01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"10" листопада 2011 р. Справа № 6/113-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІКНА СЕРВІС” про стягнення боргу за Договором поставки № 949-рвп від 2008 року,
представники:
позивача: ОСОБА_1. (дов. № 23 від 27.07.2011 року);
відповідача: не з'явився.
У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД” (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІКНА СЕРВІС” (далі - відповідач) про стягнення боргу за Договором поставки № 949-рвп від 2008 року.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 949-рвп від 2008р., щодо оплати отриманого товару за накладною № 61063942 від 29.08.2008р. та неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами укладеними у спрощеній формі, щодо оплати отриманого товару за накладними: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 78854,63 грн, з яких: 51321,07 грн основного боргу, 3944,70 грн пені, 19156,04 грн інфляційних втрат та 4432,82 грн 3% річних.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.09.2011р. порушено провадження у справі № 6/113-11 та призначено її до розгляду на 11.10.2011р.
У зв'язку з неявкою в судові засідання 11.10.2011р., 01.11.2011р. представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд декілька разів відкладав розгляд справи на підстав ст. 77 ГПК України.
10.11.2011р. через загальний відділ господарського суду Київської області позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог № 139 від 04.11.2011р., в порядку ст. 22 ГПК України, в якій він просить стягнути з відповідача на користь свого товариства:
1. за накладною № 61063942, згідно договору заборгованості в розмірі 27426,40 грн, пені в розмірі 2143,02 грн, інфляційних втрат у розмірі 9695,24 грн та 3% річних у розмірі 2576,58 грн;
2. за накладними: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р. заборгованості у розмірі 23894,67 грн та 3% річних у розмірі 41,25 грн.
За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача:
1. про стягнення за накладною № 61063942, згідно договору заборгованості в розмірі 27426,40 грн, пені в розмірі 2143,02 грн, інфляційних втрат у розмірі 9695,24 грн та 3% річних у розмірі 2576,58 грн;
2. про стягнення за накладними: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р. суму заборгованості у розмірі 23894,67 грн та суму 3% річних у розмірі 41,25 грн.
Представник позивача в судовому засіданні 10.11.2011р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідач свого представника в судове засідання 10.11.2011р. знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином ухвалами господарського суду Київської області від 13.09.2011р., від 11.10.2011р. та від 01.11.2011р., які були надіслані відповідачу за всіма відомими суду адресами, в тому числі за юридичною адресою, яка зазначена у позовній заяві та відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців відповідача.
Так, згідно з роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.07.1997 року за № 02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ухвали суду про порушення провадження у справі № 6/113-11 від 13.09.2011р., направлені відповідачу, були повернуті до суду відділом зв'язку з помітками «за зазначеною адресою не проживає” та «за терміном зберігання”.
Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.
Враховуючи вимоги положень ст. 69 ГПК України та у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи клопотання сторони про продовження строку вирішення спору, суд позбавлений можливості розглянути дану справу у строк більше ніж два місяці та ще раз відкладати розгляд справи.
Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
У 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД” (далі -постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВІКНА СЕРВІС” (далі -покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки № 949-рвп (далі -договір), відповідно до умов якого (п. 1.), постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах даного договору. Загалом під визначенням «товар” в цьому договорі розуміється -відрізна машина DC230-S компл., Перфоратор ТЕ2-М компл., Перфоратор ТЕ 16-М комплект, Патрон швидкозатиск., Шурупокрут SF-4000 у валізі, Бур ТЕ-С3Х 6/17, Бур ТЕ-С3Х 12/22, Насадка S-B PH2 T.
Ціна на товар є договірна і вказана в національній валюті -гривні. Загальна ціна договору складає разом з урахуванням ПДВ - 27426,40 грн (п. 2 договору).
Відповідно до п. 2.3. договору сторони узгодили порядок розрахунків за рахунком-фактурою № 31085174 від 27.08.2008р. в 2 етапи:
08.09.2008р. -13713,20 грн;
08.10.2008р. -13713,20 грн.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2008р.
Із матеріалів справи вбачається, що підстава позову, зокрема -невиконання відповідачем умов договору щодо оплати отриманого товару за накладною № 61063942 від 29.08.2008р.
Так, 29.08.2008р. позивач поставив, а відповідач отримав товар визначений п. 1 договору, а саме: Відрізну машину DC230-S компл., Перфоратор ТЕ2-М компл., Перфоратор ТЕ 16-М комплект, Патрон швидкозатиск., Шурупокрут SF-4000 у валізі, Бур ТЕ-С3Х 6/17, Бур ТЕ-С3Х 12/22, Насадку S-B PH2 T, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією накладної № 61063942 від 29.08.2008р., яка підписана обома сторонами договору та засвідчена печатками їх товариств.
