01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"08" листопада 2011 р. Справа № 20/106-11
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО»
про стягнення 832189,70 грн.
секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1., свід. № 2357/10 від 25.09.2003 р., ордер б/н від 23.09.2011 р.
від відповідача: ОСОБА_2., довір. № 219 від 22.09.2011 р.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна»(далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО»(далі - відповідач) про стягнення 832189,70 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення 25.02.2011 р. договору № 1102/25, згідно якого ТОВ «ЕТС Україна»зобов'язувалося поставити покупцю товар, а відповідач -прийняти та оплатити його.
Згідно умов договору позивач здійснив поставку товару відповідачеві на суму 839025,00 грн., який покупцем був частково оплачений, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 740025,00 грн. основного боргу, 55619,46 грн. пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. 3% річних, а також 8321,90 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. витрат на адвокатські послуги.
Розгляд справи відкладався.
21.10.2011 р. ТОВ «ЕТС Україна»було подано заяву № 201 від 17.10.2011 р. про зменшення та уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 690025,00 грн. основного боргу, 55619,46 грн. пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. 3% річних, а також 8321,90 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. витрат на адвокатські послуги.
21.10.2011 р. у судовому засіданні представник відповідача подав суду клопотання № 264 від 21.10.2011 р. про зупинення розгляду даної справи до вирішення господарським судом Чернігівської області по суті справи № 5028/17/103/2011 за позовом ТОВ «ПАК-ЕКСПО»до ТОВ «ЕТС Україна»про визнання договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. недійсним, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у даній справі № 20/106-11.
Заявник зазначав, що статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, у випадку визнання в судовому порядку недійсним договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. ТОВ «ПАК-ЕКСПО»не буде зобов'язане сплачувати ТОВ «ЕТС Україна»грошові кошти, стягнення яких є предметом у справі № 20/106-11.
Представник позивача проти зупинення провадження у даній справі заперечував, посилаючись при цьому на те, що розгляд господарським судом Чернігівської області справи № 5028/17/103/2011 жодним чином на даний час не унеможливлює розгляду справи № 20/106-11.
Оскільки питання щодо зупинення провадження у справі за клопотанням сторони у справі вирішується господарським судом з урахуванням наявності підстав для такого зупинення, передбачених статтею 79 ГПК України, клопотання ТОВ «ПАК-ЕКСПО»було залишено судом без задоволення з огляду на відсутність у даному випадку обставин, що унеможливлюють розгляд справи № 20/106-11 господарським судом Київської області.
Після закінчення судового засідання 21.10.2011 р. представником відповідача до загального відділу господарського суду Київської області було подано заяву № 265 від 21.10.2011 р. (вх. № 254 від 21.10.2011 р., 10 год. 45 хв.) про відвід судді Бабкіної В.М. у справі № 20/106-11, мотивовану відмовою судді у задоволенні клопотання відповідача про зупинення розгляду даної справи до вирішення справи господарського суду Чернігівської області № 5028/17/103/2011 про визнання недійсним договору № 1102/25 від 25.02.2011 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2011 р. заяву ТОВ «ПАК-ЕКСПО»№ 265 від 21.10.2011 р. (вх. № 254 від 21.10.2011 р.) про відвід судді Бабкіної В.М. у справі № 20/106-11 було залишено без задоволення.
08.11.2011 р. до господарського суду Київської області ТОВ «ЕТС Україна»було подано заяву б/н, б/д (вх. № 15238 від 08.11.2011 р.), відповідно до якої позивач просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 660025,00 грн. основного боргу, 55619,46 грн. пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. 3% річних, а також 8321,90 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. витрат на адвокатські послуги.
