору з 19.08.11. Зазначає, що таке право передбачено ст.907 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи доводи позивача, відповідач стверджує, що під час укладення договору позивачу були надані всі цінові пропозиції (тарифи). Окрім цього, цінові пропозиції (тарифи) відповідача розміщено на офіційній інтернет-сторінці Закарпатської ОДТРК і є загальнодоступними. Перелік потенційних клієнтів Закарпатської ОДТРК є загальнодоступним, зокрема, позивач мав можливість скористатися інформаційно-довідковою та рекламно-інформаційною літературою і періодичними виданнями про перелік підприємств Закарпатської області.
Відповідач стверджує, що жодного листа від позивача не надходило.
Звертає увагу на статус Закарпатської ОДТРК як державної телерадіокомпанії, яка відповідно до ст.1 Закону України "Про телебаченні і радіомовлення" є державним підприємством.
Посилаючись на ст.62 Господарського кодексу України стверджує про право відповідача на власний розсуд діяти в господарській діяльності, в т.ч. укладати будь-які договори з іншими суб"єктами господарювання. Жодним договором неможливо обмежити таке право, оскільки це суперечило б природі господарських відносин. Зауважує, що договір з підприємцем ОСОБА_1 укладався для того, щоб розширити потенційне коло замовників послуг відповідача. Зазначає, що Закарпатською ОДТРК не укладено жодного договору, аналогічного договору від 01.08.08, а отже твердження позивача про те, що такі договори укладались, є безпідставним.
Відповідач стверджує, що позивачем безпідставно нараховано упущену вигоду, оскільки відповідач у розмірах, вказаних позивачем, доходів не отримував, про що свідчить довідка ДПА у Закарпатській області №387/Т/15-339 від 29.07.2001р. Наголошує, що позивачем наведено абстрактні (гіпотетичні) цифри неотриманих доходів (упущеної вигоди), які не підтверджені жодним доказом.
Представником відповідача заперечення проти позову підтримано з підстав та мотивів, викладених у відзиві на позов та додатково поданих поясненнях.
Прокурором дано висновок про безпідставність позовних вимог. Просить у позові відмовити в повному обсязі.
На підставі правового аналізу доводів та заперечень сторін, висновку прокурора, досліджених наявних в справі документальних доказів, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які в установленому порядку набули статусу суб"єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України закріплено гарантії захисту прав та законних інтересів суб"єктів господарювання та встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Виходячи із змісту вказаних правових норм, до господарського суду звертаються відповідні особи, а суд при вчиненні провадження у справі з'ясовує наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та у випадку встановлення факту порушення або оспорювання наявного у позивача права чи охоронюваного законом інтересу, ухвалює відповідне рішення про їх захист відповідно до врегульованих законом способів захисту цивільних прав та інтересів (ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України).
Предмет позову -це певна матеріальна -правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, згідно зі 16 Цивільного кодексу України. ст.20 Господарського кодексу України.
В даному випадку позивач, посилаючись на невиконання відповідачем договірних зобов"язань за договором від 01.08.08 "Про надання послуг із здійснення рекламної діяльності та спонсорства", обгрунтовує своє право звернення до суду за захистом своїх прав і законних інтересів, заявивши вимоги про:
- встановлення факту невиконання договору;
- спонукання відповідача до виконання взятих на себе договірних зобов"язань;
- стягнення з відповідача 38 631 600,00 грн. упущеної вигоди;
- стягнення з відповідача 50000,00 грн. моральної шкоди;
- заборону відповідачу вчиняти певні дії, а саме згідно з п.3.1.12 договору укладати аналогічні договори на розміщення реклами та спонсорства з третіми особами.
Під способами захисту цивільного права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом або договором з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав.
Факт порушення договірних зобов"язань може встановлюватись та братися до уваги господарським судом при розгляді спору про право цивільне, однак саме по собі визнання такого факту не є способом, що призведе до поновлення порушеного права позивача, тому така вимога не може бути самостійним предметом позову, не кореспондується зі способами захисту права.
Врегульовані згідно із законом способи захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів підлягають застосуванню при наявності конкретного факту порушення права та інтересу особи та спрямовані на забезпечення цій особі юридичної можливості реалізації свого права.
