01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.09.2011 № 22/141
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів:
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився.
від відповідача - представники - ОСОБА_1, ОСОБА_2 - за довіреностями
від третіх осіб - представники - не з'явились.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Степове»
на рішення Господарського суду м. Києва від 27.05.2011 року
у справі № 22/141 (суддя: Самсін Р.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Степове»
до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору
1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Петролеум»
2. Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський хлібокомбінат»
3. Відкритого акціонерного товариства «Криворіжхліб»
4. Відкритого акціонерного товариства «Криворізький хлібокомбінат №1»
5. Відкритого акціонерного товариства «Нікопольський хлібокомбінат»
6. Закритого акціонерного товариства «Павлоградхліб»
7. Відкритого акціонерного товариства «Ніжинський хліб»
8. Відкритого акціонерного товариства «Новомосковський хлібзавод»
9. Відкритого акціонерного товариства «Жовтоводський хлібзавод»
10. Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторг-2004»
11. Закритого акціонерного товариства «Переробник»
12. Дочірнє підприємство «Зернятко»
13. Дочірнє підприємство «Південне»
14. Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело»
15. Дочірнє підприємство «Хлібодар»
16. Дочірнє підприємство «Колосисте»
17. Закритого акціонерного товариства «Укрзернопром»
18. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-
Шевченкове»
19. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Козятин»
20. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-
Погребище»
21. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром- Деражня»
22. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром -
Староконстянтинів»
23. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром -Бердичів»
про розірвання договору поруки
У травні 2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Степове» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання договору поруки №11/1-2034 від 01.03.2007 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що, укладаючи договір поруки № 11/1-2034 від 01.03.2007р., позивач вважав, що даний договір повинен бути припинений після досягнення цілей, задля яких він був укладений.
11.05.2011р. ухвалою Господарського суду м. Києва залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр-Петролеум», 2. Відкрите акціонерне товариство «Чернігівський хлібокомбінат», 3. Відкрите акціонерне товариство «Криворіжхліб», 4. Відкрите акціонерне товариство «Криворізький хлібокомбінат №1», 5. Відкрите акціонерне товариство «Нікопольський хлібокомбінат», 6. Закрите акціонерне товариство «Павлоградхліб», 7. Відкрите акціонерне товариство «Ніжинський хліб», 8. Відкрите акціонерне товариство «Новомосковський хлібзавод», 9. Відкрите акціонерне товариство «Жовтоводський хлібзавод», 10. Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерноторг-2004», 11. Закрите акціонерне товариство «Переробник», 12. Дочірнє підприємство «Зернятко», 13. Дочірнє підприємство «Південне», 14. Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерело», 15. Дочірнє підприємство «Хлібодар», 16. Дочірнє підприємство «Колосисте», 17. Закрите акціонерне товариство «Укрзернопром», 18. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Шевченкове», 19. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Козятин», 20. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром- Погребище», 21. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Деражня», 22. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром -Староконстянтинів», 23. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром -Бердичів».
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.05.2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги та розірвати договір поруки, посилаючись на те, що воно прийнято з порушенням норм процесуального права та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що умови договору поруки №11/1-2034 від 01.03.2007 року були встановлені відповідачем у формулярах чи інших стандартних формах, а тому апелянт не мав можливості визначити умови договору залежно від волевиявлення сторін та в зв'язку з цим він вважає, що за своєю правовою природою договір №11/1-2034 від 01.03.2007 року є договором приєднання.
Крім того, апелянт зазначає, що підписання договору поруки було обов'язковим, оскільки це було чітко встановлено додатковою угодою від 01.03.2007 року до Генеральної угоди №010/08/2012 від 26.08.2004 року.
Відповідач до суду апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її вимог заперечив.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судових засідань, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення їх представникам ухвали суду про порушення провадження у справі.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Однак, позивач та треті особи, наданими їм процесуальними правами щодо прийняття участі в судовому засіданні не скористалися, та про причини неявки суд не повідомили.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Неявка представників позивача та третіх осіб в судове засідання в даному випадку не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судових засідань, судова колегія, заслухавши думку присутніх представників відповідача, вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності інших учасників процесу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників відповідача, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 серпня 2004 року Акціонерний поштово-пенсійний банк "Аваль" (який перейменовано на Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», а потім на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ТОВ «Укр-Петролеум», ВАТ «Чернігівський хлібокомбінат», ВАТ «Криворіжхліб», ВАТ «Криворізький хлібокомбінат №1», ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат», ЗАТ «Павлоградхліб», ВАТ «Ніжинський хліб», ВАТ Новомосковський хлібозавод», ВАТ «Жовтоводський хлібозавод», ТОВ «Зерноторг-2004», ЗАТ «Переробник», ДП «Зернятко», ДП «Південне», ТОВ «Степове», ТОВ «Джерело», ДП «Хлібодар», ДП «Колосисте», ЗАТ «Укрзернопром», ТОВ «Укрзернопром-Шевченково», ТОВ «Укрзернопром-Козятин», ТОВ «Укрзернопром-Погребище», ТОВ «Укрзернопром-Деражня», ТОВ «Укрзернопром-Старокостянтинів», ТОВ «Укрзернопром-Бердичів» уклали Генеральну кредитну угоду № 010/08/2012 про надання Позичальникам кредитних коштів в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах, укладених в рамках зазначеної угоди.