Загальна сума разом з ПДВ поставленого товару за цією накладною складає 27426,40 грн, тобто ціна договору, визначена сторонами у п. 2 договору.
Судом встановлено, що наявна в матеріалах справи копія видаткової накладної № 61063942 від 29.08.2008р оформлена у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:
· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;
· назву документа(форми);
· дату і місце складення документа;
· зміст та обсяг господарської операції;
· одиницю виміру господарської операції(у натуральному таабо вартісному виразі);
· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, судом враховано, що у накладній № 61063942 від 29.08.2008р. міститься посилання на рахунок -фактуру № 31085174, який сторони визначили у договорі щодо порядку розрахунків за договором (п. 2.3. договору).
Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей за договором підтверджується видатковою накладною та рахунком - фактурою, про що свідчить підпис відповідача та печатка його товариства на отримання матеріальних цінностей, яку надав позивач на підтвердження факту передачі товару, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання за договором поставки № 949-рвп від 2008р. вартість отриманого товару в сумі 27426,40 грн не сплатив.
Таким чином, на час вирішення спору вартість неоплаченого відповідачем товару за договором становить 27426,40 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 27426,40 грн боргу за поставлений по накладній № 61063942 від 29.08.2008р товар згідно договору поставки № 949-рвп від 2008р.
Враховуючи вище викладене та беручи до уваги положення п. 2.3. договору (строк оплати), відповідач зобов'язаний був оплатити вартість отриманого за накладною товар - 08.09.2008р.(13713,20 грн) та 08.10.2008р. (13713,20 грн).
Проте, доказів сплати вартості отриманого товару за накладною № 61063942 від 29.08.2008р. згідно договору поставки № 949-рвп від 2008р. відповідач суду не надав.
Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати отриманого товару за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 27426,40 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 949-рвп від 2008р, за поставку здійснену 29.08.2008р. (накладна № 61063942) становить -27426,40 грн.
Також, із матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суму боргу у розмірі 23894,67 грн за невиконання відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар у відповідності до накладних: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р., тобто підстава позову -невиконання відповідачем умов щодо сплати отриманого товару оформленого договорами у спрощеній формі, у вигляді накладних.
Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач отримав продукцію на загальну суму 23894,67 грн, що підтверджується видатковими накладними:
№ 61057403 від 27.05.2008р. на суму 7517,86 грн,
№ 61062177 від 05.08.2008р. на суму 10150,01 грн,
№ 61062179 від 05.08.2008р. на суму 6226,80 грн, які підписані обома сторонами спору (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи).
Також, судом встановлено, що вищезазначені накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт отримання продукції, у визначених накладних.
Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується накладними, про що свідчать підписи відповідача, доданих до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.
При цьому, господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) -тобто погодженою дією двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 ГПК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відтак, сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоди, які відповідають вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та згідно з якими у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 525, 526, 626, ч. 1 ст. 530, ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України виникло зобов'язання оплатити отриманий товар.
Таким чином, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочинів, що містить ознаки поставки та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.
Проте, як свідчать матеріали справи, в порушення своїх зобов'язань відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 23894,67 грн боргу за поставлений за накладними товар.
Водночас, судом встановлено, що зі змісту укладених сторонами договорів шляхом складання документів, а саме накладних, неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплати отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.
Згідно з частиною 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, 13 жовтня 2011р. позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу № 120-юр. сплатити борг за поставлений товар згідно вищезазначених накладних, що підтверджується фіскальними чеками з описами вкладення у цінний лист за двома адресами (належні копії в матеріалах справи).
Однак, вимога позивача щодо погашення боргу залишена відповідачем без задоволення.
Згідно з п. 4.1.2 ст. 5 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 12.12.2007 № 1149 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" зазначено, що нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку), зокрема, в межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Оскільки, вимога позивача про сплату боргу за поставлений товар згідно накладних (№ 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р.) була відправлена відповідачу 13.10.2011, тому обов'язок відповідача по сплаті боргу з урахуванням семиденного строку передбаченого ст. 530 ЦК України та чотирьох денного строку перебігу поштової кореспонденції (оскільки точного моменту пред'явлення вимоги відповідачу неможливо встановити) настав -25.10.2011 року.
Таким чином, борг відповідача перед позивачем за поставлений товар за видатковими накладними: № В-00000567 від 30 березня 2009 року, № В-00001597 від 25 вересня 2009 року, № В-00001761 від 28 жовтня 2009 року станом на час розгляду спору становить -23894,67 грн.
Проте, доказів сплати вартості отриманого товару за накладними: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р. відповідач суду не надав.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар за накладною № 61063942 від 29.08.2008р. згідно договору, та за товар за накладними: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р.
Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу 51321,07 грн (27426,40 грн + 23894,67 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.