Предмет укладеного між Закарпатською обласною державною телерадіокомпанією (відповідач), як Замовником, та підприємцем ОСОБА_1 (позивач), як Виконавцем, договору від 01.08.08 "Про надання послуг із здійснення рекламної діяльності та спонсорства" передбачає, що Замовник доручає, а Виконавець бере на себе обов"язок від власного імені за винагороду, шляхом укладення договорів надавати послуги третім особам по розміщенню реклами та спонсорства у засобах масової інформації, що належать Замовнику у відповідності із ціновими каталогами та/або спеціальними пропозиціями Замовника (розділ 1 "Предмет договору").
За закріпленими згідно зі ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України засадами свободи договору сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Згідно з частинами 2, 3, 4 вказаної статті розмежовуються договори одно-, дво- та багатосторонні.
В даному випадку договір від 01.08.08 є двостороннім, оскільки спрямований на виникнення прав і обов"язків обох сторін.
За загальними цивільно-правовими нормами договір є однією із підстав виникнення зобов"язання ( ст. ст.11, 509 Цивільного кодексу України). Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічно у ст.173 Господарського кодексу України наведено поняття господарського зобов"язання.
При вирішенні спору, пов"язаного із порушенням договірних зобов"язань, для з"ясування об"єктивної істини по справі необхідно встановити, на захист яких прав подано позов та ким і яким чином вони порушені. При цьому слід враховувати, що як цивільні права та так і цивільні обов'язки виникають на певних підставах, і якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлено відповідного обов'язку особи, то вона не може бути примушена до його виконання (стаття 14 Цивільного кодексу України). Так само, якщо певна поведінка особи визначена у договорі як право, то спонукання її до примусової реалізації свого права суперечить загальним засадам здійснення цивільних прав, закріплених у ст.12 Цивільного кодексу України.
За теоретичним визначенням суб"єктивне право - це закріплена юридичними нормами міра можливої поведінки правомочної особи , яке існує відповідно до певного суб"єктивного обов"язку зобов"язаної особи. Суб"єктивний обов"язок - це закріплена юридично міра належної поведінки зобов"язаної особи, який існує лише відповідно до певного суб"єктивного права правомочної особи.
При зверненні з позовом про захист порушеного права позивач повинен довести, що відповідач має обов'язок (який встановлений договором або законом) виконати визначені у позові зобов'язання.
Аналіз змісту спірного договору в частині встановлення прав і обов"язків сторін договору (Замовника та Виконавця) показує, що відповідні розділи договору
(розділ 3"Права та обов"язки Замовника", розділ 4 "Права та обов"язки Виконавця") містять сукупність умов, якими певну поведінку кожної із сторін договору визначено як права і обов"язки одночасно.
Конкретно визначеної поведінки, як обов"язку Замовника, якому кореспондує відповідне право Виконавця, та обов"язку Виконавця, якому кореспондує відповідне право Замовника, договір не містить.
Із наданих сторонами в процесі судового розгляду усних та письмових пояснень вбачається, що сторони по-різному тлумачать положення укладеного ними договору стосовно визначення прав або обов"язків кожного з них.
Зокрема, позивач стверджує, що відповідач згідно з договором ( п.3.1.2, п. 3.1.9, п. 3.1.11, п. 3.1.12) є зобов"язаним надавати інформацію та доступ до цінових пропозицій і до переліку послуг, забезпечити Виконавця необхідними технологічними, методичними, рекламно-інформаційними матеріалами, передавати Виконавцю перелік потенційних замовників, виявлених самостійно, не укладати аналогічних договорів на розміщення реклами та спонсорства з третіми особами. Натомість, відповідач розглядає укладений із позивачем договір не як обмеження його права самостійно на власний розсуд діяти в господарській діяльності, в т.ч. укладати договори з іншими суб"єктами господарювання, а як можливість розширити потенційне коло замовників його послуг.
Суд приходить до висновку, що різне розуміння сторонами змісту умов укладеного ними договору є причиною виникнення даного спору. Так, позивач розглядає для себе можливість здійснення діяльності з надання послуг з розміщення реклами та спонсорства у ЗМІ відповідача лише за умови виконання відповідачем зобов"язань щодо забезпечення відповідним рекламно-інформаційним матеріалом, в т.ч. з ціновими пропозиціями, неукладення аналогічних договорів з третіми особами. Разом з тим, відповідач стверджує, що саме позивач не виконує своїх обов"язків, оскільки, окрім одного, не надав жодного комерційного замовлення, а також не вважає своїм обов"язком передавати позивачу рекламно-інформаційні матеріали та цінові пропозиції, оскільки такі є загальнодоступними, заперечує встановлення для нього договором заборони укладати з іншими особами договори про надання рекламних послуг.
