Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101
Іменем України
17.11.2011Справа №5002-7/3815-2011
За позовом Військового прокурору Євпаторійського гарнізону (97400, м. Євпаторія, вул.. Пушкіна, 35) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6)
До відповідачів: 1) Фонду майна Автономної Республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 17); 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" (97401, м. Євпаторія, вул.. Чапаєва, 85; 96555, Сакський район, с. Уютне, вул. Аксабай, буд. 9, ідентифікаційний код 32945562)
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Регіональне відділення Фонду державного майна в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (99008, м. Севастополь, м-н Повсталих, 6); 2) Державне підприємство військовий радгосп «Євпаторійський» (97402,м. Євпаторія, ГСП-2, ділянка нова).
Про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди та спонукання до виконання певний дій.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - ОСОБА_1., предст., дов. №220/298/д від 25.01.2011 р.
Від відповідачів - 1) ОСОБА_2. - предст., дов. №44Д від 11.04.2011р.
2) ОСОБА_3., предст., дов. від 08.12.2010 р.
Треті особи - 1) не з'явився;
2) Бабіна Т. В. - керівник, наказ №442 від 22.07.2011р., паспорт НОМЕР_1
Прокурор - Вакуленко В. В., посвідчення №368.
Суть спору: Військовий прокурор Євпаторійського гарнізону звернувся до Господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовною заявою до Фонду майна Автономної Республіки Крим та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський", в якій просить суд:
- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 11 липня 2005 року до договору оренди цілісного майнового комплексу військового радгоспу «Євпаторійський» від 06 червня 2005 року;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" повернути Міністерству оборони України цілісний майновий комплекс військового радгоспу «Євпаторійський» вартістю 1 845,6 тис. грн..(один мільйон вісімсот сорок п'ять тисяч шістсот) у тому числі основні фонду залишковою вартістю 1 715,9 тис. грн.. (один мільйон сімсот п'ятнадцять тисяч дев'ятсот), грошові кошти у сумі 137,6 тис. грн.. (сто тридцять сім тисяч шістсот), що передано орендарю без укладення кредитного договору та житловий фонд військового радгоспу «Євпаторійський».
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.06.2005 р. між Фондом майна АР Крим та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський", за погодженням з Міністерством оборони України, був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства військового радгоспу «Євпаторійський» строком на 3 роки. 11.07.2005 р. між тими ж сторонами була укладена додаткова угода, якою строк дії договору оренди був продовжений на 20 років - до 05.06.2025 р,, тобто була змінена істотна умова договору. Прокурор зазначає, що відповідачами не було вжито заходів щодо погодження укладення додаткової угоди з органом управління майном - Міністерством оборони України, внаслідок чого було порушено статтю 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». З урахуванням цього, прокурор просить визнати недійсною спірну додаткову угоду та зобов'язати ТОВ "ВС Євпаторійський" повернути орендоване майно Міністерству оборони України.
Ухвалою ГС АР Крим від 20.09.2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Регіональне відділення Фонду державного майна в АР Крим та м. Севастополі.
Ухвалою ГС АР Крим від 11.10.2011р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Державне підприємство військовий радгосп «Євпаторійський».
Фонд майна АР Крим просив суд відмовити в позові з мотивів пропуску прокурором строку позовної давності.
17.11.2011 р. до ГС АР Крим від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" надійшов відзив на позов з проханням відмовити в задоволенні вимог Військового прокурору Євпаторійського гарнізону у зв'язку з необґрунтованістю. Наданий відзив був прийнятий судом до розгляду.
Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням сторін ухвалою ГС АР Крим від 01.11.2011 р. строк розгляду справи був продовжений на п'ятнадцять днів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, суд
06.06.2005 р. між Фондом майна Автономної Республіки Крим (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" (Орендар) був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства військового радгоспу «Євпаторійський», розташованого за адресою: м. Євпаторія, ГСП-2, дільниця Нова.
Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства військового радгоспу «Євпаторійський», склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та Передавального балансу Підприємства, складеного станом на 31.03.2005 р., вартість якого становить 1 845,6 тис. грн., у тому числі основні фонди за залишкової вартістю - 1 715,9 тис. грн.
Згідно з пунктом 1.2 Договору оборотні матеріальні засоби у сумі 258,3 тис. грн. Орендар викуповує на підставі договору купівлі-продажу, що укладається одночасно з підписанням цього договору.