08.11.2011 р. до господарського суду Київської області ТОВ «ЕТС Україна»було подано пояснення б/н від 08.11.2011 р. щодо розміру витрат на послуги адвоката, відповідно до яких позивач зазначив, що з метою захисту своїх прав та інтересів, ТОВ «ЕТС Україна»звернулось до Адвокатського об'єднання «Українська правозахисна фундація»для надання послуг адвоката під час розгляду справи у господарському суді Київської області щодо стягнення заборгованості з ТОВ «ПАК-ЕКСПО»за договором № 1102/25 від 25.02.2011 р., у зв'язку з чим між АО «Українська правозахисна фундація»та ТОВ «ЕТС Україна»було укладено договір № 1/09/11 про надання послуг адвоката від 06.09.2011 р., згідно з п. 2.1 якого TOB Україна»було сплачено виконавцю гонорар у розмірі 5% від ціни позову, що подається до суду, а саме - 41609,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 409 від 07.09.2011 р.
TOB Україна»вважає витрати на послуги адвоката у сумі 41609,48 грн. співрозмірними, з огляду на обсяг виконаної роботи, зазначений у поясненні б/н від 08.11.2011 р., та кількість витраченого часу (загалом 21 година).
При цьому позивач наголошував, що договір про надання послуг адвоката № 1/09/11 від 06.09.2011 р. не передбачає погодинної оплати, а чинне господарське процесуальне законодавство не передбачає граничного розміру відшкодування витрат на правову допомогу.
08.11.2011 р. у судовому засіданні представник відповідача вдруге подав клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення по суті справи № 5028/17/103/2011 (№ 325 від 07.11.2011 р.), яке було залишено судом без задоволення з огляду на таке.
Так, зазначене вище клопотання № 325 від 07.11.2011 р. було подане відповідачем з тих же підстав, які були викладені ТОВ «ПАК-ЕКСПО»в клопотанні № 264 від 21.10.2011 р. про зупинення розгляду даної справи, а саме -відповідач просить суд зупинити провадження у даній справі до вирішення господарським судом Чернігівської області по суті справи № 5028/17/103/2011 за позовом ТОВ «ПАК-ЕКСПО»до ТОВ «ЕТС Україна»про визнання договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. недійсним, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у даній справі № 20/106-11.
Заявник знову зазначав, що статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, у випадку визнання в судовому порядку недійсним договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. ТОВ «ПАК-ЕКСПО» не буде зобов'язане сплачувати ТОВ «ЕТС Україна»грошові кошти, стягнення яких є предметом у справі № 20/106-11.
Представник позивача проти зупинення провадження у даній справі заперечував, посилаючись при цьому на те, що розгляд господарським судом Чернігівської області справи № 5028/17/103/2011 не унеможливлює розгляду даної справи.
Згідно з приписами частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Оскільки питання щодо зупинення провадження у справі за клопотанням сторони у справі вирішується господарським судом з урахуванням наявності підстав для такого зупинення, передбачених статтею 79 ГПК України, клопотання ТОВ «ПАК-ЕКСПО»№ 325 від 07.11.2011 р. про зупинення розгляду справи залишається судом без задоволення з огляду на відсутність у даному випадку обставин, що унеможливлюють розгляд господарським судом Київської області справи № 20/106-11.
Також у судовому засіданні 08.11.2011 р. представник відповідача подав клопотання № 324 від 07.11.2011 р., відповідно до якого TOB «ПАК-ЕКСПО»просить суд надати сторонам у справі час на обговорення умов щодо можливості укладення мирової угоди та перенести розгляд справи, призначений на 08.11.2011 р.
Представник позивача у судовому засіданні 08.11.2011 р. заперечував проти можливості укладення мирової угоди, заявивши про те, що всі можливості позасудового врегулювання сторонами питання погашення покупцем заборгованості на даний час вичерпано, у зв'язку з чим клопотання TOB «ПАК-ЕКСПО»№ 324 від 07.11.2011 р. про відкладення розгляду справи було залишено судом без задоволення.
08.11.2011 р. у судовому засіданні представник відповідача надав суду письмові заперечення на позов № 322 від 07.11.2011 р., відповідно до яких відповідач зазначив, що заявлені позивачем вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, зважаючи на наступне.
Між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1102/25 від 25.02.2011 р., у відповідності до якого TOB Україна»як продавець зобов'язався поставити товар, а TOB «ПАК-ЕКСПО»як покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.