Згідно з ч.1 ст.213 Цивільного кодексу України встановлено право сторони правочину тлумачити його зміст.
Разом з тим, у випадку наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину, за правилами ч.2 ст.213 Цивільного кодексу України тлумачення змісту правочину здійснює суд на вимогу однієї або обох сторін.
В даному випадку, жодна із сторін до суду з приводу тлумачення договору від 01.08.08 не зверталась.
В силу того, що між сторонами існує спір з приводу тлумачення умов договору в частині визначення їх прав і обов"язків, який в судовому порядку не вирішувався, відсутні правові підстави для висновку про наявність або відсутність у діях відповідача порушень взятих на себе договірних зобов"язань.
При цьому слід зауважити, що встановлений згідно з законом спосіб захисту у вигляді примусового виконання обов"язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України, абз.7 ч.2 ст.20 ГК України) застосовується при невиконанні зобов"язаною особою конкретного свого обов"язку, а отже відповідне право особи підлягає захисту шляхом присудження до виконання цього обов"язку. Вимога про зобов"язання до повного виконання договірних зобов"язань в цілому, як про це заявлено вимогу позивачем, не відповідає встановленим способам захисту цивільного права.
Не узгоджується із загальними засадами захисту порушених прав заявлена у позові вимога про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, а саме згідно з п. 3.1.12 договору укладати аналогічні договори на розміщення реклами та спонсорства з третіми особами.
Так, як зазначено вище, позивач тлумачить п.3.1.12 договору як встановлений для відповідача обов"язок не укладати з третіми особами аналогічні договори (тобто існування обов"язку у вигляді пасивної поведінки відповідача). Отже, у випадку, якщо б було доведено існування такого обов"язку та порушення його відповідачем, вимога про заборону відповідачеві укладати аналогічні договори не відповідає встановленим способам захисту порушеного права.
Стосовно вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, оціненої позивачем у 38631600,00 грн., а також 50 000, 00 грн. моральної шкоди слід вказати на наступне.
За змістом норм ст. ст. 22, 611, 623 Цивільного кодексу України встановлені договором або законом такі правові наслідки, як відшкодування збитків, настають за порушення зобов'язання і є мірами цивільно -правової відповідальності.
У відповідності до ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічно до наведених вище норм Цивільного кодексу України, нормами Господарського кодексу України передбачено настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків за порушення господарського зобов'язання ( ст. ст. 216, 217, 218, 224, 226 ГК України ).
Системний аналіз норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регламентують умови та порядок відшкодування збитків за порушення зобов'язань, показує, що для застосування такої міри відповідальності необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та понесеними збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. ст. 611, 623 ЦК України, ст.ст. 216, 217, 224 ГК України.
Відповідно до зазначених вище норм матеріального права, а також виходячи із приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень, позивач в даному випадку несе тягар доказування наявності протиправної поведінки відповідача, понесених збитків, їх розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками. При пред"явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач має довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі належного виконання відповідачем свого обов"язку.
У випадку доведення позивачем зазначених обставин, відповідач повинен довести відсутність своєї вини.
Передбачене згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України право особи на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення прав такої особи, зокрема, у зобов"язальних правовідносинах внаслідок невиконання боржником встановленого у договорі обов"язку.
Як констатовано судом вище, наявність договірних зобов"язань відповідача, на порушення яких посилається позивач при обгрунтуванні позову, належним чином не доведено та не обгрунтовано, що виключає правові підстави для настання відповідальності відповідача у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди. Окрім того, слід вказати на неправильне застосування відповідачем при обгрунтуванні вимог в частині моральної шкоди норм ст.1167 ЦК України. Зазначені норми регламентують підстави відповідальності за завдану моральну шкоду у деліктних (позадоговірних) зобов"язаннях. В даному випадку спір виник з приводу виконання договору.
Виходячи з вищевикладених мотивів, суд визнає позовні вимоги не доведеними та не обгрунтованими згідно з законом. В задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя Івашкович І.В.
Суддя Мокану В.В.
Суддя Кадар Й.Й
Повний текст рішення складено 14.11.11