У зв'язку з перевищенням кредиторської заборгованості над сумою залишку коштів у касі, на розрахункових рахунках у банках і дебіторської заборгованості, кошти Підприємства передаються Орендарю без укладання кредитного договору. Ці кошти в сумі 137,6 тис. грн. використовуються орендарем для погашення кредиторської заборгованості державного підприємства (п. 1.3 Договору).
Житловий фонд залишковою вартістю 246,5 тис. грн. передається орендарю на утримання (п. 1.4 Договору).
В пункті 10.1 Договору сторони обумовили, що договір укладено строком на 3 роки, що діє з 06 червня 2005 року по 05 червня 2008 року включно.
11 липня 2005 року між Фондом майна Автономної Республіки Крим (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" (Орендар) була підписана додаткова угода №1, якою пункт 10.1 Договору оренди від 06.06.2005 р. був викладений в наступній редакції: «Враховуючи бізнес-план обґрунтування терміну оренди державного майна, цей договір укладено строком на 20 років, а саме: з 06 червня 2005 року по 05 червня 2025 року включно».
Не погоджуючись з правомірністю цієї додаткової угоди, Військовий прокурор Євпаторійського гарнізону звернувся до суду з позовом про визнання її недійсною.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Слід зазначити, що ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 ЦК України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 ЦК України) та оспорювані (частина третя статті 215 ЦК України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 ЦК України).
ГК України зазначеного поділу не передбачає, а натомість у суперечності із ЦК України фактично розглядає як оспорювані (частина перша статті 207 ГК України) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за ЦК України є нікчемними. У частині другій статті 207 ГК України вживається термін "нікчемна умова", але визначення відповідного поняття відсутнє. У частині третій статті 207 ГК України встановлюється, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили, та передбачає можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє, що також суперечить статті 236 ЦК України.
Таким чином, стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України застосовуватись не може.
Саме такий висновок викладений в пункті 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».
Обґрунтовуючи недійсність спірної додаткової угоди №1 від 11.07.2005 р., прокурор посилається на те, що її укладення не було погоджено з органом управління спірним майном - Міністерством оборони України, внаслідок чого було порушено приписи статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Так, частиною 2 цієї статті (в редакції станом на 11.07.2005 р.) обумовлено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди (ч. 3 ст. 9 Закону).
Однак, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Як свідчить аналіз Договору оренди цілісного майнового комплексу від 06.06.2005 р., у вказаному договорі істотні умови зазначені.
Проте, згідно з положеннями частини 3 статті 191 Цивільного кодексу України, єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
Між тим, згідно з частиною 2 статті 793 ЦК України (в редакції станом на момент укладення договору оренди - 06.06.2005 р.), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Пункт 10.1. Договору оренди цілісного майнового комплексу від 06.06.2005 р. свідчить, що цей договір був укладений строком на 3 роки - з 06.06.2005 р. по 05.06.2008 р. включно, у зв'язку з чим при оцінці правовідносин сторін за цим договором повинен враховуватись зміст статті 793 ЦК України.
Слід також зазначити, що параграф 5 ("Оренда майна та лізинг", статті 283 - 292) Господарського кодексу України та Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не містять окремих положень, які стосуються форми договору оренди, і, зокрема, договору цілісного майнового комплексу. З огляду на вказане, слід керуватись положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України про те, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом. Зазначене застереження міститься і в частині 6 статті 283 ГК України - щодо відносин оренди. На підставі наведених нормативних посилань можна зробити висновок, що договір оренди цілісного майнового комплексу підлягає нотаріальному посвідченню - на підставі вимог ЦК України. Такий самий висновок щодо необхідності нотаріального посвідчення договору оренди цілісного майнового комплексу викладений в Листі Міністерства юстиції України від 02.06.2009 р. N 5415-0-33-09-19 «Щодо нотаріального посвідчення договорів оренди цілісних майнових комплексів».
У той же час, матеріали справи свідчать, що нотаріальне посвідчення договору оренди цілісного майнового комплексу від 06.06.2005 р. здійснено не було.
Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
З огляду на зазначене, сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови, одна сторона має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій навіть тоді, коли він судом не визнаний недійсним.
Виходячи з того, що Договір оренди цілісного майнового комплексу від 06.06.2005 р. нотаріально не посвідчений, у відповідності до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України він є нікчемним, а отже згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не покладає на сторін ніяких зобов'язань.