02 листопада 2005 року додатковою угодою до Генеральної угоди № 010/08/2012 від 26.08.2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Степове» було включено до складу Позичальників.
Відповідно до п. 1.1. Генеральної кредитної угоди кредитор, на підставі цієї угоди, зобов'язується надавати Позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди і які є невід'ємними її частинами.
В межах Генеральної кредитної угоди між Товариством з обмеженою відповідальністю «Степове» і Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», укладались кредитні договори, за якими Товариству з обмеженою відповідальністю «Степове» надавались кредитні кошти.
На забезпечення виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою та угодами, укладеними в її рамках, між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Степове» укладено договір поруки від 01.03.2007 р. № 11/1-2034.
Пунктом 3.1. договору поруки від 01.03.2007 р. № 11/1-2034 сторони встановили, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальниками (боржниками) взятих на себе зобов'язань за Генеральною кредитною угодою та угодами, укладеними в її межах, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед Банком на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної вимоги у відповідності до ч. 1,2 ст. 554 Цивільного кодексу України.
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, як це визначено ст. 554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно.
Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука зокрема припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Позивач зазначає, що підписання ним додаткової угоди від 02.11.2005 року до Генеральної кредитної угоди від 26.08.2004 року, призвело до встановлення для Позивача обтяжливих умов та покладення тягаря відповідальності за зобов'язаннями інших позичальників. Апелянт вказує на те, що Генеральна угода від 26.08.2004 року є типовим банківським договором і Товариство з обмеженою відповідальністю «Степове» було позбавлене можливості запропонувати свої умови договору та/або відмовитись від умов зазначених в цій угоді, а потім і в договорі поруки №11/1-2034 від 01.03.2007 року, що укладався в рамках Генеральної угоди, а тому дані договори на думку ТОВ «Степове» є договорами приєднання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що умови договору поруки не встановлені Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» у формулярах чи інших стандартних формах, а при укладені договору визначення його умов було правом сторін договору, залежало від їх волевиявлення.
Враховуючи умови договору поруки №11/1-2034 від 01.03.2007 року, а саме п.1.2., колегія суддів приходить до висновку, що правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і при його укладенні позивач на добровільних засадах зобов'язувався відповідати перед відповідачем за зобов'язаннями інших боржників згідно Генеральної угоди № 010/08/2012 від 26.08.2004р.
Колегія суддів, як і суд першої інстанції, також не погоджується із твердженням позивача про те, що він укладав договір поруки на умовах забезпечення виконання саме своїх зобов'язань за кредитним договором та припинення поруки після повного та належного виконання саме своїх зобов'язань за кредитним договором, оскільки при підписанні договору позивач мав усвідомлювати правову природу забезпечення зобов'язання та розуміти усі наслідки укладеного ним договору.
Частиною 2 ст. 556 ЦК України встановлено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Положення ч. ст. 556 ЦК України дублюються в п. 2.3. договору, а тому твердження позивача щодо порушення дисбалансу інтересів сторін договору не відповідає дійсності, оскільки після виконання обов'язку боржників позивач набуває прав кредитора у зобов'язанні.
В обґрунтування підстав для розірвання договору поруки, апелянт також посилається на те, що у зв'язку з фінансово-економічною кризою та зміною курсу гривні до долару США з 5 до 8 грн. за 1 долар США, фактично істотно змінились обставини, якими керувався позивач при укладенні Генеральної кредитної угоди, договору поруки та застави, а отже договір поруки має бути розірваним у судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до частини 2 статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, укладаючи спірний договір, сторони приймали на себе певні ризики, тобто, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого курсу не настане.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.
Згідно з частинами 1, 2 статті 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.
Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України №496 від 12.11.2003р., визначає, що офіційний курс гривні до іноземних валют, у тому числі до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.
Листом Верховного суду України «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 роки)» від 07.10.2010 року встановлено, що зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні у відношенні до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Таким чином, при укладенні договору поруки Позичальник враховував чи мав враховувати, що зміна обставин (щодо курсу долара до гривні) може настати, оскільки законодавством не передбачено гарантій стабільності курсу долару відносно гривні та цін на ринку.
Крім того, виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Степове» зобов'язано виконувати укладений ним договір поруки у відповідності до його умов та законодавства, а при укладенні Генеральної кредитної угоди №010/08/2012 від 26.08.2004 року в іноземній валюті, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долару США не є незмінним та врахувати підвищений валютний ризик за таким кредитом.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, апелянтом не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Степове» на рішення Господарського суду м. Києва від 27.05.2011 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 27.05.2011 року у справі №22/141 залишити без змін.
3. Матеріали справи №22/141 направити до Господарського суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді