01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.10.2011 № 28/255
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1, дов. № 141/2011 від 17.03.2011р.
від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 344 від 30.09.2011р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу
скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна
компанія «Київводоканал»
на рішення Господарського суду м. Києва
від 30.06.2011р.
у справі № 28/255 (суддя Копитова О.С.)
за позовом Приватного акціонерного товариства
«Європейський страховий альянс»
до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна
компанія «Київводоканал»
про стягнення 34 148,19 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.06.2011 року у справі № 28/255 позов задоволено. Стягнено з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» 34 142,6 грн., з яких 26 211,06 грн. страхового відшкодування, 6 710,03 грн. інфляційних витрат, 1 221,51 грн. трьох відсотків річних, 341,43 грн. державного мита та 235,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 529,51 грн. витрат за проведення судової авто товарознавчої експертизи.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2011 року у справі № 28/255 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. у справі № 28/255 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено на 03.10.2011р. у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Ільєнок Т.В., Сулім В.В..
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., судді Новіков М.М., Зубець Л.П..
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2011р. у справі № 28/255 розгляд апеляційну скаргу було відкладено на 17.10.2011р. та продовжено строк розгляду справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Як вбачається з довідки Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві та постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2008 у адміністративній справі №3-12786, ОСОБА_3, 24.03.2008 року о 13 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «Субару», державний номер НОМЕР_1 (надалі -автомобіль «Субару»), в м. Києві по вул. Червоноармійській зіткнувся з автомобілем марки «Зил», державний номер НОМЕР_2 (надалі -автомобіль «Зил»), яким керував ОСОБА_4, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Як вбачається з матеріалів справи, ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_4 вимог пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху України, що підтверджується вказаною постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2008 у адміністративній справі №3-12786.
Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «Субару», яким керував ОСОБА_3.
Пошкоджений автомобіль «Субару» був застрахований на підставі договору страхування транспортних засобів № 2002550 від 28.03.2007 (надалі -договір), укладеного між позивачем (страховик), власником автомобіля «Субару» ОСОБА_3 (страхувальник) та ЗАТ «ОТП Банк»(вигодонабувач).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 автомобілю «Субару» право на керування зазначеним автомобілем надано ОСОБА_3.
01.04.2008 позивачем було складено протокол огляду пошкодженого транспортного засобу (автомобіля «Субару»), та згідно висновку позивача щодо розміру заподіяної шкоди від 23.05.2008, розмір заподіяної шкоди визначено у сумі 54 136,56 грн. При визначенні розміру шкоди позивач використовує рахунок ТОВ «Актив» № 0315 від 23.05.2008 року на суму 54 136,56 грн.
На виконання вищевказаного договору, за страховим актом №1230\08\50\ТР25\00\2 від 28.05.2008, на підставі заяви на виплату страхового відшкодування, листа-розпорядження вигодонабувача №006-3/12581 від 22.05.2008 та висновку щодо розміру заподіяної шкоди від 23.05.2008, розрахунку суми страхового відшкодування від 23.05.2008 до страхового акту, позивачем було здійснено страхову виплату за завдану внаслідок ДТП шкоду в сумі 54 136,56 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №672 від 02.06.2008 та №673 від 02.06.2008.
Згідно висновку № 459/11-16 від 15.04.2011, що складений за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи вартість матеріального збитку складає 51 201,06 грн.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.
Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування” визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Абзацом 16 ст. 9 Закону України „Про страхування” визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 із змінами і доповненнями Верховний Суд звертає увагу на те, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Крім того, вина особи, яка керувала автомобілем «Зил», що належить відповідачу та перебуває у його володінні, встановлена у судовому порядку. Згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2008 у адміністративній справі № 3-12786, ОСОБА_4 (винна особа, що керувала автомобілем) на момент скоєння ДТП працював на посаді водія відповідача, тобто зазначені трудові відносини встановлені судом та відповідачем не заперечуються.
За таких обставин, відповідач є особою відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю «Субару», в результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.
Відповідно частини 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до полісу №ВВ/3299262 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (надалі -поліс), укладеним між відповідачем (страхувальником) та ВАТ «СК «Галактика» (страховик), відповідач застрахував цивільно-правову відповідальність, де забезпечений транспортний засіб -зазначений вище автомобіль «Зил».
Полісом встановлені ліміти відповідальності: за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) -25 500,00 грн., франшиза -510,00 грн.
На підставі заяви №34 від 02.02.2009 та відповідних документів ВАТ «СК «Галактика» визнала страховим випадком зазначену подію та погодилась на відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності встановленого полісом. 10.02.2009 року між позивачем та ЗАТ «СК Галактика» було підписано Договір про порядок проведення взаєморозрахунків у відповідності до якого, сторони вирішили питання щодо відшкодування спричиненої шкоди шляхом взаємозаліку.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1194 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, в разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Виходячи з приписів статті 1194 Цивільного кодексу України, зазначена норма має на меті забезпечення принципу повного відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, якщо сума виплаченого страхового відшкодування є недостатньою.
Згідно висновку № 459/11-16 від 15.04.2011 року складеного експертом Київського науково-дослідного інститут судових експертиз за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи вартість матеріального збитку завданого власникові автомобіля «Субару» в результаті пошкодження при ДТП, що сталась 24.03.2008 року складає 51 201,06 грн.
Зважаючи на те, що до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, а сума страхового відшкодування, що повинна бути відшкодована страховою компанією згідно норм діючого законодавства є недостатньо для покриття розміру встановленої шкоди, позивач правомірно звернувся до особи, працівник якої визнаний винним у ДТП з позовом про стягнення різниці між розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Також, позивач направляв відповідачу вимоги про відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП, №377 від 26.12.2008 (отримане відповідачем 05.01.2009 за вх. №22/1), № 31 від 29.01.2009 (отримане відповідачем 29.01.2009 за вх. №412/1), № 47 від 17.02.2009, однак відповідач коштів не перерахував.
За таких обставин колегія судів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 26 211,06 грн. підлягають задоволенню.
При цьому позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляції в розмірі 6 710,03 грн. та відсотки річних в розмірі 1 221,51 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються за невиконання грошових зобов'язань та знаходиться в 51 Главі Цивільного кодексу України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання", а дана глава міститься у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України. Наведене свідчить, що положення такої статті стосуються як договірних, так і не договірних зобов'язань, тобто до порушення грошових зобов'язань, незалежно від визначених ст. 11 Цивільного кодексу України підстав їх виникнення.
Грошове зобов'язання -це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладені обставини, приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, а також приймаючи до уваги встановлений висновком судової експертизи розмір матеріального збитку 51 201,06 грн. суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. В даному випадку суд виходить з сум визначених позивачем в поданих суду уточненнях позовних вимог.
Відповідачем не подано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та відсотків річних підлягають задоволенню, втрати від інфляції в розмірі 6 710,03 грн., відсотки річних в розмірі 1 221,51 грн.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 28/255 від 30.06.2010р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 28/255 від 30.06.2010р. - без змін.
2. Матеріали справи № 28/255 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді