01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2011 № 5/071-11/10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рудченка С.Г.
суддів:
при секретарі:
за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 19.10.2011,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 (підписане 08.09.2011),
у справі № 5/071-11/10 (суддя Привалова А.І.)
за позовом Приватного підприємства «ТОП-Маркет»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»
про стягнення 1 636 518, 67 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»
до Приватного підприємства «ТОП-Маркет»
про визнання договору недійсним,
Приватне підприємство «ТОП-Маркет» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» про стягнення 1 636 518, 67 грн. заборгованості за отриманий на підставі договору поставки від 27.05.2008 товар.
23.06.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» звернулося з зустрічним позовом до Приватного підприємства «ТОП-Маркет» про визнання договору поставки від 27.05.2008 недійсним.
Рішенням господарського суду Київської області від 06.09.2011 первісний позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» на користь Приватного підприємства «ТОП-Маркет» 1 482 844, 40 грн. основної заборгованості, 49 815, 21 грн. пені, 18 161, 27 грн. 3% річних, 85 697, 79 грн. витрат від інфляції, 16 365, 19 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 50 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою б/н від 27.09.2011, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви та задовольнити зустрічний позов.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач за первісним позовом посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що продукція за договором ними в порядку, визначеному договором, не замовлялась, додатки до договору підписувалися неповноважними особами.
Також, відповідач зазначає, що фактично згідно договору товар не передавався, а отже строк оплати не настав.
Крім того, заявник посилається на те, що господарський суд Київської області проігнорував вимоги зустрічної позовної заяви про визнання договору поставки недійсним, що призвело до неправильного вирішення спору по суті та порушення принципів рівності перед законом і судом та змагальності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» строк на подання апеляційної скарги рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011, вказану скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 19.10.2011 за участю уповноважених представників сторін.
Представник позивача через відділ документального забезпечення суду подав відзив б/н від 17.10.2011, в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином направленою копією ухвали суду.
Враховуючи те, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за їх відсутності.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Приватним підприємством « Топ-Маркет» (позивач за первісним позовом/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» (відповідач за первісним позовом/покупець) було укладено договір поставки б/н від 27.05.2008, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, постачати покупцеві згідно його замовлень товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити цей товар у кількості, в термін та за цінами згідно з видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору. Найменування, одиниці виміру та кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначаються видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору. Ціни на товар, що поставляється, зазначаються у видаткових накладних. Загальна сума договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, якими оформлюється кожна поставка товару на підставі даного договору (п.п. 1.1.. 1.2., 2.2., 2.3. договору) (а.с. 23-24 том 1).
Відповідно до п. 3.1. договору, покупець зобов'язується щомісячно, до 5 числа надавати продавцю звіт про фактично реалізований товар. Розрахунок проводити протягом 30 календарних днів з моменту отримання продавцем звіту про реалізований товар.
Товар вважається прийнятим покупцем згідно кількості, яка вказана у видаткових накладних (п. 6.1 договору).
Претензії з приводу кількості поставленого товару, його асортименту мають бути заявлені протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару (п. 7.1 договору).
Крім того, між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 від 30.12.2008, згідно якої п. 12.1 договору поставки від 27.05.2008 викладено у новій редакції, а саме визначено, що договір вступає в дію з дня його укладення і діє до 31 грудня 2013 року (а.с. 25 том 1).
На виконання умов договору, позивач за первісним позовом за період з червня 2008 року по квітень 2011 року передав відповідачеві лікарські засоби на загальну суму 2 942 848, 42 грн., а відповідач, в свою чергу, прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, наявними в матеріалах справи (а.с. 26-109).
Претензій щодо якості та кількості отриманого товару відповідачем не надано.
На підтвердження факту реалізації відповідачем товару, придбаного у позивача за первісним позовом, останній надав звіти про реалізований товар за період з липня 2008 року по травень 2011 року, які надавались відповідачем щомісячно в електронному вигляді через електронну пошту, а також листи та претензії, які надсилались на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» щодо проведення платежів за реалізований товар (а.с. 110-133).
Відповідач свої обов'язки за договором належним чином не виконав, вартість поставленого товару оплатив лише частково в сумі 1 460 004, 02 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем за первісним позовом свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі товару, отриманого за договором поставки б/н від 27.05.2008, а тому просив стягнути заборгованість у сумі 1 482 844, 40 грн.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» просило визнати недійсним договір поставки б/н від 27.05.2008 з підстав невідповідності його вимогам законодавства України, недотриманням сторонами договору встановленої законом форми договору в момент його укладення, тощо.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З огляду на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, колегія суддів вважає доцільним спочатку розглянути зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору поставки б/н від 27.05.2008.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочинну недійсним.
Визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом. У ст. 203 ЦК перераховані загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Іншими словами, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому Цивільним кодексом.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми, дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена для двох або більше сторін.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Дослідивши умови договору поставки від 27.05.2008, укладеного між Приватним підприємством «Топ-Маркет» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним, оскільки з умов спірного договору вбачається, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, якість, ціна, строки поставки і оплати, термін дії договору, інші умови), їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.
Інших доказів для визнання спірного договору недійсним позивачем за зустрічним позовом не надано, а отже, враховуючи відсутність підстав для визнання його недійсним в судовому порядку, даний договір є правомірним.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В ст. 692 Цивільного кодексу України зазначено, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було встановлено вище, факт поставки та отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними, підписаними повноважним представником відповідача, згідно довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідачем за первісним позовом ні в суді першої інстанції, ні протягом апеляційного провадження не надано доказів повної оплати отриманого товару або його повернення позивачу.
У встановлений договором строк відповідач за первісним позовом обов'язок щодо оплати товару у повному обсязі не виконав і його заборгованість перед позивачем за первісним позовом складає 1 482 844, 40 грн.
Посилання заявника апеляційної скарги на той факт, що обов'язок по оплаті вартості поставленого товару за спірними накладними не настав, оскільки вони були підписані неуповноваженими особами саме на підписання правочину, судовою колегією відхиляються, так як підписання спірних накладних з боку покупця (відповідача) було здійснено представниками останнього, які діяли на підставі довіреностей на отримання цінностей, що були видані відповідачем відповідно до кожної видаткової накладної. При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що умовами договору поставки від 27 травня 2008 року не передбачено, що підписання видаткової накладної, яка лише засвідчує факт передачі товару покупцю, має наслідком внесення змін чи доповнень до вказаного договору.
Щодо відсутності замовлень відповідача на поставку кожної партії товару, то слід зазначити, що п. 7.1. договору поставки від 27.05.2008 передбачено, що претензії з приводу кількості поставленого товару, його асортименту мають бути заявлені протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару.
Дослідивши викладене вище в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, враховуючи відсутність доказів сплати грошових коштів за отриманий товар, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 1 482 844, 40 грн.
Крім того, за неналежне виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару за договором поставки позивачем були нараховані 49 815, 21 грн. пені, 18 161, 27 грн. 3% річних, 85 697, 79 грн. інфляційних збитків.
Відповідно до п. 8.3. договору, у випадку порушення строків оплати покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент виникнення прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею З вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, вважає його вірним та, з урахуванням наведених вище підстав, фактичного розміру простроченої суми та кількості днів прострочення, таким, що правомірно був задоволений місцевим господарським судом в частині стягнення з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» 49 815, 21 грн. пені, 18 161, 27 грн. 3% річних, 85 697, 79 грн. інфляційних збитків.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача.
Позивач за первісним позовом, посилаючись на приписи ст.ст. 44, 49 ГПК України, також просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на оплату послуг адвоката у сумі 50 000, 00 грн.
На підтвердження понесення витрат на послуги адвоката, позивачем за первісним позовом надано до справи договір № 23-05/11-1 від 23.05.2011 про надання адвокатських послуг, укладений між Приватним підприємством «Топ-Маркет» та адвокатом ОСОБА_1, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1, виданого 05.06.2008 № 47 (а.с. 134 135 том 1).
Згідно п. 1.1 зазначеного договору, замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання по наданню адвокатських послуг, пов'язаних з представництвом інтересів замовника у суді по справі за позовом замовника до TOB «ВВС-ЛТД» про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за Договором поставки від 27.05.2008.
Відповідно до п. 6.2 договору, розмір гонорару встановлений за домовленістю між замовником та адвокатом складає 50 000 грн.
Сума гонорару за адвокатські послуги в розмірі 50 000 грн. була сплачена позивачем ОСОБА_1, про що свідчить платіжне доручення № 107 від 30.05.2011 (а.с. 137 том 1).
Отже, враховуючи виконання адвокатом договірного зобов'язання по наданню адвокатських послуг, що підтверджується матеріалами справи, а також те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співрозмірним заявленим позовним вимогам, оскільки складає менше, ніж три відсотки від ціни позову, судова колегія погоджується з правомірністю відшкодуванню витрати, які були сплачені учасником судового процесу за отримання послуг адвоката у сумі 50 000, 00 грн.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення, що оскаржується, за своїм змістом відповідає цим вимогам. За таких обставин, оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.
Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 у справі № 5/071-11/10 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 у справі № 5/071-11/10 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 5/071-11/10 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя
Судді