Слід також зазначити, що відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, додаткова угода №1 від 11.07.2005 р. про збільшення строку оренди до 20 років також підлягала нотаріальному посвідченню.
Однак, додаткова угода сторонами нотаріально посвідчена не була, тобто є нікчемною, не має юридичної сили, не породжує будь-які наслідки, а тому, згідно вимог п. 2 ст. 215 ЦК України, визнання її недійсною в судовому порядку не вимагається.
В пункті 4 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 Пленум Верховного суду України зазначив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що додаткова угода №1 від 11.07.2005 р., яку прокурор просить визнати недійсною, як предмет спору фактично відсутня, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.
Так, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
В пункті 31 Інформаційного листа «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» від 18.03.2008 р. N 01-8/164 (з наступними змінами та доповненнями) Вищий господарський суд України зазначив, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду. З урахуванням цього, суд не вважає за доцільне винесення окремого процесуального документу в частині припинення провадження у справі.
Відповідно до приписів статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Враховуючи, що договір оренди цілісного майнового комплексу від 06.06.2005 р. та додаткова угода №1 від 11.07.2005 р. до нього є нікчемними, у даному випадку наявні підстави для застосування відповідних наслідків, а саме: реституції.
Пленум Верховного суду України в пункті 10 вищевказаної Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 зазначив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
З урахуванням цього, суд визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, вимогу Військового прокурору Євпаторійського гарнізону про спонукання Товариство з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" повернути Міністерству оборони України цілісний майновий комплекс військового радгоспу «Євпаторійський» вартістю 1 845,6 тис. грн. (один мільйон вісімсот сорок п'ять тисяч шістсот) у тому числі основні фонду залишковою вартістю 1 715,9 тис. грн.. (один мільйон сімсот п'ятнадцять тисяч дев'ятсот), грошові кошти у сумі 137,6 тис. грн.. (сто тридцять сім тисяч шістсот), що передано орендарю без укладення кредитного договору, та житловий фонд військового радгоспу «Євпаторійський».
При цьому, клопотання Фонду майна АР Крим про застосування строку позовної давності суд вважає непереконливим, оскільки згідно з частиною 4 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину застосовується позовна давність у десять років, яка прокурором не пропущена.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати суд покладає на відповідачів згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" (97401, м. Євпаторія, вул.. Чапаєва, 85; 96555, Сакський район, с. Уютне, вул. Аксабай, буд. 9, ідентифікаційний код 32945562) повернути Міністерству оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6) цілісний майновий комплекс військового радгоспу «Євпаторійський» вартістю 1 845,6 тис. грн. (один мільйон вісімсот сорок п'ять тисяч шістсот гривень), у тому числі основні фонду залишковою вартістю 1 715,9 тис. грн.. (один мільйон сімсот п'ятнадцять тисяч дев'ятсот гривень), грошові кошти у сумі 137,6 тис. грн.. (сто тридцять сім тисяч шістсот гривень), що передано орендарю без укладення кредитного договору, та житловий фонд військового радгоспу «Євпаторійський».
3. Припинити провадження у справі в частині визнання недійсною додаткової угоди №1 від 11 липня 2005 року до договору оренди цілісного майнового комплексу військового радгоспу «Євпаторійський» від 06 червня 2005 року.
4. Стягнути з Фонду майна Автономної Республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 17) в доход державного бюджету України (код платежу 22090206, одержувач - держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) державне мито в сумі 42,50 грн.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" (97401, м. Євпаторія, вул.. Чапаєва, 85; 96555, Сакський район, с. Уютне, вул. Аксабай, буд. 9, ідентифікаційний код 32945562) в доход державного бюджету України (код платежу 22090206, одержувач - держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) державне мито в сумі 42,50 грн.
6. Стягнути з Фонду майна Автономної Республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 17) в доход Державного бюджету України (р/р 31214264700002, код платежу 22050003, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, код ЄДРПОУ 34740405) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Євпаторійський" (97401, м. Євпаторія, вул.. Чапаєва, 85; 96555, Сакський район, с. Уютне, вул. Аксабай, буд. 9, ідентифікаційний код 32945562) в доход Державного бюджету України (р/р 31214264700002, код платежу 22050003, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, код ЄДРПОУ 34740405) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
8. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили
Суддя (підпис) І. І. Дворний
Рішення підписано 17.11.2011 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.