У відповідності з умовами договору, за порушення терміну оплати покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки.
На переконання відповідача, договір № 1102/25 від 25.02.2011 р. є недійсним з огляду на приписи ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки розділ 10 договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. містить відповідальність тільки однієї зі сторін договору - покупця (TOB «ПАК-ЕКСПО»), причому аналогічних санкцій для продавця (TOB Україна») спірним договором не встановлено.
Таким чином, спірний договір, на думку відповідача, є нікчемним в силу ст. 207 ГК України.
Крім того, відповідач наголошує, що однією з головних особливостей нікчемного правочину є відсутність необхідності визнання такого правочину недійсним в судовому порядку. При цьому згідно зі ст. 236 ЦК України, моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення. Але, якщо недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до ст. 216 ЦК нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
На думку відповідача, зважаючи на нікчемність договору № 1102/25 від 25.02.2011 р., TOB «ПАК-ЕКСПО»не зобов'язане сплачувати TOB Україна»грошові кошти, стягнення яких є предметом справи № 20/106-11, а тому підстави для задоволення даного позову відсутні.
Крім того, відповідач вважає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги у сумі 41609,48 грн. є необґрунтованими, оскільки дана сума не відповідає обсягу реально наданих юридичних послуг та не підтверджується належними і допустимими доказами.
Також відповідач зазначив, що у заяві про зменшення та уточнення позовних вимог № 201 від 17.10.2011 р. позивач просить суд стягнути з відповідача державне мито у повному розмірі, сплаченому при поданні позовної заяви, однак зазначена вимога позивача не підлягає задоволенню, оскільки згідно з п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в І півріччі 2006 року»№ 01-8/2351 від 20.10.2006 р., державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, посилання позивача на те, що оскільки даний господарський спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то державне мито підлягає стягненню у повному розмірі, на думку відповідача, не відповідає діючому законодавству, а тому така вимога не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні 08.11.2011 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
25.02.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО»(покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» (продавець) було укладено договір № 1102/25, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити товар, найменування, кількість та ціна якого вказується в додатках до даного договору, які є невід'ємними його частинами.
Згідно з п. 6.1 договору оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в строки, вказані в додатках до договору.
У відповідності з п. 10.2 договору покупець за даним договором несе відповідальність за несвоєчасну оплату. Покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.
25.02.2011 р. ТОВ «ПАК-ЕКСПО»та ТОВ «ЕТС Україна»було підписано додаток № 1 до договору № 1102/25 від 25.02.2011 р., відповідно до якого було визначено, що умови оплати товару -відстрочка 7 банківських днів від поставки вантажу на склад покупця.
ТОВ «ЕТС Україна»було поставлено ТОВ «ПАК-ЕКСПО»товару на загальну суму 839025,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн., № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн.
Факт отримання товару підтверджується також довіреністю № 023 від 02.03.2011 р., виданою ТОВ «ПАК-ЕКСПО»на ім'я Грицана В.І. на отримання товару від ТОВ «ЕТС Україна», оскільки відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.
Як зазначав позивач, ТОВ «ПАК-ЕКСПО»частково розрахувалося за поставлений товар в сумі 99000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ «ЕТС Україна»від 22.04.2011 р., у зв'язку з чим у покупця перед продавцем утворилася заборгованість в сумі 740025,00 грн.
З матеріалів справи слідує, що ТОВ «ЕТС Україна»та ТОВ «ПАК-ЕКСПО»було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2011 р. до 25.05.2011 р. на суму 740025,00 грн.
У зв'язку з неналежним здійсненням покупцем оплати за поставлений товар, ТОВ «ЕТС Україна»було направлено на адресу ТОВ «ПАК-ЕКСПО»вимогу № 105-2 від 26.05.2011 р. про сплату заборгованості та пені за договором № 1102/25 від 25.02.2011 р. на загальну суму 1302072,75 грн. та повторну вимогу № 166 від 19.08.2011 р. на загальну суму 1931094,01 грн.