З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 51321,07 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання щодо проведення розрахунку за отриманий товар, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача:
1. за накладною № 61063942 від 29.08.2008р., згідно договору інфляційних втрат у сумі 9695,24 грн та 3% річних у сумі 2576,58 грн нарахованих на прострочену суму боргу -27426,40 за такі періоди:
з 09.09.2008р. по 10.11.2011р. на суму боргу 13713,20 грн, що складає 4950,47 грн інфляційних втрат та 1305,20 грн 3 % річних,
з 09.10.2008р. по 10.11.20011р. на суму богу 13713,20 грн, що складає 4744,77 грн інфляційних втрат та 1271,38 грн 3 % річних,
2. за накладними: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р. 3% річних у сумі 41,25 грн нарахованих на прострочену суму боргу -23894,67 за такі періоди:
з 21.10.2011р. по 10.11.2011р. на суму боргу 7517,86 грн, що складає 12,98 грн 3 % річних,
з 21.10.2011р. по 10.11.2011р. на суму боргу 6226,80 грн, що складає 10,75 грн 3 % річних,
з 21.10.2011р. по 10.11.2011р. на суму боргу 10150,01 грн, що складає 17,52 грн 3 % річних.
Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.
Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних -платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто не є санкціями у розумінні ст. ст. 233 ГК та ст. 83 ГПК, а тому господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.
Така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 08.11.2010р.
Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних згідно наданого розрахунку позивача та враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем, частини 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 9695,24 грн та 3% річних у сумі 2576,58 грн нарахованих за накладною № 61063942 від 29.08.2008р. та 3% річних у сумі 41,25 грн нарахованих за накладними: № 61057403 від 27.05.2008р., № 61062177 від 05.08.2008р. та № 61062179 від 05.08.2008р.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2143,02 грн, нарахованої на суму боргу 27426,40 за накладною № 61063942 від 29.08.2008р. за періоди вказані у розрахунку позивача:
з 09.09.2008р. по 10.11.2011р. на суму боргу 13713,20 грн, що складає 1071,51 грн пені,
з 09.10.2008р. по 10.11.20011р. на суму богу 13713,20 грн, що складає 1071,51 грн пені.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.
При цьому, господарський суд зазначає, що пеня, як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобов'язання. Нарахування пені -носить триваючий характер -за кожен день прострочення.
Крім того, пеня є триваючою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного у строк зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.02.2007 року у справі №1/208.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Так, п. 5.2. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати (п. 2.4. договору) покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення виконання зобов'язання від несплаченої у строк суми партії товару за кожен календарний день прострочення з моменту закінчення строку товарного кредиту, зазначеного в п. 2. цього договору.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Господарський суд зазначає, що порушення відповідачем терміну сплати боргу за отриманий товар є простроченням боржника (відповідача у справі) в розумінні ст. 612 ЦК України, а тому нарахування позивачем пені на суму боргу по договору господарський суд вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 231 ГК України.
Проте, слід зазначити, що згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 5.2. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є необґрунтованим, оскільки він обрахований у термін, більше ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п. 2.3. договору).
Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Враховуючи вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок пені:
Сума боргу (грн) Строк оплати згідно п. 2.3. договоруПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
13713.2008.09.200809.09.2008 - 15.02.200916012.0000 %0.066 %*1438.76
13713.2008.09.200816.02.2009 - 08.03.20092112.0000 %0.066 %*189.35
Сума боргу (грн) Строк оплати згідно п. 2.3. договоруПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
13713.2008.10.200809.10.2008 - 15.02.200913012.0000 %0.066 %*1168.99
13713.2008.10.200816.02.2009 - 08.04.20095212.0000 %0.066 %*468.88
Всього пеня складає 3265,99 грн.
Оскільки вірна сума пені за розрахунком суду, за вказані періоди, складає 3265,99 грн, а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2143,02 грн пені підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 51321,07 грн основного боргу, 2617,83 грн 3% річних, 9695,24 грн втрат коштів від інфляції та 2143,02 грн пені є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.
Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставок державного мита із заяв майнового характеру справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.).
При цьому, відповідно до абз. 2. п. 4.2. Роз'яснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998 року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Враховуючи зменшення розміру позовних вимог, згідно поданих позивачем уточнень, ціна позову становить 65777,16 грн, а тому державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача, визначається, саме із суми -657,77 грн, як 1 відсотка ціни позову.
Відтак, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІКНА СЕРВІС” (код ЄДРПОУ 32340370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД” (код ЄДРПОУ 23162194) 51321,07 грн основного боргу, 2143,02 грн пені, 2617,83 грн 3% річних та 9695,24 грн втрат коштів від інфляції, а також судові витрати: 657,77 грн державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя А.Ф. Черногуз