"21" вересня 2011 р. м. Київ К-13083/08
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Гаманка О.І., Кобилянського М.Г., Стародуба О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 до Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Міністерства юстиції України, третя особа -апеляційний суд Полтавської області про стягнення заборгованості із заробітної плати за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2008 року,
В липні 2007 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що вони працюють суддями апеляційного суду Полтавської області. В 2001 -2005 роках позивачам систематично не доплачували премію, матеріальну допомогу, довічне утримання працюючим суддям та інші гарантовані надбавки та виплати. Позивачі просили стягнути з Державної судової адміністрації України, зобов'язавши Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України, на їх користь заборгованість із заробітної плати та інших виплат.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 -271652,87 грн., ОСОБА_2 - 165248,75 грн. та витрати з оплати аудиторського висновку в розмірі 25000 грн., ОСОБА_3 -163541,86 грн., ОСОБА_4 -232704,40 грн., ОСОБА_5 -177506,92 грн., ОСОБА_6 -228292,11 грн., ОСОБА_7 -153564,33 грн., ОСОБА_8 -181789,60 грн., ОСОБА_9 -170117,25 грн., ОСОБА_10 -155621,25 грн., ОСОБА_11 -152962,71 грн., ОСОБА_12 -154945,20 грн., ОСОБА_13 -277831,03 грн., ОСОБА_14 - 138034,21 грн., ОСОБА_15 -298102,48 грн., ОСОБА_16 - 173798,54 грн., ОСОБА_17 -141909,73 грн., ОСОБА_18 - 189502,57 грн., ОСОБА_19 -265185,80 грн., ОСОБА_20 -180846,32 грн., ОСОБА_21 -237855,26 грн. Присуджені суми стягнуто з Державної судової адміністрації України, зобов'язавши Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України перерахувати на рахунок Державного бюджету України № 35213015004024, відкритий у Державному казначействі України МФО № 820172. В задоволенні вимог до Міністерства фінансів України та Міністерства юстиції України відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2008 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено частково. Постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2007 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Вказуючи на допущені, на думку позивачів, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивачі просять скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Апеляційний суд, постановляючи рішення про скасування постанови суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що вимоги щодо виплати позивачам премій, надбавок, матеріальної допомоги та довічного утримання працюючим суддям ґрунтуються на різних індивідуальних актах суб'єкта владних повноважень та не можуть розглядатися в одному провадженні, тому цей спір вирішується за місцем проживання (перебування, знаходження) окремо щодо кожного з позивачів. Тобто судом першої інстанції порушені правила підсудності адміністративної справи. За висновком апеляційного суду «справу розглянуто та вирішено неповноважним складом суду, оскільки розгляд та вирішення цієї справи Кодексом адміністративного судочинства України віднесено до суду за місцем проживання (перебування, знаходження) окремо кожного позивача, а не до суду визначеного ухвалою суду апеляційної інстанції».
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Відповідно до пункту 1 статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду) суд апеляційної інстанції скасовує постанову чи ухвалу суду та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Вимоги щодо складу суду визначені в главі 2 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, у статтях 23, 24 встановлено кількісний склад суду для розгляду справ певних категорій. Передбачено також, що склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції повинен бути незмінним (стаття 26) і мають бути відсутні підстави, які виключають можливість участі судді в розгляді справи (статті 27, 28).
Для встановлення наявності у складу суду належних повноважень для розгляду і вирішення адміністративної справи важливим є правильне визначення її предметної та інстанційної підсудності.
Судочинство, яке здійснювалося з порушенням наведених правил, не могло вважатися правосуддям, оскільки вирішення справи неповноважним складом суду належало до безумовних підстав перегляду судових рішень.
Не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.
Правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключного права того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії, у зв'язку з чим суд, виявивши, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності, може відповідно до статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду лише до початку судового розгляду. Спори між адміністративними судами щодо підсудності цього виду не допускаються.
Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції. Виходячи з цього в частині 4 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що в разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.
Таким чином, саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не впливає і не може вплинути на визначення того, чи був склад суду повноважним у тому розумінні, в якому цей термін вжито в пункті 1 частини 1 статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив зміст статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, спрямувавши справу на новий розгляд.
За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
За таких обставин, коли судом апеляційної інстанції в ухваленому судовому рішенні не наведено аналіз правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, встановлення обставин справи та обґрунтування їх доказами, тобто не виконані вимоги процесуального закону щодо апеляційного перегляду судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2008 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Гаманко О.І.
Кобилянський М.Г.
Стародуб О.П.