Відповідь на вимоги продавцем отримано не було, заборгованість за договором № 1102/25 від 25.02.2011 р. поупцем сплачена не була, що і спричинило звернення позивача до суду з даним позовом.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до приписів статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до поданої ТОВ «ЕТС Україна»заяви № 201 від 17.10.2011 р. про зменшення та уточнення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 690025,00 грн. основного боргу (у зв'язку із сплатою відповідачем 07.09.2011 р., тобто до подання позовної заяви ТОВ «ЕТС Україна», 50000,00 грн. основного боргу), 55619,46 грн. пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. 3% річних, а також 8321,90 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. витрат на адвокатські послуги.
При цьому позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у повному обсязі, у зв'язку з тим, що даний господарський спір у справі № 20/106-11 виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Крім того, ТОВ «ЕТС Україна»було подано заяву б/н, б/д (вх. № 15238 від 08.11.2011 р.), відповідно до якої позивач просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору, з огляду на сплату відповідачем вказаної суми в процесі розгляду даної справи 26.10.2011 р., та стягнути з відповідача 660025,00 грн. основного боргу, 55619,46 грн. пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. 3% річних, а також 8321,90 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. витрат на адвокатські послуги.
З урахуванням викладеного, а також того, що факт сплати відповідачем вказаної частини боргу підтверджується платіжним дорученням № 2914390 від 26.10.2011 р., провадження у справі в частині заявлених позивачем до стягнення 30000,00 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутності предмету спору.
З приводу заперечень відповідача щодо виникнення у нього обов'язку оплатити отриманий від позивача товар з огляду на недійсність (нікчемність) укладеного між сторонами договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. слід зазначити наступне.
Позиція відповідача щодо нікчемності договору обґрунтовується приписами статей 203 ЦК України та 207 ГК України.
Так, згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215).
Водночас відповідач наголошує на тому, що за приписами частини 2 статті 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Проте суд вважає за необхідне відзначити, що наведені умови нікчемності передбачені вказаною статтею 207 ГК України для типових договорів і договорів приєднання. Водночас відповідачем не доведено суду, яким чином приписи наведеної норми поширюються на відносини між позивачем і відповідачем у даній справі.
Натомість слід зазначити, що згідно з приписами ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань) є договір.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі - боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі - кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до пункту 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Як вбачається з приписів ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також слід зазначити, що згідно з приписами статті 33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Водночас обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга ст. 34 ГПК України).
Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України нікчемності договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. та, відповідно, його недійсності і відсутності у відповідача обов'язку оплатити придбаний за даним договором у позивача товар.
При цьому контррозрахунку розміру заборгованості або доказів оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі відповідачем суду не надано, факт отримання від позивача товару не заперечений та не спростований.
Отже, з огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 1102/25 від 25.02.2011 р., вимога останнього про стягнення з ТОВ «ПАК-ЕКСПО»заборгованості за поставлений товар в сумі 660025,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім суми основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню відповідно до п. 10.2 договору № 1102/25 від 25.02.2011 р.
Як зазначалося вище, згідно з п. 10.2 договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати товару.
Поряд з цим, приписами ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Водночас, з долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 55619,46 грн., у тому числі за видатковою накладною № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 15.03.2011 р. до 21.04.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 6695,41 грн., з 22.04.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 320512,50 грн. в сумі 18442,28 грн. та за видатковою накладною № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 17.03.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 30481,77 грн., виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно з вірним арифметичним розрахунком, розмір пені становить 56236,27 грн., у тому числі за видатковою накладною № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 15.03.2011 р. до 21.04.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 6769,67 грн., з 22.04.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 320512,50 грн. в сумі 18646,80 грн. та за видатковою накладною № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 17.03.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 30819,80 грн. Проте вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню судом в межах заявлених позовних вимог, а саме - в сумі 55619,46 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 10884,44 грн., у тому числі за видатковою накладною № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 15.03.2011 р. до 21.04.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 1310,26 грн., з 22.04.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 320512,50 грн. в сумі 3609,06 грн. та за видатковою накладною № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 17.03.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 5965,12 грн., який є арифметично вірним, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 25660,80 грн., у тому числі за видатковою накладною № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 15.03.2011 р. до 21.04.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 11326,84 грн., з 22.04.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 320512,50 грн. в сумі 3846,15 грн. та за видатковою накладною № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 17.03.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 10487,81 грн., є арифметично вірним, у зв'язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна»в частині стягнення 660025,00 грн. основного боргу, 55619,46 грн. пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. 3% річних та припинення провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 41609,48 грн.
Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Українська правозахисна фундація»(голова об'єднання -ОСОБА_1.), підтверджуються договором № 1/09/11 від 06.09.2011 р. про надання послуг адвоката, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги адвоката (правову допомогу) під час розгляду справи у господарському суді Київської області за позовом замовника (ТОВ «ЕТС Україна») до ТОВ «ПАК-ЕКСПО»про стягнення заборгованості за продану (поставлену) продукцію (товар) за договором купівлі-продажу № 1102/25 від 25.02.2011 р.
Згідно з п. 1.2 договору № 1/09/11 від 06.09.2011 р. виконавець відповідно до умов договору представляє інтереси замовника у суді та власними силами забезпечує участь адвоката у судових засіданнях з розгляду цієї справи.
За надання послуг адвоката під час розгляду справи у господарському суді замовник сплачує виконавцю гонорар у розмірі 5% від ціни позову, що подається до суду, тобто суму 41609,48 грн. (п. 2.1 договору).
Сплата позивачем вартості адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № РВ-00409 від 07.09.2011 р.
Згідно з виданим Адвокатським об'єднанням «Українська правозахисна фундація»ордером на ведення господарської справи від 23.09.2011 р., представництво інтересів ТОВ «ЕТС Україна»у справі за позовом до ТОВ «ПАК-ЕКСПО»про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 1102/25 від 25.02.2011 р. було доручено адвокату Шахраю В.В.
У відповідності зі Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 2357/10, виданим 25.09.2003 р., ОСОБА_1. має право на заняття адвокатською діяльністю.
Водночас, положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI) встановлено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром. Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року.
Як встановлено у п. 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 (зі змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Крім того, згідно з п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін та доповнень до деяких інформаційних листів», вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При цьому, до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, належать обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.
Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката позивача у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи № 20/106-11, суд вважає заявлену до стягнення з відповідача суму витрат на послуги адвоката в розмірі 41609,48 грн. завищеною.
Враховуючи викладене вище, суд вважає розумним обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката, що покладаються на відповідача, сумою в 985,00 грн. (мінімальний розмір заробітної плати з 01.10.2011 р., встановлений статтею 22 Закону України від 23.12.2010 р. № 2857-VІ «Про Державний бюджет України на 2011 рік»).
Стосовно розподілу решти судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.
Згідно з приписами ст. 44 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки станом на час звернення ТОВ «ЕТС-Україна»до суду (вх. № позовної заяви № 3732 від 12.09.2011 р.) з позовом про стягнення з відповідача 832189,70 грн., відповідачем було частково сплачено суму основного боргу в розмірі 50000,00 грн. (банківську виписку з рахунку ТОВ «ЕТС-Україна»від 07.09.2011 р. долучено до матеріалів справи), то в цій частині витрати зі сплати державного мита покладаються на позивача.
В іншій частині витрати по сплаті державного мита відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. основного боргу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО»(07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Ентузіастів, 7, код ЄДРПОУ 30306667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна»(14017, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Старобілоруська, 25-А, кім. 209, код ЄДРПОУ 32399816) -660025 (шістсот шістдесят тисяч двадцять п'ять) грн. основного боргу, 55619 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн. 46 коп. пені, 10884 (десять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 44 коп. 3% річних, 25660 (двадцять п'ять тисяч шістсот шістдесят) грн. 80 коп. інфляційних втрат, 985 (дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 7821 (сім тисяч двадцять одну) грн. 90 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.М. Бабкіна
Дата підписання рішення -14.11.2011 р.